***
Главная » Загальна психологія » Тема 9. Спільності: діяльність і спілкування



Тема 9. Спільності: діяльність і спілкування

Спільність — обмежена в розмірах група людей, об'єднаних стосунками, що склалися в процесі діяльності і спілкування: На відміну від соціальної спільності — групи, умовно виділеної за якоюсь ознакою (національною, класовою, професійною тощо), психологічна спільність має реальний вигляд: її члени пов'язані між собою спільною діяльністю і спілкуванням. Окрім того, між ними виникають стосунки, що породжують особливі — соціально-психологічні явища.
Відношення «спільність — індивід» містить в собі суперечність. З одного боку, спільність є необхідною ланкою зв'язку індивіда з суспільством. Тут він освоює соціальні норми, залучається до спільної діяльності, формується як індивід і реалізує себе як особистість. Отже, спільність, є умовою психічного розвитку й повноцінного життя індивіда. З іншого боку, вона обмежує активність індивіда, змушує його діяти у певний спосіб і у певному напрямку. Інакше кажучи, спільність обмежує свободу індивіда, підпорядковує його життя груповим нормам. Більше того, вихід за межі таких норм часто розцінюється нею як проступок і карається.
Індивід усвідомлює цю суперечність і прагне розв'язати її, нерідко шляхом конфлікту. Індивід з актуалізованою потребою бути особистістю шукає власну — референтну спільність або ж виборює місце у наявній, що відкриває йому шлях до самореалізації. І все це при тому, що поза спільністю індивід почувається самотнім.
Коло соціально-психологічних явищ, притаманних спільності, досить широке. Відомо, наприклад, що у групі індивід посідає місце, від якого залежить і його самооцінка, і ставлення до нього інших її членів; що вже сама присутність людей впливає на характеристики його пізнавальної діяльності] що при обговоренні якоїсь проблеми з групою він виявляє тенденцію до ризикованих рішень, некритично приймає ідеї, виголошувані більшістю, переймається настроєм групи, схильний перекладати свою відповідальність на інших.
Хоча ці та подібні явища, начебто, очевидні, соціальна психологія, що їх досліджує, виділилася в окрему галузь психологічної науки лише у другій половині XX ст. Ні у Платона, ні в Арістотеля, ні у філософських трактатах середньовіччя проблема спільності практично не згадується. Навіть слово «група» у французській, німецькій, англійській, іспанській мовах виникло не раніше другої половини XVII ст. У російській і українській мовах воно з'явилось у XVIII ст. як запозичення з німецької. Зважаючи на те, що і в онто-, і в філогенезі людина спочатку усвідомлює інших, а потім себе (дитина, починаючи говорити, називає себе в третій особі однини; на перших етапах історичного розвитку мовлення була лише множина, займенник «ви» з'явився значно пізніше, ніж «ми» і «вони», ця обставина не є випадковою. Напевно, людина спершу мала стати особистістю, щоб зрозуміти, що середовище, в якому вона жила життям індивіда, функціонує, підпорядковуючись психологічним закономірностям, що психологія групи така сама реальність, як і психологія індивіда та особистості.
Передусім про це свідчать стосунки, які складаються в спільностях.


Смотреть другие вопросы в разделе: Загальна психологія





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией