***
Главная » Загальна психологія » Тема 17. Воля



Тема 17. Воля

Воля — регуляція діяльності індивідом, що забезпечує досягнення мети за відсутності актуальної потреби чи утримування від бажаної дії в ситуації вибору; це активність особистості всупереч наявним обмеженням.
На філософському етапі історії психології тема волі формулювалась як проблема свободи волі — здатності або нездатності людини діяти незалежно від життєвих обставин, і довкола неї точилася гостра боротьба між представниками детермінізму та індетермінізму. Перші вважали волю причиново зумовленим явищем (Гоббс, Спіноза), другі —
самочинним актом, джерелом людської активності (Платон, Фіхте, Шопенгауер). На науковому етапі історії психології інтерес до проблеми волі помітно зменшився: цим поняттям практично не користуються ні біхевіоризм, ні психоаналіз, ні когнітивна психологія І27]1.
Проте воля має самостійне і самоцінне значення в житті людини, що виявляється в деяких специфічних ситуаціях. По-перше, воля забезпечує виконання дій, позбавлених прагнення до мети, тобто дій за відсутності актуальної потреби. По-друге, воля необхідна в ситуації вибору дій, тобто коли людина шукає і не знаходить достатніх підстав для виконання тієї чи тієї дії. По-третє, завдяки волі, докладаючи вольові зусилля, людина регулює свою діяльність. Ці ситуації об'єднує спільна закономірність: відсутність спонуки до дії, прийнятої людиною до виконання, за наявності якихось перешкод. Саме ця обставина й породжує необхідність вольової регуляції діяльності — забезпечення такого виконання.
Якщо емоції сигналізують індивідові про смисл його діяльності і регулюють її перебіг відповідно до актуальних потреб та реальних мотивів, то воля виконує свою регулятивну функцію за відсутності і тих, і тих. Проте в цьому разі діяльність все ж таки повинна мати для нього певний смисл, який би давав змогу приймати відповідальні рішення і, всупереч перешкодам, здійснювати їх.
'Тобто волю спіткала така сама доля, що й інші виділені ще Арістотелем складники психічних явищ — почуття та розум: її зміст стали описувати іншими поняттями психологи, такими як мотивація, прийняття рішення, саморегуляція, самоконтроль, характер, особистість.
Із позицій системно-діяльнісного підходу воля є складником регулятивної функції психіки і знаходить відповідне обґрунтування в процесі аналізу теоретичного й емпіричного матеріалу психології.

Така можливість з'являється протягом історіогенезу та онтогенезу — коли людина оволодіває своїми діями: усвідомлює їх значення, планує і довільно скеровує їх виконання. Шлях до цього пролягає через довільні дії, які, на відміну від мимовільних, регулюються свідомістю. Проте лише вольові дії свідчать про волю як психічне явище. Як зміст вольової регуляції вони ускладнюються в міру психічного розвитку в зв'язку з переходом від нижчих до вищих рівнів життя. На вищому рівні життя вольовою дією є вчинок, засобами якого особистість долає обмеження й торує собі шлях до майбутнього.
Вольові дії стійко характеризують індивіда, коли, стабілізуючись і узагальнюючись, набувають вигляду вольових властивостей характеру.

Смотреть другие вопросы в разделе: Загальна психологія





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией