***
Главная » Нариси з теорії права » 18.2. Процедури правотворчої (законодавчої) діяльності



18.2. Процедури правотворчої (законодавчої) діяльності

Під правотворчою діяльністю наразі розуміється як законодавча діяльність, так й інші форми правотворчості. Всі вони вивчаються у відповідних навчальних курсах. Завдання даного викладення полягає в теоретично узагальненій характеристиці технології та процедурної регламентації процесу створення нормативних актів (переважно). Є підстави виділити п'ять основних етапів цього процесу. /. Підготовка проекти нормативного акта.
Відправною базою для початку підготовки проекта нормативного акта служить виявлення соціальних потреб в створенні нових правових норм на підставі всебічного вивчення суспільної практики, наукових даних та пропозицій колективів і громадян з вдосконалення законодавства в певній сфері.
Коли говорити саме про законотворчий процес, то інструментом запуску механізму законотворчості в буквальному смислі є так зване право законодавчої ініціативи. Коло суб'єктів, що користуються цим правом в законодавчому органі, достатньо широке і в різні часи було неоднаковим. Воно визначається Конституцією України. У Верховній Раді України право законодавчої ініціативи за нині чинною Конституцією (ст. 93) належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.
2. Експертиза проектів нормативно-правових актів. Експертиза має метою оцінку проектів спеціалістами з точки
зору усіх можливих вимог, яким має відповідати акт.
3. Розгляд і прийняття (затвердження або видання) акта пра-вотворчим органом.
Найбільше розроблена процедура законодавчої діяльності. Вона зафіксована в Конституції України та Регламенті засідань Верховної Ради України (Конституція передбачає прийняття Закону про Регламент Верховної Ради України).
4. Реєстрація певгфго кола нормативних актів.
З метою впорядкування видання нормативних актів, забезпечення охорони прав, свобод та законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій в Україні з 1 січня 1993 р. запроваджена державна реєстрація тих нормативних актів, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які стосуються прав, свобод й законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер.
Державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління і контролю здійснює Міністерство юстиції України. Аналогічну функцію щодо нормативних актів відділів, управлінь, інших служб обласної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, а також місцевих органів господарського управління здійснюють управління юстиції обласної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.
Міністерство юстиції України та управління юстиції складають Державні реєстри зареєстрованих ними нормативних актів. Ці нормативні акти набирають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено іншого строку введення в дію.
В Українському державному центрі правової інформації Міністерства юстиції України створено банк даних про нормативні акти, занесені до Державного реєстру.
5. Надання юридичної сили та опублікування нормативного акта (промульгація).
Лише після прийняття та офіційного опублікування нормативний акт (мається на увазі закон), за загальним правилом, набирає чинності та його приписи можуть застосовуватися як обов'язкові юридичні норми.
Прийнятий Верховною Радою України закон підписує Голова Верховної Ради України. Далі закон передається Президентові України, який як глава держави підписує його протягом п'ятнадцяти днів після його отримання. В той же строк Президент України в разі незгоди із законом може скористатися правом відкладального вето й повернути його зі своїми зауваженнями до Верховної Ради для повторного розгляду.
Якщо при повторному розгляді Верховною Радою закон буде прийнятий більшістю голосів не менш як двома третинами від її конституційного складу (від загального числа народних депутатів), тобто вони підтвердять раніше прийняте ними рішення, Президент України зобов'язаний підписати закон протягом десяти днів з часу повторної передачі його на підпис та офіційно оприлюднити (ст. 94 Конституції України).
Нормотворчі процедури регламентуються конституційним та адміністративним правом, а також трудовим правом щодо укладання колективних договорів.
Нормотворчий-законодавчий процес — це тільки один з видів процедур, регульованих конституційним правом.
Іншими видами процедур, що регламентуються конституційним правом (Конституцією України та спеціальними законами) є:
процедури проведення референдумів та дорадчих опитувань (консультативних референдумів);
процедури виборів народних депутатів України та депутатів місцевих рад;
процедура складання присяги народним депутатом України;
процедура відкликання народного депутата України (діяла відповідно до Закону України від 19 жовтня 1995 р. "Про відкликання народного депутата України");
процедура виборів Президента України; ^
процедура усунення Президента України з поста й порядку імпічменту та припинення його повноважень достроково за іншими підставами.
Проведення референдумів, як відомо, пов'язане переважно або значною мірою із законодавчою діяльністю. Оскільки референдум — це спосіб прийняття громадянами шляхом голосування законів, інших рішень з важливих питань загальнодержавного та місцевого значення, остільки процедура референдуму — це регламентація порядку законотворчості і нормотворчості в результаті безпосереднього волевиявлення. Звичайно, процедура, яка забезпечує адекватність висновків, відіграє в цій справі винятково важливу роль.
Вибори (складу Верховної Ради, Президента, депутатів місцевих рад) як і протилежні їм дії з відкликання чи припинення повноважень достроково — різновид юридичних організаційних процедур, що мають на меті забезпечити прийняття оптимального рішення, яке відповідало б волі більшості народу, щодо утворення законодавчого органу і призначення на посаду глави держави, також причетного до законотворчого процесу, та органів місцевого самоврядування, які здійснюють місцеве нормотво-рення.
Неважко помітити, що стосовно законодавчої процедури виборчий процес як різновид конституційного процесу має забезпечувальне значення і служить меті створення умов для плідної законотворчої (нормотворної) роботи.
Отже, конституційний процес, в якому конституція сприймається як функціонуюча організаційно-правова структура держави, включає: 1) виборчий процес та як його кінцеву мету — 2) законодавчий (законотворчий) процес, кожний з яких проходить визначені законом процедури.
Для забезпечення конституційного (виборчого) процесу можуть встановлюватися й інші допоміжні процедури. Такою, наприклад, є встановлений Центральною виборчою комісією по виборах Президента України порядок перевірки додержання вимог Закону України від 5 березня 1999 р. "Про вибори Президента України" щодо збирання підписів на підтримку претендента у кандидати в Президенти України. Або: порядок реєстрації політичних партій та їх виборчих блоків, що виявили намір висунути кандидатів для участі у виборах.
До таких, що ^регламентують нормотворчий процес, може бути віднесений порядок підготовки та внесення проектів указів і розпоряджень Президента України.
Розгорнуту нормотворчу процедуру у сфері регулювання трудових відносин договірними засобами (на локальному та ширших рівнях) передбачає Закон. України від 1 липня 1993 р. "Про колективні договори і угоди" (статті 10, 11, 13, що передбачають регламентацію колективних переговорів, вирішення розбіжностей, підписання колективного договору, угоди).

Смотреть другие вопросы в разделе: Нариси з теорії права





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией