***
Главная » Загальна психологія » 18.3. Темперамент і діяльність



18.3. Темперамент і діяльність

Успішність діяльності безпосередньо не залежить від темпераменту, оскільки у цьому разі йшлося б про «кращий» або «гірший» (тобто психологічно недоцільний) темперамент.
Про це ж свідчать дослідження, за результатами яких люди різного індивідуально-психологічного складу можуть досягати подібних результатів в умовах однієї професійної діяльності [21; 25; 27; 30; 31; 34; 36; 57]. Очевидно, властивості темпераменту є психологічно рівноцінними. Це стосується й властивостей нервової системи. Виявлено, наприклад, що слабка нервова система характеризується високою чутливістю, а сильна — низькою, що забезпечує їх приблизно рівний пристосувальний ефект [34; 35; 36]. Коли досліджувані, в яких заздалегідь було визначено показники сили — слабкості нервової системи, протягом 40 хв виконували складні обчислення «про себе», то в «слабких», починаючи з 35 хв, продуктивність діяльності зменшувалася. «Сильні» ж, навпаки, спершу поступалися «слабким», а потім випереджали їх. Зрештою і ті й ті виконали майже однаковий обсяг роботи.
Ці дані засвідчують, що властивості нервової системи впливають на діяльність не прямо, а опосередковано — через індивідуальний стиль діяльності — характерну для конкретного індивіда сукупність способів, що забезпечують успішність виконання якоїсь дії [25; див. 47]. Наприклад, продуктивність праці ткаль-багатоверстатниць безпосередньо не залежить від таких властивостей, як рухливість чи інертність. Проте «рухливі» ткалі прагнули якомога швидше впоратись із виконавчою частиною діяльності, що вдавалося за рахунок властивої їм пластичності. «Інертні» ж робили все, щоб позбавитись нерівномірності в роботі, а тому більше уваги приділяли підготовчим діям (заздалегідь перевіряли роботу верстатів, чергували там, де міг статись обрив нитки), які компенсували б притаманну їм ригідність.
Тобто індивідуальний стиль діяльності залежить не лише від властивостей нервової системи, а й від властивостей темпераменту. Ймовірно, що їх носій, оволодіваючи професійною діяльністю, мимовільно вибирає відповідні їм способи виконання дій.
Стиль діяльності виступив на перший план і при порівнянні результатів роботи водіїв автобусів — представників сильної і слабкої нервової системи [18]. Не мали аварій і серйозних порушень не «сильні», як слід було б сподіватися, а «слабкі» водії. Останні більше уваги приділяли плануванню й організації своєї роботи: завжди завчасно «програвали» маршрут, особливо на складних ділянках траси, частіше, ніж «сильні», проводили профілактичний огляд автомобілів, уникали поїздок уночі.
Загалом же індивідуальний стиль діяльності тяжіє до так званого середнього типу [41; 42]. Його існування було встановлено під час повторних вимірювань властивостей нервової системи (лабільності, рухливості, динамічності) в одних і тих самих досліджуваних. Виявилося, що серед груп з високими, середніми і низькими результатами у першому дослідженні в подальшому найстабільнішою виявилася середня група, тоді як показники полярних груп змінювалися щодо вихідного рівня в бік показників «середніх». Водночас саме від вихідного рівня залежала динаміка (напрямок, величина і швидкість) різних психічних явищ (від простих реакцій до структури спілкування). Тому стиль діяльності довелося змінювати саме представникам полярних груп.
У всіх згаданих випадках індивідуальний стиль діяльності має нібито компенсаторне значення: зрівноважує властивості індивіда з вимогами його професії. Насправді, коли такі вимоги стають досить високими (передбачають швидкість реагування або велику витривалість, до того ж протягом чималого часу), індивідуальний стиль може не виробитись.
Наприклад, для оволодіння навичками жонглювання потрібна така властивість нервової системи, як рухливість, тому жонглерами не можуть стати носії інертної нервової системи [і]. Ще більше значення має лабільність: лабільні особи навчаються жонглювати удвічі-втричі швидше за рухливих. Наприкінці першого курсу «інертні» учні циркового училища жонглювали лише трьома-чотирма предметами, тоді як «лабільні» — п'ятьма-сімома. В іншому експерименті «лабільні» й «рухливі» мали реагувати на сигнали, що надходили з інтервалом в 600 мс. Протягом 2,5 хв відмінність між ними була відносно невелика, але далі картина помітно змінювалася: перші робили вдвічі менше помилок, ніж другі [10J1.
Отже, є коло професій, якими неможливо успішно оволодіти лише за рахунок індивідуального стилю діяльності. Очевидно, що такі властивості темпераменту, як висока тривожність, ригідність, емоційність, низький темп реакцій, не сприятимуть успішності екстремальної (лат. extremum — крайній) діяльності, якою є праця диспетчера аеропорту, залізниці чи великих енергосистем, льотчика-випробувача, космонавта, гірничого рятівника тощо. Це стосується також спортсменів міжнародного класу, які під час змагань зазнають надзвичайного напруження фізичних і психічних сил [13]. Тут потрібна професійна придатність — сукупність певних властивостей темпераменту індивіда, які зумовлюють успішність складної професійної діяльності [9; 21]. Тут доцільно застосовувати професійний відбір — спеціальну процедуру визначення професійної придатності, яка здійснюється на підставі психологічної діагностики властивостей темпераменту.
Таким чином, ідеться не про абсолютну, а про відносну рівноцінність властивостей темпераменту стосовно відповідних для цього умов діяльності. Невідповідними тут будуть високі вимоги до них, що їх висувають екстремальні діяльності та певні життєві ситуації.
Щодо навчальної діяльності, то вона не належить до числа екстремальних, а тому несе на собі опосередкований вплив властивостей нервової системи і темпераменту [23; 26; 27; 30; 31; 55].
Учні з рухливою нервовою системою характеризуються швидким засвоєнням навчального матеріалу, високою швидкістю запам'ятовування, розуміння і розв'язування задач, проте вони часто припускаються помилок, до того ж недбало виконують навчальні завдання. Навпаки, учні з інертною нервовою системою повільніше засвоюють матеріал, їм потрібно більше часу для його відтворення, проте в процесі розв'язування задач, до яких заздалегідь готуються, вони припускаються менше помилок. Відповідно розрізняється індивідуальний стиль їхньої навчальної діяльності: в «рухливих» більш розвинена виконавча частина, а в «інертних» — орієнтувальна.
Серед властивостей темпераменту, що істотно позначаються на успішності навчальної діяльності, особливу роль відіграє реактивність [55], але вона також супроводжується своєрідним індивідуальним стилем діяльності. Високореактивні школярі більше уваги приділяють допоміжним навчальним діям (підготовці до виконання завдань, виготовленню чорнового варіанта, його перевірці тощо), ніж головним. Це пояснюється тим, що додаткові дії, забезпечуючи успішність виконання головних, дають змогу високореактивному школяреві запобігти можливим труднощам, які успішніше долають його низькореактивні товариші. Хоча через низьку витривалість високореактивні більше стомлюються в ситуаціях, що потребують неабияких зусиль, вони так організовують орієнтувальні дії, щоб раціонально використати свої можливості. Низькореактивні такої тенденції не виявляють, а тому й за звичних умов не мають помітних переваг у навчальній діяльності. В екстремальних умовах (ліміт часу чи висока відповідальність за можливі помилки) низькореактивні учні зазвичай випереджають високореактивних.
Вивчення добре встигаючих учнів також показало, що ними можуть бути особи з різним поєднанням властивостей темпераменту [27]. Ось опис двох десятикласників — Павла й Арсенія: «Кожна перешкода на тривалий час привертає увагу Павла: він може багаторазово переписувати роботу, прагнучи, щоб у ній не було похибок. Шкільний день втомлює хлопця, домашні завдання він виконує довго, йому постійно бракує часу. Він старанно планує свою роботу: перераховує, що потрібно зробити наступного дня й надалі. Зовсім інший його однокласник Арсеній. Домашні завдання для нього — не головне заняття після школи. Він багато читає, стежить за книжковими новинками. Легко, не складаючи жодних графіків, займається кількома справами. У нього завжди багато ідей, проте далеко не кожну він втілює в життя: або забуває про раніше прийняте рішення, або захоплюється чимось новим».
Незважаючи на виразні відмінності темпераменту (перший реактивний, сенситивний, ригідний, з невисоким темпом реакцій; другий активний, емоційно стійкий, з високим темпом реакцій), обидва хлопці закінчили школу з золотою медаллю. Очевидно, що високих результатів у навчанні вони досягли за рахунок індивідуального стилю навчальної діяльності, який підсилює одні й послаблює інші властивості темпераменту.
Темперамент — динамічний аспект психіки, і він мало підвладний людині. Швидше мимовільно, ніж довільно, вона виробляє індивідуальний стиль діяльності і цим здійснює внесок у формування свого способу життя. Психіка виконує тут свою інструментальну функцію.
Не менш очевидну інструментальну функцію виконують також здібності (тема 19).



Смотреть другие вопросы в разделе: Загальна психологія





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией