|
17.2. Феноменологія волі |
Вольова регуляція — не завжди одномоментний акт, а часто активність, розгорнена у часі. Найвиразніше про це свідчать надзвичайні ситуації, в які може потрапляти людина, і які, до того ж, підкреслюють характерні риси вольової регуляції. Однією з таких ситуацій є перебування людини в концтаборі. В. Франкл, аналізуючи власний досвід ув'язнення в Освенцімі, наголошує, що найтяжчою обставиною була невизначеність терміну ув'язнення, бо «безстроковість існування в концтаборі призводить до переживання втрати майбутнього» [52, 141]. За таких умов життя в очах в'язня неминуче втрачає сенс. Лише спрямованість на якийсь момент у майбутньому створює ту «внутрішню опору», яка допомагає долати жахливі випробування. За її відсутності в'язень виявляє реакцію регресії (лат., regressio — рух назад) — форму психологічного захисту у вигляді повернення до нижчих рівнів психічного розвитку. Він втрачає навички, набуті в результаті виховання, відмовляється від будь-якої активності, що неминуче веде до загибелі. Тому психологічною допомогою у цьому випадку була «апеляція до волі до життя, до продовження життя» [52, 150].
Допомагаючи у такий спосіб в'язням, В.Франкл звертався до їх майбутнього. Це була саме та «внутрішня опора», яка виконувала функцію смислоутворювального мотиву. Звісно, таку опору не можна вигадати, її треба було знайти в минулому ув'язненого, причому в минулому, яке несе в собі стратегію життя — витоки майбутнього. Якщо це вдавалося, людина віднаходила смисл життя й жила, незважаючи на нелюдські умови. Більше того, у таборі були навіть такі, що «зазнавали прогресії ... в моральному і релігійному плані» [52, 144]. За свідченням В. Франкла, це були духовно багаті люди і вони легше зносили умови табору, ніж фізично сильніші за них. Вони й раніше орієнтувалися на духовні цінності й нехтували матеріальним благополуччям. Відтак, у концтаборі ці люди не пристосовувались, а. жили, і їхнє життя було вчинком.
Цей приклад свідчить про залежність вольової регуляції від досягнутого індивідом рівня психічного розвитку. Лише на рівні особистості така регуляція стає реальним чинником життя і виявляє її індивід, якому є для чого й заради чого жити.
Удаючись до вольової регуляції, він звертається до можливих мотивів і обирає серед них той, який дає його небажаним діям додаткову спонуку у вигляді смислу. Однак само по собі це ще не породжує вольову дію, адже новий мотив у цей час співіснує з мотивом, що спонукає до діяльності в попередньому напрямку. Регуляція діяльності виявляється роз-балансованою.
Для подолання такого розбалансування потрібні пізнавальні процеси — насамперед мислення та уяви, які дають змогу індивідові оцінити і ситуацію вибору, і свої можливості, і наслідки своїх дій. Від цього значною мірою залежить, який мотив буде домінуючим, а отже, і смисло-утворювальним, — попередній чи той, що створюється довільно. Це ситуація боротьби мотивів і наступної перебудови - нового узгодження мотиваційної сТфери індивіда.
Розбалансування може стосуватися не лише мотивів, а й цілей діяльності. Наприклад, це має місце, коли мета ставиться не індивідом, а задається іззовні — іншою людиною чи соціальною організацією. У разі невідповідності цієї мети потребам виникає необхідність у зверненні до уявної ситуації, яка б спонукала небажану дію. Можливо, що дія виконуватиметься й за відсутності такої спонуки, проте це вже буде не вольова дія, а дія з примусу.
У всіх цих випадках розбалансування діяльності охоплює також її виконавчий рівень, адже перехід до нових дій — це й перехід від одних способів діяльності до інших. Цьому перешкоджають операційні настановлення, що стабілізують перебіг діяльності в попередньому напрямку [ЗІ. їх можна подолати за рахунок настановлень нової діяльності, адже настановлення «виникає в момент прийняття рішення і є підґрунтям вольової поведінки, створюється уявною» або такою, що мислиться, ситуацією» [51,407].
Отже, царина застосування волі — це діяльність індивіда в цілому, а не лише її окремі складники. Відтак головна функція волі полягає у подоланні розбалансування діяльності на різних рівнях її функціонування.
|
|
|
