***
Главная » Загальна психологія » Мислення і вирішення завдань



Мислення і вирішення завдань

Проблемна ситуація і завдання
Мислення має цілеспрямований характер. Необхідність в мисленні виникає перш за все тоді, коли в ході життя і практики перед людиною з'являються нова мета, нова проблема, нові обставини і умови діяльності. Наприклад, так буває, коли лікарка стикається з якимсь новим, до цих пір невідомим захворюванням і намагається знайти і використовувати нові методи його лікування. По самому своїй істоті мислення необхідне лише в тих ситуаціях, в яких виникають ці нові цілі, а старі, колишні засоби і способи діяльності недостатні (хоча і необхідні) для їх досягнення. Такі ситуації називаються проблемними. За допомогою розумової діяльності, що бере почало в проблемній ситуації, і удається створити, відкрити, знайти, винайти нові способи і засоби досягнення цілей і задоволення потреб.

Мислення - це шукання і відкриття нового. У тих випадках, де можна обойтисо старими, вже відомими способами дії, колишніми знаннями і навиками, проблемної ситуації не виникає і тому мислення просто не вимагається. Наприклад, вже учня II класу не заставляє мислити питання типа: "Скільки буде 2?2?". Для відповіді на такі питання цілком достатньо лише старих, вже наявних у цього дитяти знань; мислення тут надмірно. Потреба в розумовій діяльності зникає і в тих випадках, коли школяр добре опанував новий спосіб вирішення певних завдань або прикладів, але вимушений знову і знову вирішувати ці однотипні, такі, що вже стали відомими йому завдання і приклади. Отже, далеко не всяка ситуація в житті є проблемною, тобто що викликає мислення.

Необхідно розрізняти проблемну ситуацію і завдання. Проблемна ситуація означає, що в ході діяльності чоловік натрапив - часто зовсім несподівано - на щось незрозуміле, невідоме, таке, що тривожить і так далі Наприклад, льотчик веде літак і раптом починає помічати якийсь сторонній, неясний шум в моторі. Відразу ж в діяльність льотчика включається мислення, необхідне для того, щоб розкрити сенс того, що стався. Така виникла проблемна ситуація переходить в усвідомлюване людиною завдання. Завдання з'являється з проблемної ситуації, тісно пов'язана з нею, але відрізняється від неї. Проблемна ситуація - це задоволено смутне, ще не дуже ясне і малоусвідомлене враження, як би що сигналізує: "щось не так", "щось не те". Наприклад, льотчик починає помічати, що з мотором відбувається щось незрозуміле, проте він доки не з'ясував, що саме відбувається, в якій частині мотора, з якої причини, і тим більше льотчик ще не знає, які дії треба зробити, аби уникнути можливої небезпеки. У такого роду проблемних ситуаціях і бере свій початок процес мислення. Він починається з аналізу самій цій проблемній ситуації. В результаті її аналізу виникає, формулюється завдання, проблема у власному сенсі слова.

Виникнення завдання - на відміну від проблемної ситуації - означає, що тепер удалося хоч би заздалегідь і приблизно розчленувати дане (відоме) і невідоме (шукане). Це розчленовування виступає в словесному формулюванні завдання. Наприклад, в учбовому завданні більш менш чітко фіксовані її вихідні умови (що дане, що відоме) і вимога, питання (що? потрібно довести, знайти, визначити, обчислити). Тим самим в порядку лише першого наближення і зовсім заздалегідь намічається шукане (невідоме), пошуки і знаходження якого дають в результаті рішення задачі. Отже, вихідне, початкове формулювання завдання лише в наймінімальнішій мірі і зовсім приблизно визначає шукане. По ходу рішення задачі, тобто у міру виявлення все нових і усе більш істотних її умов і вимог, все більшою мірою визначається шукане. Його характеристики стають усе більш змістовними і чіткими. Остаточне рішення задачі означає, що шукане виявлене, знайдене, визначене повною мірою. Якби невідоме цілком і повністю було визначено вже в початковому формулюванні завдання, т. е у формулюванні її вихідних умов і вимог, то не було б жодної необхідності його шукати. Воно відразу ж стало б відомим, тобто не виникло б жодного завдання, що вимагає мислення для її вирішення. І навпаки, якби не було первинного формулювання завдання, що намічає, в якій області треба шукати невідоме, тобто в мінімальній мірі що передбачає шукане, то тоді це останнє було б просто неможливо знайти. Не виявилися б жодних попередніх даних, зачіпок і позначок для його пошуків. Проблемна ситуація (у народних казках: "Піди туди, сам не знаю куди, знайди те, сам не знаю що") не породжувала б нічого, окрім болісного відчуття подиву і розгубленості.

Детерміація мислення як процес
В ході рішення задачі особливо виразно виступає мислення як процес. Трактування мислення як процесу означає перш за все, що сама детерміація розумової діяльності здійснюється теж як процес. Інакше кажучи, по ходу рішення задачі чоловік виявляє все нові і нові, до того невідомі йому умови і вимоги завдання, які причинно обумовлюють подальше протікання мислення. Отже, детерміація мислення не дана спочатку як щось абсолютне готове і вже закінчене, вона саме утворюється, поступово формується і розвивається в ході рішення задачі, тобто виступає у вигляді процесу. У вихідних умовах процесу заздалегідь не запрограмовано - все цілком і повністю - його подальше протікання; по ходу рішення задачі безперервно виникають і розвиваються нові умови його здійснення. Оскільки заздалегідь всього повністю не можна запрограмувати, у міру протікання розумового процесу необхідні постійні корекції, уточнення (як відповідь на нові умови, які спочатку неможливо передбачити).

Знаходження рішення задачі часто описують як раптове" несподіване, миттєве відкриття, осяяння і так далі Цей факт позначають також як здогадку, евристику і т. д, Так фіксується результат, продукт мислення, але завдання психології - розкриття внутрішнього розумового процесу, що наводить до результату. Аби розкрити причинну обумовленість цього як би раптово инсайта, що настає, тобто миттєвого знаходження невідомого (шуканого), треба перш за все врахувати, що по ходу рішення задачі завжди здійснюється хоч би мінімальне, зовсім незначне і спочатку дуже приблизне уявне передбачення невідомого. Завдяки такому передбаченню удається перекинути місток від відомого до невідомого.

Для того, щоб краще з'ясувати основні механізми розумового процесу, розглянемо наступні три взаємно протилежні точки зору на уявне передбачення невідомого, які висловлюються в психології. Залежно від різних поглядів на процес мислення психологи пропонують різні дороги формування мислення завдань, що вчаться в ході рішення.

Перша точка зору заснована на тому, що кожна попередня стадія ("крок") пізнавального процесу дає початок безпосередньо наступною за нею. Така теза правильна, але недостатній. Насправді в ході мислення здійснюється хоч би мінімальне передбачення шуканого більше, ніж на один "крок" вперед Тому не можна все зводити лише до взаємозв'язку між попереднім і безпосередньо наступним за ним етапами. Інакше кажучи, не можна недооцінювати, зменшувати міру і об'єм уявного передбачення в ході рішення задачі.

Друга, протилежна точка зору, навпаки, перебільшує, абсолютизує, переоцінює момент передбачення ще невідомого рішення, тобто не виявленого і ще не досягнутого в ході мислення результату (продукту). Передбачення - завжди лише часткове і приблизне - відразу перетворюється тут на готове і повне визначення такого результату (рішення). Помилковість цієї точки зору можна показати на наступному прикладі Учень шукає рішення важкої задачі, якого він, природно, ще не знає; він зможе знайти його лише в кінці, в результаті, у результаті розумового процесу. Вчитель, який вже знає рішення, починає допомагати учневі. Дослідний педагог ніколи не стане підказувати відразу весь хід рішення, він даватиме школяру поступово і у міру потреби лише невеликі підказки, з тим аби основну частину роботи виконував сам учень. Лише так можна формувати і розвивати самостійне мислення учнів. Якщо ж відразу підказати основну дорогу рішення, повідомити майбутній результат мислення і таким чином "допомогти" учневі, то це лише загальмує розвиток його розумової діяльності. Коли учень заздалегідь знає весь хід рішення від першого до останнього етапу, його мислення або взагалі не працює, або працює в мінімальній мірі, дуже пасивно. Що вчаться завжди потребують кваліфікованої допомоги педагога, але ця допомога не повинна зовсім усувати їх мислення, підміняючи процес заздалегідь даним, готовим результатом.

Таким чином, обоє ці розглянуті точки зору визнають наявність уявного передбачення в процесі пошуків невідомого, хоча перша з них недооцінює, а друга перебільшує роль такого передбачення. Третя ж точка зору, навпаки, зовсім заперечує передбачення в ході рішення завдання.

Третя точка зору набула дуже широкого поширення у зв'язку з розвитком кібернетичного підходу до мислення. Вона полягає в наступному; по ходу розумового процесу треба перебрати підряд (пригадати, врахувати, спробувати використовувати) один за іншим все, багато або деякі ознаки відповідного об'єкту, пов'язані з ним загальні положення, теореми, варіанти рішення і так далі і в результаті вибрати з них лише необхідне для вирішення. Наприклад, якщо у вихідних умовах завдання вказаний паралелограм, то в процесі обдумування завдання треба пригадати, перебрати все підряд властивості цього об'єкту і спробувати використовувати для вирішення кожна з його властивостей по черзі. Врешті-решт яке-небудь з них, мабуть, і виявиться відповідним для даного випадку.

Насправді ж, як показали спеціальні психологічні експерименти, мислення ніколи не працює за способом такого сліпого, випадкового, механічного перебору всіх або деяких можливих варіантів рішення. По ходу мислення хоч би в мінімальній мірі передбачається, яка саме ознака даного об'єкту вичленує, проаналізований і узагальнений. Зовсім не будь-яке, не байдуже яке, а лише певна властивість об'єкту виступає на передній план і використовується для вирішення. Останні ж властивості просто не помічаються і зникають з поля зору. У цьому виявляється спрямованість, вибірковість, детермінована мислення. Отже, хоч би мінімальне, найприблизніше і зовсім попереднє передбачення невідомого в процесі його пошуків робить зайвим сліпий, механічний перебір всіх підряд або багатьох властивостей даного об'єкту. І навпаки, в тих випадках, коли такого передбачення немає, механічний перебір стає неминучим.

Саме за принципом перебору працюють сучасні "думаючі" машини, побудовані кібернетиками. У програмах цих машин заздалегідь закладені всі основні варіанти і способи вирішення можливих завдань, так що у кожному окремому випадку вибір потрібного варіанту здійснюється шляхом механічного перебору всіх або деяких наявних варіантів. В результаті за допомогою таких машин дійсно удається вирішувати деякі групи завдань, і це, безперечно, видатне досягнення кібернетики. Проте кібернетичні машини, як ми бачимо працюють зовсім за іншим принципом, чим людське мислення. Отже, такі машини не моделюють і не відтворюють мислення людини, хоча з їх допомогою чоловік може вирішувати багато складних завдань. Тим більше поважно з'ясувати, як уявне передбачення невідомого здійснює чоловік в ході своєї пізнавальної діяльності. Це одна з центральних проблем психології мислення. В процесі її розробки психологічна наука долає розглянуті три помилкові точки зору на уявне передбачення невідомого. Вирішити цю проблему - означає розкрити основний механізм мислення.

Невідоме (шукане) не є якась "абсолютна порожнеча", з якою взагалі неможливо оперувати. Воно завжди так чи інакше пов'язане з чимось відомим, даним. У будь-якому завданні, як вже наголошувалося, щось завжди відоме (вихідні умови і вимога, питання завдання). Виходячи із зв'язків і стосунків між відомим і невідомим, стає можливим шукати і знаходити щось нове, до того приховане, невідоме. Наприклад, для визначення невідомих властивостей даного хімічного елементу треба зробити так, щоб він вступив у взаємодію, у взаємозв'язок хоч би з деякими, вже відомими хімічними реактивами. Саме у цих взаєминах з ними він і виявить, зробить пізнаваними свої дійсні властивості. Будь-який предмет виявляє властиві йому ознаки, властивості, якості і так далі в своїх взаєминах з іншими предметами, речами, процесами.

Користуючись вираженням Гегеля, спеціально відміченим В. І. Леніним в "Філософських зошитах", можна зробити тому наступний вивід: одна і та ж річ є і вона сама і щось інше, оскільки вона виступає в різних системах, зв'язків і отношений1. Пізніше В. І. Ленін ілюстрував це положення яскравим прикладом: "Стакан є, безперечно, і скляний циліндр і інструмент для пиття. Але стакан має не лише ці дві властивості або якості або сторона, а безконечна кількість інших властивостей, якостей, сторін, взаємин..."

Це і скляний циліндр, і інструмент для пиття, і предмет з художнім різьбленням або малюнком і так далі Відкриття і пізнання нового в об'єкті (предметі) було б неможливо без включення його в нові зв'язки з іншими об'єктами (предметами). До пізнання предмету в його нових, поки що невідомих властивостях потрібно, значить, йти перш за все через пізнання тих стосунків і взаємозв'язків, в яких ці властивості виявляються.

Тому найважливіший механізм розумового процесу полягає в наступному. В процесі мислення об'єкт
включається у все нові зв'язки і завдяки цьому виступає у все нових своїх властивостях і якостях, які фіксуються в нових поняттях; з об'єкту таким чином як би вичерпується все новий вміст; він як би обертається кожного разу інший своєю стороною, в нім виявляються все нові властивості. Наприклад, пряма, визначена у вихідних умовах завдання як бісектриса даного кута, виступає потім - в ході рішення задачі - як медіана і висота, потім - як січна при двох паралельних прямих і т. д., тобто ця пряма виступає все в нових властивостях і якостях.

Вказаний механізм мислення називається аналіз через синтез, оскільки виділення (аналіз) нових властивостей в об'єкті здійснюється через співвідношення (синтез) досліджуваного об'єкту з іншими предметами, тобто через включення його в нові зв'язки з іншими предметами.

Лише у міру того як люди розкривають систему зв'язків і стосунків, в яких знаходиться аналізований об'єкт, вони починають помічати, відкривати і аналізувати нові, ще невідомі ознаки цього об'єкту. І навпаки, поки людина не почне сама розкривати систему таких зв'язків, він не оберне жодної уваги на нову і потрібну для вирішення властивість, навіть якщо це властивість підказати шляхом прямої вказівки.

Випадкова підказка незрідка сприяє відкриттям і винаходам. Проте у використанні такої підказки виявляється відмічена вище закономірність розумового процесу. "Щасливий" випадок буде відмічений і використаний лише тією людиною, яка напружено думає над вирішуваним завданням, Вся річ у тому, наскільки підготовлений грунт, взагалі система внутрішніх умов, на яку потрапляє та або інша зовнішня підказка. Тут, як і скрізь, зовнішні причини діють лише через внутрішні умови.

Спеціальні експерименти розкрили ряд психологічних, внутрішніх умов використання таких підказок. Досліди ставилися таким чином. У першому випадку експериментатор пропонував випробовуваному одну і ту ж підказку на різних (ранньому і пізньому) етапах рішення задачі; у другому випадку, навпаки, на одному і тому ж етапі розумового процесу пропонувалися підказки різного рівня (вони містили більшу або меншу кількість ланок рішення задачі). При цьому як підказка для вирішення основного експериментального завдання давали другу, додаткову, допоміжну, менш важке завдання, що містить принцип рішення першою. Цей принцип рішення випробовуваний міг узагальнити і перенести з одного завдання в іншу. Наприклад, як основна було запропоновано наступне завдання: "Довести равновеликость трикутників АВО і OCD, ув'язнених між діагоналями трапеції". У допоміжному завданні потрібно було довести рівність діагоналей прямокутника ABCD. Вони рівні, оскільки рівні трикутники ABD і ACD, що мають загальну підставу AD, рівні сторони АВ і CD і прямі кути, ув'язнені між відповідно рівними сторонами. Основне завдання вирішується за допомогою допоміжного, тобто за допомогою перенесення на неї рішення допоміжної задачі. Загальною ланкою (і принципом) вирішення обох завдань було використання загальної підстави AD трикутників ABD і ACD, які використовуються в першому випадку як загальна підстава рівновеликих, а в другому - рівних трикутників ABD і ACD. Так, щоб вирішити основне завдання, треба знайти рівновеликі фігури ABD і ACD (пов'язані з трикутниками АВО і OCD). Потрібно виділити цю ланку рішення задачі як істотний загального для обох завдань. Інакше кажучи, необхідно зробити узагальнення.


Як видно, узагальнення і його результат - перенесення залежать перш за все від включення обох завдань в єдиний процес аналітико-синтетичної діяльності. Самий хід узагальнення (і перенесення) обумовлений тим, на яких етапах аналізу - ранніх або пізніх - здійснюється співвідношення завдання і підказки.

Результат процесу (перенесення, використання підказки) залежить від роботи, проведеної самим випробовуваним по аналізу завдання. Лише тоді, коли людина сама впритул личить до підказуваної ланки рішення, він в змозі прийняти допомогу з боку (вчителя, керівника). Інакше вирішальний просто не зрозуміє підказку і тому не прийме її, або ж вона буде використана чисто формально, механічно, без з'ясування істоти справи; замість розвитку мислення матиме місце натаскування. Дійсну допомогу учневі може надати лише та підказка, яка природно включається, вписується у відповідну систему зв'язків і стосунків, до даного моменту вже досить проаналізовану самим учнем. Тоді підказка включається в його мислення як часткову відповідь на питання, яке він сам собі вже поставив і над яким напружено думає. Якщо вона таким чином приймається учнем і використовується ним для подальшого процесу рішення задачі, то це об'єктивне достовірне свідоцтво того, що мислення що вчиться досягло більш високого рівня. І навпаки, неприйняття тієї ж підказки, невміння її використовувати означає, що розумовий процес знаходиться доки на нижчому рівні. Підказка, що так приймається або ігнорована, стає об'єктивним показником внутрішнього процесу мислення. По тому, як приймає учень допомогу з боку, можна судити про протікання психічного процесу мислення. Експериментальна методика підказок дозволяє здійснити психологічне дослідження внутрішніх специфічних закономірностей розумової діяльності.

Мислення при рішенні завдань
Мислення і вирішення завдань тісно зв'язані один з одним. Але їх не можна ототожнювати, зводячи мислення до рішення завдання. Рішення задачі здійснюється лише за допомогою мислення, і не інакше. Але мислення виявляється не лише в рішенні задачі. Як вже наголошувалося, розумова діяльність необхідна не лише для вирішення вже поставлених, сформульованих завдань (наприклад, шкільного типа). Вона необхідна і для самої постановки завдань, для виявлення і усвідомлення нових проблем. Незрідка знаходження і постановка проблеми вимагає навіть великих розумових зусиль, чим її подальший дозвіл. Мислення потрібне також для засвоєння знань, для розуміння тексту в процесі читання і в багатьох інших випадках, зовсім не тотожних вирішенню завдань.

Хоча мислення і не зводиться до вирішення завдань (проблем), краще всього формувати його саме в ході вирішення завдань, коли учень натрапляє на посильні для нього проблеми і питання і формулює їх. За останній час на основі психологічних досліджень проблемної ситуації і вирішення завдань розробляються методи проблемного вчення школярів. Ці методи вчення направлені на те, аби поставити першовідкривача, що вчиться в положення, дослідника деяких посильних для нього проблем. Наприклад, учень вирішує серію завдань і в результаті сам відкриває нову для себе (звичайно, не для людства) теорему, лежачу в основі вирішення всіх цих завдань. У таких умовах краще всього виховувати мислення дитяти, мислення дійсно самостійне, завжди відкриваюче щось нове, здатне долати труднощі. Психологічна наука приходить до висновку, що не потрібно усувати всіх труднощів з дороги учня. Лише в ході їх подолання він зможе сформувати свої розумові здібності.

Допомога і керівництво з боку педагога полягають не в усуненні цих труднощів, а в тому, аби готувати що вчиться до їх подолання. Тут діє загальне правило, яке так вдало сформулював видатний італійський марксист-ленінець, засновник італійської Комуністичної партії А. Грамши: "...Следует опиратися тенденції полегшити те, що не може бути легеням, не переставши бути самим собою".

Смотреть другие вопросы в разделе: Загальна психологія





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией