***
Главная » Политология » Человек как объект и субъект политики



Человек как объект и субъект политики

Источник: реферат пользователя LINA-fasion
На одній із колон при вході до храму Аполлона в Дельфах був вирізьблений напис: "Пізнай самого себе". Ця стародавня вимога пізнання своєї власної природи і взаємозв'язку з суспільством надто актуальна і сьогодні. Феномен людини полягає в тому, що він може відбутися лише в умовах життя суспільства. Удосконалення особистості та й самореалізація відбуваються мірою підключення до різних аспектів суспільних відносин. Тому багато століть не втрачає актуальності висновок Арістотеля, що "людина є політична істота". Хоча політика і входить за Арістотелем до родового визначення людини, але, як відомо, політиками не народжуються, а стають.

У Загальній Декларації прав людини, прийнятій ООН, сказано:
"Всі люди народжуються вільними й рівними у своїй гідності та правах". У поглядах на людину, її взаємовідносини із суспільством на різних етапах історичного розвитку людського суспільства вчені-мислителі підходили по-різному.
Людину можна розглядати як об'єкт та суб'єкт політики. В першому випадку вона є порівняно пасивним членом суспільства, практично не впливає на політичні процеси на різних рівнях. Будучи же суб'єктом політики, людина бере активну участь в політичних процесах, подіях, відносинах, певною мірою впливає на їх перебіг, використовуючи найрізноманітніші засоби такого впливу та контролю за владою. За марксистською теорією сутність людини визначається сукупністю всіх суспільних відносин. Людина є суб'єктом і об'єктом різноманітних соціальних відносин. При цьому її соціальний статус випливає з того, як реалізуються індивідуальні творчі можливості в системі суспільних відносин.
Що ж таке суб'єкти політики? Мабуть недостатньо сказати, що це учасники політичного життя. Під суб'єктами політики розуміються ті учасники політичного процесу, які здібні діяти свідомо і самостійно. У політичній науці виокремлюють кілька видів суб'єктів політики. Перший вид – безпосередні учасники політичного життя: держава, партії, лідери, суспільні організації та рухи. Другий вид – це великі соціальні групи (класи, стани, міжкласові і внутрікласові групи і т.д.). Третій вид – політичні еліти і бюрократія.
Людина та особистість. Особистість традиційно розглядається як людський індивід, продукт спілкування і пізнання, як носій соціальний якостей, обумовлених конкретними історичними умовами життя суспільства. Прийнята людиною ідеологія, сформульований нею світогляд визначають її розвиток як особистості. Людина, яка говорить одне, думає друге, а робить третє, виступає як безособистіть (термін, введений Ф. Достоєвським). Особистісне в людині – це постійна занепокоєність проблемами ближніх, країни, держави і т.д., зверненість на себе з точки зору вимог особистості: "Хто я?". Людина тільки тоді особистість, коли займає активну соціальну позицію.
В якому розуміння можна говорити про особистість як "суб'єкт політики?" Термін "суб'єкт політики" стосується того, хто творить політику, бере в ній активну та усвідомлену участь. Проте політологія вважає основним суб'єктом політики соціальну групу, інтереси і спосіб функціонування якої й визначають можливу сферу політичної діяльності особистості. В цьому плані особистість є вихідним суб'єктом політики, безпосереднім суб'єктом політичної практики. "Середня" людина стає суб'єктом політики, якщо вона знає, які соціальні потреби й інтереси різних соціальних груп, партій, класів і т.д., який зв'язок між її власними потребами і інтересами і станом соціальних можливостей їх задоволення. Але й цього недостатньо. Особистість як суб'єкт політики повинна орієнтуватися в правилах "гри" в суспільстві, знати, яке місце вона хоче і може зайняти в цій грі. Тільки за цих умов особистість стає повноправним суб'єктом політики.

У науковій літературі визначають чотири групи мотивів політичної участі людини. Перша з них – група так званого позитивного прагнення до влади з метою самореалізації особистості. Друга група мотивів характеризує політичну участь в силу компенсації в результаті низької самооцінки. Американський політолог Г. Лассуєл каже, що часто людина бере участь в політиці аж до рівня державної діяльності, щоб компенсувати явний або вигаданий дефект своєї природи (чи то фізичної, чи то людської). В даному випадку називають Наполеона, Гітлера, Сталіна та ін. Всі вони мали в тій чи іншій мірі певні недоліки (малий зріст, фізичні вади тощо). Третю групу мотивів об'єднує прагматичне прагнення політики, влади в умовах, коли останні істотно впливають на життя людей. Нарешті, четвертий мотив – "золоте правило". А. Токвіля: чим більше матеріального достатку в суспільстві, тим менше людина цікавиться політикою.
У житті різних людей політика посідає неоднакове місце. Пропонуємо проаналізувати тилологізаццо людини щодо участі в політиці за М. Вебером і Дж. Алмондом.(типи). Перший – політики за випадком. Стихійна участь в політиці. Другий – політики за сумісництвом. Напівсвідома участь в політиці. Третій – політики за професією. Повністю усвідомлена участь, утвердження в політиці своїх власних, усвідомлених інтересів і цінностей.
Порівняйте ці висновки М. Вебера і Дж. Алмонда щодо типів участі людини в політиці, визначіть спільне і відмінне.

Смотреть другие вопросы в разделе: Политология





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией