***
Главная » Загальна психологія » 7.1. Діяльність як зв'язок суб'єкта з об'єктом



7.1. Діяльність як зв'язок суб'єкта з об'єктом

Діяльність — зв'язок двох полюсів життя: суб'єкта й об'єкта. Історія психології знає чимало теорій, які, протиставляючи ці полюси, розуміють психіку або як результат впливу об'єкта на суб'єкт, або як джерело існування об'єкта. З позицій системно-діяльнісного підходу відношення «суб'єкт — об'єкт» опосередковується процесами діяльності, в межах яких функціонує психіка, і які змінюють не лише об'єкт, а й суб'єкт. У діяльності мають місце постійні переходи: суб'єкт — змінений об'єкт — збагачений суб'єкт [29, т. 2].
Діяльність завжди ґрунтується на певних потребах — станах живої істоти, для задоволення яких потрібні відповідні об'єкти.
Потреби тварин обмежені біологічними об'єктами. Тому їхня поведінка має біологічно доцільний, пристосувальний характер. Проте вже вона свідчить, що потреби, з одного боку, зумовлюють активність тварини, а з другого — залежать від неї, бо саме у ній вони задовольняються або ж не задовольняються.
Ця закономірність ще очевидніша на прикладі діяльності людини. Звичайно, вона має також свої біологічні (органічні) потреби (в їжі, безпеці, продовженні роду тощо). Проте основою її діяльності є принципово інші — власне людські — індивідні потреби. Одні з них — матеріальні — відбивають потребу людини в предметах матеріальної культури (у речах, що забезпечують побут, житлі, одязі тощо); інші — духовні — в предметах духовної культури (в знаннях, продуктах наукової і художньої творчості). До того ж є ще особливий клас потреб •— потреби особистості (в самореалізації, самоствердженні, творчості, бути особистістю).
Це докорінно відрізняє діяльність людини від діяльності тварин. Однак і задовольняючи свої біологічні, вроджені потреби, людина поводить себе значно складніше, ніж тварина1. Досить згадати, за допомогою якої сукупності дій і операцій вона тамує голод.
Аналіз потреб людини свідчить, що задовольняючись, вони наповнюються конкретним змістом, збагачуються, їх число зростає (34). Це відбувається, напевне, тому, що продукти людської діяльності не мають завершеного вигляду і можуть бути вдосконаленими. У свою чергу, поява видозмінених або нових продуктів не може не позначитися на потребах: вони також видозмінюються, спонукаючи нові форми активності. В такий спосіб забезпечується постійний розвиток і діяльності, і потреб, що лежать в її основі.
Кожна потреба має свій зміст (є потребою в чомусь), який визначається тією сукупністю предметів, що можуть її задовольнити, «наситити». Тому діяльність спонукається не потребою як станом суб'єкта, а потребою, яка «знайшла» свій предмет, тобто опредметненою потребою. Це дає підставу вважати предмет, що відповідає потребі (предмет потреби), мотивом конкретної діяльності [29]. Останній може бути даний суб'єктові у матеріальній або ж ідеальній формі (такий, що сприймається, і такий, що лише уявляється).
Головне, що саме предмети довколишнього світу, а не стани суб'єкта (прагнення, бажання, наміри тощо) реально спонукають діяльність. Саме це забезпечує реальний взаємозв'язок суб'єкта з об'єктом та взаємопере-ходи між ними, саме завдяки цьому людина є невід'ємною часткою світу. Вона може вважати себе відокремленою від світу, «окремим світом», мірилом, а то й «центром Всесвіту», проте вона живе в світі і пов'язана з ним безліччю «ниток», що їх функцію і виконують мотиви як предмети потреби.
Поява мотиву означає перетворення об'єкта довколишнього світу, що існує незалежно від людини, на предмет її діяльності. Він спонукає діяльність, начебто притягуючи її до себе. Тому діяльність набуває небезстороннього характеру. Задовольняючи чи не задовольняючи потреби, суб'єкт так чи інакше ставиться до об'єктів, глибоко переживає свої стосунки зі світом й за допомогою свідомості прагне розібратися в них. При цьому він може посідати (і нерідко посідає) «геоцентричну» позицію, проте аналіз діяльності все ж свідчить на користь геліоцентричної, що виводить суб'єкта (і його психіку) за межі «даного в собі явища» — в широку систему взаємин з довколишнім [7].
На вищому рівні таких взаємин — рівні особистості — індивід підіймається над обставинами життя й стає повноцінним суб'єктом власної діяльності. Однак і в цьому разі його вчинок так чи інакше випливає з життєвого шляху і породжує нову життєву ситуацію, а отже, й нову сукупність зовнішніх відносно нього зв'язків. Відтак, саме діяльність, а не свідомість становить основу життя і визначає особливості його психічного відображення.
Спостереження за людьми, які внаслідок тяжкого поранення повністю осліпли і втратили кисті обох рук, показали, що, незважаючи на спілкування з довколишніми, через кілька місяців вони починали висловлювати незвичні скарги. Світ став здаватися таким, що «зникає»: руйнувалося відчуття реальності, значення вживаних слів втрачали свою предметність. «Я про все нібито читав, але не бачив... Речі від мене все далі», — так описував свій стан один з них [29, т. 2, 173).
Очевидно, з втратою джерел зв'язку зі світом починає зникати і сам світ. Для .того щоб у суб'єкта був адекватний образ світу, він має здійснювати діяльність, яка реально пов'язує його з цим світом.


Смотреть другие вопросы в разделе: Загальна психологія





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией