***
Главная » Загальна психологія » 16.3. Властивості емоційних явищ



16.3. Властивості емоційних явищ

Розмаїттю емоційних явищ притаманні певні загальні властивості.
До них належать: якість, динаміка перебігу, амбівалентність, полярність, активність, інтенсивність, глибина, тривалість. їх можна проілюструвати витягами з праці Б. Спінози (1632—1677) «Про походження і природу афектів» (див.: [41]), де вони сформульовані у вигляді теорем та схолій (гр. охоХш — примітка, пояснення до тексту).
ЯКІСТЬ (модальність) емоційних явищ характеризується їх змістом і сигналізує про особливості ставлення індивіда до тих чи тих явищ дійсності. Це те, що відрізняє одну емоцію від іншої: кохання, наприклад, переживається зовсім не так, як ненависть. За Спінозою, «кохання є не що інше, як задоволення (радість), яке супроводжується ідеєю зовнішньої причини, а ненависть — не що інше, як незадоволення (сум), що супроводжується ідеєю внутрішньої причини» [41, 32], тобто якість емоційних явищ засвідчує їх предметний характер: «Існує стільки ж видів задоволення, незадоволення і бажання, а отже, і всіх афектів, які з них складаються (яким є душевне хвилювання), або від них похідних (якими є кохання, надія, страх та ін.), скільки є видів тих об'єктів, з боку яких ми зазнаємо дії афектів» [41,40].
Динаміка перебігу має закономірний вигляд і визначається особливостями емоційних явищ, кожне з яких має власну логіку розвитку і згасання. Наприклад, «хто уявляє, що предмет його кохання отримав задоволення або незадоволення, той і сам також відчуватиме задоволення або незадоволення, і кожен з цих афектів буде в люблячому тим більший або менший, чим більший або менший він в улюбленому предметі» [там само; 33], «Любов або ненависть, наприклад до Петра, зникає, якщо задоволення, яке містить у собі перша, або незадоволення, яке містить у собі остання, поєднується з ідеєю про іншу їх причину: те й інше зменшуються, оскільки ми уявляємо, що не один лише Петро був їх причиною» [там само; 39].
Амбівалентність (лат. ambo — обидва, valentia — сила, міць) емоцій
них явищ має місце при одночасному переживанні індивідом емоцій, які
мають полярні характеристики. Це приємне і неприємне, радість і сум,
любов і ненависть, тобто емоції, які спричиняються складними й неодноз
начними життєвими подіями. Можна радіти з приводу завершення якоїсь
справи і водночас сумувати за тим, що було з нею пов'язано. «Якщо ш
уявляємо, що річ, яка звичайно заподіює нам незадоволення, чимось подібна
до іншої речі, яка звичайно завдає нам таке саме велике задоволення, Щ
ми будемо водночас і ненавидіти, й любити її» [41, 32). ;-,
Полярність вказує на можливість зміни будь-якої емоції на її протії лежність. Те, що було приємним, може стати неприємним, те, що дазадр радість, може завдати горя; кохання, як відомо, інколи переростає в ненависть, а ненависть — у кохання. «Ненависть, яку абсолютно перемагає кохання, переходить в кохання, і це кохання буде внаслідок цього сильнішим, ніж якби ненависть зовсім не передувала йому» [там само; 39]. Це вже вкотре засвідчує «вторинність» емоцій: вони похідні від життя індивіда й існують лише в межах відношень між його складниками. «Якщо ми відділимо душевний рух, тобто афект, від уявлення про зовнішню причину і поєднаємо його з іншими уявленнями, то любов або ненависть до цієї зовнішньої причини, рівно як і душевні хвилювання, що виникають з циж афектів, знищаться» [41, 44].
Активність (від лат. activus — діяльний, дійовий) — здатність емоцій стенічним (підсилювальним) або астенічним (пригнічувальним) чином впливати на діяльність. У цьому зв'язку емоції поділяються на стенічні (гр. sthenos — сила) і астенічні (гр. ocadevEioc— безсилля, слабість). Спіно-за вважає головною саме цю властивість: «Під афектами я розумію стани тіла, які збільшують або зменшують здатність самого тіла до дії, сприяють їй або ж обмежують її» [там само; ЗО]. Однак стенічною чи астенічною може бути одна й та сама емоція, причому «чим більший збіг причин збуджує який-небудь афект, тим він сильніший» [41, 44].
Інтенсивність (від лат. intensio — напруження, посилення) — властивість, яка свідчить про ступінь вираженості емоційного явища. Діапазон цієї властивості значний: від легкого хвилювання до пристрасті. Спіно-за присвячує їй окремий розділ і стверджує: «Афект, причина якого, за нашою уявою, перебуває перед нами, сильніший, ніж якби ми уявляли її як таку, що не перебуває перед нами»; «До майбутньої речі, яка, за нашою уявою, скоро відбудеться, ми відчуваємо сильніший афект, ніж якби ми уявляли, що її існування відстоїть від теперішнього на більш далекий час»; «Афект до речі, яку ми уявляємо необхідною, за інших умов рівних

сильніший, ніж до речі можливої або випадкової»; «Афект до речі, яка, як ми знаємо, не існує в теперішньому часі, але яку ми уявляємо можливою, за інших умов рівних сильніший, ніж до речі випадкової»; «Афект до речі випадкової, яка, як ми знаємо, нині не існує, за інших умов рівних слабший, ніж афект до речі минулої»; «Бажання, яке виникає із задоволення, за інших умов рівних сильніше, ніж бажання, що виникає з незадоволення»; «Сила якого-небудь пасивного стану або афекту може переважати інші дії людини, іншими словами, її здібність, так що цей афект невблаганно переслідуватиме її» [41, 41—42].
Глибина емоційних явищ залежить від того, чи викликана вона пересічними, чи життєво важливими подіями, а також від того, в якому зв'язку між собою перебувають ці явища. «Ненависть збільшується внаслідок взаємної ненависті і, навпаки, може бути знищена любов'ю» [41; 39]. «Якщо хтось улюблений ним предмет став ненавидіти так, що любов абсолютно знищується, то внаслідок однакової причини він відчуватиме до нього більшу ненависть, ніж якби ніколи не любив його, і тим більшу, чим більшою була його попередня любов» [41, 37].
Тривалість емоційних явищ характеризується часом їх існування. Це залежить від особливостей предмета, який їх викликає, а також від інтелекту та способу життя індивіда. «Афекти, які виникають або збуджуються від розуму, якщо зважати на час, сильніші, ніж ті, які стосуються поодиноких речей, що, за нашою уявою, не існують у реальності»; «Найкорисніше для людей об'єднатись один з одним у своєму способі життя і вступити в такі зв'язки, які найзручніше могли б зробити з усіх одного, і взагалі людям найкорисніше робити те, що сприяє зміцненню дружби» 141,44].
Свою працю Б. Спіноза завершує розділом «Про могутність розуму, або про людську свободу», де розв'язує проблему емоційного і раціонального так: «Поки ми не хвилюємось афектами, що суперечать нашій природі, доти ми зберігаємо здатність приводити стани тіла в порядок і зв'язок згідно з порядком розуму... Отже, найкраще, що ми можемо зробити .., це прийняти правильний спосіб життя» [41, 45].
Спосіб життя, тобто те, як і заради чого індивід живе, є визначальною характеристикою його емоцій.
Емоційні явища сигналізують індивідові про соціальний або ж особистий смисл його діяльності і виконують функції, без яких було б неможливим життя. Якщо вони оцінюють відношення між складовими діяльності, то воля приводить їх у відповідність між собою (тема 17).

Смотреть другие вопросы в разделе: Загальна психологія





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией