***
Главная » Загальна психологія » 10.2. Феноменологія відчуттів



10.2. Феноменологія відчуттів

Розмаїття навколишнього світу і складність середовища людського організму знаходять відображення у великій кількості аналізаторів, пристосованих до впливу суворо визначених подразників. У своїй сукупності вони утворюють сенсорну організацію людини, яка, в свою чергу, входить до загальної структури фізіологічних процесів, що обслуговують життя організму (Ананьев, див.: [14]).
Цю організацію становлять ланцюги аналізаторів: дотиково-вібраційно-слухові; дотиково-рухові; дотиково-температурно-больові; дотиково-сма-ково-нюхові. Всі вони тією чи іншою мірою включають в себе руховий аналізатор, що знову свідчить на користь рефлекторної теорії відчуттів. Він об'єднує аналізатори внутрішнього і зовнішнього середовища організму, координує міжаналізаторну взаємодію. До того ж, у корі головного мозку є спеціальна зона, де аферентні імпульси рухового аналізатора зливаються з такими ж імпульсами інших аналізаторів. Утворюється нейрофізіологічних кодів, різнобічну інформацію про властивості подразника. Загалом сенсорна організація індивіда забезпечує цілісність чуттєвого образу дійсності.
До неї входять близько двох десятків аналізаторів. Проте за особливостями й характером локалізації відповідних рецепторів їх можна об'єднати в три системи: інтероцептивну, пропріоцептивну і екстероцептивну (Ше-рінгтон, див.: [21]). Це дає підставу для виділення якісно відмінних видів відчуттів (ма^і. 9).

Інтероцептивні (від лат. interior — внутрішній) відчуття відображають стан внутрішнього середовища організму. Це досягається за рахунок рецепторів, розміщених на стінках шлунку і кишечника, серцево-судинної і кровоносної систем. Ці відчуття сигналізують про стан обмінних процесів, роботу внутрішніх органів, стан організму в цілому. Збудження, що йдуть від рецепторів, обробляються в ядрах підкіркових утворень та в центрах стародавньої (лімбічної) кори. Отже, мозкові представництва цього виду відчуттів локалізуються у нервових структурах, сформованих ще на початкових стадіях еволюції організму. Це пояснює, чому інтероцептивні відчуття важко усвідомити і диференціювати: часто це відчуття нечітко локалізованого болю, дискомфорту, напруження, неспокою, погіршеного самопочуття. Звідси ж випливає щільний зв'язок цих відчуттів з емоціями: центри останніх також розташовані в лімбічній корі.
Пропріоцептивні (від лат. proprius — власний, особливий) відчуття відображають положення тіла людини в просторі. Відповідні рецептори містяться в м'язах і суглобах, а збудження від них передається в тім'яну ділянку кори правої і лівої півкуль. На підставі отримуваної у такий спосіб інформації будується схема тіла — сукупність відчуттів, що становлять уявлення людини про форму її тіла у конкретний момент. До цього ж виду належать також відчуття рівноваги. У цьому випадку рецептори розташовуються у напівкруглих каналах внутрішнього вуха і сигналізують про зміни положення голови в просторі. В цілому пропріоцептивні, як і інтероцептивні, відчуття — необхідна передумова практичних контактів людини зі світом.
Екстероцептивні(від лат. exter — зовнішній) відчуття мають своїм об'єктом властивості зовнішнього середовища. Вони поділяються на контактні і дистантні.
Контактні (від лат. contactus — дотик) відчуття сигналізують про подразники, які безпосередньо діють на рецептори. Це смак і дотик.
Смакові відчуття виникають внаслідок подразнення рецепторів, що розташовані на поверхні язика і ротової порожнини, у відповідь на хімічні властивості їстівних речовин. Головними якостями таких речовин є: солоне, кисле, солодке і гірке. Кожна з них подразнює ті ділянки язика, де скупчені спеціалізовані неврони. Комбінація цих подразнень, а до них приєднуються сигнали від рухів язика, є основою смаку.
Дотикові відчуття передбачають безпосередню дію подразника на нервові закінчення чутливого нерва, що розсіяні по всій поверхні тіла. Це відображення місцезнаходження, форми, ступеня пружності, нерівності, вібрації, температури, вологості, в'язкості. У людини такі відчуття найчастіше супроводжують обмацування рукою якогось предмета і мають непересічне значення: без них неможлива предметна діяльність. Як правило, дотик контролюється зором, але коли зоровий, а до того ж і слуховий аналізатори з якихось причин не функціонують, рух стає головним каналом зв'язку людини зі світом. При вродженій або ж ранній сліпоглухоні-моті необхідне спеціальне навчання, щоб принаймні частково компенсувати роботу втрачених органів чуттів [12].
ДИСТПНТНІ (лат. distantia — відстань) відчуття відображають властивості довколишніх предметів, що перебувають на певній відстані від рецептора. Це нюх, слух і зір.
Мал. 10. Вплив світла на зоровий аналізатор
Нюхові відчуття характеризують хімічні властивості повітря, що надходить у носову порожнину і подразнює закінчення нюхового нерва. Особливо важливу роль вони відіграють у житті тварин, орієнтуючи їх відносно біологічно значущих властивостей середовища. У людини ці відчуття, хоча вони й поступаються зору і слуху, також є джерелом необхідних їй відомостей про довколишнє. Крім того, нюхові відчуття щільно пов'язані зі смаковими і беруть участь у регуляції процесу задоволення потреби організму в їжі.
Слухові відчуття — відображення звуків різного походження, викликане дією на слуховий рецептор їх фізичних характеристик. Це звукові хвилі, які різняться за амплітудою коливань, частотою та формою. Завдяки складній будові вуха вони трансформуються в нервові імпульси, що передаються слуховим нервом у відповідні нервові центри. Це дає людині змогу з різною точністю відчувати такі властивості звуку, як гучність, висоту, тембр, орієнтуватися в складному світі звуків.
Зорові відчуття є результатом переломлення крізь кришталик зорового рецептора фізичних характеристик світла, які фокусуються на сітківці ока — сукупності розгалужених закінчень зорового нерва. Причому одні з них за формою нагадують колбочки і є апаратом денного, хроматичного (від гр. ХР65!10 — колір), зору, а другі, що нагадують палички, — апаратом сутінкового, ахроматичного зору. Збудження від них передаються зоровим нервом до ядер кори, де аналізуються (мал. 10). У цьому випадку колір, даний у відчуттях, залежить від довжини світлової хвилі: найдовші хвилі (найменша кількість коливань за секунду) дають відчуття червоного, а найкоротші (найменша кількість коливань) — фіолетового кольору (табл. 22). Між ними, у прямій залежності від довжини хвилі, є відчуття оранжевого, жовтого, зеленого, блакитного і синього кольорів. За допомогою зорових відчуттів людина отримує переважну більшість чуттєвої інформації про довколишнє.
Відчуття розрізняються не тільки залежно від характеру рецепторів, а й за рівнем складності їх будови. В цьому зв'язку виділяють протопатичні і епікритичні відчуття [10; 15]. Істотно, що нервові центри відповідних аналізаторів містяться на різних рівнях організації мозку: перші — переважно у стовбурових відділах головного мозку і лімбічній корі, другі -— у зорових, слухових і дотикових зонах кори.
Протопатичні (від гр. тірШтсх; — перший) відчуття — найдавніша і найпростіша форма сенсорного відображення. До них належать ті з інте-роцептивних відчуттів, які тісно пов'язані з емоціями і мало усвідомлюються. Це, швидше, передчуття — чітко не локалізоване відчуття, яке дається взнаки при нездужанні, незрозумілих станах організму тощо. Епікритичні (гр. етсі— на, над, зверх, кргаксх; — здатний розрізнювати) відчуття — усвідомлюване відображення властивостей предметів і явищ
довкілля. Це, насамперед, дистантні відчуття, які дають можливість локалізувати предмет відображення в об'єктивній системі координат.
Дослідження показують, що протопатичні і епікритичні відчуття супроводжують роботу майже всіх аналізаторів, хоча й у неоднаковому співвідношенні. Наприклад, у дотикових відчуттях протопатичні компоненти виступають у вигляді відчуття холоду, тепла, болю, інших властивостей, про які сигналізують також емоції. Епікритичні компоненти виявляються тут у чіткій локалізації подразника, розмежуванні двох одночасно діючих дотиків. У зорових відчуттях питома вага протопатичних компонентів невелика, але симптоматична: завдяки їм одні кольори здаються «холодними», інші — «теплими», одні приємними, інші — неприємними.
Ідеться про надзвичайно важливу характеристику — емоційний тон відчуттів — емоційне зафарбування сенсорного образу. Практично всі відчуття індивіда супроводжує той чи той чуттєвий тон, що підкреслює їх виразний суб'єктивний зміст: засвідчує наявність у них не лише властивостей об'єкта, а й станів суб'єкта. Напевно, на початкових етапах еволюції організмів відчуття та емоції були злиті в єдиний процес і мали спільні фізіологічні механізми [15]. У подальшому вони все більше диференціюються, починають виконувати окремі, спеціалізовані функції.
Незважаючи на розмаїття відчуттів, їм притаманні загальні закономірності.



Смотреть другие вопросы в разделе: Загальна психологія





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией