***
Главная » Загальна психологія » 6.1. Природа і межі психічної ненормативності



6.1. Природа і межі психічної ненормативності

Ненормативний психічний розвиток можна діагностувати, знаючи критерії психічної аномалії (дезонтогенезу) і психічної норми.
Критерієм психічного дезонтогенезу (фр. des — від), очевидно, є дефект (від лат. defectus - вада) — органічне ураження мозку, спричинене біологічними - генетичними (хромосомними змінами, генними мутаціями) і негенетичними (інфекціями, інтоксикаціями, травмами нервової системи тощо) чинниками. Тобто йдеться про порушення органічного рівня психічного розвитку.
Залежно від характеру дефекту психічний дезонтогенез поділяють на недорозвинення, порушений дезонтогенез, дефіцитарний спотворений, дисгармонійний і затриманий дезонтогенез [36] (табл. 15).
Недорозвинення має місце при ранньому грубому ураженні мозку, особливо його лобових часток. Моделлю психічного дезонтогенезу цього типу є олігофренія (від гр. oXvycx; — малий, Порушений дезонтогенез спричинюється дефектом у роботі вже сформованих мозкових систем. Його моделлю є органічна деменція (лат. dementia — безумство), для якої характерні важкі розлади емоційно-вольової сфери і пізнавальної діяльності, прогресуюче збіднення змісту життя хворого. На відміну від недорозвинення, ураженою може бути якась одна психічна функція. Тому поряд з переважаючими елементарними судженнями зустрічаються й повноцінні узагальнення 194].
Дефіцитраний (від лат. deficit — не вистачає) дезонтогенез пов'язаний із ураженням окремих аналізаторів: зору, слуху, опорно-рухового, мовного апарату, деякими хронічними соматичними захворюваннями. Він виступає у вигляді своєрідної психології сліпої, глухої, хворої на важку ваду серця тощо людини. Цей тип дезонтогенезу дає яскраві приклади явища компенсації (від лат. compensatio — зрівноваження) [15]. На рівні організму — це відшкодування одних мозкових систем за рахунок інших. На рівні індивіда — підсилений розвиток певних пізнавальних процесів у сліпих, наприклад, дуже розвинена слухова й рухова пам'ять, у глухих — зорова, пам'ять мовлення жестів. На рівні особистості — комплекс неповноцінності — переживання нездатності подолати фізичну ваду, яке спонукає до специфічної — компенсаторної активності. Проте цей комплекс притаманний і психічно здоровим людям [2]. Прикладом дефіцитарного розвитку є сліпоглухонімота, часткова компенсація якої можлива лише за рахунок застосування спеціальної методики [53].
Спотворений дезонтогенез виявляє себе при спадкових, найчастіше психічних, захворюваннях. Моделлю тут може бути дитячий аутизм (від гр. осіка;-- сам), ознаками якого є ухиляння дитини від контактів з довколишніми, заглибленість у власні переживання, «холодність» емоцій [37; 91]. Мовлення у цьому випадку випереджає розвиток предметних навичок, словесно-логічне мислення — наочно-дійового і наочно-образного, Дитина схильна до надмірного і нерідко неадекватного узагальнення, має неадекватну самосвідомість, їй важко сконцентрувати увагу, в неї порушується довільність діяльності [36].
Дисгармонійний дезонтогенез стосується переважно емоційно-вольової сфери. Його моделлю може бути психопатія (від гр. Tta^oq — страждання) — патологія темпераменту та характеру, властивості яких зумовлюють соціальну дезадаптацію — розлад стосунків з довколишніми. Кожен варіант психопатії1 має відмінну картину дезонтогенезу, проте всіх їх об'єднує явище декомпенсації — порушення встановленої в результаті компенсації соціальної адаптації, та стабільність прояву в різноманітних ситуаціях (Лічко [43; 44], Ганнушкін, див.: [75]). Психопатам притаманні своєрідні цілі, рівень домагань, самооцінка. Зокрема, вони не здатні розрізняти ідеальні й реальні цілі [8].
Отже, наявність дефекту дає змогу досить чітко окреслити межу, яка відділяє психічну аномалію від психічної норми, проте це ще не є підставою для визначення останньої.
Питання про критерій психічної норми — предмет тривалої дискусії, яка засвідчила його складну будову [8; 9; 36; 44; 81]. Відтак, за статистичним критерієм, нормою можна вважати відповідність певних психологічних особливостей людини тестовим нормам, за соціальним — груповим, філософський критерій орієнтує на ідеали гуманістичної психології.
Як власне психологічний критерій можна розглядати закономірності нормативного психічного розвитку, встановлені у межах системно-діяльнісного підходу. У цьому разі психічною нормою буде процес закономірного розвитку різнорівневих систем, специфічних і необхідних для певного віку. Відповідно, ненормативний психічний розвиток характеризуватимуть відхилення, які виникають за певних умов: біологічних, соціальних або ж власне психологічних.
БІОЛОГІЧНІ умови — генетично і негенетично зумовлені відхилення у роботі фізіологічних систем організму. Дослідження монозиготних близнюків свідчать, що вплив генотипу має місце у 40—60% випадків і визначає рівень їх сенситивності, емоційної нестійкості, інтравертованості, продуктивності пізнавальної діяльності (Захаров [24І, Хамаганова, див.: [25], Мейєр-Пробст та ін., див.: [103]). Аналіз лінії «батьки — діти» також висвітлює генетичну обтяженість властивостей темпераменту дітей, насамперед з боку матері.
До негенетичних умов належать: токсикози плода, мозкові інфекції, асфіксія плода, пологові травми, недоношення або переношений плода, хвороби, негативні емоційні стани матері. Вони більше впливають на хлопчиків, які взагалі частіше за дівчаток виявляють ознаки психічної ненор-мативності. Такою умовою є недоїдання дитини чи незадовільна якість їжі, до чого дуже чутливий мозок у перші роки життя.
Наслідком дії негенетичних умов часто є мінімальна мозкова дисфункція — мікроорганічна патологія, яка виявляється у вигляді незначних відхилень у роботі мозку дитини (Гарбузов [17], Кулакова, див.: [25], Лебединська та ін. [35], Лебединський [36], Гельніц, Мейєр-Пробст, див.: [103], Раттер [81]). Ознаки таких умов знаходять у 30—90% соціально дезадаптованих дітей і підлітків.
До цих умов належить також алкоголізм батьків, який, до того ж, часто є причиною дефекту [8, 11, 49, 55]. Прикладом може бути алкогольний синдром плода (його показниками у ранньому віці, поряд з мінімальною мозковою дисфункцією, є затримання росту, зменшений розмір черепа, підвищена збудливість, розгальмованість рухів). Діти, в яких його діагностували, але що пізніше не виявляли ознак розумової відсталості (що нерідко трапляється), не досягали високих показників IQ. У дорослому віці вони характеризувалися зниженими здібностями та самоконтролем, меншим темпом реакцій, малопродуктивною пам'яттю, здібностями. До того ж, хворі на алкоголізм створюють несприятливе сімейне оточення, яке позначається навіть на третьому поколінні [90].
Ще згубнішою для розвитку дітей є наркоманія батьків: у цьому разі ознаки ненормативності мають місце практично завжди.
Соціальні умови ненормативного психічного розвитку — умови життя дитини, які перешкоджають освоєнню нею культури: неповна сім'я, низька освіта батьків, незадовільні умови життя родини (відсутність житла, вимушене безробіття її членів, брак коштів на необхідне тощо), аморальний спосіб життя батьків, асоціальні сімейні цінності, відсутність сім'ї, несприятливе соціальне оточення. Наприклад, у групі дітей з не-патологічними відхиленнями у психічному розвитку такі умови наявні у 50—90% випадків (Кулакова, див.: [25], Мейєр-Пробст та ін., див.: [103]).
При цьому безпосередньо негативне значення для психічного розвитку має педагогічна занедбаність — повне або часткове виключення дитини із системи навчально-виховних впливів, нездоровий психологічний клімат у родині, неправильне виховання, неповне виховання та виховання поза сім'єю.
Нездоровий психологічний клімат створюють конфлікти між членами сім'ї, а також тривожність, емоційна нестійкість, інтравертованість, ригідність матері, знижена активність, надмірна сенситивність, невпевненість у собі батька. Загалом же матері частіше за батьків спричиняють відхилення у психічному розвитку дітей (Буянов [11], Захаров [24], Ха-маганова, див.: [25]). Тому непересічне значення має прив'язаність — вибіркове, емоційно насичені стосунки між матір'ю і дитиною. її відсутність згубно позначається на ставленні дитини до інших людей [98; 99].
Неправильне виховання має вигляд гіпоопіки, емоційного неприйняття, гіперопіки, потурання, жорстокості, завищених вимог1. Неповне виховання має місце у неповній сім'ї, де дитина часто не бачить необхідних зразків поведінки дорослого. Однак ще несприятливішим є виховання поза сім'єю — в інтернатному закладі. Тут діє умовне виховання, яке, на відміну від безумовного, материнського, характеризується ставленням до дитини залежно від того, як складаються її стосунки з дорослим [70]. Це одна з причин депривації (від англ. deprivation) — незадоволення основних потреб дитини, що накладає специфічний відбиток на її психіку [34]. Зокрема, вже у віці немовляти вона може перебувати в стані госпіталізму (від лат. hospitalis — гостинний) — різкого відставання фізичного і психічного розвитку внаслідок розриву зв'язку з матір'ю.
Співвідношення соціальних і біологічних умов ненормативного психічного розвитку змінюється залежно від віку дитини: так, у дворічних переважають другі, у шестирічних — перші (Мейєр-Пробст та ін., див.: [103]). Важливо, що коли кількість перших і других надто велика, то діти втричі частіше відстають у психічному розвитку від однолітків, у яких кількість таких умов незначна. Водночас за сприятливих соціальних умов, але коли наявні ще й негативні біологічні, починаючи з шостого року життя, розвиток дитини поступово наближається до вікової норми. Натомість, якщо негативні біологічні умови обтяжені ще й соціальними, розвиток
регресує.
Однак, навіть знаючи про мікроорганічну патологію чи несприятливі умови, важко судити, яким буде подальший розвиток дитини. Не випадково була невдалою спроба прогнозування розвитку на підставі статистичного аналізу його умов (Тейхман, Мейєр-Пробст, див.: [25]). Це пояснюється тим, що ні перші, ні другі безпосередньо не впливають на психічний розвиток. Такий вплив завжди опосередкований: через ті системи зв'язків з довколишніми, в які включається дитина. Саме у діяльності, в якій реалізуються ці зв'язки, криються можливості компенсації одних ушкоджених систем за рахунок інших і подолання біологічних і соціальних обмежень психічного розвитку.
Психологічні умови — власна логіка ненормативного психічного розвитку. Це ненормативні психічні новоутворення та відповідна ненормативна діяльність, характерна для вищого рівня життя — рівня особистості.
Отже, ненормативний психічний розвиток — це певний тип онтогенезу психіки, що протікає в межах між психічною аномалією і психічною нормою і несе на собі відбиток соціальних, біологічних і психологічних .умов відповідної діяльності дитини.
Якщо біологічні умови ненормативного розвитку можна співвіднести з рівнем організму, соціальні — з рівнем індивіда, то психологічні — з рівнем особистості (табл. 16). Дані таблиці дають підставу очікувати, що психічний розвиток у кожному випадку відбуватиметься по-різному.

Смотреть другие вопросы в разделе: Загальна психологія





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией