***
Главная » Загальна психологія » 5.1. Психічний розвиток на рівні організму



5.1. Психічний розвиток на рівні організму

Психічне на рівні організму виступає у вигляді психофізіологічних систем — утворень, що виконують функції психіки, які виникають на основі фізіологічного: функціональних блоків мозку та функціональних систем організму (див. 3.1).
Дослідження онтогенезу як фізіологічних, так і психофізіологічних систем свідчать, що спільним принципом їх становлення є гетерохронність (від гр. єхєро^ — інший, XPOVO£ — час) — випередження або відставання однієї щодо іншої в часі. Проте відбувається це по-різному. Онтогенез фізіологічних систем має характер генетично зумовленого дозрівання, психофізіологічних — розвитку з притаманними йому закономірностями. Судити про перші можна на підставі аналізу електроенцефалограм — малюнків біоелектричної активності мозку, що реєструються за допомогою технічних пристроїв. Другі вивчаються із застосуванням експериментальних методів психології.
Електроенцефалограма мозку дітей різного віку засвідчує поступове й водночас швидке дозрівання блоку тонусу кори, нервові структури якого вже з перших днів життя немовляти визначають зміну співвідношення сну і неспання на користь останнього. В свою чергу, активність цих структур сприяє дозріванню блоку прийому, переробки і збереження інформації, яке також відбувається досить швидко. Вже наприкінці першого року життя електроенцефалограми проекційних та задніх асоціативних ділянок кори, що відповідають за зорове сприймання, набувають розгорнутого вигляду (Фарбер, Дубровинська, дйв.: [48]). У п'ятирічному віці біоелектрична активність перших наближається до характеристик такої активності у дорослої людини, а в 11 —12 років набуває досконалого вигляду у відповідь на складні стимули. Задні асоціативні ділянки у віці 3— 4-х років залучаються до дії інших кіркових зон, у тому числі проекційних, а у 5—б уже відіграють спеціалізовану роль у сприйманні: якщо проекційна кора обслуговує операцію виділення контрасту, то задні асоціативні ділянки — аналіз складно організованого зорового стимулу. Цікаво, що після 9—10-річного віку час обробки таких стимулів подовжується, а потім знову скорочується.
Дозрівання цього блоку виявляється у поступальному розвитку пізнавальної функції психіки. Так, першою серед психофізіологічних систем з'являються відчуття. За допомогою зору немовля відчуває контраст світла й тіні, слуху — звуки, дотику — вологість, температуру, «ключові подразники» (груди матері). Інтероцептивні відчуття, що йдуть від внутрішніх органів, сигналізують йому про стан організму. Проте немовлята здатні також до елементарного зорового сприймання: у 16 тижнів вони починають сприймати цілісні конфігурації [8]; у 2—3 місяці вже відрізняють одне обличчя від іншого, концентруючи погляд на очах і роті людини [76].
Ці дані є свідченням того, що психіка, принаймні в своїх елементарних проявах, є вродженим, а не набутим явищем. При цьому її матеріальним носієм є аналізатори, серед яких найраніше дозріває руховий. Рухи очей, наприклад, координуються вже на четвертому тижні життя [27]. Але й аналіз слабокоординованих рухів очей немовляти показав, що вже у віці від 7 до 23 днів у ситуації вибору воно надає перевагу лицеподібним стимулам [7]. Між лицеподібним стимулом і обличчям матері воно вибирає останнє.
З формуванням зв'язку «рука — око» дитина поступово тягнеться до предмета руками, обмацує його, нерідко залучаючи до цього й рот. Це закономірне явище: рухи руки, що обмацує предмет, очей, які оглядають його контур, гортані, що відтворює звуки, є необхідною умовою сприймання — побудови перцептивного образу. Знерухоміле в умовах експерименту око не здатне бачити. Тобто підтверджуються уявлення, що йдуть від /. М. Сеченова, про сприймання як перцептивну дію — структурну одиницю сприймання, за допомогою якої формується відповідний образ. Удосконалення таких дій супроводжується скороченням рухових компонентів та формуванням сенсорних еталонів — внутрішніх мірок, за допомогою яких дитина віком 5—6 років практично одномоментно сприймає предмети, що її оточують.
Це стає можливим з дозріванням моторної зони кори, що також починається у віці немовляти. Про роль і природу такого дозрівання свідчить дослідження виникнення навичок ходіння у дітей індіанців культури Хопі, які за традицією прив'язують немовля до дошки, роблячи його нерухомим [8]. У цьому випадку діти починають ходити у 15 місяців — як і діти, які мають змогу вільного пересування.
Уже на третьому місяці життя діти розрізняють накладені одна на одну фігури. Досить рано виявляється й така складна властивість сприймання, як константність — відносна незалежність перцептивного образу від умов сприймання. Так, уже 11-місячні діти з двох коробок правильно вибирали більшу, хоча їх встановлювали таким чином, щоб зображення більшої на сітківці очей було меншим. Загалом же показники константності помітно зростають від 3—4 до 6—7 років, після чого настає відносна стабілізація (Кудрявцева, див.: [3]).
З 9—11-річного віку дедалі помітнішу роль у сприйманні починають відігравати структури блоку програмування, регуляції і контролю діяльності. Зокрема, на 4—5 році життя вони вже «відповідають» на прохання до дитини подивитись на якийсь об'єкт, з 9—10 до 14—15 років такі відповіді стають повними (Фарбер, Дубровинська, див.: [48]). Саме на цей час припадає радикальна перебудова сприймання, що саме у підлітковому віці стає довільним процесом [21].
Закономірно дозрівають і фізіологічні системи, що відповідають за пам'ять [25] та мислення [60]. Психологічні ж дослідження [18; 19; 21; 42, т.1; 58; 59; 102; 103] висвітлюють особливості розвитку цих — вже психофізіологічних систем, що, як і відчуття та сприймання, виконують пізнавальну функцію психіки — за допомогою певних фізіологічних систем будують образ світу різної складності і повноти, що опосередковує життєво важливі зв'язки дитини з довколишнім.
Фізіологічні механізми регулятивної функції психіки також дозрівають. Уже з 3—4-місячного віку зростає спонтанна активність кори мозку, що супроводжує процес зосередження дитини (Фарбер, Дубровинсь-ка, див.: [48]). Вона виникає у 6—7 років, коли дитина перебуває в стані уваги. У молодшого школяра набуває вже розгорнутої форми, хоча ще поступається показникам спонтанної активності дорослого. Якісні зміни настають у дітей 9—10 років, коли така активність починає блокуватися лобовими частками, причому переважно з боку лівої півкулі. Після 11 — 12 років вона знову зростає, а з кінця підліткового віку зменшується. Йдеться про фізіологічні механізми уваги. За даними психологічних досліджень, це психічне явище бере початок з орієнтовної реакції на нові стимули [88]. У віці 2—3 місяців це рухи очей, голови, рук у бік діючого подразника, які стають компонентом комплексу пожвавлення — специфічної реакції (спочатку фіксація погляду, потім рухи кінцівок, вокалізація) на дорослого [43; 44; 49; 103; 104]. Тривалий час увага є мимовільною: дитина поступово оволодіває своєю увагою, застосовуючи засоби, які отримує від дорослого [21]. Довільною, тобто свідомо регульованою, вона стає аж у молодшого школяра, а післядовільною — такою, що виникає на ґрунті зацікавленості, — ще пізніше [28]. У підлітковому віці під впливом інтенсивних органічних змін увага знову стає нестійкою (Ніколенко; Проколієнко, див.: [ 18]; Кон [39]). Проте за умови правильної організації навчання рівень її довільності поновлюється, а надалі зростає.
Про фізіологічні механізми психофізіологічних систем, які виконують інструментальну функцію, дає підстави судити вікова динаміка однієї з провідних характеристик електроенцефалограми — альфа-ритму (ритму з частотою 8—13 Гц), загальний малюнок якої у однієї й тієї самої людини від 15—16 до 60 років практично не змінюється (Василевський та ін., див.: [48]). Від 7 до 16 років альфа-ритм послідовно проходить три фази: стабільну (7—10 років), нестабільну (10—12) і знову стабільну (12—16 років). Наприкінці останньої він наближається до характеристик альфа-ритму дорослої людини (Ковальова, див.: [35]). Нестабільна фаза припадає на підлітковий вік, У цей період швидко росте тіло, відбувається інтенсивне становлення серцево-судинної і нервової систем, залоз внутрішньої секреції, статеве дозрівання. У дівчат такі зміни настають у середньому на два роки раніше, ніж у хлопців.
Це критичний період у дозріванні морфологічних систем організму, під час якого відбувається їх фактична перебудова [46; 76]. Тому не випадково, що саме на нього припадають порушення соматичного (Крилов, див.: [35]) і психічного [45] здоров'я.
Психологічно цей вік характеризується багатьма особливостями, які охоплюють усі рівні й аспекти психічного розвитку. Серед них ускладнення спілкування з дорослими, емоційна нестабільність, неадекватна самооцінка, знижений рівень самоконтролю тощо (див. п. 5.2). Щодо рівня організму, то його яскраво характеризують типи акцентуації, які полягають у надмірній вираженості поведінкових реакцій підліткового віку (див. тему 6).
Таким чином, дослідження свідчать, що психічний розвиток на рівні організму відбувається в межах певної функції психіки і ґрунтується на механізмах дозрівання відповідних фізіологічних систем.
Останні об'єднуються в функціональні системи організму, онтогенез яких має вигляд системогенезу — закономірного дозрівання ембріональних (від гр. e^tppDOV — зародок) процесів. Уже ембріон масою 520 г має «готову» систему смоктання: випиває суворо визначену кількість молока — 8 кубиків (немовля— 100) [4]. Дозрівання нервової системи починається ще із зиготи — заплідненої статевої клітини і триває до зрілості (Ата-Мурадова, див.: [84]). При цьому швидкість поділу таких клітин і збільшення маси нервової системи у кілька разів перевершує швидкість росту інших тканин ембріона. Якщо функціональні системи, що виникають на початку системогенезу, перебувають під повним генетичним контролем, то ті, що з'являються пізніше, складаються під впливом зворотної аферентації (Аджимолаєв, див.: [93]). Серед функціональних систем першою вгасає статева, останньою — та, що відповідає за забезпечення постійності внутрішнього середовища організму (гомеостаз).
Важливо, що онтогенез психофізіологічних систем загалом має аналогічні тенденції [1—3; 70; 71]. їх оптимальний стан припадає на період між 18—20 роками. Відносно нього, наприклад, мислення 30-річної людини становить у середньому 96%, 40-річної — 87, 50-річної — 80, 60-річної— 75%. Потім настає стабілізація таких систем, а з 33—35 років починається їх поступове вгасання. Це стосується, насамперед, моторного (рухового) научіння, яке ефективне в дитинстві, проте малоефективне в середньому і неефективне в літньому віці. Константність сприймання, словесно-логічне мислення з віком можуть не зазнати інволюції. Має місце також неоднаковий темп розвитку психофізіологічних систем у жінок і чоловіків: на початку онтогенезу в перших він вищий. Це ж стосується і дозрівання мозку.
Протягом розвитку психофізіологічні системи об'єднуються в міжсис-темні структури, що також розвиваються гетерохронно: кожна має свої, які не збігаються з іншими, періоди підвищення, стабілізації і зниження рівня функціонування. Відбувається це за рахунок процесів інтеграції і диференціації: перші інтенсивно відбуваються у віці 18—29, другі — у 30—35 років. Між іншим, це свідчить, що психічний розвиток не вичерпується процесом диференціації [99; 100].
Процес дозрівання перебуває під генетичним контролем. На це вказує явище функціональної асиметрії. Наприклад, у дітей сприймання супроводжується домінуванням правої півкулі, у дорослих — лівої; команда «увага» у віці 7—8 років активізує структури правої, а у 9—11 — уже лівої півкулі (Фарбер, Дубровинська, див.: [48]). Мінімальна асиметрія спостерігається в ранньому віці, в період від 3-х до 6-ти років вона посилюється, в 7—8 послаблюється, а з 9-ти років знову зростає (Айрапе-тянц та ін., див.: [35]). У цьому віці навіть тяжке ушкодження лівої півкулі не призводить до розладів мовлення, тоді як дорослі його втрачають. Це радше свідчить про гнучкість молодого мозку, ніж про прижиттєве становлення функціональної асиметрії: вже в немовляти ліва півкуля активніше реагує на звук, ніж права. Зміщення асиметрії в бік відносного переважання лівої півкулі стає помітнішим наприкінці підліткового віку і зростає під впливом навчання у школі [10].
На природу дозрівання проливають світло також дослідження, проведені на монозиготних (від гр. С/иусота; — з'єднаний в пару) близнюках — братах або сестрах з індентичною спадковістю (генотипом). Виявлено майже однаковий малюнок їх альфа-ритму, тоді як у дизиготних (неідентичних) близнюків він не збігається (Мешкова, див.: [74]). При цьому найбільша подібність спостерігається у групах дітей 13—15 і 16—18 років; у групах 7—9, 10—12 і 19—21 рік вона зменшується. Чіткіше це явище простежується на електроенцефалограмі правої півкулі, що, як і попередні дані, свідчить про генетичну зумовленість дозрівання. Ліва півкуля значно більше, ніж права, відбиває процеси прижиттєвого становлення психічних явищ. Про це ж свідчать і дані щодо зростання ролі негенетич-них чинників в онтогенезі мислення монозиготних близнюків (Тализіна та ін., див.: [83]). Щоправда, є й відомості про те, що внесок генотипу в інтелект з віком збільшується [ЗО].
Загалом же можна говорити про біологічну (як генетичну, так і негене-тичну) детермінацію процесів дозрівання. Прикладом тут може бути їх прискорення — фізична і психічна акселерація (від лат. acceleratio). Доведено, що зв'язок між цими двома аспектами акселерації має місце лише до дворічного віку; починаючи з 6-ти років остання перебуває під соціальним контролем (Штейнборн, Мейєр-Пробст, див.: [35]). Психічні акселерати з раннього дитинства мають кращі за інших умови життя, характеризуються високою працездатністю і концентрацією уваги, здатністю до спілкування, адекватною оцінкою ситуації, в якій перебувають, емоційною стабільністю, чутливістю до виховних впливів. Тобто розвиток на цьому рівні, на відміну від дозрівання, окрім біологічної, має, по-перше, соціальну детермінацію і, по-друге, власну логіку.
Отже, дозрівання відбувається за рахунок різнорідних і багаторівневих фізіологічних систем. Одні з них формуються ще в зиготі, інші — у віці немовляти, а їх розгортання нерідко триває аж до старості. Проте гетерохронність дозрівання, вплив на нього негенетичних чинників не дають змоги створити його чіткої періодизації. Ще менше підстав для періодизації психофізіологічних систем, які хоча й ґрунтуються на дозріванні, проте мають власні закономірності розвитку. Останні знайшли пояснення в культурно-історичній теорії психіки Л. С. Виготського. У цьому зв'язку висвітлені вище результати електроенцефалографічних досліджень процесу дозрівання не є випадковими: вони вказують на головні моменти перебудови «натуральних» систем.
Відповідно до концепції, описані вище зміни, які характеризують психічний розвиток на рівні організму, мають свій натуральний і культурний періоди. Перший ґрунтується на механізмах дозрівання (але до них не зводиться), а другий — на закономірностях розвитку, становлення якого проходить соціальну і власне психологічну стадії. Відтак, можна сказати, що культурні функції складаються у процесі соціалізації — освоєння дитиною суспільного досвіду, формування її стосунків зі світом. Дозрівання, таким чином, є передумовою психічного розвитку на рівні організму, або ж, точніше, підґрунтям натуральних функцій. Отже, дозрівання і соціалізація є чинниками психічного розвитку, і кожен з них визначає своєрідність його різних періодів.
Взаємовідношення дозрівання і соціалізації становить зміст проблеми біологічного і соціального у психічному розвитку (Брушлінський, див.: [84]; Костюк [40]; Сергієнко [76]; Фельдштейн [86]). Однак незважаючи на те, як розв'язується ця проблема в різних теоріях психічного розвитку в онтогенезі, слід визнати, що вона стосується лише рівня організму.
Аналіз психічного розвитку на рівні організму свідчить, що під впливом діяльності дитини він дедалі більше опосередковується продуктами її взаємодії з довкіллям. У свою чергу, психіка дедалі більше опосередковує життя дитини. Ця фундаментальна закономірність психічного розвитку стає очевиднішою на вищих рівнях життя.




Смотреть другие вопросы в разделе: Загальна психологія





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией