***
Главная » Загальна психологія » 14.2. Феноменологія уяви



14.2. Феноменологія уяви

Уява поділяється на види залежно від способів утворення нових образів. Відтак вона може бути пасивною та активною (мал. 30).
Пасивна уява — мимовільне або довільне створення образів, не призначених для втілення в дійсність. До цього виду уяви належать сновидіння, фантазування та ілюзії.
Сновидіння — певним чином організована система образів, що мимовільно виникають під час сну — стану, протилежного неспанню, ознакою якого є відключеність організму від зовнішніх впливів. Аналіз електроенцефалограм біоелектричної активності мозку показує, що у всіх людей, починаючи здворічного віку, регулярно бувають сновидіння, при цьому більшість запам'ятовує їх зміст [9]. Встановлено також, що спля-

Мал. 30. Феноменологія уяви
ча людина проходить через фази «повільного» і «швидкого» сну. Під час першої фази спостерігається пригнічення життєво важливих функцій організму (дихання, серцевого ритму, тонусу мускулататури), під час другої — їх активізація, яка охоплює й ті ділянки кори, де зберігаються сліди минулих вражень. Саме друга фаза супроводжується сновидіннями — фантастичними сюжетами, яким здавна приписується віщий сенс.
Відомо чимало теорій, що пояснюють природу сновидінь. За /. М. Сєче-новим, наприклад, сновидіння — небувале поєднання колишніх вражень, за /. П. Павловим — наслідок хаотичного розгальмування кори головного мозку. Предметом особливої уваги стали сновидіння для класичного та модифікованих варіантів психоаналізу [51; 52; 59].
Сновидіння тлумачаться тут як робота, спрямована на символічне здійснення бажань індивіда, а їх аналіз — як шлях до несвідомого індивіда, його конфліктів. Проте в будь-якому разі сновидіння мають розглядатися в контексті життя конкретного індивіда. К. Юнг демонструє це на прикладі одного й того ж сновидіння, яке бачить молодий обережний та старий хворий чоловік авантюрного складу. У сні група людей скаче верхи на конях, сплячий очолює рух; він стрибає через канаву, наповнену водою, і перестрибує її, інші падають. За Юнгом, в такий спосіб несвідо-

ме розкриває перед людиною похилого віку, як вона жила, а молодій підказує, як потрібно жити.
У сновидіннях дійсно має місце не лише минуле. В силу спадкоємного зв'язку між минулим і майбутнім вони можуть мати і прогностичне значення. Образ сновидіння, як і уяви взагалі, це образ бажаного майбутнього, що несе в собі прагнення до втілення. Тому сновидіння може бути символічним задоволенням актуалізованих потреб індивіда у напрямку, накресленому несвідомим. Однак це може бути й продовженням роботи свідомості у стані неспання. Коли Д. І. Менделєєв, розклавши, нарешті, свій «хімічний пасьянс» у порядку зменшення атомної маси елементів, заснув, то побачив уві сні таблицю з кращим варіантом: розміщенням елементів у зворотному порядку. Прокинувшись, він записав її, внісши лише одну правку [20].
Фантазування (від гр. (paviccctoc — уява) — довільне оперування образами уяви, що має задовольнити потребу, на шляху реального задоволення якої є перешкоди. Тому фантазування є ілюзорним засобом задоволення потреби, створенням образів, що усвідомлюються як приємні, але нездійсненні [43]. Ці образи узгоджуються з емоціями, відповідають певному змісту несвідомого і свідомості. Особливо часто фантазують у підлітковому та юнацькому віці. Для підлітка це спосіб «розшуку незвичайного за межами наявного», для юнака — «заперечення буденного» [41, 46, 63].
Напевне, всім людям властиво фантазувати про приємне, але нездійсненне. Це характеризує уяву як явище, що дає мажливість індивідові розширити обрії свого життя.
Ілюзії уяви мають місце у сприйманні об'єктів зі спотворенням окремих їхніх властивостей. На відміну від ілюзій сприймання, яке викликається особливостями будови об'єкта, ілюзії уяви є наслідком привнесення в образ змісту уявлень пам'яті. Так буває, коли індивід помиляється, вважаючи одну людину за іншу, або переймається емоцією страху. У останньому випадку він може сприйняти неживий предмет як живий і такий, що чимось загрожує. Причому ілюзорний образ ототожнюється з об'єктом сприймання і розцінюється як реально існуючий. Інколи ілюзії уяви виникають водночас у всіх членів спільноти під впливом таких характеристик спілкування, як зараження їді навіювання.
Активна уява -~ процес довільного створення індивідом наочних образів. Він має відтворювальний і творчий характер.
Відтворювальна (репродуктивна) уява обслуговує сприймання та відтворення об'єктів, які потребують представлення у формі наочних образів. Діяльність, у межах якої функціонує цей вид уяви, має переважно репродуктивний характер. Це читання описів, креслень, розглядання малюнків, схем, тобто все те, що підпорядковане завданню в образній формі відтворити явище, якого немає в досвіді індивіда. Функцію засобу розв'язання такого завдання виконує й наочно-образне мислення, але уява доповнює його роботу, даючи змогу вийти за межі даних і створити наочний образ, значно «багатший» за чуттєвий. Якщо мислення дає образ схеми об'єкта, то уява насичує і доповнює цю схему додатковим, і не завжди зайвим, матеріалом.
Це саме стосується і сприймання. Візьмемо два описи одного й того ж малюнка, виконані третьокласниками. Перший: «Слони купаються. Слон викупався і пішов сохнути. Слониха почала купати слоненя». Другий: «Слоненя маленьке, його одного залишати в лісі не можна, слониха прийшла, взяла слоненятко і пішла. Слон також прийшов, зачепив хоботом за пальму, хотів слоненятку солодке дістати». Другий опис підкреслює «до-повнювальну» функцію уяви і в процесах сприймання.
Загалом відтворювальна уява є необхідним засобом, користуючись яким дитина створює ігрову ситуацію, школяр засвоює навчальний матеріал, дорослий вивчає результати діяльності інших людей.
Творча (продуктивна) уява — це створення нових наочних образів, які можуть бути втілені в оригінальних і суспільно цінних продуктах. За В. А. Роменцем [41], такі образи підкоряються принципові індивідуалізації— вони унікальні й самобутні, несуть в собі індивідуальність їхнього суб'єкта, суб'єкта з актуалізованою потребою у творчості — втіленні своїх здібностей.
Творча уява відзначається складністю процесуальних характеристик і функціонує на рівні всіх складників діяльності. В межах певної діяльності вона бере участь у формуванні задуму створення нового продукту, на рівні дій — у формуванні мети, на рівні умов— у пошукові способів {операцій) їх втілення. При цьому уява взаємодіє з іншими пізнавальними процесами, насамперед через мислення, без якого створення нового продукту було б неможливим.
Зразком творчої уяви є мрія— внутрішня діяльність, що полягає у створенні образу бажаного майбутнього. Змістом мрії є те, що пов'язане зі спрямованістю індивіда, позицією особистості. Зрозуміло, що мрії егоцентричної особистості пов'язані переважно з її добробутом, а мрії нормативної особистості — з майбутнім інших людей, людства в цілому. Мрія характеризує той ідеал, якого прагне особистість і який може стати ідеальним мотивом, що змушує наполегливо, всупереч перешкодам, боротися за її втілення.
Творча уява може бути художньою і науковою. Хоч такий поділ є певною мірою умовним, однак згідно з принципом індивідуалізації перша подає загальне як індивідуальне, а друга, навпаки, має справу з максимально узагальненим образом: індивідуальне в ньому лише підтверджує загальне. Художня уява створює ефект присутності — перенесення у вигаданий світ. У науковій уяві має місце протилежний процес: заперечення ефекту присутності та обґрунтування незалежно від того, хто сприймає існування якогось явища.
Проте в будь-якому разі «людина, яка творить і має в своїй уяві цілісний образ .., обирає лише різні способи його викладу, надаючи людині, яка сприймає, можливість розуміти, образно відтворювати, доповнювати» [41, 129]. Відтак на перший план виступає процесуальна характеристика уяви.

Смотреть другие вопросы в разделе: Загальна психологія





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией