***
Главная » Загальна психологія » 11.2. Властивості сприймання



11.2. Властивості сприймання

Властивостями сприймання є: предметність, цілісність, структурність, константність, осмисленість.
Предметність — властивість перцептивного образу, яка полягає у його здатності перебувати за межами аналізатора, в об'єктивній системі координат. Це добре видно на прикладі зору: світловий вплив предмета на око сприймається як предмет, а не як його зображення на сітківці (див. мал. 13). До того ж, між зображенням на сітківці і образом немає прямої відповідності. По-перше зображення двовимірне, а образ тривимірний; по-друге, стимуляція сітківки змінюється залежно від розміщення, освітленості, віддаленості предмета, тим часом як його образ є відносно стабільним; по-третє, одне й те саме зображення може породжувати невеликий предмет з близької відстані і великий — з далекої, хоча зорові образи у цьому разі будуть різними.
Саме предметність щоразу відновлювалася в експериментах, описаних вище. Загалом це фундаментальна властивість чуттєвого образу, яка на рівні відчуттів має вигляд психофізіологічного парадоксу.
Таким чином, продукт чуттєвого відображення завжди збігається у просторі з його предметом. Однак це не означає, що вони ідентичні. Образ завжди є суб'єктивним відображенням предмета об'єктивного, тобто такого, що існує незалежно від індивіда, світу. Його відповідність предмету досягається за рахунок перцептивних дій, які знаходять предмет там, де він справді існує — у реальному просторі і часі (Леонтьев [32, див.: 16; 47]; Запорожець, Зінченко, див.: [47]; Лурія [35; 36]). Відтак, критерієм адекватності образу є діяльність, у межах якої функціонують перцептивні дії і яка позначає і перевіряє результати чуттєвого пізнання.
ЦІЛІСНІСТЬ -—властивість перцептивного образу відображати предмет у сукупності притаманних йому рис. Це те, що передусім відрізняє сприймання від відчуттів.
Гештальтпсихологія показала, що сприйманню цілісного предмета передує сприймання його частин (Коффка, Осгуд, див.: [56]). Вже маленькі діти сприймають предмет в цілому: спочатку його загальні риси, а потім окремі елементи. Цілісність образу зберігається й тоді, коли об'єкт подається схематично (наприклад, як на мал. 14). Принагідно зауважимо, що комп'ютер у такому разі його не «розпізнає». Вочевидь, еталонні образи у людини і технічного пристрою — якісно різнорідні явища.
Ґештальтпсихологи визначали цілісність образу як властивість, незалежну від досвіду людини. Проте дослідження засвідчили, що ця властивість формується в процесі дій, що відтворюють предмети такими, якими вони є, тобто цілісно, в сукупності їхніх ознак [14; 26; 44; див. 60].
Структурність — властивість перцептивного образу відображати будову предмета сприймання. Це, власне, й дає змогу розрізняти образи, близькі за змістом. У пам'яті, наприклад, зберігаються сліди великої кількості раніше почутих мелодій, однак завдяки різній будові їх розрізняють і розпізнають під час повторного прослуховування. І що простішою є будова, то швидше відбуваються ідентифікація та розпізнавання: народні і класичні мелодії щодо цього вимагають менше часу, ніж джазові композиції.
Ґештальтпсихологами встановлено залежність структурності від того, що в образі предмета є центральною частиною — фігурою, а що периферійною — тлом. Коли якась частина структури сприймається як фігура, то тло немовбито відступає на задній план. На мал. 15 показано, як змінюється перцептивний образ однієї й тієї структури залежно від того, що є фігурою: ваза чи профілі облич.
З'ясовано також, що тло завжди менш структуроване, ніж фігура, а фігура має завершені лінії, які в образі з'єднуються навіть тоді, коли насправді їх немає (Коффка, див.: [55]). Цікаво, що вже немовля виявляє здатність розрізняти фігуру і тло [48].
Константність (від лат. constans — постійний) — властивість, яка полягає у відносній незалежності перцептивного, головним чином зорового, образу від умов, у яких перебуває предмет сприймання. Наприклад, зміна дистанції між спостерігачем та предметом нерідко помітно не позначається на образі, хоч його зображення на сітківці ока буде різним. Тому й разюча відмінність розмірів двох людей на фотографії (мал. 16, б) не видається дивною за реальних обставин сприймання (мал. 16, а).
Та й форма предмета сприймання залишається начебто такою самою при зміні кута зору. Прямокутний аркуш паперу для того, хто сприймає, буде таким самим, незалежно від відстані до нього, рівня освітленості, кута зору. Втім це, швидше, відносні, ніж абсолютні відомості: збільшення віддаленості все таки супроводжується зменшенням міри константності (Рок [48]; Шеварьов, див.: [29; 47]).
Ця, як і інші властивості сприймання, також формується в ході перцеп-тивної діяльності, котра під час багаторазового сприймання одних і тих

Мал. 16. Ілюстрація явища., константності: нормальні і порушені умови сприймання
самих предметів виділяє постійні, інваріантні структури. Вони зберіга-; ються в пам'яті у вигляді еталонного образу, який, будучи наявним у будь-якому акті сприймання, коригує його результати у бік стабільності. Через це ігноруються мінливі фізичні умови сприймання, а предмети та явища сприймаються в сукупності їх стійких рис. Проте це не означає, що умови сприймання не позначаються на особливостях перцептивного образу. Коли такі умови стабільні, вони відповідним чином відбиваються на константності. Про це свідчить, зокрема, живопис: художники-європейці і художники-африканці чи східноазіати зображають предмети і простір між ними по-різному. Водночас африканська чи японська дитина, яка народилась і виросла в Європі, бачить простір таким, яким його бачать європейці [48].
Осмисленість — властивість перцептивного образу відбивати певне значення, отже, бути усвідомленим. Вона характеризує сприймання індивіда як акт категоризації — співвіднесення образу предмета з певним класом еталонних образів, причому образів, що несуть у собі досвід людської діяльності. Отже, сприймання невіддільне від значень, що входять до складу перцептивного образу як притаманна йому характеристика (Леонтьев [15; 47]; Скороходова [51], Смирнов [52]). Ця властивість дає змогу зрозуміти сприймання як процес, витоки якого приховані в історії людства.
Поряд зі значеннями — засобами осмислення — перцептивний образ має певний особистісний смисл, який характеризує ставлення індивіда до предмета сприймання. Про це свідчить явище ' аперцепції (від лат. ad — до, perceptio — сприймання) — властивість перцептивного образу нести в собі досвід та індивідуальність суб'єкта сприймання. Випадком аперцепції можна вважати й ефекти психології спілкування. Аперцептивним, по суті, є будь-який образ, але на перший план це явище виступає у вигляді очевидних «внесків» суб'єкта в нього. Особливо помітні вони за наявності перешкод. Суб'єкт за таких умов не стільки осмислює предмет, скільки «домислює» його, вкладаючи в нього зміст, що йде від нього самого. Розглядаючи, наприклад, чорнильні плями, люди майже завжди розпізнають в їх обрисах хмари, озера, тварин, людські обличчя тощо. При цьому одні зосереджують увагу на контурах, інші — на дрібних деталях, ігноруючи загальну конфігурацію плями. Практика психологічної діагностики показала, що реакції на такі невизначені стимули вельми надійно характеризують і розрізняють людей. Ця закономірність стала підґрунтям для побудови різноманітних проективних тестів, за допомогою яких психолог визначає індивідуально-психологічні особливості досліджуваних.
Аперцепція нерідко спричиняється дією настановлення. Так, якщо досліджуваний тривалий час обмацуватиме лівою рукою велику кулю, а правою — маленьку, а потім обома руками — однакові кулі, то куля, яка у нього в правій руці, здаватиметься йому більшою, ніж та, що в лівій (Бжалава [5]; Натадзе, див.: [29]; Надірашвілі [39]). Йдеться, очевидно, про операційне настановлення. Дією цільового настановлення пояснюється й виокремлення фігури з фону: під час пред'явлення досліджуваним двозначних малюнків (напр., мал. 17) як фігура сприйматиметься та, на яку сформовано готовність (Ліпер, див.: [56], Рок [48]).
Аперцепція — невід'ємна властивість сприймання і тому не може розглядатись як чинник, що знижує рівень адекватності перцептивного образу. Натомість нерідко саме завдяки цій властивості він відповідає об'єктові при зміні умов сприймання. Псевдоскопічного ефекту, наприклад, не буває під час сприймання добре відомого предмета (Компанейський, див.: [56]; Леонтьев [32; див.: 47]). Досліджуваний не помічає нічого незвичайного, коли дивиться на добре знайому йому людину, яка перебуває у так званій кімнаті Еймса (мал. 18, а, б), що спотворює розміри (Вудвортс, див.:
Якщо аперцепція привносить у перцептивний образ характерні зміни, то ілюзії (лат. illusio — обманювати) сприймання, фактично, спотворюють

його. Йдеться про помилкове відображення предметів, спричинене здебільшого особливостями їх будови або навколишнім середовищем (мал. 19).
Про це ж свідчить і відома ілюзія місяця. Хоч би в якій точці небосхилу був у певний час місяць, величина його зображення на сітківці залишається незмінною. Та коли він сягає зеніту, то здається меншим, ніж коли перебуває над горизонтом. Здається також, що відстань від спостерігача до місяця є меншою тоді, коли він опиняється біля горизонту. Але якщо його розглядати крізь отвір у картоні,, ілюзія зникає: місяць має такий самий вигляд, як і тоді, коли він у зеніті [48].
Впливає на виникнення ілюзій і попередній досвід індивіда. З'ясувалося, що ілюзія, при якій з двох Т-по-дібних однакового розміру ліній вертикальна видається довшою, ніж горизонтальна, не спостерігається в осіб, які постійно живуть у круглих будівлях. Крім того встановлено, що ілюзорного сприймання часто не виникає у малоосвічених людей [34]. Про те, ідо ілюзії зникають мірою психічного розвитку дитини, свідчить ефект Піаже [44; див.: 60].
Мал. 19. Ілюзія зорового сприймання
Є низка теорій, які прагнуть пояснити природу ілюзій сприймання [3; 48; 55]. Одні розглядають ілюзії як результат взаємодії елементів перцептивного образу, інші пов'язують їх із рухами очей, треті — з нервовими процесами, що відбуваються у периферичній або центральній частинах аналізатора. Проте далеко не всі ілюзії дістали задовільне пояснення.
Таким чином, сприймання — активне відтворення довколишнього в його істотних і стійких рисах, що не зводиться до механізмів функціонування того чи того аналізатора. Ця обставина не дає можливості класифікувати сприймання стосовно роботи провідного аналізатора, як це було у випадку відчуттів.
Сприймання класифікується за особливостями предмета чуттєвого відображення. На цій підставі виокремлюється сприймання простору, часу і руху

Смотреть другие вопросы в разделе: Загальна психологія





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией