***
Главная » Загальна психологія » 9.1. Міжособистісні стосунки в спільностях



9.1. Міжособистісні стосунки в спільностях

Будь-яку реальну спільність можна схарактеризувати, виходячи з різних критеріїв, із зовнішнього і внутрішнього боку.
Із зовнішнього боку спільність є офіційним (формальним) об'єднанням людей, стосунки між якими підпорядковані особливостям її організації. Така спільність (шкільний клас, студентська група, виробнича бригада, адміністрація підприємства, спортивна команда, армійський підрозділ тощо) має власні цілі, що прямо не збігаються з цілями кожного її члена. В останніх є певні права та обов'язки, що випливають з тих функцій, які вони повинні виконувати в житті спільності і які регламентують їхні стосунки з довколишніми. Ці функції, з одного боку, визначаються особливостями спільної діяльності, а з другого — кваліфікацією кожного та рисами його індивідуальності. Найвідповідальніші функції виконує керівник групи, йому ж дано право застосовувати ті чи інші засоби заохочення і покарання. Загалом такі стосунки складають офіційну (від лат. officialis — посадовий) структуру спільності.
Внутрішній бік спільності утворюють неофіційні (неформальні) об'єднання людей. Стосунки між її членами набувають у цьому разі вигляду між-особистісних стосунків — спілкування, через ефекти психології якого вони взаємодіють, сприймають і оцінюють один одного. Такі стосунки є основою неофіційної структури спільності, причому остання може існувати і поза офіційною (наприклад, вулична, дворова компанії підлітків, об'єднання за інтересами, коло приятелів). Проте найчастіше неофіційна структура співіснує з офіційною в межах однієї спільності, зумовлюючи складність стосунків у ній.
У системі міжособистісних стосунків кожен член спільності має певний статус (лат. status — становище), що зумовлює його офіційно не регламентовані права, обов'язки, привілеї. Найвищий статус має лідер (англ. leader — ведучий), за яким визнається право приймати відповідальні рішення і впливати на поведінку членів спільності. У різних спільностях одна й та сама людина може мати різний статус: в одній вищий, в іншій — нижчий. І в кожній з них її поведінка повинна узгоджуватися з її статусом. Звичайно, індивід краще почувається в групі, де її статус вищий. Відмінності між такими статусами нерідко породжують конфліктний стан самосвідомості. Його часто виявляє, наприклад, школяр, що має низький статус у класі, але високий серед своїх друзів. Зі статусу випливає певна роль, яка виявляється у відповідній рольовій поведінці. В такий спосіб член спільності реалізує свої права і обов'язки у межах неофіційної структури спільності.
Статус і роль виразно характеризують становище індивіда в системі міжособистісних стосунків. У спільностях, в яких така система стійка, це становище більш-менш стабільне, але може змінюватися залежно від чинників, що впливають на міжособистісні стосунки.
Рольова поведінка досить мінлива, особливо у тимчасових спільностях. Про це свідчить таке дослідження. 14 інтелектуально зрілих і без патологічних схильностей студентів-добровольців, відібраних за допомогою тестів, брали участь у багатоденному оплачуваному експерименті, що імітував структуру офіційних стосунків у в'язниці. Для цього їх у випадковому порядку поділили на групу «в'язнів» і групу «наглядачів». Перші мали дотримуватися режиму дня, в обов'язки других входило вчасно годувати ув'язнених, виводити їх на прогулянку, міняти білизну. Всі досліджувані повинні були вести щоденники спостережень. Проте вже через кілька днів експеримент довелося припинити: сторони почали відверто ворогувати. Аналіз щоденників показав, що «в'язні» виявили в «наглядачів» риси «патологічної жорстокості», а «наглядачі» у «в'язнів» — «запеклих злочинців». Отже, прийнята роль впливає на самосвідомість індивіда, визначає і його ставлення до дійсності, і реальну поведінку.
РОЛЬ, яка виконується в системі міжособистісних стосунків, має відповідати експектаціям (від англ. expectation) — очікуванням членів спільності, що індивід поводитиметься відповідно до її цінностей і норм. Цінності — це вироблені в процесі становлення спільності своєрідні еталони, які мають вигляд колективних уявлень про дійсність і виконують функцію ідеалу (фр. ideal, від гр. І5єа) — бажаної мети. З цінностями порівнюються події як у спільності, так і поза нею, що зумовлює певне ставлення до них. Предметом цінності є також групові норми — правила, яким повинна підпорядковуватися поведінка кожного члена спільності. Найчастіше індивід узгоджує свої дії з експектаціями спільності. У разі неузгодження до нього застосовують санкції (лат. sanctio — непорушна постанова) — покарання, за допомогою яких спільність домагається дотримання своїх норм. Це може бути засудження, зниження статусу і навіть виключення із системи міжособистісних стосунків.
Дослідження стосунків у спільностях виявили явище конформності (від лат. conformis — подібний, відповідний) — тенденції людини змінювати свою поведінку під впливом довколишніх так, щоб вона відповідала їхнім експектаціям. Спільність, нібито, чинить тиск на своїх членів, змушує пристосовуватися до її вимог. Так, під час експерименту із залученням групи підставних осіб, які дають невірну інформацію, досліджувані нерідко погоджуються з нею, хоча вона й суперечить тому, що вони бачать.
Принаймні 25—30% учасників такого експерименту виявляють конфор мізм — здатність підкорятися тиску спільності [34). В одних випадках! індивід використовує таку здатність, щоб захиститися від можливш санкцій чи заслужити схвалення спільності {зовнішній конформізм), аі інших — щоб підтримати будь-яку позицію спільності (внутрішній конфор~% мізм). Проте в будь-якому разі це засвідчує: участь у житті спільності! потребує більш чи менш активного пристосування до її вимог, і є люди,і для яких така здатність стає стійкою властивістю характеру.
Конформізм залежить від характеру цінностей і норм спільності, стату-л су і ролі її члена, його інтелекту, таких рис темпераменту, як тривожЛ ність, навіюваність. Має значення й вік. Останню залежність ілюструє сюжет казки Г. -X. Андерсена «Нове плаття короля». В ній розповідається" про правителя, що дуже любив наряджатись. Цим скористалися шахраї:: видали себе за ткачів і «зіткали» для нього тканину, яка має дивовижну властивість бути невидимою для людини, що посідає не своє місце і, до того ж, несусвітенно дурна. Кожен, хто дивився на короля, не хотів зажити дурної слави і тому на всі лади розхвалював неіснуючий одяг. Лише, маленький хлопчик закричав: «Та ж король голий!» Напевно, конформізм характеризує також досвід життя людини в спільності.
Індивід може виявляти й нонконформізм (лат. поп — ні), тобто діяти всупереч спільності, проте найчастіше це шлях до конфлікту, що розв'язується, як правило, не на його користь. І конформізм, і нонконформізм — крайні, але поширені варіанти рольової поведінки, через яку індивід реалізує свої стосунки з іншими в межах спільності.
Засвоєння цінностей і дотримання норм — необхідна умова сумісності членів спільності — їхньої здатності узгоджувати свої дії і підтримувати рівні стосунки за різних обставин. З іншого боку, сумісність досягається за допомогою певного співвідношення їхніх індивідуально-психологічних особливостей. Причому далеко не завжди бажаним співвідношенням є збіг. Індивідуальність має складну будову і якщо, наприклад, з боку характеру чинником згуртованості буде схожість його властивостей, то з боку темпераменту — їх відмінність.
Сумісність є показником згуртованості спільності — ступеня міцності міжособистісних стосунків, їх стійкості щодо негативних чинників. У свою чергу, ступінь згуртованості є показником психологічного клімату спільності, який відображає ступінь задоволеності її членів наявними між-особистісними стосунками. Психологічний клімат зумовлює самопочуття кожного члена спільності, впливає на продуктивність спільної діяльності [6]. Як правило, індивід є членом не однієї, а кількох спільностей, проте далеко не в кожній прагне досягти високого статусу. Якщо міжособистісні стосунки в спільності з якихось причин його не задовольняють, вона буде для нього лише офіційною структурою стосунків, за межі яких він не виходитиме. Проте він має потребу в міжособистісних стосунках — у середовищі, яке б задовольняло його прагнення бути значущим для інших, і тому шукає референтну (лат. referens — той, що доповідає) групу —реальне чи уявлюване об'єднання людей, норми і цінності якого приймає й освоює. В класі можуть бути учні, референтною групою яких є не клас, а сім'я, спортивна секція, сусіди-однолітки тощо. Зі своєю референтною групою індивід може навіть не контактувати, але і в цьому випадку вона буде для нього еталоном, з яким порівнюватиметься спільність, членом якої він є. Оптимально індивід почувається тоді, коли реальна спільність водночас є для нього й референтною. У межах референтної групи він виявляє референтність — властивість, яка залежить від ступеня його значущості АЩ інших членів, а також від того, реальною, чи ідеальною є ця група. Перша, зокрема, задає зовнішні критерії оцінки індивідом його реальної спільності, друга — внутрішні, часто вироблені ним самим.
Статус, роль, експектацїі, групові норми, цінності, конформізм, сумісність, згуртованість, референтність — усе це соціально-психоло-гічні явища, що виникають у процесі функціонування міжособистісних стосунків. У своїй сукупності вони складають психологію групи, яка характеризується станом міжособистісних стосунків і змінюється залежно від групової динаміки (від гр. 5гжхцц — сила) — їх розвитку або ж розладу. Показниками розвитку міжособистісних стосунків (позитивна групова динаміка) є наявність лідера, формування статусно-рольової структури, вироблення групових норм і цінностей, прийняття групових рішень, подолання конфліктів і посилення згуртованості. Міжособистісні стосунки розладнуються (негативна групова динаміка) головним чином унаслідок міжособистісних конфліктів, які не знаходять позитивного розв'язання. Як правило, за ними приховується якась суперечність, що порушує процес функціонування спільності. Наприклад, її може створювати надси-туативна активність члена спільності, його прагнення вийти за межі групових норм. Фактично, це вже реакція особистості, яка часто не приймається групою й викликає її санкції. Якщо спільність закриває своєму членові можливості для сходження до особистості, він може стати на шлях ненормативного психічного розвитку.
Соціальна психологія має в своєму арсеналі різноманітні методи аналізу міжособистісних стосунків [3; 4; 27; 33; 37]. Одним з таких методів є соціометрія (від лат. societas — суспільство, гр. цєтрєсо — вимірюю) .— тест, який дає змогу проникнути в структуру стосунків [38]. Для цього кожному члену спільності пропонують вибрати серед інших тих, з ким би він хотів взяти участь у якійсь спільній діяльності. Число виборів, які отримує кожен член спільності, обробляють за допомогою кількісного аналізу і характеризують як систему міжособистісних стосунків у цілому, так і його становище в ній.
Є також референтометрія — спосіб виявлення референтності члена спільності (Щедріна, див.: [47]). Для цього спочатку з'ясовують позиції (думки, оцінки, ставлення) кожного члена спільності стосовно значущих для всіх об'єктів, подій чи людей, а потім дають їм можливість ознайомитися з позиціями осіб, які їх цікавлять. Це сприяє виявленню референтних для досліджуваного осіб — членів його спільності.
Дані соціометрії і референтометрії, як правило, не збігаються. Проте кількість виборів, що їх отримує кожен член спільності, позитивно пов'язана з характеристикою ним спільності. Тобто мотивація вибору ґрунтується на індивідуально-психологічних особливостях того, кого вибирають. Виявлено також високий ступінь упевненості досліджуваного в оцінках, які йому дають товариші. Це означає, що індивід приблизно знає свій статус у спільності.
Спроби використати результати соціометрії на практиці, наприклад, призначити робітників, які отримали найбільшу кількість виборів, бригадирами, показали, що це далеко не завжди дає позитивний ефект. Більше того, нерідко Це навіть призводить до зниження їхнього статусу. Отже, неофіційна і офіційна структури — різні рівні стосунків у спільності, тому їх поєднання порушує міжособистісні стосунки.
Спільна діяльність істотно позначається на характері міжособистіс-них стосунків, хоч останні безпосередньо не впливають на її продуктивність.
Справді, за даними одних досліджень, успішніше працюють групи з десяти осіб, за даними інших — з шести. В одних випадках краще виконують завдання групи, сформовані з психологічно однорідних осіб, в інших — з різнорідних. До того ж, ефективним буває не лише демократичний стиль керівництва (спілкування), а й авторитарний і, навіть, суперечливий. Краще працюють групи з високим показником сумісності, але подекуди від них не відстають і групи з низьким її рівнем. Ці дані навели на думку, що відмінності в результатах пояснюються рівнем розвитку спільності [40].



Смотреть другие вопросы в разделе: Загальна психологія





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией