***
Главная » Загальна психологія » 6.3. Психологічна допомога у випадках ненормативного психічного розвитку



6.3. Психологічна допомога у випадках ненормативного психічного розвитку

Ненормативний психічний розвиток можна визначити, знаючи його рівні, чинники, зміст, характер, тип, форму (див. табл. 18). Але у кожному конкретному випадку він має зовнішні прояви, які не зводяться до цих ознак. Дитина може погано вчитись, афективно реагувати на зауваження дорослого, не вміти спілкуватися з довколишніми, демонструвати асоціальну поведінку, орієнтуватися лише на себе, виявляти реакції опозиції, емансипації, відмови, компенсації тощо. Стійкість таких виявів і дає підставу вважати їх симптомами психічної ненормативності.
Проте вони лише сигналізують про ненормативність, насправді ж виступаючи її наслідком. Але вже це є для довколишніх свідченням неблагопо-луччя у психічному розвитку дитини й підставою для звернення за психологічною допомогою.
Психологічна допомога як напрямок психологічної служби може мати вигляд психологічної консультації, психотерапії або ж психологічної корекції.
Психологічна консультація — допомога тим, хто стикається з випадками ненормативності (передусім батькам і педагогам). Це непряма допомога, на відміну від прямої, коли психолог безпосередньо взаємодіє з дитиною. Завданнями консультації є: виявлення та вивчення дітей з ознаками психічної ненормативності, орієнтація дорослих у загальних, вікових та індивідуальних особливостях таких дітей; відпрацювання раціональних способів поведінки дорослого; вироблення заходів, покликаних поліпшити соціальну адаптацію дітей. Функцію психологічної консультації виконують також публікації, розраховані на широке коло читачів, що висвітлюють проблеми ненормативного розвитку [6; 12; 16; 38; 47; 81; 104].
Як правило, дорослий звертається за консультацією тоді, коли зазнає труднощів у стосунках з дитиною. Тому предметом психологічної консультації є не стільки власне особливості дитини, скільки відношення «дитина _ дорослий». Відповідно її метою є не стільки озброєння дорослого знаннями про характерні риси та закономірності ненормативного розвитку, скільки вироблення у нього навичок оптимальної взаємодії з дитиною. Психологічний зміст консультації полягає в тому, щоб допомогти дорослому поліпшити стосунки з дитиною.
Як і інші форми психологічної допомоги, психологічна консультація ґрунтується на психологічному діагнозі, специфіка якого полягає у визначенні ознак конкретного випадку ненормативного розвитку шляхом аналізу його симптомів. При цьому недостатньо лише встановити ознаки ненормативності, потрібно відтворити її динаміку [15]. Діагноз дає підставу для психологічного прогнозу, який у межах консультативної практики може бути лише умовно-варіативним [10], тобто це не передбачення однозначних наслідків, а характеристика ймовірного напряму розвитку, на який слід очікувати, зважаючи на особливості конкретного випадку.
Психотерапія — сукупність засобів впливу на дитину з метою поліпшення її психічного стану. Психолог бере на себе функції психотерапевта і надає дитині безпосередню допомогу. Для цього він встановлює з нею довірливі стосунки, використовує переконання, явне чи неявне навіювання, демонструє необхідні способи поведінки; виробляє у неї навички володіння собою.
Є різні форми психотерапії, у тому числі групової, кожна з яких використовує свій арсенал впливу на людину та її оточення [27; 38; 81; 83; 102; 104; 105]. Але в будь-якому разі психолог повинен дотримуватися певних вимог: розпочинати роботу з психологічного діагнозу, створювати умови для вільного вияву дитиною переживань, показувати розуміння її стану і своє прагнення допомогти їй, доводити неефективність її поведінки у тій чи тій ситуації. При цьому він має реально оцінювати свої можливості і дотримуватись етичних норм психолога.
Психологічна корекція (від лат. correctio — виправлення) — найскладніша форма прямої психологічної допомоги, що є спробою подолати певні відхилення у психічному розвитку. Вона здійснюється з позицій різних напрямів психології, зокрема таких, як психоаналіз, біхевіоризм та діяльнісний підхід. Ці ж напрями виявляють себе у психологічній консультації та психотерапії.
Психоаналіз тут зосереджує свої зусилля на несвідомому дитини. Симптоми розглядаються як символи ознак ненормативності. В межах цього підходу широко застосовують ігрову і малюнкову форми корекції. У першому випадку психолог організовує гру дитини у такий спосіб, щоб звільнити негативний зміст несвідомого і відпрацювати необхідні їй способи поведінки. Малюнкова корекція передбачає звільнення дитини від конфліктних стосунків з довколишніми шляхом їх втілення у продукти образотворчої діяльності. При цьому психолог надає дитині емоційну підтримку, співпереживає з нею її труднощі [98].
Біхевіоризм тлумачить поведінку дитини як прямий виразник її проблем. Він використовує різні прийоми, але всі вони є маніпуляцією зовнішніми стимулами з метою підкріплення або гальмування дезадаптивної поведінки [81]. Використовується також механізм зворотного зв'язку, який дає змогу дитині одержати інформацію про свою поведінку (наприклад, у відеозапису) і в такий спосіб позбутись її небажаних форм. Чи не найві-домішим здобутком цього підходу є «жетонні програми корекції», за якими дитина отримує привілеї, гроші тощо в обмін на «жетони» — нагороди за соціально схвалювану поведінку. Реалізація таких програм можлива лише в умовах суворого контролю за поведінкою. Психолог у цьому випадку розробляє правила поведінки дітей, навчає персонал оцінювати її, пояснює дітям, як слід дотримуватися правил і що вони за це матимуть. В межах цього підходу набули поширення також програми поведінкового тренінгу, які будуються на демонстрації оптимальних зразків поведінки, обґрунтуванні їх доцільності, вправах на закріплення цих зразків, зворотному зв'язку.
Діяльнісний підхід з'ясовує можливості оптимізації життя дитини з ознаками ненормативного розвитку [9, 10, 91]. При цьому він, по-перше, передбачає врахування закономірностей нормативного розвитку, що дає можливість зіставляти з ними варіанти відхилень. По-друге, орієнтується на зону найближчого розвитку, яка задає напрямок корекції. По-третє, ставить у центр психокорекційної роботи організацію діяльності дитини та зміну соціальної ситуації її розвитку. До того ж, така діяльність повинна органічно вписуватись у систему повсякденних життєвих стосунків дитини і мати для неї особистісний смисл. Це означає, що будь-який психокорекційний прийом (а він може бути відпрацьований у межах інших підходів) має створювати умови для діяльності, адекватної вікові дитини, і завданням корекції її стосунків з оточенням.
Відмітною ознакою діяльнісного (як і його варіанта -»— системно-діяль-нісного) підходу є прагнення подолати постулат безпосередності, за яким психічний розвиток вважають наслідком прямого впливу на людину зовнішніх чинників, Однак цей постулат ігнорує багаторівневу природу розвитку, те, що його механізми складаються не лише протягом онтогенезу, а й філогенезу та історіогенезу. Тому психологічна допомога реально обмежується лише симптомами ненормативності. Інакше кажучи, психолог допомагає дитині, поліпшуючи її психічний стан, гальмуючи небажану реакцію, сприяючи формуванню квазінормативнихвластивостей характеру, проте він не може впливати на реальні ознаки ненормативності. Для цього треба мати можливість впливати на життя в сукупності його біологічних, соціальних і психологічних складових. Відтак, претензії на психологічну корекцію як «усунення відхилень у психічному розвитку» [21; 140] навряд чи є науково обґрунтованими, хоча саме так вона розуміється в Положеннях про психологічну службу школи [68; 69] та роботах, присвячених її теоретичному та методичному забезпеченню [21; 28; 56; 62; 79; 107].
Про обмежені можливості психологічної допомоги свідчить також п невисока ефективність [3; 27; 81; 91; 1021і. Незважаючи на неодноразові спроби довести перевагу якогось підходу над іншими, було лише встановлено, що, по-перше, ефективність допомоги залежить не стільки від наукової орієнтації психолога чи прийомів, які він застосовує, скільки від його досвіду та індивідуальності. По-друге, різні діти потребують різних форм допомоги. По-третє, за всіх форм допомоги діють одні й ті самі закономірності, серед яких неабияке місце посідає трансфер (від лат. transfer*? — переношу) — емоційне ставлення пацієнта до психолога.
Усе це дає підставу вважати психологічну допомогу пошуком засобів оптимізації життя дитини, розглядаючи останнє не глобально, а як соціальну ситуацію розвитку, не виявляючи при цьому надмірного оптимізму, не перебільшуючи можливостей психології, не претендуючи на володіння радикальними засобами впливу на психічний розвиток.
У межах діяльнісного підходу психолог шукає засобів оптимізації ситуації розвитку дитини. Це змушує його виконувати функцію посередника в системі стосунків дитини з довколишніми і потребує від нього гуманістичної позиції та реальної участі в спільній діяльності. При цьому психолог демонструє зразки орієнтованої на дитину поведінки, реалізує довірливий стиль спілкування, обмінюється з іншими учасниками спільної діяльності особистими внесками.
* * *
Аналіз філогенезу, історіогенезу та онтогенезу психіки характеризує її як осередок життя, що функціонує на різних рівнях останнього. Це відбувається в межах активності, зміст якої дає змогу повніше зрозуміти життєве призначення психіки (див. розділ III).

Смотреть другие вопросы в разделе: Загальна психологія





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией