***
Главная » Политология » Политическая деятельность



Политическая деятельность

Источник: доклад пользователя Hope567
Система політико-владних відносин знаходить вияв у складному за своєю структурою політичному процесі, нерозривно пов'язаному з політичною діяльністю, через яку сам цей процес завжди репрезентує суб'єкта політики. В найбільш загальному вигляді політична діяльність – це сукупність дій як окремих індивідів, так і великих суспільних груп (класів, націй, партій, суспільних організацій тощо), спрямованих на реалізацію їхніх політичних інтересів, насамперед завоювання і утримання влади. Соціальною детермінантою політичних дій людей у підсумку є економічні інтереси. Проте це не прямолінійна детермінація, яка так недбало проповідується марксизмом. Політична діяльність має значний статус автономності, а на деяких етапах і визначальності.

Політичні інтереси, свідомість, політична культура, традиції і правові норми виступають своєрідними системо-започатковуючими факторами політичної діяльності, визначають її цілі, зміст, розмах і наслідки на рівні суспільства, класу, соціальних груп, окремих індивідів. У тісному переплетенні внутрішніх і зовнішніх аспектів політики і здійснюється політична діяльність.

Оскільки політична діяльність не може функціонувати самостійно, то суміжні сфери суспільного життя також зазнають її впливу і самі можуть активно впливати на формування і процес реалізації в цій діяльності політичних інтересів.

Політична діяльність впливає передусім на політичні і через них – на всі інші суспільні відносини. Тому розмову про об'єкти політичної діяльності слід розпочати з висвітлення того, як вона реалізується, власне, в політичній сфері. В ній політична діяльність спрямована на ряд об'єктів, одні з яких є організаційними факторами суспільно-політичного життя, другі – процесами політичного розвитку.
До першої групи можна віднести: утворення державних органів шляхом їх виборів; створення масових організацій у результаті волевиявлення громадян, об'єднаних у суспільні організації; вироблення політико-правових норм шляхом регулювання процесу підготовки і прийняття законів, безпосереднього вияву волі громадян (референдуми, з'їзди, збори тощо); організацію системи управління основними сферами державного і суспільного життя, тобто визначення принципів організаційних структур, повноважень і взаємовідносин ланок управління.

До другої групи об'єктів належать: зміцнення соціальних основ розвитку суспільства; розвиток національних відносин, врахування інтересів національних груп і меншостей; залучення громадян до управління державними і суспільними справами; вироблення довір'я і підтримки політичним курсам партій, політичним інститутам; формування політичної свідомості громадян; зміцнення влади, політичних інститутів забезпечення дотримання законності та інших демократичних норм; проведення міжнародної політики.
Соціально-політична діяльність пов'язана з розробкою політики та її здійсненням, з функціонуванням влади. Здавалось би, на перший погляд, аналіз різноманітних організацій, які виконують соціально-політичні функції, дасть відповідь на запитання, що належить до суб'єктів політичної діяльності. Але такий підхід не дав би змоги розкрити всю глибину і багатогранність соціально-політичної діяльності і якоюсь мірою формалізував би її.
Первинним і, мабуть, єдиним суб'єктом політичної діяльності виступає людина. Народ, класи, нації, інші великі і малі політичні групи – це не що інше, як сукупність окремих людей з відповідними інтересами, цілями. Тому в демократичному суспільстві суб'єктом політичної діяльності виступає тільки особа (в іншому випадку спостерігався б поділ суспільства на малі та великі суб'єкти діяльності), але вона через право, владу тощо ніби відсторонює від себе свої суб'єктні можливості, передаючи їх на рівні: класів, нації, прошарків і груп населення; політичних структур – держави, партії, різноманітних громадських організацій. На практиці простежується якісна неоднорідність форм і видів політичної активності. Виходячи з цього, можна сконструювати приблизно таку шкалу інтенсивності політичних дій: реакція (позитивна чи негативна) на імпульси, які надходять від політичної системи, її інститутів чи представників, не пов'язана з необхідністю власної активності; участь у періодичних діях, пов'язаних з делегуванням повноважень; діяльність у політичних і подібних їм організаціях; виконання політичних функцій у рамках політичних інститутів, що входять до політичної системи або діють проти неї; пряма дія, активна (у тому числі керівна) діяльність позаінституційних політичних рухів, спрямованих проти існуючої.

Основне джерело представницької політичної діяльності закладене у волевиявленні народу, який у різних типах виборчої системи обирає своїх представників до державних структур, насамперед до органів влади всіх рівнів, які, як відомо, поділяються на законодавчі, виконавчі і судові.
Представництво в політичній діяльності на рівні законодавчих органів має свою специфіку. Вона полягає у відомому протиріччі між політичними функціями члена парламенту як загальнонародного органу та інтересами виборців, які вибирають того чи іншого парламентарія, котрий часто викликає у них незадоволення. Воно закономірне, бо віддзеркалює протиріччя суспільного розвитку. Тому вища політична мудрість полягає саме в тому, щоб по змозі зняти ці протиріччя, розробити і прийняти такі закони, які б максимально враховували інтереси як усього народу, так і населення певного виборчого округу.
Важливою обставиною політичне ефективного представництва у системі політичної діяльності є тимчасовий фактор реалізації інтересів народу, виборців. Стратегічний розрахунок, як правило, пов'язаний з цим фактором, також часто викликає нерозуміння, а звідси неприязнь з боку народу. Загострене усвідомлення інтересів у кризові періоди здебільшого не враховує реальних можливостей матеріального і духовного виробництва в країні, її дійсного потенціалу. Виникає бажання задовольнити їх будь-якою ціною, незважаючи на наявні ресурси. Таке протиріччя викликає перебої у представницькій політичній діяльності, зокрема урядову плутанину. Організація політичної діяльності, особливо в її представницькому варіанті, є першочерговим завданням, урешті-решт одним із факторів стабілізації політичної обстановки в тих країнах, у яких політика набула верховенства над економікою, перетворилася значною мірою в самоцільне явище.
Другою важливою формою політичної діяльності є партійна. Політична діяльність партії, якщо та функціонує як легальна, здійснюється на основі існуючої в країні конституції. Характер цієї діяльності, організаційні її форми повинні відповідати демократичним нормам політичного життя країни. Тому члени партії працюють, керуючись не тільки програмою і статусом своєї організації, а й правовими нормами, які лежать в основі життєдіяльності всього населсння країни.
Партійна діяльність тієї чи іншої легальної партії полягає в розробці теоретичних основ організації життєдіяльності народу (або його частини), в пропагандистсько-організаційній роботі по роз'ясненню мети і методів політичної боротьби, а також в організації мас на їх реалізацію.

Вища мета партійно-політичної діяльності будь-якої легальної, але не правлячої партії – це переконання мас у правильності своїх ідей і методів боротьби за їх здійснення. Після досягнення цієї мети і завоювання на свій бік більшості народу політична діяльність партії полягає в боротьбі за державну владу. Оволодівши нею, той чи інший член партії наділяється вже більш високою відповідальністю за результати своєї діяльності і несе не партійну, а насамперед державну відповідальність.

Смотреть другие вопросы в разделе: Политология





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией