***
Главная » Загальна психологія » 13.2. Феноменологія мислення



13.2. Феноменологія мислення

Як уже зазначалося, онтогенез мислення — це перехід від наочно-дійового через наочно-образне до словесно-логічного мислення. Йдеться про види мислення, виділені за генетичною ознакою. Проте якщо за основу класифікації взяти характер задач, то мислення можна поділити на теоретичне, практичне або ж творче (мал. 27).

Наочно-дійове мислення — розв'язування задач, поданих у наочній формі, шляхом практичних дій. У філогенезі цей вид мислення виявляють тварини, що перебувають на стадії перцептивної психіки (тема 4). Так, шимпанзе, змінюючи співвідношення елементів ситуації, в якій перебуває, дістає потрібний їй предмет (Вудвортс, Келер, див.: [96]).
У дитини наочно-дійове мислення є першим кроком до опосередкованого пізнання свого оточення (Брунер [II; див. 96]; Піаже [67; 68], Подд'я-ков [69]). Цей вид мислення розвивається, починаючи з другого року життя, у зв'язку з оьолодінням ходьбою, вдосконаленням рухів, ускладненням предметних дій. Дитина швидко накопичує досвід поводження з речами і починає успішно застосовувати, спочатку в процесі спільної з дорослим діяльності, а потім самостійно, раціональні способи дій з ними, тобто саме дія стає практичним способом розв'язування задачі (наприклад, дістати привабливу річ), що постає перед дитиною раннього віку. Вже в цей час дитина розрізняє об'єкти і свої дії з ними та віддає перевагу останнім. Ускладнення цих дій зумовлює перехід до наступного виду мислення.
Наочно-образне (образне, просторове) мислення— розв'язування задач шляхом ідеального перетворення їх умов. Дитина чотирьох — шести років, не маючи можливості діяти практично, здатна оперувати образом об'єкта, що викликав інтерес. Проте він ще не виходить за межі її сприймання. Наприклад, якщо дитині дошкільного віку показати дві пляшки, до половини заповнені водою, а потім на її очах одну з них перевернути догори дном, то вона скаже, що в другій пляшці води більше (ефект Піаже). За рахунок звуження пляшки до горла і справді здається/що вода у другій пляшці займає більше місця, ніж у першій; дитина ще не може абстрагуватися від того, що бачить. За Ж. Піаже, так виявляється синкретизм (від гр. сгиухрг|тіа|ібс; — поєднання, об'єднання) мислення дитини — оперування структурами, які відповідають образу сприймання.
Хоча дошкільник уже володіє розгорнутим мовленням, його слово несе в собі конкретне значення, воно начебто прив'язане до позначуваного предмета. Тому він не може міркувати — оперувати значеннями, не володіє внутрішніми операціями й довільно поєднує між собою те, що впадає у вічі. Він часто приймає зв'язок вражень за зв'язок речей і може переносити значення слова на якісь лише зовнішньо поєднані явища. Нерідко це породжує оригінальні дитячі судження, котрі так тішать дорослих.
Абстрагування від наочно даного стає можливим у процесі оволодіння дитиною поняттям, що знаменує перехід до якісно нового виду мислення. Проте наочно-образне мислення продовжує розвиватися. Зокрема, воно заявляє про себе як діяльність уявлювання, яка забезпечує побудову просторових образів і оперування ними [101; див.: 20). Це процеси впізнавання і розпізнавання умовних зображень реальних об'єктів, операції, що створюють відповідні цим зображенням образи та забезпечують використання їх як засобу розв'язання завдання.
Формою наочно-образного мислення є також візуальне (від лат. visua-lis — зоровий) мислення —: розв'язання задач шляхом активного оперування зоровими образами об'єктів (Арнхейм (4; див.: 96]; Беспалов [б]). Є цілий клас задач, які потребують саме такого мислення. Простим прикладом тут може бути задача на визначення кількості сторінок, які прогриз черв'як у двох томах зібрання творів, що стоять поруч у книжковій шафі. Розв'язати її, не створивши візуального образу розташування одного тому відносно іншого, просто неможливо.
Словесно-логічне мислення— провідний засіб теоретичного освоєння дійсності, що інтенсивно формується під час оволодіння дітьми науковими поняттями в процесі навчання. Воно має вигляд міркування і здійснюється шляхом таких мислительних дій, як аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння.
Хоча словесно-логічне мислення виходить за межі можливостей предметної дії та чуттєвого образу, зв'язок з ними є необхідною умовою його істинності. За відсутності такого воно втрачає зв'язок з реальністю. С. Л. Рубінштейн пропонує переконатися в цьому на прикладі тлумачення будь-якої метафори 182, 390]. Змістом метафори завжди є думка, висловлена в образній формі, однак, щоб зрозуміти її, потрібно проаналізувати відношення «образ — думка», тобто відшукати зв'язок між чуттєвим і раціональним. Характерно, що психіатри діагностують патологію мислення саме за особливостями розуміння людиною метафор.
Проте нерозуміння є ознакою не патології, а зниження рівня функціонування мислительних дій, зокрема такої, як узагальнення. Коли неписьменним жителям віддалених районів Узбекистану демонстрували зображення чотирьох предметів (молотка, сокири, пилки й поліна) й пропонували виділити зайвий, то найчастіше вони відповідали «потрібно все» [52]. Навіть розповідь експериментатора про те, що один досліджуваний вибрав три предмети, а поліно не взяв, коментувалася так: «Напевно, в нього багато дров». Лише письменні успішно впоралися із завданням. Напевно, у процесі навчання вони пройшли шлях до оволодіння загальними значеннями, що дало можливість на належному рівні проводити узагальнення і тому правильно орієнтуватися в експериментальному матеріалі.
Отже, хоча словесно-логічне мислення онтогенетично найпізніший і найскладніший„.пізнавальний процес, воно співіснує з наочно-дійовим і наочно-образним. Більше того, зв'язок з ними часто буває умовою правильного розв'язання задач, що містять складні логічні конструкції.
Теоретичне мислення можна вважати різновидом словесно-логічного. Це засіб цілеспрямованого теоретичного освоєння дійсності, відтворення її у поняттях. Поширеною його формою є дискурсивне (від лат. discur-sus — міркування, досвід, аргумент) мислення — розгорнуте в часі міркування за допомогою умовиводів — способів логічного зв'язку суджень.
Останні складаються із засновків і висновку. За умови, якщо засновки істинні і до них правильно застосовуються закони логіки, висновок, а отже, й умовивід у цілому будуть істинними. Умовивід здійснюється шляхом індукції (від лат. inductio — наведення) — від менш загальних до більш загальних суджень або ж дедукції (лат. deductio від deduco — виводжу) — застосування вже відомого до нових випадків. Отримані в результаті знання — також судження, які стверджують або заперечують наявність в об'єкті мислення певних властивостей.
Теоретичне мислення спрямоване, як правило, на побудову узагальненого і значною мірою усвідомленого образу світу.
Проте і дискурсивне мислення має неусвідомлювані компоненти. Коли ж такі компоненти домінують, воно набуває вигляду інтуїції (лат. intueor — пильно дивлюся) — нібито безпосереднього і майже раптового акту пізнання, що здійснюється без достатніх логічних підстав. Інтуїтивним буде миттєво знайдений спосіб розв'язку задачі, яка тривалий час не піддавалася логічним зусиллям; угадування майбутнього перебігу подій на підставі ледь помітних ознак тощо.
За свідченням деяких учених (Адамар [1]; Гельмгольц; Пуанкаре, див.: [96]), саме у такий спосіб вони зробили відкриття. Але ж за тими самими свідченнями цьому передували численні усвідомлювані пошуки. Та й за даними досліджень, інтуїція — реальний психічний процес, що полягає в концентрації зусиль дослідника на певній проблемі [78]. Це своєрідна конкретизація досвіду попередніх спроб розв'язування завдання, а тому інтуїція — не протилежність дискурсивного мислення, а його продовження на рівні підсвідомого [70].
Взаємовідношення дискурсивного та інтуїтивного мислення ілюструє зображення двох трикутників, що проникають один в одний (мал. 28).
Основу одного з них складають готові логічні програми, котрі індивід застосовує, розв'язуючи здебільшого стандартні, чітко усвідомлювані задачі. У цих випадках він має можливість формуй лювати засновки і вдаватись до умовиводів, шукаю-J чи виходу із ситуації, що склалася. Проте кількість! таких задач невелика. Значно частіше доводиться^ розв'язувати задачі нечіткого змісту, які потре-1 бують тривалих міркувань. У цьому разі вони і містять як усвідомлювані, розгорнуті, так і неусвИ домлювані, скорочені в часі, компоненти. З іншого і боку, бувають випадки, коли задача розв'язується | начебто сама по собі (основа іншого трикутника), \ але й тут тією чи іншою мірою використовується минулий досвід.
Практичне мислення генетично пов'язане з наочно-дійовим, але за механізмами функціонування нагадує теоретичне, тобто також може бути як дискурсивним, так і інтуїтивним. Проте, на відміну від теоретичного, воно є засобом розв'язання конкретних задач і передбачає внесення якихось змін у дійсність. Потім, якщо теоретичне мислення абстрагуєтеся від чуттєвих даних, то практичне, навпаки, базується на них.
Цей вид мислення визначає успішність багатьох видів професійної діяльності, наприклад педагогічної. Педагог розв'язує насамперед практичні задачі, пов'язані з аналізом конкретних педагогічних ситуацій і пошуком оптимального виходу з них. Характерним є також мислення полководця [92; див.: 96], що ґрунтується на великому запасі знань і потребує одночасного охоплення всіх аспектів розв'язуваного питання, швидкого аналізу і систематизації матеріалу значного обсягу та надзвичайної складності. До того ж, практичне мислення часто розгортається в умовах дефіциту часу, що підкреслює його значущість.
Для деяких професій практичне мислення має вигляд технічного [42] чи оперативного [28] мислення. Перше обслуговує процес створення і вдосконалення людиною технічних об'єктів, друге — розв'язання задач, що виникають під час управління ними.
Творче {продуктивне) мислення може бути наочно-образним або словесно-логічним, дискурсивним або інтуїтивним, теоретичним або практичним. Це головне знаряддя творчості, спосіб розв'язання оригінальних і складних задач. Зрештою, це мислення, продуктом якого є принципово новий або вдосконалений образ того чи того аспекту дійсності.
За даними досліджень, творче мислення виявляє себе вже при постановці задачі і має своєрідний перебіг (Вертгеймер [19]; Вудвортс, див.: [96]; Дункер, див.: [77; 96]; Зельц, див.: [96]; Калмикова [35]; Ліндсей та ін., див.: [86]; Лук [50]; Пономарьов [70; 71]). Як і процес мислення взагалі, воно проходить такі етапи: створення образу, що відповідає умовам завдання; операції аналізу, синтезу і, передусім, узагальнення', знаходження принципу розв'язування; одержання результату. Проте у цьому разі зміст кожного етапу відзначається особливою складністю. Крім того, цей вид мислення ґрунтується на високій інтелектуальній активності та ставленні до творчості як до цінності [10].
Кожен вид мислення реалізується за допомогою певних психологічних механізмів — складників процесу мислення.

Смотреть другие вопросы в разделе: Загальна психологія





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией