***
Главная » Политология » Политические партии и политические решения



Политические партии и политические решения

Источник: курсовая работа Балченко Иринки
Політична партія (від лат. partis – частина, група, відділ) – добровільна політична організація, яка об'єднує у своїх лавах найбільш активну й організовану частину соціальної спільності (народу, нації, соціальної групи) з метою вираження і захисту політичного інтересу, здійснення практичної роботи для задоволення цього інтересу. Отже, за своєю природою будь-яка партія є громадським утворенням, оскільки для неї характерними є добровільність вступу і виходу з неї, прийняття програми і статуту та ін. Однак серед інших громадських організацій партія виділяється своїми особливими властивостями, а саме – своїми політичними цілями і завданнями по завоюванню, утриманню влади, соціальною базою, методами діяльності.
Уявлення про політичну партію насамперед дають такі ознаки: 1) мета партії – завоювання й здійснення влади окремо або в коаліції; 2) партія – це організація, яка об'єднує людей на різних рівнях політики – від місцевого до міжнародного; 3) будь-яка партія є носієм ідеології, особливого бачення світу й людини; 4) прагнення кожної партії до забезпечення соціальної опори, підтримки з боку мас.
Статус партій регулюється законодавством країни. З цією метою місце й роль партій визначаються у конституціях, окремих законах. Відповідно до законодавства здійснюється реєстрація партій, в кожній країні, є свої особливості державно-правового закріплення статусу партій.
Партії забезпечують політичний зв'язок між суспільством і державою. У процесі такого зв'язку вони здійснюють такі завдання: об'єднання політичних сил, генерування ідей, координація дій, погодження теорії і практики різних політичних сил та їх організацій, виявлення політичних та інших інтересів, забезпечення волевиявлення мас. Виконанню цього й підпорядкована діяльність будь-якої політичної партії, у процесі здійснення якої й виявляється її політичний потенціал.
Виходячи із змісту діяльності, соціальної сутності та інших ознак, можна визначити типологію політичних партій. Вони є різноманітними за характером, Принципом організації, ідейними настановами, соціальною базою, позицією, місцем у політичній системі суспільства, Тактичними пріоритетами та ін. Прагнучи до їх систематизації, слід пам'ятати, що будь-яка класифікація є умовною.
Використовуючи класифікацію партій, запропоновану польським політологом Є. Вятром, можна дати схему різновидів політичних партій залежно від таких ознак: 1)За політичним режимом у країні, роллю, яку виконують партії у суспільстві, місцем у системі влади: владна, правляча, опозиційна; легальна або нелегальна. 2)За соціально-класовою сутністю, а) класові: пролетарські, буржуазні, дрібнобуржуазні, селянські; б) між класові: робітничо-селянські; в) партії соціальних груп. З)За політичними цілями, ідеологією: комуністичні, соціалістичні, буржуазно-реформістські, буржуазно-радикальні, консервативні, релігійні, право радикальні (фашистські), національні. 4)За методом досягнення цілей: революційні, реформістські, консервативні, реакційні, контрреволюційні. 5)За "внутрішньою структурою: демократичні, автократичні, тоталітарні. 6) За роллю, яку виконують у даний момент: партія як політичний авангард; партії, призначені для участі у виборчій системі. 7)За методом поповнення: кадрові (елітарні), масові (популістські), закриті, відкриті. 8)За умовами функціонування: легальні, нелегальні. 9)За організаційною будовою: суворо централізовані, децентралізовані. 10)За типом організаційної структури; централізовані, з постійним або формальним членством, з індивідуальним або колективним членством, побудовані за територіальним або виробничим принципом.
Вказані типи партій можуть суміщатися залежно від обставин політичного функціонування. При наявності декількох партій у політичній організації суспільства тієї чи іншої країни між ними встановлюються політичні зв'язки. Розвиток таких взаємозв'язків знаходить своє вираження у створенні партійних систем. Існують такі партійні системи: 1)однопартійна;
2)двопартійна; 3)багатопартійна.

Під політичними рішеннями розуміється вибір варіанта політичної діяльності з мстою задоволення певних потреб. Це головна складова політичного процесу, його управління, оскільки визначає предметність і спрямування політичного життя.
Прийняття політичних рішень є прерогативою суб'єктів політики. Проте не всі вони можуть безпосередньо виконувати цю функцію. Це, зокрема, стосується базових, первинних суб'єктів – націй, соціальних класів, страт, демографічних і професійних спільнот. Маючи певні потреби і відповідні інтереси, вони самі безпосередньо не можуть приймати політичних рішень. Це здійснюють, репрезентуючи їх, відповідні політичні інститути – держава, політичні партії, суспільно-політичні рухи, правляча еліта (в тому числі бюрократія), політичні лідери. Звичайно, приймає рішення і індивід, визначаючи власну політичну поведінку.
Політичні рішення розрізняють за сферою політичних відносин, тобто залежно від того, хто виступає суб'єктом політики, а хто – її об'єктом. Відповідно існують такі типи рішень.
Перший тип – рішення в межах формалізованої системи груп (їх організацій), включаючи керівні центри. Саме до такого типу належать, наприклад, рішення держави – головного інституту політичної системи щодо інших її інститутів.
Другий тип – рішення, які приймаються групами й організаціями стосовно керівного центру, наприклад, рішення суспільства щодо політичних партій, державного устрою тощо або рішення певної соціальної групи – через відповідний політичний інститут, наприклад партію, щодо уряду. До такого типу політичних рішень належать рішення церкви щодо держави.
Третій тип – рішення керівного центру щодо оточуючого середовища. Саме такими є рішення державних органів з приводу тих або інших сторін життя суспільства, наприклад, стосовно виборчої системи, захисту національних інтересів у сфері міжнародних відносин.
Четвертий тип – це рішення в межах керівної системи, наприклад, рішення парламенту з приводу тих чи інших дій виконавчих органів (у межах конституційних повноважень) або ж рішення президента щодо дій конгресу, рішення федеральних урядових інстанцій стосовно місцевих, муніципальних органів влади.
Предметом політичних рішень можуть бути зміни у політичній системі суспільства, в характері діяльності її інститутів. Може вестися мова і про різні сфери суспільного життя: політичні рішення щодо економіки, соціальної сфери, духовного життя. Рішення можуть мати стратегічний (передбачати тривалі і глибокі якісні зміни в суспільному житті), або тактичний (визначати способи досягнення стратегічних завдань) характер.
Політичні рішення бувають регіональними і загальнонаціональними. Якщо йдеться, наприклад, про рішення 00Н, то вони мають глобальний характер.
Прийняття політичних рішень – це діяльність, якій властиві фази.
Перша фаза зумовлюється появою якоїсь потреби – економічної, соціальної, духовної чи політичної, яку треба задовольнити. Йдеться про потреби як всього суспільства, країни в цілому, так і окремих груп населення, і його спільнот, асоціацій, організацій тощо.
Друга фаза прийняття політичних рішень – це аргументація на користь інтересів, тобто обґрунтування задоволення відповідних потреб. Ця аргументація завжди апелює до певних політичних ідеологій (у цьому полягає службовий характер останніх), що виявляється в повсякденному політичному житті країни.
Третя фаза – висловлення вимог до учасників прийняття політичних рішень, тиск на них. Для цього використовуються певні види соціотехніки що сприяють згуртованості і репрезентативності груп, які ставлять ті чи інші вимоги, домагаються відповідних політичних рішень. Соціотехніка – це подання петицій на адресу уряду, створення громадських комітетів за участю осіб, що користуються значним авторитетом серед громадськості тощо.
Четверта фаза – вибір пріоритетів і встановлення їхніх сфер. Ця фаза здійснюється на рівні центру прийняття політичних рішень. Для визначення суспільних пріоритетів, на які орієнтуються політичні рішення, використовуються різні методи (зокрема, упорядкування оцінок, правило колективного вибору), які дають змогу поєднати індивідуальні пріоритети з суспільними. Вибір пріоритетів здійснюється також шляхом компромісів або на основі голосування.
У центрах прийняття політичних рішень існує п'ята фаза – координація інтересів та формулювання самих рішень. Втілюються політичні рішення в законах, указах і постановах урядових органів, у документах політичних партій.

Смотреть другие вопросы в разделе: Политология





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией