***
Главная » Загальна психологія » 12.3. Процеси і закономірності пам'яті



12.3. Процеси і закономірності пам'яті

Пам'ять реально існує у вигляді процесів запам'ятовування, збереження, відтворення і забування (мал. 24).
Запам'ятовування— процес пам'яті, внаслідок якого забезпечується закріплення нового матеріалу. Воно може бути мимовільним або довільним, механічним або смисловим, безпосереднім або опосередкованим.

Мимовільне запам'ятовування має місце за відсутності мнемічної спрямованості — усвідомлюваного прагнення запам'ятати певний матеріал. Індивід не використовує прийомів запам'ятовування і йому здається, начебто матеріал запам'ятався сам собою. Але дослідження показують, що і в цьому разі запам'ятовування підпорядковане організації діяльності [22]. Якщо досліджувані групують пронумеровані картинки за сюжетом, то запам'ятовують лише сюжет, якщо за номерами, то тільки цифри. Крім того, матеріал краще запам'ятовується тоді, коли стосується цілі діяльності, а не операцій. Тому першокласники значно краще, ніж студенти, запам'ятовують цифри, які додають, розв'язуючи приклади. Ефективність мимовільного запам'ятовування залежить і від зусиль, які докладає індивід для досягнення своєї мети, і від його ставлення до матеріалу.
Довільне запам'ятовування здійснюється під впливом мнемічної спрямованості, що перетворює його на мнемічну діяльність, яка відбувається за допомогою мнемічних дій. Якщо досліджуваному пред'являти пари слів з інструкцією запам'ятовувати кожне друге, то саме ці слова відтворюватимуться краще за перші [60]. Мнемічна спрямованість має різний зміст, яким може бути повнота, точність або тривалість запам'ятовування. У кожному випадку запам'ятовування буде різним. У першому — суцільним або вибірковим, у другому — дослівним або «своїми словами», у третьому — відповідатиме чи не відповідатиме тій послідовності, в якій надходив матеріал, у четвертому — «назавжди» або на певний час. Очевидно, різними будуть і мнемічні дії. Так, спрямованість на точність запам'ятовування тексту передбачає чіткість сприймання його окремих частин, участь мовнорухових процесів (проговорювання «про себе»), створення відповідних зорових образів. Отже, мнемічні дії визначають спосіб орієнтування в матеріалі і впливають на ефективність довільного запам'ятовування. Такими діями є також: складання плану запам'ятовування, групування матеріалу за значенням та смислом, співвіднесення нового з уже відомим, класифікація, систематизація матеріалу, пошук асоціацій за схожістю, суміжністю, контрастом.
Ефективність довільного запам'ятовування знгчною мірою залежить від повторення — неодноразового відтворення матеріалу, та заучування — багаторазового повторювання (мал. 25). Навіть коли досліджувані повторювали список слів різної довжини понад 50 разів, ефективність запам'ятовування продовжувала зростати (Ховланд,,ть.\ [72], мал. 25).

У разі повторення матеріал краще запам'ятовується тоді, коли розбивається на частини, кожна з яких повторюється окремо (Смирнов [60], Флорес, див.: [69, 72]). Ефективність запам'ятовування залежить від здібностей індивіда до швидкого, точного і міцного запам'ятовування, його віку, ставлення до матеріалу (наявності інтересу, прагнення запам'ятати), значущості задачі, яка потребує запам'ятовування, особливостей матеріалу (організації, обсягу, рівня складності). Але провідну роль відіграють мотиви діяльності індивіда, що спонукають до запам'ятовування. Експерименти, проведені з дошкільниками, показали, що запам'ятовування, зумовлене грою — провідною діяльністю цього віку, перевершує за продуктивністю всі інші мотиви [28].
Порівняльний аналіз мимовільного і довільного запам'ятовування засвідчив на користь останнього ([60], табл. 23).
Усе ж мимовільне запам'ятовування має непересічне значення з огляду на те, що значно більшу частину відомостей про світ індивід отримує, не докладаючи зусиль. На перший план воно виступає в діяльності немнемічного характеру, але такій, що потребує використання знань [22]. Це пояснює, чому у школярів мимовільне запам'ятовування в ході навчання менш ефективне, ніж довільне, тоді як у студентів спостерігається зворотне співвідношення [60]. Максимальної продуктивності мимовільне запам'ятовування досягає під час розв'язування задач, що потребують пошуку невідомого, розуміння прихованих зв'язків і відношень, а довільне — коли мислення відступає на задній план, підпорядковуючись мнемічній спрямованості.
Механічне запам'ятовування —- безпосереднє закріплення матеріалу без розуміння його змістових зв'язків і логіки побудови. Як і довільне, воно залежить від мнемічної спрямованості, але на відміну від нього не спирається на мнемічні дії. Батьки інколи помічають, що старша дитина, школяр, заучуючи вірш, запам'ятовує його гірше, ніж менша — дошкільник. Менша, займаючись своєю справою і лише слухаючи, відтворює вірш, навіть не розуміючи значень окремих слів. /Анемічний образ у цьому разі постає як здатність нервової системи закріплювати сліди збуджень і є механічним відбитком з оригіналу.

У житті дорослого цей вид запам'ятовування використовується рідко і має незначну ефективність. Так, для заучування 36 складів, не пов'язаних у слова, потрібно в середньому 55 повторень, а 36 слів запам'ятовуються вже після 6—7 повторень (Еббінгауз, див.: [69]). Механічне запам'ятовування значно поступається довільному повнотою, швидкістю і міцністю утримування матеріалу. Поширене воно в дошкільному віці, але й тут запам'ятовування незрозумілого матеріалу (слів невідомого значення, лічилок) нерідко визначається будовою звукової організації матеріалу. У молодших школярів прагнення до дослівного запам'ятовування також може свідчити про нерозуміння ними того, що означає «знати» матеріал. Крім того, дитині буває простіше передати зміст прочитаного чи почутого дослівно, ніж «своїми словами», яких йому часто бракує.
Смислове запам'ятовування ґрунтується на розумінні логічної будови матеріалу, його зв'язків. Тому поряд з мнемічним цей вид запам'ятовування містить мислительні дії. Це високоефективний процес, що потребує значно меншого числа повторень, ніж довільне чи мимовільне запам'ятовування; його результати рідко забуваються і краще зберігаються. Від механічного до смислового запам'ятовування — такий шлях онтогенезу пам'яті [12; 37; 38]. Він починається з оволодіння мнемічни-ми діями (спочатку у зовнішній, а потім внутрішній формі), після чого «натуральна» лінія розвитку запам'ятовування поступається «культурній». Запам'ятовування стає опосередкованим, підкореним контролю з боку свідомості індивіда, процесом.
Збереження— процес пам'яті, що забезпечує утримування результатів запам'ятовування впродовж більш чи менш тривалого часу. Але це не «сховище досвіду», а внутрішня активність, яка позначається на змісті і формі матеріалу, що зберігається. Якщо під час запам'ятовування вона здійснюється за рахунок мнемічних дій, то при збереженні — неусві-домлюваних мнемічних операцій (аналізу, синтезу, класифікації, узагальнення). Збереження взагалі незначною мірою контролюється свідо-міс тю індивіда, але істотно залежить від його діяльності. Так, що часті* ше використовується матеріал, що більше значення він має для індивіда, то більше трансформується і довше зберігається [56]. Це позначається також на вибірковості запам'ятовування та збереження.
На ефективність збереження істотний вплив справляють час та обсяг матеріалу. Як встановлено, через певний проміжок часу після запам'ятовування відсоток збереженого матеріалу є обернено пропорційним до його обсягу (Еббінгауз, див.: [69], Флорес, див.: [69; 72]). При цьому він зазнає впливу з боку процесів забування. Що краще матеріал зберігається, то легше відтворюється.
Відтворення — процес пам'яті, який полягає у відновленні матеріалу, що зберігається. Найчастіше це його реконструкція, яка тим значніша, чим більшим є обсяг і складнішим зміст матеріалу, чим слабшою була мнемічна спрямованість на точність запам' ятовування, чим менше він заучувався, чим тривалішим був період часу між запам'ятовуванням і відтворенням.

Мнемічні дії у цьому разі мають ВИГЛЯД, репродуктивних (лат. ге — префікс, що''означає зворотну дію і produco — створюю), тобто відтворювальних. Це узагальнення того, що в оригіналі дано в деталізованій формі; конкретизація того, що дано у більш загальному або стислому вигляді; заміна одного змісту іншим, подібним; зміщення або переміщення окремих частин оригіналу, об'єднання того, що дано окремо, і роз'єднання того, що в оригіналі пов'язане; доповнення, яке виходить за межі оригіналу. При цьому може мати місце і мимовільне спотворення оригіналу. Репродуктивні дії характеризують відтворення як мнемічну діяльність, щільно пов'язану з мисленням.
Складовими відтворення є впізнавання, власне відтворення, пригадува-ня і згадування.
Впізнавання — відтворення в умовах повторного сприймання. Це своєрідний пошук матеріалу, що зберігається в тривалій пам'яті, та звіряння його результатів з перцептивним образом [2]. Як і розпізнавання, впізнавання може мати сукцесивний або симультанний характер. У першому разі воно містить висування і перевірку гіпотези про значення об'єкта сприймання, у другому — здійснюється без перешкод: перцеп-тивний образ начебто накладається на мнемічний. Проте в обох випадках упізнавання реалізується за рахунок мнемічних операцій. Кількість і характер цих операцій зумовлюють якість упізнавання: вона тим вища, чим складніші операції [15]. Найпростіші операції — це зовнішні дії з об'єктом, найскладніші — оперування категоріями образів об'єкта.
Упізнавання розрізняється за ступенем чіткості, повноти і довільності. Так, довільне впізнавання — це усвідомлюваний процес, що супроводжується певними труднощами, це пошук у пам'яті матеріалу, який видався індивідові знайомим. Мимовільне впізнавання — найчастіше симультанне явище, яке не потребує докладання зусиль.
Власне відтворення — мимовільне або довільне відновлення предмета запам'ятовування. При мимовільному відтворенні немає мнемічної спрямованості: минулі враження спливають немов самі собою. Насправді це потік асоціацій, викликаних думками, образами, емоціями, діями. Довільне відтворення передбачає специфічну — репродуктивну мнемічну спрямованість — активність, яка забезпечує цілеспрямований пошук потрібного матеріалу. Як правило, така спрямованість дає кращі результати, коли відтворення не дуже відстає у часі від запам'ятовування. В деяких випадках спостерігається ефект ремінісценції (лат. reminiscentia — пригадування) — повніше і точніше відтворення матеріалу порівняно з його станом після запам'ятовування (Рубінштейн [56], Флорес, див.: [69; 72]). Найчастіше це буває у дошкільному та молодшому шкільному віці, коли час збереження матеріалу — необхідна умова його відтворення. Ремінісценція виявляється, як правило, під час роботи з великим обсягом логічно побудованого матеріалу, який ще й викликає в індивіда певні емоції.
Пригадування — довільне відтворення, пов'язане з активним пошуком, відновленням і добуванням з тривалої пам'яті матеріалу, який потрібен індивідові. Це розгорнутий у часі процес, у ході якого індивід не тільки відбирає матеріал, а й оцінює його, міркує, робить висновки. Він потребує і застосування вольових зусиль [5]. Успішність пригадування залежить від готовності індивіда до швидкого і точного відтворення, змісту репродуктивної спрямованості, таких репродуктивних дій, як викликання асоціацій, створення необхідного образу та пошук відповідного йому контексту.

Згадування — відтворення індивідом емоційно забарвлених образів свого життєвого шляху. Цей процес може проходити мимовільно, і тоді мнемічні образи виникають на ґрунті асоціацій. В окремих випадках він набуває вигляду персеверації (від лат. persevero — уперто роблю, наполягаю) — циклічного відтворення одного й того самого матеріалу (думки, дії, переживання), нерідко всупереч наміру. Довільне згадування — спогади — викликається репродуктивною мнемічною спрямованістю і відрізняється від пригадування своїм змістом: пригадується нейтральний стосовно життєвого шляху матеріал, згадується особистий досвід.
0 12 24 36 48 60 72 84 96 106 120 132 144
Години Мал. 26. «Крива забування» (за Г. Еббінеаузом)
Забування — процес пам'яті, який призводить до втрати чіткості і зменшення обсягу закріпленого у тривалій пам'яті матеріалу, а інколи й неможливості відтворити його. Забувається насамперед те, що не відіграє особливої ролі в житті, що не набуло сенсу або втратило його. Одним з механізмів забування є витіснення в несвідоме неприємного матеріалу ([66; див.: 69]). Темп забування залежить від обсягу матеріалу, його змісту, схожості з уже відомим матеріалом, і, головне, — часу збереження (мал. 26). Принаймні, найінтенсивніше цей процес відбувається відразу ж після заучування (Еббінгауз, див.: [69]).
На прикладі розладів пам'яті виявлено, що нове зникає раніше старого, а складне — раніше простого, спочатку забуваються недавні, погано закріплені враження від сприймання, потім здобутки мислення, за ними почуття, нарешті, звички (Рібо, Корсаков, див.: [69]). Загалом порушення пам'яті внаслідок ураження певних ділянок мозку називається амнезією

(гр. а — заперечна частка і JXVT||LIT| — пам'ять). Найчастіше зустрічаються випадки ретроградної (від лат. retrogradus — той, хто йде назад) амнезії— порушення пам'яті на події, які передували захворюванню. Один хворий, наприклад, спочатку почав забувати те, що сталося зовсім недавно, потім те, що мало місце протягом року, далі — події далекого минулого. Ділянка втрати пам'яті дедалі розширювалася, доки хворий не зберіг лише спогади про дитинство. Згодом хворий став одужувати, причому відновлення пам'яті відбувалося у зворотному порядку: спочатку він пригадав лрдії юності, потім зрілого віку, нарешті — події останніх років. Психолог при такому захворюванні може надати психологічну допомогу людині, разом з нею «повертаючись до втраченого світу» [43]. Є й антероградна амнезія — забування подій, що сталися відразу після травми мозку.
Забуванню перешкоджає зв'язок матеріалу з мотивами, цілями і операціями діяльності. Про це свідчить, зокрема, ефект Зейгарник, встановлений в експерименті, за умовами якого досліджувані повинні були якомога швидше виконувати різні дії (ліпити з пластилину, розгадувати загадки, складати вірш тощо) (Зейгарник, див.: [69]). Половину з них переривав експериментатор до того, як вони були виконані. Через певний час досліджувані мали перелічити дії, які виконували. З'ясувалося, що перервані, незавершені дії відтворюються приблизно вдвічі краще, ніж завершені. Мета діяльності начебто утримує матеріал у пам'яті, і доти, коли він знадобиться.
З фізіологічної точки зору, забування є гальмуванням нервових зв'язків, що утворилися під час запам'ятовування. Воно може бути проактив-ним — наперед діючим, або ж ретроактивним — що діє в зворотному напрямку. У першому випадку матеріал, що зберігається, негативно впливає на той, що запам'ятовується, у другому — має місце обернене співвідношення. Ці два випадки гальмування пояснюють позиційний (краю) ефект, за яким у великому обсязі матеріалу середина його запам'ятовується гірше, ніж початок і кінець. Забування може бути спричинене і позамежо-вим гальмуванням — наслідком перенапруження невронів. Засобами боротьби з таким гальмуванням є перерви між виконуваними діями, особливо коли вони відрізняються одна від одної; чергування схожих і несхожих між собою дій; перехід від більш до менш складного матеріалу. Надзвичайно важливе значення має повторення і, особливо, включення матеріалу в систему смислових зв'язків пам'яті [60].
Пам'ять людини, звичайно ж, глибоко індивідуалізоване явище. Відтак, найпоширенішими типами пам'яті є образний, словесно-логічний і проміжний.
Образний тип пам'яті виявляють ті, хто краще оперує матеріалом, даним у наочній формі, та створює асоціації переважно зорової чи слухової модальності. Словесно-логічний тип спостерігається у тих, хто добре запам'ятовує і відтворює закономірності побудови складно організованого матеріалу. Проміжним типом пам'яті володіють особи, в яких немає переважних способів оперування матеріалом.
Кожний із типів пам'яті ґрунтується на певних задатках здібностей, але вони формуються також у процесі мнемічної діяльності. Серед задатків особливе значення мають властивості нервової системи [14]. Такими, насамперед, є: рухливість, сила, врівноваженість. Встановлено, що високу продуктивність процесів пам'яті показують особи із сильною нервовою системою, хоча логічну структуру матеріалу краще запам'ятовують представники слабкої. Мимовільна пам'ять розвиненіша в осіб з рухливою нервовою системою, а довільна — з інертною. Тексти краще запам'ятовують школярі з неврівноваженою (в бік збудження) нервовою системою. Одні властивості нервової системи позначаються тільки на формальних, а інші — на змістовних характеристиках пам'яті. Проте переважання в матеріалі пам'яті образів, думок або почуттів, те чи те їх поєднання залежить від характеру і особливостей діяльностей — одиниць людського життя. Зрештою саме вони визначають можливості індивідуальної пам'яті і напрямок її подальшого розвитку.
Завдяки пам'яті індивід отримує можливість оперувати здобутками свого мислення (тема 13).

Смотреть другие вопросы в разделе: Загальна психологія





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией