***
Главная » Загальна психологія » 2.3. Методи психологічного дослідження



2.3. Методи психологічного дослідження

Історія психології знає два основні шляхи психологічного дослідження: пояснювальну та описову психологію. Перша орієнтується на природничі науки й широко застосовує експеримент, друга виходить з ідеї унікальності психіки і передбачає її вивчення шляхом розуміння дослідником цінності внутрішнього світу іншої людини. Йдеться про принципово різні методи психології, за якими простежується боротьба матеріалістичного й ідеалістичного світоглядів (виразником першого завжди була пояснювальна, а другого — описова психологія). її наслідком стало протиставлення експериментальних і неекспериментальних методів та пов'язування прогресу психології лише з першими [79]. Проте нові тенденції в її розвитку змушують переглянути цю проблему [64].
Експериментальні методи — стандартизовані процедури, призначені для отримання даних, які підлягають перевірці. Завдяки їм психологія зробила крок уперед, бо перейшла від споглядального способу побудови теорій до оперування психологічними фактами — достовірними знаннями. Крім того, вони відкрили можливості для застосування кількісного аналізу — статистичних і математичних способів обробки даних. Усе це дало змогу перевіряти та накопичувати результати експериментальних досліджень, зіставляти їх між собою, влаштовувати наукові дискусії, інтерпретувати з позицій різних теорій. Психологія стала у шерег наук, що володіють об'єктивними методами пізнання дійсності, й цим утверджувала себе як академічна дисципліна.
Практична психологія також вдається до експерименту, проте не може обійтися без неекспериментальних методів — гнучких, нестандартизо-ваних процедур, спрямованих на конкретну людину, до того ж не лише з метою вивчення, а й з метою надання їй психологічної допомоги. Якщо експериментальні методи орієнтовані на виявлення закономірностей у перебігу психічних явищ, тобто на типове у психіці, то неексперимен-тальні — не лише на типове, а й на унікальне — неповторне. Вдаючись до неекспериментальних методів, дослідник підходить до психіки людини як до певної цілісності, яку потрібно зрозуміти, збагнути й відтворити у вигляді образу людини. Звичайно, такий підхід поступається експериментальному, бо значною мірою залежить від кваліфікації дослідника та способів якісного аналізу проявів психології людини, якими він володіє, а це не сприяє підвищенню вірогідності отриманого в результаті знання. Проте саме ці методи широко застосовуються на практиці, наприклад при різних формах психологічної допомоги [13].
З позицій принципу взаємної доповнюваності експериментальні і не-експериментальні методи слід не протиставляти, а шукати шляхів їх поєднання в межах однієї системи методологічних принципів та стосовно сфери, де їх використання буде свідченням реальних взаємопереходів між академічною і практичною психологією.
Необхідність такого поєднання зумовлена наявністю у психіці і типового, і унікального. Перше закономірно складається в процесі її філо- та істо-ріогенезу, і саме йому зобов'язане існування психології як науки. При цьому своїми типовими (найзагальнішими і найхарактернішими) ознаками психіка виявляє себе на рівнях організму та індивіда. Унікальне ж яскраво заявляє про себе передусім на рівні особистості. Воно виникає на базі закономірних та своєрідних рис індивідуальної психіки й існує у вигляді внутрішнього світу людини. Тому унікальне можна розглядати як продовження типового, як форму його існування. У цьому зв'язку експериментальні методи (як спосіб дослідження типового) і неекспериментальні (як спосіб дослідження також і унікального) є різними шляхами пізнання психічної реальності, які водночас взаємодоповнюють один одного.
Результати застосування обох методів збагачують емпіричний матеріал психології закономірностями, що різнобічно (і якісно, і кількісно) характеризують предмет науки. Однак потрібні методологічі принципи психології, щоб ці закономірності отримали інтерпретацію у межах відповідної психологічної теорії і стали елементом системи психологічного знання.
Сферою, де використання експериментальних і неекспериментальних методів має бути плідним, є педагогіка. Психологія завжди прагнула допомогти їй, розв'язуючи такі «одвічні» завдання, як: дослідження особливостей та умов ефективності засвоєння учнями суспільного досвіду; вибір оптимальних методів навчання і виховання та врахування при цьому вікових та індивідуальних особливостей учнів; обґрунтування оптимальних засобів впливу на учнів та форм організації їхньої спільної діяльності; вдосконалення підготовки педагогічних кадрів тощо. До недавнього часу психологи доводили результати своїх досліджень до педагогів, залишаючи за ними втілення їх у життя. Проте з появою психологічної служби освіти — підрозділу, покликаного стати ланкою зв'язку між психологічною наукою і педагогічною практикою, ситуація змінюється. Психологія отримує власну практику і набуває вигляду педагогічної психології як одночасно і академічної, і практичної дисципліни. Відтак, застосування експериментальних чи то неекспериментальних методів визначається характером завдань, що їх розв'язує педагогічна психологія.
Педагогічна психологія як академічна дисципліна досліджує загальні закономірності засвоєння учнем суспільного досвіду й формування його як індивіда та особистості. Це потребує копітких досліджень, які проводять професійні психологи з використанням переважно експериментальних методів. Педагогічна психологія як практична дисципліна зорієнтована передусім на конкретного учня і вивчає особливості його психічного розвитку. Тут експериментальні методи дозволяють отримати дані про типове у психіці учня, проте не дають можливості збагнути його унікальний внутрішній світ. Саме це завдання постає перед шкільним психологом — працівником психологічної служби освіти. Без цього важко сподіватися на встановлення довірливого контакту з учнем та успішну роботу з ним. Тому він змушений вдаватися також до неекспериментальних методів.
Проте подібне завдання стоїть і перед педагогом. Він безліч разів стикається з ситуаціями, для пояснення яких потрібне розуміння психології конкретного учня. Отже, він має вчиняти як психолог-практик — людина, обставини життя якої зобов'язують втручатись у царину педагогічної психології. Як і шкільний психолог, він здійснює акти проникнення в психологію учня неекспериментально. Проте якщо шкільний психолог виходить при цьому з методологічних принципів психології та певної психологічної теорії, то педагог, як правило, звертається до того, що можна назвати педагогічною «філософією» — узагальненим образом предмета і обставин своєї професійної діяльності. Така філософія може бути оптимістичною або песимістичною, і це має своїм наслідком різні уявлення про психологію учня та можливості її зміни в майбутньому [48]. Це означає, що педагогічна «філософія» виконує в роботі вчителя роль своєрідної методології, яка задає орієнтири розуміння психології учня.
При формальному засвоєнні психологічних знань під час навчання у вузі ця «філософія» формується головним чином стихійно, під впливом успіхів і невдач у роботі, обставин життя, індивідуально-психологічних особливостей. Саме це є підґрунтям паралельного існування двох психо-логій: академічної, наукової, що викладається у вищих закладах освіти, і життєвої, практичної, яка набувається з досвіду навчально-виховної роботи.
Немає необхідності доводити ненормальність такої ситуації. Педагогічна «філософія» має право на існування, але вона повинна нести в собі не лише індивідуальне, а й загальне, здобуте рухом світової психологічної думки, інакше з неї вилучається велетенський шар духовної культури людства, що його несе в собі історія психології. Це культура гуманізму, що визнає цінність людини як особистості^ стверджує її благо як критерій ставлення до неї. Збіднена педагогічна «філософія», до того ж, нерідко песимістична, приречує спроби зрозуміти учня на суб'єктивізм та неадекватність. Отже, шкільний психолог як реальний учасник педагогічного процесу покликаний збагачувати її науково обґрунтованими і корисними для практики внесками.
Основою неекспериментальних методів є спостереження — певним чином організоване і цілеспрямоване сприймання заздалегідь визначених проявів психіки. Спостереження як метод психологічного дослідження відрізняється від звичайного спостереження тим, що попередньо планується і проводиться з дотриманням певних вимог [8; 62]. Зокрема, воно передбачає етап висування і перевірки гіпотези (від гр. гшгоєоі^ — підстава, припущення) — судження про природу і сутність явища, що вивчається. Спостереження ведеться за планом, фіксується, в тому числі й з використанням технічних засобів. Застосування цього методу потребує спостережливості дослідника — вміння помічати характерні риси людини. Недоліки цього методу —• вплив на результати спостереження рівня кваліфікації та індивідуально-психологічних особливостей спостерігача, його ставлення до об'єкта спостереження, непідконтрольність досліджуваного об'єкта. Проте лише спостереженню психіка відкриває себе як осередок життя людини, тобто у її цілісності й повноті.
Різновидом спостереження є самоспостереження (інтроспекція) ~ вивчення дослідником особливостей власного внутрішнього світу. Він має ще більше недоліків, ніж спостереження, проте й непересічну цінність, адже це прямий шлях людини до самопізнання. Самоспостереження стає тут самоаналізом— способом проникнення у сутність свого Я. Психологи використовують такі продукти самоспостережень: щоденники, автобіографії, листи, спогади. Звичайно, і спостереження, і самоспостереження мають слугувати певній психологічній теорії. Без теорії та відповідних методологічних принципів їх не можна вважати методами психологічного (у цьому разі неекспериментального) пізнання.
Неекспериментальними способами проникнення у психологію людини є також бесіда та анкетування (від фр. enquete — розслідування). Бесіда, за умови її правильної побудови, дає змогу створити більш чи менш адекватний образ людини. Для цього дослідник має ввести бесіду у потрібне річище, спонукати співбесідника до відвертості, утримувати в пам'яті хід бесіди. Анкетування охоплює, як правило, певну групу людей і проводиться за допомогою анкет — листів із запитаннями, спрямованими на досягнення мети дослідження. Складання анкет, як і ведення бесіди, — процес, що потребує професіййої підготовки. Від того, як сформульовано запитання, наскільки при цьому враховано освітній, віковий, професійний склад опитуваних, залежать повнота і правдивість відповідей [45]. Отримані результати підлягають кількісному і якісному аналізу. Шляхом анкетування за порівняно короткий час можна отримати значну за обсягом інформацію, проте вона має загальний характер і не відповідає завданням поглибленого дослідження.
Спостереження (самоспостереження)у бесіда та анкетування самі по собі не є неекспериментальними методами психології. Швидше, це способи здобування емпіричного матеріалу, до якого ці методи (у вигля-
якісного аналізу на ґрунті методологічних принципів) застосовуються. З цього погляду більше підстав називатися таким методом має вивчення продуктів діяльності, тим паче, що це відповідає системно-діяльнісно-му аналізу психіки. Під продуктом діяльності тут розуміється ідеальний або матеріальний предмет, в якому знайшов втілення психічний образ, що опосередковував діяльність, результатом якої він виступає. Вивчення продуктів діяльності можливе лише шляхом застосування методологічних принципів психології.
На відміну від неекспериментальних методів, які не є суворими і цілком залежать від професіоналізму психолога, експериментальні методи достатньо формалізовані і дають змогу отримати дані, що підлягають перевірці [2; 22; 24; 34; 40; 67; 75; 79].
Осердям таких методів є експеримент (лат. experimentum — проба, дослід) — стандартизований спосіб психологічного дослідження, для застосування якого потрібне створення спеціальних умов. Він характеризується втручанням дослідника в явище, що вивчається; контролем за його перебігом; реєстрацією процесу та показників; можливістю відтворення і, отже, повторного отримання тих самих результатів. Щоправда, психічні явища настільки мінливі, що далеко не завжди вдруге вдається отримати те саме, що й першого разу. Експеримент проводиться з метою перевірки певної гіпотези і дає змогу отримати дані, недоступні спостереженню. Для цього, як правило, формують дві групи досліджуваних— експериментальну, на яку впливає якийсь чинник, і контрольну, де такий чинник відсутній. Зареєстровані в експерименті відмінності між групами пояснюються впливом чинника, дія якого вивчається. Результати експерименту обробляються за допомогою методів кількісного аналізу [21; 23; 36; 69].
Розрізняють два види експерименту — природний і лабораторний. Перший проводять у звичній для досліджуваного обстановці, і він, як правило, не усвідомлює себе об'єктом дослідження. Наприклад, вивчають ефективність різних методик навчання. Це виключає вплив на результати намірів досліджуваного, його ставлення до експерименту, проте й не враховує дії відволікаючих умов. Лабораторний експеримент дає можливість не лише створювати, а й контролювати чинники, що впливають. Він проводиться із застосуванням технічних засобів, що дає змогу пред'являти інформацію, реєструвати й обробляти відповіді на неї.
До експериментальних методів належать також тести (від англ. test — перевірка) — стандартизовані способи вимірювання конкретного психічного явища. Вони набули широкого застосування у психологічній діагностиці (від гр. \|П)ХЯ — душа і 5iayvco8xix6^ — здатний розпізнавати) — теорії і практиці визначення рівня розвитку певних аспектів людської психіки [4; 12; 16; 26; 41; 49; 51; 58—60; 71]. Тестів надзвичайно багато, і вони класифікуються залежно від спрямованості. Так, є тести інтелекту, тести загальних, творчих або професійних здібностей, тести особистості тощо. Створення тестів — трудомісткий і тривалий процес, що потребує неабияких зусиль, а використання їх передбачає наявність ґрунтовної професійної підготовки.
Тестові завдання подають у вигляді запитань, суджень, графічних зображень, малюнків, які мають спонукати експериментальну діяльність досліджуваних. Первинні результати (відповіді, час і помилки тощо) порівнюють з тестовими нормами (від лат. погта — взірець, правило) — кількісними показниками виконання певного тесту, що складаються з урахуванням статі та віку досліджуваних. Норми визначаються в процесі стандартизації (англ. standart — нормальний) — попереднього випробування тесту на великих групах людей. За допомогою вимірювальних шкал (від лат. scalae — драбина) -— спеціальних числових систем.— «сирі» оцінки переводяться в стандартні, що дає змогу зіставляти їх між собою. Застосування тесту — тестування — є досить точним засобом вимірювання індивідуальних відмінностей між людьми.
Практичне значення результатів тестування зумовлює суворість вимог до тесту. Насамперед, він повинен бути надійним і валідним. Надійнійсть тесту визначається постійністю оцінок, які отримує досліджуваний при повторному тестуванні тим самим тестом або його аналогічною (еквівалентною) формою. Надійний тест дає високий показник збігу оцінок, що дає підставу розглядати його як перевірений інструмент психологічного виміру. Валідність (від англ. valid— відповідний) — ступінь відповідності тесту явищу, для вимірювання якого він призначений. При цьому змістовна валідність свідчить про відповідність тестових завдань сутності досліджуваного явища, критеріальна (від гр. xpDSxripiov — засіб судження) валідність означає, наскільки точно за результатами тесту можна судити про реальний стан цього явища, а конструктивна (від лат. constructio — побудова) свідчить, що результати тесту відповідають теорії, на підставі якої його побудовано. Надійність і валідність тесту обґрунтовують за допомогою математичної статистики.
Тестування дуже поширене в США, де правомірність його застосування стверджується спеціальною підкомісією конгресу. Людей тестують при вступі до навчального закладу, прийомі на роботу, просуванні по службі. Така практика є показником прагнення демократичного суспільства до оцінки людини лише за досягнутим нею рівнем психічного розвитку. Вона виразно висвітлює й ту роль, яку відіграє в цій країні практична психологія.
Проте тестування має й слабкі місця. Найважливішим з них є залежність його результатів від освіти досліджуваного, його можливостей оволодівати надбаннями культури [4]. Потрібно також пам'ятати, що спроби надати цим результатам прогностичного значення є свідченням спрощеного розуміння завдань тестування.
Як експериментальні, так і неекспериментальні методи (табл. 5) застосовують у процесі психологічного дослідження, яке розпочинається з формулювання мети, задач, гіпотези, підставою для чого є результати попередніх спостережень та вивчення наукової літератури. Після цього обирають, перевіряють, а то й розробляють відповідні способи здобування та аналізу емпіричного матеріалу. Якщо це експериментальне дослідження, то отримані дані обробляють із застосуванням кількісного аналізу, у разі необхідності — за допомогою обчислювальної техніки. Проведення дослідження потребує від психолога знання наукових засад його організації (Готтсданкер [22]; Маноха, див.: [52]; Елмс та ін. [85]).
Виявлені в дослідженні закономірності обговорюються на підставі певних методологічних принципів, шляхом застосування відповідної психологічної теорії. Це дає змогу пояснювати явище, що вивчається, робити необхідні порівняння та узагальнення, визначати сферу застосування отриманих результатів. Проте істинність психологічного пояснення перевіряється не методологією чи то теорією, а практикою людського життя, на оптимізацію певних проявів якого, зрештою, й має бути спрямоване дослідження.
Психологічне дослідження проводиться з дотриманням міжнародного кодексу професійної етики — етичних норм психолога [4; 12]. Вони скеровують дослідника на збагачення знань про людину, вимагають від нього чесності при збиранні даних та обґрунтуванні висновків. Особливі вимоги висуваються до використання людини як досліджуваного. Психолог має забезпечити добровільність участі людини в дослідженні, надати їй право відмовитись від дослідження на будь-якому етапі; він не повинен застосовувати методи, що зачіпають її гідність; зобов'язаний поінформувати досліджуваного про мету дослідження та можливі напрями використання результатів, запевнити його, що отримані результати не зашкодять йому і не розголошуватимуться без його згоди; він не має права складати з себе відповідальність за наслідки використання результатів дослідження.
На І Установчому з'їзді Товариства психологів України (1996, м. Київ) було прийнято Етичний кодекс психолога — нормативний акт, в якому наголошується, що людина має стояти в центрі психологічного дослідження не лише тому, що є його об'єктом, а й тому, що є найвищою цінністю, заради якої це дослідження проводиться.
* * *
Аналіз історії психології, її міждисциплінарних зв'язків, методологічних принципів та методів психологічного дослідження підводить, до необхідності розглянути зміст основної проблеми психології (тема 3).





Смотреть другие вопросы в разделе: Загальна психологія





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией