***
Главная » Загальна психологія » 9.2. Рівні розвитку спільності



9.2. Рівні розвитку спільності

Рівень розвитку спільності залежить від ступеня опосередкованості між-особистісних стосунків спільною діяльністю [44; 45; 47; 49; 56J. На цій підставі спільності поділяють на дифузні групи, асоціації, корпорації, колективи (табл. 21).
Дифузна (від лат. diffusio — поширення, розтікання) група — короткочасне об'єднання індивідів, що утворюється випадково (в черзі, в купе потяга, в туристичній подорожі, в палаті лікарні тощо). Члени дифузної групи, як правило, малознайомі і мають незначний досвід спілкування. Але головне — відсутність спільної діяльності, яка б їх реально об'єднувала. Внаслідок цього міжособистісні стосунки є безпосередніми: будуються на першому враженні, визначаються психологічними ефектами спілкування. Відповідно виникають окремі елементи психології групи: рольова поведінка, конформність тощо. Тут може мати місце взаємодія, спрямована на досягнення якогось результату, але вона не зачіпає мотивів і цілей їхньої власної діяльності. Не випадково, коли зникають підстави такого об'єднання, стосунки здебільшого припиняються.
Асоціація (лат, associatio — сполучення, з'єднання) — група, яка виникла на ґрунті спільної діяльності, що відрізняє її від дифузної групи. Однак ця діяльність опосередковує міжособистісні стосунки незначною мірою. Це може бути офіційна структура, з якою співіснує нерозвинена неофіційна структура, або ж сама по собі неофіційна структура такого ж рівня розвитку. В цьому разі члени групи приймають мотиви і цілі спільної діяльності, які, проте, не збігаються з їхніми власними. Система міжособистісних стосунків тут складається на підставі психологічних ефектів спілкування та сумісності й змінюється під впливом досвіду взаємин. Ролі, статуси у цій системі суворо визначені, але вони рідко зумовлюють ефективність спільної діяльності. Асоціація має свої групові норми і цінності, які підтримують її функціонування і на які орієнтуються її члени.
Залежно від характеру цінностей асоціації поділяють на просоціальні і асоціальні. Просоціальні асоціації — групи, цінності яких не суперечать цінностям суспільства. Асоціальні асоціації — групи з антисуспільними цінностями. Це всілякі нестійкі об'єднання (наприклад, підлітків), цілі яких визначаються потребами їхніх членів; досягаються.ж вони усупереч інтересам довколишніх. Нерідко асоціальні асоціації переростають у корпорації.
Корпорація (лат. corporatio — спілка) — спільність, міжособистісні стосунки в якій опосередковуються асоціальним змістом спільної діяльності. Корпорацією буде група, що протиставляє себе суспільству, порушує норми моралі і права, дбає лише про групові інтереси, які, до того ж, мають корисливий характер. її цінності — це світ своєрідної субкульту-ри, виробленої корпорацією на противагу цінностям суспільства. Вони приймаються кожним її членом і регулюють усю систему міжособистіс-
них стосунків, яка відрізняється чіткою ієрархічною будовою. Як правило, така група досить згуртована, має сильного лідера, що застосовує авторитарний стиль спілкування, жорсткі методи впливу на людей. Статус члена корпорації має значення для ефективності групової діяльності, та й успіх кожного залежить тут від спільних зусиль. Це замкнена в собі спільність, відгороджена від впливів з боку інших груп та суспільства.
Дослідження міжособистісних стосунків у корпораціях показали, що ролі в них чітко фіксовані і нескладні [16]. Лідер тут — «проводир», член групи, що має найвищий статус; за ним іде «авторитет», решта — «ведені». Останні мають різні статуси, але не вищі за статус перших. «Проводир» має переважне право привласнення здобутків групи і право безкарної агресивності. «Авторитет» здебільшого переважає «проводиря» за інтелектом, але поступається йому в організаторських здібностях, вольових властивостях характеру. Серед «ведених» є «наближені», «підлабузники», «маріонетки», «блазні», «невдоволені» і «затуркані». Причому останні представлені двома категоріями осіб: це або слабкі, боязливі, найменш кмітливі члени групи, або ж колишні «невдоволені», покарані для остраху інших. Групова динаміка корпорації часто залежить від наслідків жорстокої боротьби за владу, яка у ній точиться. Проте й за умови появи нового «проводиря» структура міжособистісних стосунків не змінюється, просто ті самі ролі починають виконувати інші люди.
Колектив (лат. collectivus — збірний) — вищий рівень розвитку спільності, стосунки в якій опосередковуються особисто значущим І суспільно цінним змістом спільної діяльності. Психологія колективу стала предметом теорії діяльнісного опосередковування міжособистісних стосунків [44; 45; 47; 49].
Згідно з теорією, міжособистісні стосунки в колективі, на відміну від груп нижчого рівня розвитку, переломлюються через ставлення індивідів до змісту спільної діяльності, причому останній несе в собі цінності, вироблені суспільством. Отже, з переходом на вищий рівень розвитку групи, безпосередні міжособистісні стосунки дедалі більше поступаються опосередкованим. Освоюючись в межах групи, такі цінності сприяють об'єднанню спільних зусиль — досягненню заданих суспільством цілей. У свою чергу, це змінює характер стосунків, породжує психологію колективу. Колектив — ідеальна з погляду суспільства спільність, формування якої всіляко заохочується. Будь-яке суспільство прагне відтворити себе в групі, яка боролася б за втілення його цінностей.
Цінності суспільства завжди опосередковують офіційні стосунки у спільностях, проте вони далеко не завжди приймаються людьми і дійсно опосередковують міжособистісні стосунки. Для цього, принаймні, вони мусять бути гуманними: визнавати людину як найвищу цінність, мету, а не засіб суспільства. Цінності негуманного суспільства, для якого людина — засіб досягнення абстрактних цілей, можуть прийматись індивідом (внаслідок навіювання, під загрозою покарань чи санкцій) і визначати його ставлення до іншої людини. Проте він не прийме такого ж —негуманного — ставлення до себе. Через це ступінь опосередкованості такими цінностями міжособистісних стосунків у групі як осередку такого суспільства буде незначним. Існує своєрідний еталон міжлюдських взаємин (він задається ідеалами гуманізму), з яким індивід порівнює ставлення до себе довколишніх. Тому він прагне до референтної групи, що визнає його самого як цінність.
Саме такого рівня розвитку досягає колектив. У негуманному суспільстві це, швидше, декларована, ніж реальна спільність, ідеал, якого так і не булоддосягнуто. Не випадково, що «соціалістичні колективи» — складові Радянського Союзу — з розпадом держави припинили існування майже безболісно, для більшості їхніх членів. Психологія в такому суспільстві, досліджуючи «проблему колективу», виконує переважно ідеологічну, а не пізнавальну, таку, що характеризує реальний стан речей, функцію. Вона створюватиме образ бажаного, а не дійсного. Проте й такий образ все ж має пізнавальне значення, адже він орієнтує на ідеали міжлюдських взаємин.
З позицій теорії діяльнісного опосередковування міжособистісних стосунків, цими ідеалами є такі соціально-психологічні явища: згуртованість як ціннісно-орієнтаційна єдність, колективістське самовизначення, колективістська ідентифікація, соціально цінний характер мотивації міжособистісних виборів, висока референтність колективу для його членів, об'єктивність у покладанні і прийнятті відповідальності за результати спільної діяльності. В своїй сукупності вони становлять психологію колективу.
Згуртованість як ціннісно-орієнтаційна єдність — характеристика міжособистісних стосунків, що свідчить про ступінь збігу оцінок, настановлень і позицій групи відносно цілей, цінностей і норм спільної діяльності. У групах високого рівня розвитку ступінь такого збігу досить високий, тоді як у групах низького рівня — незначний. У перших, наприклад, уявлення про властивості характеру, необхідні лідерові, чіткіші, ніж у других (Шпалінський, див.: [47; 56]. Важливо, що в царині смаків, уподобань, інтересів буває так, що між членами групи високого рівня розвитку є розходження, а між членами групи низького рівня — збіг. Але це майже не позначається на спільній діяльності. Лише згуртованість навколо цінностей сприяє об'єднанню спільних зусиль і позитивно впливає на їх ефективність. Це також означає, що колектив не обмежує життя своїх членів лише спільною діяльністю.
Колективістське самовизначення — вибіркове ставлення індивіда до впливів з боку групи залежно від цілей, цінностей і норм спільної діяльності, учасником якої він є. В зв'язку з цим він приймає або ж відкидає ті чи інші ідеї, що виникають у групі. Це особлива форма самореалізації індивіда, спосіб, в якій він, незважаючи на перешкоди, відстоює цінності групи, до якої належить. Здійснюючи акти самовизначення, він реалізує своє право жити в спільності відповідно до власних оцінок і переконань. Це явище відсутнє в дифузних групах і асоціаціях, і за своїм змістом протилежне як конформності, так і нонконформності. Член групи високого рівня розвитку не відмовляється від цілей спільної діяльності не лише в умовах тиску експериментатора, а й тоді, коли група протягом тривалого часу зазнає неуспіху (Оботурова, Туровська, див.: [47]).
Колективістська ідентифікація (від лат. identificare — ототожнювати) — ставлення члена групи високого рівня розвитку до інших учасників спільної діяльності, яке загалом збігається з його ставленням до самого себе. Це явище досліджувалося під час експерименту, в якому за допомогою спеціального приладу порівнювалась ефективність спільної діяльності груп високого і низького рівнів розвитку (В. Петровський, див.: [47)). Члени кожної групи, узгоджуючи за допомогою ручок свої рухи, мали якомога швидше провести штифт фігурним прорізом, розташованим на панелі приладу. Помилка — торкання штифта до стінки прорізу — каралася відчутним ударом електричного струму, який призначався члену групи, вибраному у випадковому порядку. За таких умов ефективність роботи групи низького рівня розвитку була значно вищою, ніж групи високого рівня. Члени останньої начебто ставили себе на місце того, кого карали за помилки інших, і вповільнювали рухи, щоб зменшити таку ймовірність. Йдеться про співучасть — гуманне ставлення до іншого члена групи, ототожнення себе з ним, прагнення допомогти йому. Було встановлено, що акти колективістської ідентифікації позитивно впливають не лише на міжособистісні стосунки, а й на індивідуально-психологічні особливості членів колективу (Туревський, див.: [47]).
Мотивація міжособистісних виборів — сукупність мотивів, що спонукають індивіда вибирати собі партнерів для спілкування і спільної діяльності. У дифузній групі один вибирає іншого під впливом психологічних ефектів спілкування. У колективі вибори зумовлюються переважно моральними і діловими якостями його членів, їх світоглядом, ставленням до того, що забезпечує ефективність виконуваної разом діяльності. Якщо член асоціації перебуває у полоні статусно-рольової структури групи і узгоджує з нею свої вибори, то член колективу вибирає, орієнтуючись на спільні цінності. Тобто його мотивація має соціально цінний характер. При цьому він надає перевагу референтним особам, чиї оцінки і позиції є для нього значущими (Щедріна, див.: [47]).
Колективу властива також об'єктивність у покладанні і прийнятті відповідальності за результати спільної діяльності. Члени груп низького рівня розвитку загалом неадекватно оцінюють внески кожного в спільний результат. Принаймні, відповідальність за успішні справи вони частіше приписують собі або особам з високим статусом, тоді як за неуспішні — особам з низьким статусом. Група ж високого рівня розвитку оцінює свого члена, виходячи з його реального внеску в спільний результат, і не дає йому змоги ухилятися від відповідальності чи приписувати собі чужі успіхи [39].
Соціально-психологічні явища, притаманні психології колективу, по-різному впливають на міжособистісні стосунки. Так, колективістська ідентифікація, згуртованість як ціннісно-орієнтаційна єдність, об'єктивність у покладанні і прийнятті відповідальності забезпечують сумісність членів колективу. Колективістське самовизначення, мотивація вибору зумовлюють статус члена колективу, його референтність для інших, сприяють його самореалізації.
Міжособистісні стосунки в колективі утворюють багаторівневу структуру, ядром якої є спільна діяльність, а складниками — різні страти (лат. stratum — настил, шар) [44; 45]. Перша, глибинна, страта фіксує ставлення членів колективу до змісту і цінностей спільної діяльності. її показником є* згуртованість як ціннісно-орієнтаційна єдність. Колективістське самовизначення і колективістська ідентифікація є іншою стратою. Третя, поверхова страта — це соціально-психологічні явища, притаманні психології групи: конформність, сумісність, згуртованість, рольова поведінка тощо. Однак на відміну, наприклад, від дифузної групи чи асоціації, у колективі ці явища відступають на задній план, стають компонентом загальної картини міжособистісних стосунків, яка створюється сукупністю всіх страт.
Дослідження, проведені з позицій теорії діяльнісного опосередковування міжособистісних стосунків, свідчать, що останні стають умовою ефективності спільної діяльності тоді, коли вони опосередковуються цінностями спільності [40]. Так, дифузна група, в якій міжособистісні стосунки безпосередні, не може успішно розв'язувати завдання, що потребують координації спільних зусиль. Асоціація, стосунки в якій складніші, здатна до елементарних форм взаємодії і самоорганізації і це дає можливість розв'язувати завдання спільної діяльності, за винятком тих, що не дають членам групи очевидної користі. Корпорація може досягати високих результатів, але завдає шкоди тим, хто перебуває поза її межами. Колектив має можливість ефективно розв'язувати складні завдання, у тому числі й ті, що виходять за межі особистих інтересів його членів.
Загалом, у групах високого рівня розвитку зв'язок між ефективністю діяльності і міжособистісними стосунками позитивний, у групах середнього рівня — негативний, а у групах низького рівня — відсутній. Якщо міжособистісні стосунки будуються на підставі, що не має прямого стосунку до завдань, що стоять перед групою, ефективність їх розв'язання визначається іншими чинниками. У колективі, члени якого приймають цілі спільної діяльності, таким чинником є самі міжособистісні стосунки: вони сприяють обміну досвідом, взаємодопомозі, об'єднанню спільних зусиль. Неабияка роль при цьому належить лідерові. Та оскільки в групі невисокого рівня розвитку лідерами нерідко стають носії наявних властивостей характеру і темпераменту, які потрібні групі у певний час, то ним може бути індивід, що поєднує в собі різні властивості (Морозов, див.: [47]), Однак він мусить бути компетентним у змісті й особливостях спільної діяльності, нести відповідальність за її організацію та очікувані результати.
Отже, колектив — складно організована система міжособистісних стосунків, яка впливає на ефективність спільної діяльності. Це група високого рівня розвитку, що відкриває можливості для узгодження спільної й індивідуальної діяльності, дає змогу своїм членам діяти відповідно до власних цілей і мотивів, у тому числі й за межами спільності.
Формування колективу —- тривалий процес колективоутворення — переходу до міжособистісних стосунків, опосередкованих суспільно схвалюваними цінностями. Він супроводжується підвищенням згуртованості групи, появою колективістських групових норм, таких явищ, як колективістська ідентифікація та колективістське самовизначення. Проте цей процес може відбуватися лише на ґрунті колективоутворювальної діяльності, тобто такої, що її здійснення потребує руху мотивів її учасників у напрямку до їх об'єднання, взаємопроникнення членів групи в мотиваційну сферу один одного, обміну їх смислами. Звичайно, при цьому важливе значення мають індивідуально-психологічні особливості учасників діяльності, що можуть як сприяти, так і перешкоджати цьому процесові, наприклад, ненормативні властивості характеру.
Високий рівень розвитку спільності не означає, що його може бути досягнуто раз і назавжди. Соціально-психологічні явища мінливі, тому зі зміною завдань, які стоять перед групою, умов діяльності, оновленням складу, появою нового лідера, відсутністю зусиль, спрямованих на підтримку і розвиток групи тощо вона може регресувати, перейти до нижчого рівня функціонування, а то й узагалі розпастись.
Хоча колектив швидше уявна, ніж реальна спільність, він дає змогу моделювати міжособистісні стосунки, варті того, щоб бути ідеалом міжлюдських взаємин.






Смотреть другие вопросы в разделе: Загальна психологія





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией