***
Главная » Загальна психологія » 17.3. Процес волі



17.3. Процес волі

На відміну від довільних дій, вольова дія не має звичайної для них динаміки свідомості — переходу від потягу (тяжіння до певного предмета) та прагнення (усвідомлення відповідності предмета певній потребі) до бажання (актуалізованого прагнення). Вона здійснюється за відсутності таких явищ і навіть усупереч їм (мал. 38). Саме для цього індивід створює новий мотив, який надає смисл небажаній дії. Коли людина ставить за мету вивчити іноземну мову, то, за відсутності відповідної пізнавальної потреби, одного лише усвідомлення необхідності такої дії замало. Вона буде змушена шукати, як підсилити спонуку до неї й подолати наявні перешкоди (відсутність того ж таки бажання). Можливою знахідкою буде створення образу майбутнього, в якому набуті знання з іноземної мови стануть необхідною умовою якихось досягнень. Це й буде тією ідеальною ситуацією, яка, зрештою, надасть діям, спрямованим на оволодіння мовою, особистісного смислу засобу збагачення майбутнього індивіда.
Але при цьому новий мотив може вступити в конфронтацію з іншими, що реально спонукають діяльність індивіда в цей час. Тому смислоутво-рювальний мотив є необхідною, проте недостатньою підставою вольової дії. Треба також подолати розбалансування діяльності, створивши нову ієрархію мотивів. Це можна здійснити за рахунок явища боротьби мотивів. Звичайно, таке розбалансування може бути подолане несвідомим або ж саморухом діяльності (наприклад, зсув мотиву на мету).
Проте вольова дія має місце тоді, коли є свідомий вибір певного мотиву всупереч мотивам, що ґрунтуються на актуалізованих потребах.
Необхідність вибору в ситуації боротьби мотивів нерідко призводить до складних переживань. Фізик В. Гейзенберг (1901 —1976) так описав свій стан після приходу до влади нацистів: «Мене мучила дилема: виїхати чи залишитись. Я буквально заздрив друзям, в яких було силоміць відібрано можливість перебування в Німеччині і які знали, що мають її покинути. Стосовно них допущено несправедливість .., проте вони принаймні позбавлені вибору. Я намагався уявити цю дилему в різних варіантах, прагнучи знайти відповідний вихід. Коли хтось у домі уражений заразною хворобою, чи правильно вчиняємо, якщо, побоюючись інфекції, залишаємо дім, чи краще доглядати хворого, навіть якщо його стан безнадійний» [цит. за: 21,22/].
Боротьба мотивів спричинює пошук ідеального мотиву, який би спонукав той чи той варіант вибору.
Проте і здійснивши вибір, і здійснивши вольову дію, індивід нерідко повертається до ситуації вибору мотивів і прагне вже по-іншому пояснити свою поведінку. Так, герой роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара» Родіон Раскольников у статті, яку написав напередодні вбивства лихварки, обґрунтував право сильної особистості на злочин, залишаючи іншим людям необхідність діяти у визначених суспільством межах. Проте, скоївши злочин, він став вважати себе жертвою якоїсь злої сили («Разве я старушонку убил? Я себя убил, а не старушонку... А старушонку эту черт убил, а не я»). Скоєне призвело до нового розбалансування діяльності, почався рух свідомості в новому напрямку, колишня вольова дія отримала негативний особистісний смисл. Минуле заперечується, а це є ознакою пошуку шляхів майбутнього.
Якщо на рівні мотивів вольову дію характеризує боротьба мотивів, то на рівні цілей — процес прийняття рішення — вибір певної мети і способів її досягнення. Причому вольової дії стосується лише рішення виконати дію, необхідність якої усвідомлюється. Цей процес ґрунтується на пізнавальних процесах, насамперед мисленні, проте важливу роль тут відіграють емоційні явища, зокрема емоції успіху-неу спіху. Наприклад, якщо в результаті передбачення майбутньої дії виникають позитивні емоції, що за силою переважають емоційне зафарбування попередніх дій, вони сприятимуть подоланню розбалансування діяльності на користь нової мети [11].
Мабуть тому діям, які випливають з нової мети, людина схильна приписувати позитивні наслідки, а спрямованим на досягнення попередньої — негативні [21]. До того ж нерідко вона переоцінює події, ймовірність яких мала, і недооцінює високоймовірні. Проте головним чинником, що визначає вибір того чи того рішення, є рівень домагань [54]. Принаймні людина з високим рівнем домагань надає перевагу рішенням, що обіцяють їй особистий успіх. При цьому рівень домагань залежить від результатів рішень, прийнятих раніше. Так, успіх, досягнутий у минулому, значно підвищує рівень домагань під час прийняття наступних рішень.
Прийняття рішення в умовах групового обговорення характеризується зсувом у бік вибору ризикованих дій, тоді як індивідуальне рішення залежить від наслідку боротьби протилежних тенденцій — сподівання на успіх і страху перед невдачею. Людина, в якої переважає прагнення досягти успіху, уникає ситуацій, що їх результат залежить від випадкових обставин. Якщо ж таку ситуацію обійти неможливо, вона обирає варіанти, не пов'язані з ризиком, І навпаки: людина, яка боїться невдачі, надає перевагу ризикованим діям.
Однак є також люди, що виявляють «безкорисливий ризик», — надси-туативну активність [35J. Приймаючи рішення, вони схильні вибирати цілі, які містяться за межами даної ситуації. Це може набувати вигляду вчинку і сприяти пошукові принципово нових шляхів подолання наявних перешкод.
На виконавчому рівні вольова дія виявляється у формі вольового зусилля — особливого стану, в якому відображено подолання розбалансо-ваності діяльності, тобто до усвідомлення необхідності виконання дії та пошуку засобів підсилення спонуки долучається також проблема її забезпечення. Це операційна складова вольової регуляції (її механізмом є настановлення), що перебуває під впливом мотиваційної сфери індивіда і сигналізує про ступінь складності вольової дії.
Вольове зусилля виявляється у напруженні м'язів, яке може й не усвідомлюватись [19]. Експерименти за допомогою ергографа (приладу для графічної реєстрації роботи м'язів пальця, що підіймає вантаж) засвідчии залежність вольового зусилля від віку (Калін, див.: [18], див. також мал. 39).
Як бачимо, на малюнку криві вольового зусилля у дітей (С) і дорослих (А) плавні, але в дорослих крива проходить вище, тобто їхні вольові зусилля зменшуються повільніше. У підлітків (В) така крива ступінчаста, а це вказує на епізодичні спроби підлітків компенсувати м'язеву втому вольовими зусиллями. Отже, якщо діти не здатні тривалий час підтримувати вольове зусилля, а підлітки мобілізовують його лише на певних етапах дії, то дорослі вже довільно розподіляють його в часі.
При цьому механізм керування вольовим зусиллям прихований все
ж у мотивації. Докладаючи вольових зусиль, індивід начебто шукає якусь ідеальну ситуацію, яка б допомогла утримувати їх. Якщо така ситуація задається іззовні, ефективність діяльності зростає. Це показав експеримент, у першій серії якого підлітки, підіймаючи й опускаючи вантаж, мали одночасно писцем ергографа обводити хвилясту лінію на паперовій стрічці, що рухалась. У другій серії вони виконували ту саму роботу, але вже обводили лінію, поділену на рівні пронумеровані відрізки. В третій серії ця лінія мала вигляд шосейної дороги з перехрестями і мостами. Якщо результати першої серії взяти за 100%, то в другій вони становили 150, а у третій — 200%. Дорослим такі «опори» допомагають вже значно менше. Очевидно, вони здатні створювати внутрішні засоби, що сприяють подоланню перешкоди в процесі вольової регуляції.
Отже, боротьба мотивів, прийняття рішення, вольове зусилля — різно-рівневий процес вольової дії, що вказує на наявність у ній мотиваційного, цільового та операційного компонентів. Функція цієї дії полягає в подоланні розбалансування діяльності, яке охоплює всі її рівні. При цьому індивід забезпечує додаткову спонуку до дії шляхом створення її особистісного смислу. В результаті характер діяльності радикально змінюється. Тепер її мотиви утворюють ієрархічно організовану структуру, в якій провідне місце належить мотиву, що надає смисл цілі, висунутій з альтернативних цілей у процесі прийняття рішення. Це дає змогу подолати розбалансування діяльності, в тому числі на операційному рівні. Формування і здійснення тепер вже нових операцій супроводжується переживанням вольового зусилля.

На вищих етапах свого розвитку вольова регуляція набуває вигляду самоконтролю — здатності індивіда впливати не лише на формування мотивації вольової дії, а й на її виконання. Дослідження самоконтролю свідчать на користь розуміння вольової регуляції як процесу подолання розбалансування діяльності і показують, що самоконтроль розпочинається із встановлення ступеня розбалансування різних ланок діяльності: тієї, що контролюється, і тієї, що слугує еталоном для виконання [30]. Доведено також, що самоконтроль залежить від мотивації, яка його «запускає», характеру еталону, умов діяльності та властивостей її суб'єкта. Наприклад, особам з вираженою тривожністю самоконтроль необхідний, щоб впоратись із сумнівами щодо сприятливого наслідку прийнятого рішення. Самоконтроль можна тренувати, що свідчить про існування резервів підвищення ефективності довільної та вольової регуляції діяльності.
Процес вольової регуляції супроводжується вольовими станами індивіда (мобілізаційною готовністю, рішучістю, енергійністю, переживанням вольового зусилля тощо) [46; 47). У них відображається як готовність індивіда здійснити дію, так і усвідомлення самого процесу здійснення. Ці стани підлягають самоконтролю, за допомогою якого індивід у певний момент мобілізує вольові дії та підсилює рівень їх усвідомлення.
Результатом закріплення способів виконання як вольових, так і довільних дій є вольові властивості характеру. Вони характеризують своєрідність вольової сфери окремого індивіда і свідчать про рівень її розвитку. До таких властивостей належать відповідальність, цілеспрямованість, витримка, принциповість, ініціативність, організованість, наполегливість тощо. Вони формуються в процесі онтогенезу в зв'язку з загальною логікою психічного розвитку [41]. Неабияку роль у їх формуванні відіграє позитивний або ж негативний досвід досягнення мети в умовах долання перешкод.
Відтак, вольові властивості — це закріплені вміння індивіда долати перешкоди в процесі досягнення поставленої мети. Вони великою мірою пов'язані з його спрямованістю, Наприклад, ініціативність, рішучість, наполегливість будуть позитивними властивостями людини, яка живе заради інших, і негативними, якщо вони притаманні егоцентричній особистості.
Вольові властивості пов'язані з вольовими діями не лише за походженням, а й функціонально. Про це свідчить можливість співвіднесення тієї чи тієї властивості з рівнем вольової регуляції діяльності. Так, цілеспрямованість (уміння висувати особисто значущі цілі й досягати їх), принциповість (уміння дотримуватися прийнятого рішення), ініціативність (уміння висувати нові цілі й самостійно здійснювати необхідні дії) найчастіше виявляються під час постановки мети, яка виходить за межі актуальних потреб, тобто їх витоки приховані в процесі прийняття рішення — цільовому компонентові вольової регуляції.
Організованість (уміння планувати свої дії і керуватися виробленим планом), наполегливість (уміння протягом тривалого часу систематично йти до поставленої мети), витримка (вміння гальмувати дії, почуття і думки, що заважають реалізації прийнятого рішення) стосуються насамперед операційного рівня вольової регуляції.
До того ж, ці властивості взаємопов'язані. Ініціативність, наприклад, передбачає наполегливість, інакше дія стане імпульсивною і хаотичною; наполегливість без витримки може перетворитися на упертість — не-вольову форму поведінки, зумовлену потребою самоствердитись.
З мотиваційного компоненту вольової регуляції випливає відповідальність— уміння дотримуватися схвалюваних суспільством соціальних нормі готовність відповідати за наслідки своїх дій. Ця властивість взаємопов'язана з багатьма іншими властивостями індивіда. Адже відомо, що відповідальним людям притаманні такі риси, як соціальна спрямованість, чесність, справедливість [28]. Ця властивість несе в собі світогляд і позначається на ставленні індивіда до різних аспектів дійсності. При цьому одні схильні перекладати відповідальність з себе на незалежні від них обставини, інші — саме себе вважають відповідальними за те, що з ними відбувається. Тут і йдеться про локус контролю: в першому випадку він буде зовнішнім, екстернальним, у другому — внутрішнім, інтер-нальним. Тип локалізації контролю впливає також на прийняття рішення. Як правило, більш обґрунтовані рішення приймають особи з інтерналь-ним контролем, у них більш виражені вольові властивості характеру. До того ж, у процесі досягнення поставленої мети вони краще мобілізують вольові зусилля.
Отже, вольові властивості можна співвіднести з компонентами вольової регуляції діяльності, що також свідчить про багаторівневість цього процесу.
Воля є власним надбанням індивіда. Вона дає йому можливість свідомо и відповідально ставитися до власного життя.
Узагальнені результати аналізу регулятивної функції психіки наведено в табл. 28.
Усі складники регулятивної і пізнавальної функцій психіки (див. також табл. 25) безпосередньо стосуються сфери індивідуально-психологіч-них відмінностей між людьми. Проте найвиразніше їх характеризує інструментальна функція психіки (див. розділ VI).
Аналіз цієї функції — наступний акт конкретизації психологічних Категорій, покладених в основу нашого посібника: психіки, діяльності, життя. Якщо пізнавальна функція психіки конкретизує першу і висвітлює процес побудови образу світу, а регулятивна — другу, висвітлюючи механізми, які пов'язують цей образ з діяльністю індивіда, то інструментальна функція характеризує спосіб, за допомогою якого індивід здійснює своє життя.

Смотреть другие вопросы в разделе: Загальна психологія





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией