***
Главная » Загальна психологія » 15.3. Властивості уваги



15.3. Властивості уваги

Увагу відрізняє коло властивостей, що мають індивідуальний характер: певний рівень концентрації, стійкості, переключення, обсягу, розподілу.
Концентрація— ступінь зосередженості індивіда на певному об'єкті. Як і інші, ця властивість уваги характеризує зв'язок індивіда з певним об'єктом і водночас засвідчує ступінь його інтенсивності. Як правило, індивід зосереджується на якомусь одному об'єкті, його увага ніби поглинається ним тим більше, чим більше значення він для нього має. Щоб утримати цей об'єкт у полі своєї уваги, індивід іноді докладає вольових зусиль. Проте така концентрація може мати й післядовільний характер. Архімед (287—212 pp. до н. є.), нібито, загинув тому, що, захопившися побудовою на піску геометричних фігур, не почув, як до міста, а потім і до його двору ввірвалися вороги. Однак концентрація уваги має природні обмеження, і вони залежать від властивостей нервової системи індивіда. Принаймні, носій сильної нервової системи здатний до більш тривалої концентрації уваги, ніж носій слабкої.
За теорією настановлення, процес концентрації уваги є актом об єк-тивації — виділення об'єкта в умовах, що порушують дію настановлення, яке регулює перебіг попередньої діяльності 133, див.: 139]. Проте предметом концентрації уваги є також те, що лежить у царині актуального — цільового настановлення. Це підтвердив експеримент, під час якого на кожне вухо досліджуваного передавали два різні повідомлення (23, див.: 39]. З'ясувалося, що коли їх орієнтували на певне повідомлення, вони досить легко виконували завдання, проте нічого не могли сказати про зміст інформації, яку подавали на інше вухо (виняток становило лише їхнє власне ім'я).
Напевно, у першому випадку йдеться про операційне настановлення. Перешкода справді порушує його дію і сприяє концентрації уваги на новому об'єкті. Однак у разі цільового настановлення, як це довів експеримент, має місце зосередження індивіда на предметі його мети. Настановлення є тут прямим механізмом функціонування уваги. Отже, ці дані свідчать на користь розуміння настановлення як багаторівневого явища [З]. Увагу ж вони характеризують як процес, що виявляє себе залежно від будови діяльності.
Стійкість — властивість, яка визначається часом, упродовж якого об'єкт є предметом діяльності — і внутрішньої, і зовнішньої. Загалом стійкість уваги залежить від ступеня складності об'єкта, змісту відповідних йому дій, їх смислу для індивіда, а також властивостей його нервової системи. Чим складніша задача і чим більше зусиль докладатиме індивід, розв'язуючи її, тим більшою буде стійкість його уваги. Чим більше його захоплює процес розв'язування, тим тривалішим й інтенсивнішим буде його зосередження. За певних умов навіть у дітей 10—11 років увага може бути стійкою протягом 40 хв [18].
Стійкість уваги також тим вища, чим рухливіший образ об'єкта діяльності {Рубинштейн, див.: [39]). Тому важливою передумовою цієї властивості є здатність індивіда відкривати в об'єкті нові зв'язки і відношення. Там, де сприймання чи мислення постійно збагачують зміст образу, увага є тривалим процесом. З іншого боку, одноманітність об'єкта згубно впливає на рівень її стійкості.
Для вимірювання стійкості уваги використовують таблицю, в якій хаотично чергуються літери абетки. Показником стійкості уваги буде кількість правильно накреслених досліджуваним заданих літер за одиницю часу. За допомогою цієї методики можна визначити не лише ступінь вираженості цієї властивості, а й її нерівномірний характер. Зокрема, наявність помилок може бути свідченням коливання уваги — мимовільних періодичних і короткочасних змін її інтенсивності. Періоди таких коливань тривають кілька секунд, тому індивід не усвідомлює їх. Це явище можна спостерігати, зосередившись на тривалому дотику: відчуття в цьому разі не буде безперервним. Напевно, це пов'язано з ритмічним характером процесів організму.
Переключення — властивість уваги, яка виявляється при довільному переході індивіда від однієї дії до іншої. Воно може бути легким чи важким, повним чи неповний. Подекуди буває нелегко перейти від одних дій до інших, особливо, якщо новий об'єкт не приваблює. Неповне переключення має місце тоді, коли індивід перебуває під впливом попередньої діяльності. Ця властивість уваги також залежить від характеру об'єкта, виконуваних дій, їх смислу та індивідуально-психологічних особливостей індивіда. При цьому здатність до переключення є характеристикою гнучкості уваги, що істотно відрізняє одну людину від іншої. Наприклад, одна людина може легко перейти до іншого виду діяльності, тоді як для другої це буде нелегким завданням. Якість переключення також знижується при переході від нескладних дій до складніших, від значущої діяльності до нецікавої. Що цікавішою була попередня діяльність, то важче зосередитися на наступній.
Переключення може мати й мимовільний характер. У цьому разі воно набуває вигляду відволікання уваги, що спричинюється тими самими подразниками, які привертають до себе мимовільну увагу. Прикладом відволікання є так звана неуважність. Проте з іншого боку, неуважністю буде й такий ступінь концентрації уваги, за якого істотно звужується поле свідомості (Рубінштейн, див.: [39]). Це, власне, два види неуважності: перший може стати причиною зниження продуктивності діяльності, тоді як другий, навпаки, — підвищення. Тому неуважність молодшого школяра пояснюється по-іншому, ніж горезвісна неуважність ученого.
Обсяг — властивість уваги, що визначається кількістю об'єктів, на яких одночасно зосереджується індивід. Досліджуваному протягом короткого часу (від 10 до 100 мс) демонстрували певну кількість об'єктів. У такий спосіб було виявлено, що середній обсяг уваги дорослої людини становить 4—6, а дитини — 2—3 об'єкти і майже не відрізняється від обсягу їх короткочасної пам'яті. При сприйманні об'єктів, які складаються з великої кількості взаємопов'язаних елементів, обсяг уваги зростає. Наприклад, людина може одномоментно сприйняти слово з 14 літер.
Отже, обсяг уваги залежить від організації матеріалу, на якому зосереджується індивід, а також від його здатності відтворювати такий матеріал у формі образу. В школярів ця властивість формується в міру становлення навчальної діяльності, в дорослих —оволодіння професією. При цьому перевагу мають ті професії, що потребують спостережливості.
РОЗПОДІЛ — властивість уваги, з якою пов'язана можливість одночасного виконання індивідом дій з різнорідними об'єктами. Завдяки цій властивості індивід може займатися відразу кількома справами. Це залежить від характеру, ступеня складності дій і, особливо, рівня оволодіння ними. Що складніші дії, то важче розподіляти увагу, що більш автоматизований операційний склад однієї з них — то легше. Наприклад, досвідчений водій, керуючи автомобілем, одночасно стежить за дорогою, маніпулює рукояткою перемикання швидкостей, натискає на педалі, розмовляє з пасажиром. За свідченням істориків, Наполеон міг одночасно обмірковувати теми різних дипломатичних повідомлень і упереміж диктувати їх кільком секретарям.
Проте в багатьох випадках розподіл уваги є дуже швидким її переключенням. Саме так буває, коли досліджуваний працює з коректурною таблицею і водночас слухає текст, зміст якого треба відтворити. Продуктивність кожної з цих діяльностей свідчитиме вже не про розподіл, а про переключення уваги.
У процесі реальної діяльності властивості уваги виконують різні функції і перебувають між собою в різних відношеннях. Так, стійкість і концентрація нерідко порушуються під впливом переключення, останній може змінитися розподілом, який, у свою чергу, залежатиме від обсягу. Водночас кожна властивість має відносну самостійність: висока концентрація уваги може поєднуватися зі слабким переключенням, що характерно, наприклад, для неуважності зосереджених на якійсь проблемі людей.
У зв'язку з відносною самостійністю кожної з цих властивостей можна говорити про типи уваги. Відтак, увага може бути стійкою або нестійкою, концентрованою або флуктуйованою (від лат. fluctuatio — хвилювання, безперервний рух), з гарним чи поганим переключенням, вузьким чи широким обсягом, ефективним чи неефективним розподілом.
Рівень розвитку і властивості уваги істотно позначаються на успішності діяльності, наприклад навчальної [7'; 10; 15; 32]. Проте це не означає, що вчитель, викладач#повинен лише привернути увагу учня чи студента до певного матеріалу. їхня навчальна діяльність має бути побудована таким чином, щоб увага «йшла» за навчальними діями й обслуговувала процес їх виконання. Для цього навчальний матеріал доцільно подавати у вигляді задач, розв'язування яких передбачає і організацію уваги, і перехід її довільної форми у післядовільну.
Якщо увага забезпечує контроль за процесом діяльності, то емоції і почуття оцінюють міру її успішності (див. тему 16).





Смотреть другие вопросы в разделе: Загальна психологія





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией