***
Главная » Загальна психологія » 12.1. Природа пам'яті



12.1. Природа пам'яті

Упродовж історії психології створено чимало теорій, які мають пояснити сутність і закономірності пам'яті. Вони формувалися в рамках певних напрямків психології і тому розв'язували проблему з позицій притаманних останнім методологічних принципів. Поширеними серед них є асоціативна, ґештальтпсихологічна, біхевіористична, когнітивна і діяльнісна теорії пам'яті.
Асоціативна теорія — виразник асоціанізму, напрямку, який виник ще на філософському етапі історії психології (Арістотель). Пояснювальним принципом для нього стало поняття асоціації (лат. associatio — сполучення, з'єднання) — зв'язку між психічними явищами. Стосовно пам'яті такі зв'язки встановлюються між окремими частинами матеріалу, що запам'ятовується чи відтворюється (Еббінгауз, див.: [69]). І справді, щось пригадуючи, людина нібито відшуковує зв'язок між наявним матеріалом і тим, який потрібно відтворити.
Було встановлено такі закономірності утворення асоціацій, як схожість (матеріал запам'ятовується і відтворюється завдяки зв'язку з матеріалом подібного змісту), суміжність (матеріал запам'ятовується і відтворюється шляхом поєднання з попереднім матеріалом), контраст (матеріалом пам'яті

стає те, що відрізняється від матеріалу, який зберігається). При цьому має значення ступінь віддаленості асоціації: що меншим він є (наприклад, у випадку безпосереднього, причиново-наслідкового зв'язку), то краще запам'ятовується і відтворюється матеріал. Ця теорія знаходить своїх прихильників і в наші дні [32], але вона не пояснює істотних характеристик людської пам'яті, зокрема таких, як вибірковість (матеріал, що асоціюється, запам'ятовується далеко не завжди) та залежність процесів пам'яті від особливостей організації матеріалу.
Ґештальтлсихологічна теоріяяолає останній недолік і засвідчує, що не лише сприймання, а й пам'ять значною мірою визначається будовою її предмета. Відомо, наприклад, що безглуздий, погано структурований матеріал запам'ятовується дуже важко, натомість добре організований — легко, практично без повторень. Цікаво, що навіть тоді, коли матеріал об'єктивно не має чіткої структури, він нерідко розчленовується або об'єднується індивідом шляхом ритмізації, симетризації тощо [56], тобто індивід сам прагне перебудувати його з тим, щоб краще запам'ятовувався. Проте не тільки організація матеріалу визначає ефективність пам'яті.
Біхевіористична теорія підкреслює роль вправ, необхідних для закріплення матеріалу, і знаходить останнє подібним до процесу формування рухових навичок під час научіння (Уотсон, див.: [69]). Встановлено також, що закріплення відбувається шляхом поступового підвищення ефективності, проте з негативним прискоренням (Ховланд, див.: [71]). Зокрема, через певний час настає затримка ефективності (на кривій, що фіксує залежність закріплення від кількості вправ, це має вигляд плато — плоскої ділянки). Таке явище, напевне, пояснюється закономірними стрибкоподібними змінами, що, наростаючи, супроводжують формування навички (Берн-штейн, див.: [69]).
У процесі закріплення має місце перенесення навичок — позитивний (позитивне перенесення) або негативний (негативне перенесення) вплив результатів попереднього навчання на наступне. Впливає на успішність закріплення також інтервал між вправами, міра подібності та обсяг матеріалу, ступінь научіння, вік та індивідуальні відмінності між людьми.
Когнітивна теорія підходить до пам'яті як до сукупності різноманітних блоків і процесів переробки інформації (Величковський [10; див.: 27], Ліндсей, Норман [39; див.: 56], Найссер [49], Норман, Доналд [50], Сол-со [59]). Одні з таких блоків забезпечують виокремлення та розпізнавання характерних рис інформації, другі — побудову когнітивної карти (схеми), яка дає змогу орієнтуватися в особливостях інформації, треті — утримування інформації впродовж якогось (короткого чи тривалого) часу, четверті — представлення її у певній формі. За теорією, процесами переробки інформації є: увага, повторення, об'єднання, доповнення, зміна тощо. Вони регулюють перебіг інформації в межах блоків та між ними, відповідають за її кодування, збереження і представлення. Проте, як і названі вище, ця теорія не враховує активності індивіда стосовно матеріалу —-предмета його пам'яті.
Діяльиісна теорія виходить з аналізу особливостей взаємодії індивіда з предметом пам'яті (Виготський [12], Зінченко [21; 22; 69], Леонтьев [37; див.: 69], Смирнов [60; див.: 69; 70]). З її позицій, закономірності пам'яті визначаються не тільки зв'язком між елементами матеріалу, його організацією чи процесами закріплення і обробки, а, головним чином, тим, що робить індивід з цим матеріалом і яке місце він посідає в структурі його діяльності. Ця теорія не заперечує досягнень інших теорій і дозволяє використовувати їх під час пояснення природи та закономірностей пам'яті. У межах теорії, пам'ять, як і інші складники пізнавальної діяльності, розглядається як ланка активного зв'язку людини зі світом. У своїй характерній формі це мнемічні (від гр. |iVt||iT| — пам'ять) дії, спрямовані на запам'ятовування чи відтворення певного матеріалу. Це аналіз, синтез, повторення, перегрупування, виділення інформативних ознак і побудова в такий спосіб мнемічного образу (уявлення) — ідеальної форми матеріалу. Як і образ взагалі, мнемічний образ є продуктом взаємодії суб'єкта з об'єктом, а тому він небезсторонній, відображає не лише матеріал, а й ставлення до нього суб'єкта, несе в собі його індивідуальність. Однак це засіб, користуючись яким індивід взаємодіє зі світом, живе.
Пам'ять — активність індивіда, хоч далеко не завжди усвідомлювана. Вона може набувати вигляду мнемічної діяльності, яка підкорена меті щось запам'ятати чи відтворити, але найчастіше входить до складу іншої діяльності, обслуговує її.
Діяльнісну природу пам'яті засвідчує аналіз закономірностей її розвитку [11, Виготський [12; див.: 69], Зінченко, Репкіна [23], Істоміна [28; 29], Леонтьев [37; див.: 69], Ляудіс [45; 53]. Виявляється, людина поступово оволодіває своєю пам'яттю, вчиться керувати нею. Принаймні, історіо-генез пам'яті — це шлях переходу від зовнішніх дій із матеріалом до внутрішніх, тобто шлях інтеріоризації.
Свідченням такого переходу є поява «вузлів на пам'ять», якими починає користуватись первісна людина і які стають зовнішнім опертям, що дає змогу ефективніше, ніж до цього, запам'ятовувати і відтворювати минуле. Спочатку це відбувається в межах магії. Так, за віруванням одного з мексиканських племен, успішному збиранню кактуса, що має наркотичний ефект, перешкоджає «гріх» дружин збирачів [66]. Тому через чотири дні після того як чоловіки вирушать у похід, жінки збираються і сповідуються перед «великим батьком» — вогнем. Для цього кожна кидає в багаття мотузочок, на якому вузлами позначила «для пам'яті» своїх коханців. Вузол тут слугує засобом запам''ятовування, а спалення мотузки — забування. Це допоміжні стимули, користуючись якими людина отримує здатність керувати своєю пам'яттю. З часом ці засоби виходять за межі магії і дістають певну самостійність. Давні австралійці, щоб передати повідомлення на велику відстань, споряджали в дорогу людину, якій давали паличку або прямокутну дощечку з «зарубками для пам'яті» (Вейле, цит. за: [38]). Так позначаються певні події, особи, предмети і їхні кількість, місцевість, щоб допомогти їх відтворити у пам'яті.

На зміну «вузлам» та «зарубкам» приходять досконаліші засоби. Перуанці вже володіли «вузловим письмом», знаки якого не мають раз і назавжди встановленого значення [61]. Це вже символи змісту послання — умовні допоміжні стимули для пам'яті. Справжнє письмо бере початок від зовнішніх засобів запам'ятовування, але в подальшому виконує функції мови, а не пам'яті. Розвиток пам'яті йде іншою лінією — від використання зовнішніх до використання внутрішніх засобів запам'ятовування і відтворення. Це також лінія переходу від «натуральних» до «культурних» функцій. Внаслідок цього пам'ять з безпосереднього процесу перетворюється на опосередкований. І якщо спочатку вона опосередковується зовнішніми діями, то пізніше, завдяки інтеріоризації, внутрішніми. Вона стає особливою внутрішньою активністю — мнемічною дією.
Це вже власне людська пам'ять. Вона може поступатися природній точністю, але значно могутніша за неї: «Подібно до того як ми переважаємо своїх віддалених предків не міцністю наших скелетів або силою мускулатури, не гостротою зору і тонкістю нюху, а тими засобами виробництва і технічними навичками, якими володіємо, подібно до цього і наші психологічні функції переважають функції первісної людини завдяки історично надбаним або більш високим формам своєї організації» [37, 42].
Подібним чином відбувається онтогенез пам'яті. Це засвідчують результати експерименту, в першій серії якого дошкільникам, школярам і студентам пропонували для запам'ятовування і наступного відтворення 15 слів. У другій серії при* запам'ятовуванні вже інших 15 слів цим досліджуваним давали допоміжні засоби — малюнки із зображеннями різних, прямо не пов'язаних зі змістом слів, предметів [37; 38; див.: 69].
Автор цього посібника провів такий самий експеримент1 (300 досліджуваних, віком від 5 до 17 років) з вихованцями загальноосвітньої школи-інтер-нату для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків. Результати дослідження О. М. Леонтьева та автора порівнюються на мал. 21.
В експериментах О. М. Леонтьева введення допоміжних засобів практично не поліпшує запам'ятовування дошкільників. Зовсім інші результати демонструє експеримент із школярами: малюнки їм істотно допомагають. У групі студентів темп запам'ятовування «з малюнками» знову знижується, принаймні у школярів він значно вищий. Ці результати пояснюються тим, що запам'ятовування дошкільників є безпосереднім, природним процесом, тобто перебуває на етапі, коли організована таким чином «допомога» не допомагає. Школярі, на відміну від дошкільників, уже оволодівають власною поведінкою і пам'яттю зокрема, тому здатні користуватися при запам'ятовуванні допоміжними засобами. їх запам'ятовування знаходиться на етапі переходу від зовнішнього, безпосереднього, до внутрішнього, опосередкованого, процесу. По-іншому запам'ятовують студенти: їм уже не потрібні зовнішні засоби — вони володіють засобами внутрішніми. Дійсно, опитуван-
Він проводився наприкінці 20-х — на початку 30-х років [38] і був повторений на аналогічній вибірці майже через 45 років [40]. Результати майже повністю повторилися.
ня студентів після експерименту показало, що такими засобами (створенню образів, асоціацій, групування слів, повторення) вони користувалися вже під час першої серії. Цілком закономірно, що саме у цьому випадку ї> перевага була очевидною, тоді як у другій серії виявилася нижче очікуваної
Що ж стосується вихованців інтернату, то в них відстають від досліджуваних О. М. Леонтьева і «натуральна», і «культурна» лінії розвитку пам'яті їхня пам'ять, інакше кажучи, є недоопосередкованим процесом. Це й дає змогу кваліфікувати такий випадок психічного розвитку як ненормативний (тема 6).
Таким чином, як історіогенез, так і онтогенез пам'яті йде через розвиток запам'ятовування за допомогою зовнішніх знаків-стимулів. З часом ці стимули інтеріоризуються і стають внутрішніми засобами, користуючись якими індивід починає керувати своєю пам'яттю. Це якісно змінює саму пам'ять: вона перетворюється на складно організовану активність, яка обслуговує процес пізнання індивідом дійсності. Звичайно, він може мати гарну природну пам'ять, але вона істотно не визначатиме його життя. Це не завжди усвідомлюється і, напевно, тому люди полюбляють скаржитися на вади своєї пам'яті.
Відомі непоодинокі випадки надзвичайної природної пам'яті, але її носії часто стають лише мнемоністами — артистами, що демонструють глядачам свої здібності. Один з таких, описаний А. Р. Лурія [44], взагалі страждав від неможливості щось забути. Якось він безпомилково відтворив одразу, а також через 15 років після запам'ятовування, штучну, яка нічого не означає, велику математичну формулу. Щоб щось забути, він уявляв це написаним чи намальованим на папері, який на його очах згоряє. Та незважаючи на видатну пам'ять, творчих досягнень і навіть життєвих успіхів ця людина не мала.
Діяльнісний підхід узгоджується з результатами вивчення фізіологічних механізмів пам'яті (Будика, Хомська, див,: [27], Вейн, Каменецька [8], Греченко [16], Громова [18], Іванов-Муромський [25], Кіященко та ін. [ЗО], Лурія [41; 42], Бехтерева, Кропотов, див.: [48], Петренко [52], Соколов [57; 58; див.: 27]; Трауеотт [62], Швирков, див.: [27]).
Зокрема, з'ясовано, що пам'ять забезпечується системою спільно працюючих функціональних блоків мозку, провідну роль серед яких відіграє блок прийому, переробки і збереження інформації. Неврони, що входять до складу останнього, спеціально пристосовані для утримування слідів збуджень і звіряння їх з характеристиками інформації, що надходить. Тривале збереження цих слідів і активне користування ними перебуває під контролем лобових часток мозку. Ушкодження останніх супроводжу-ється безконтрольним відтворенням випадкових вражень: пам'ять втрачає свій вибірковий і цілеспрямований характер. Короткочасне збереження інформації досягається переважно за рахунок її циркулювання в замкнених нервових — ревербераційних (від лат. reverbero — відбиваю, відкидаю) колах. У синапсах (від гр. OW(XV|/K; — поєднання) — місцях контакту невронів, що утворюють ці кола, виникають хімічні та морфологічні зміни, що на певний час зберігають сліди збудження.
Пам'ять, як і інші пізнавальні процеси, має динамічну і системну локалізацію. Так, електростимуляція ділянок скроневої частини не-домінантної півкулі викликає у хворої образ події, яка злякала її ще в дитинстві. Стимуляція цих самих ділянок мозку іншої хворої перенесла її на двадцять років назад, і вона побачила себе з новонародженою донькою на руках. Третя почула голос свого сина, що лунав із двору разом з криками дітей, гавканням собак і сигналами автомобілів. У всіх цих випадках пацієнтки заново переживали події минулого.
Ці та подібні їм випадки (див.: Іванов [24J, Рібо, Жане, див. [69]) дають підстави гадати, що в пам'яті людини утримується значно більше, ніж їй здається. Наприклад, мав місце випадок, коли малоосвічена німкеня, захворівши на лихоманку, в маренні заговорила грецькою, латиною, давньоєврейською мовами. Виявилося, що іще дівчинкою вона жила у пастора, який часто читав уголос свої книги. Істотно, що одужавши, вона знову стала недалекою жінкою, і не підозрювала, що зберігає її пам'ять. Напевне, в мозкові знаходять відбиток сліди багатьох (а можливо, й усіх) вражень, які мали місце в минулому. Але чи є це власне пам'яттю індивіда? Очевидно, ні. Не випадково, що описані випадки є захворюваннями, тобто патологією, а не нормою. Фактично, таким самим випадком є і пам'ять мнемоністів.
Швидше, пам'ять індивіда, як і інші пізнавальні процеси — сукупність складно організованих і багаторівневих механізмів. Один з них — фізіологічний (саме про нього йдеться у прикладах) — складні процеси мозку, які далеко не завжди мають зовнішні вияви. Можна сказати, що вони перебувають в індивідові, але не належать йому.
Звичайно, ця закономірність стосується і власне психологічних рівнів пам'яті, на що вказує аналіз несвідомого. Воно несе в собі не лише індивідуальний [65], а й колективний [73] досвід. І цей досвід виявляє себе через особливі стани індивіда: під час сновидінь, гіпнозу, під дією наркотичних препаратів тощо. Ця царина пам'яті непідвладна індивідові, тобто також матеріал, який у ньому, але не для нього1.
Пам'ять людини функціонує не лише на психологічному і фізіологічному рівнях, а й на молекулярному, біохімічному (Гейто [19], Дереачов [20], Тушмалова, див.: [27], Хіден, цит. за: [19]). Збудження невронів, як виявлено, помітно підвищує вміст у них рибонуклеїнової кислоти (РНК), причому повторна дія того самого подразника викликає ті хімічні реакції, що мали місце при початковому збудженні. Зниження рівня РНК у невронах супроводжується порушенням пам'яті, підвищення — поліпшенням. Практично необмежена кількість можливих змін молекул РНК є базою збереження надзвичайно великої кількості слідів збуджень.
Стали всесвітньовідомими досліди з планаріями — плоскими черв'яками (Томпсон ma ін., цит. за: [19]). Одну групу, шляхом вироблення умовних рефлексів, привчали проходити певний лабіринт. Після того, як вони запам'ятовували шлях (унаслідок багаторазових повторень, неправильні спроби карались електричним подразненням), з них екстрагували РНК, яку потім вводили різним групам планарій. Та група, якій вводилася РНК від привчених планарій, виявляла тенденцію частіше реагувати на умовний подразник, ніж контрольна група. Хоча ці результати не завжди вдається повторити, проте не виключено, що в майбутньому може бути виділений матеріальний, біохімічний, носій пам'яті у «чистому вигляді». Але, знову ж таки — чи буде це пам'яттю у психологічному значенні слова?
Такою ж «пам'яттю» є й дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК). Це носій переважно родового досвіду — вона містить генетичні коди організму, його генотип. ДНК має різновиди, одні з яких беруть участь і у закріпленні індивідуального досвіду: принаймні, вироблення умовних рефлексів у різних груп тварин супроводжується помітною інтенсифікацією синтезу ДНК в ділянках нової кори. Висловлюють думку, що протоплазма нервових клітин зберігає здатність, що з'явилася ще в найпростіших, — формувати сліди збуджень за рахунок перебудови ДНК (Тушмалова, див.: [27]). Є також гіпотеза, що ДНК передає закодовану інформацію молекулам РНК і вона використовується для синтезу специфічних білків [19]. Останні, спричинюючи зміни в синапсах, сприяють закріпленню зв'язків між невронами різних частин мозку, а отже — тривалому збереженню слідів збуджень.
Пам'ять, таким чином, — явище складної природи, що має свій філогенез, історіогенез і онтогенез. Але в усіх випадках її розвиток зумовлено ускладненням діяльності живої істоти. Пам'ять, у свою чергу, обслуговує діяльність, виконуючи функцію зберігання і відтворення індивідуального досвіду. При цьому вона ґрунтується на роботі мозку, що здійснюється за рахунок нейрофізіологічних і біохімічних механізмів. На рівні індивіда, пам'ять є опосередкованим мнемічними діями процесом, складовою пізнавальної діяльності. На рівні особистості - це засіб, користуючись яким людина будує своє життя.
Закономірності перебігу пам'яті залежать від її виду.

Смотреть другие вопросы в разделе: Загальна психологія





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией