***
Главная » Нариси з теорії права » 18.1. Поняття та класифікація процедур правової діяльності



18.1. Поняття та класифікація процедур правової діяльності

Проблема процедур правової діяльності як загальнотеоретична проблема відносно нова. Достатньо переглянути підручники із загальної теорії права, щоб переконатися, що вони не містять відповідної теми. Навіть у працях монографічного характеру їй відводиться досить скромне місце: у С.С. Алексєєва та у О.В. Сурилова1 вона розглядається лише в аспекті законодавчої процедури; а у В.В. Ко-пєйчикова2 — переважно в контексті процесуального права (судово-процесуальної діяльності). Аналогічна ситуація й у виданнях, які друкувались пізніше, — в них переважає однобічність того чи іншого характеру в тлумаченні категорії "процедури правової діяльності".
І разом з тим така проблема існує і вона розробляється на серйозному науковому рівні3.
Із попередньої теми ми знаємо, що правові норми поділяються на матеріальні і процесуальні. В самому широкому розумінні процесуальні норми покликані регулювати процедури будь-якої юридичної діяльності, що здійснюється державними органами і посадовими особами та змістом якої є застосування (реалізація) норм матеріального права.
Терміни "процедура" і "процес" в їх широкому розумінні синонімічні, оскільки походять, по суті, від одного кореня: (від лат. рго-cedere — просуватися, processus — просування, проходження).
В контексті нашої теми обидва ці терміни можна розуміти як порядок розгляду, обговорення, розв'язання, виконання ряду послідовних дій з юридичним наповненням, що об'єднані загальним цілеспрямуванням та в комплексі представляють, завершену юридичну діяльність.
В теорії права давно вже окреслилось смислове розрізняння цих двох термінів, причому з юридичним значенням, більше того — проглядаються смислові нюанси вживання кожного з них окремо. Наприклад, процес: 1) процес як зміна станів, стадій розвитку, які закономірно ідуть одна за одною, що представляють безперервний єдиний рух — управлінський процес; 2) як система процесуальних норм певної галузевої природи, а відповідно назви певних галузей правознавства ■*—■ цивільний процес, кримінальний процес та ін.; 3) як діяльність слідчих, прокурорських та судових органів з розслідування, розгляду, розв'язання справ та виконання прийнятих у них рішень; 4) конкретне судове провадження у справі.
Доречно зауважити, що ще відносно нещодавно термін "процесуальний" пов'язувався лише із судовим процесом, а процесуальне право тлумачилось як система норм, що регламентують судочинство. Цікаво, що в "Юридическом словаре"1 взагалі немає терміна "процедура", як його немає і в "Юридическом знциклопедическом словаре"2. Але цей термін ми зустрічаємо у "Юридичному словнику"3. С.С. Алексєєв у книзі "Проблеми теории государства и права"4 поєднує обидва терміни та користується поняттям "процедур-но-процессуальньїе формьі" (с. 241), але водночас розрізняє "процесе" і "процедуру", яку розуміє як "процесе в широком смьісле слова" (с. 242).
Процедури покликані обслуговувати різні види діяльності, що мають юридичний зміст: правотворчу, правозастосовну, в тому числі оперативно-виконавчу (адміністративну) і особливо такий різновид діяльності, як правоохоронну, що набуває характеру юрисдик-ційної діяльності.
Узагальнюючи, до певної міри умовно, можна дати таку класифікацію процедур за відповідними підставами.
За характером діяльності (як первісним поняттям), що відбувається у певних пршдедурах, є підстави розрізняти:
1. Процедури правостворювальні:
1.1. Законотворчі процедури;
1.2. Інші нормотворчі процедури (що охоплюють творення під-законних нормативних актів).
2. Правозастосовні процедури:
2.1. Організаційні процедури;
2.2. Управлінські процедури;
2.3. Юрисдикційні процедури:
2.3.1. Юрисдикційний процес;
2.3.2. Квазіюрисдикційні процедури.
3. Організаційно-технічні процедури (стандарти виконання робіт). Окремі види процедур можуть мати змішаний (інтегративний)
характер, наприклад, бюджетний процес, що являє собою регламентований законодавством порядок складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання і контроль за їх виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять до бюджетної України. З наведеного переліку етапів процедури досить чітко проглядаються законодавчий, або ширше — правотворчий аспект (так, державний бюджет України затверджується законом України) і виконавчий аспект (див. Бюджетний кодекс України).
За характером комплексів норм, що регулюють процедури, можна розрізняти:
1. Процедури, що регулюються окремими процедурними нормами;
2. Процедури, визначені регламентом (більш складне утворення);
3. Процедури-процеси, визначені галузями та підгалузями процесуального права (складне утворення).
Залежно від характеру діяльності та цілей, які перед нею стоять, завдань, які в її ході мають бути розв'язані, процедури набирають більш-менш розгорнутого, більш-менш складного характеру. Відповідний характер мають й сукупності норм, що регламентують процедурний бік цієї діяльності — від окремих процедурних норм до цілісних агрегатованих комплексів норм, які органічно складають єдину закінчену систему, іменовану процесом.
Систематизація дозволяє пропонувати таку конструкцію процесуального регламентування, в якій за основу розрізняння покладено ступінь (міру) унормування відповідної діяльності процедурними (процесуальними) правилами-нормами:
1. Окремі процедурні (процесуальні) норми;
2. Системи процедурних норм як складні й цілісні утворення норм, що становлять детальну розгорнуту регламентацію форм, в яких має відбуватися регламентована діяльність.
У свою чергу, в цій останній групі можна виокремити два рівні процедурно-нормативної регламентації:
2.1. Регламенти;
2.2. Власне процес, або процесуальне право як система норм, що відповідає усім критеріям виділення в галузь або підгалузь права.
Назва окремих норм, віднесених до першої групи, "процесуальними" швидше данина традиції, аніж відображення їх сутності. Історично процесуальні норми виникли в судовому (кримінальному та цивільному) процесі, де вони носять саме такий характер. Точніше було б їх іменувати "процедурними", оскільки з то*рси зору усталених уявлень процесуальні норми — лише частина процедурних.
До першої групи норм тяжіють ті окремі процедурні норми, які "розкидані" по матеріально-правових інститутах. У традиційному розумінні вони можуть не мати нічого "процесуального". Так, окремі норми процедурного характеру можуть бути приналежністю матеріального права, органічно вмонтованими в нього. Такими нормами у цивільному праві, наприклад, є норми, що стосуються порядку укладення договорів та процедурних умов їх дійсності, а саме: норми, що визначають форми договорів — конклюдентні дії, мовчання, усна, письмова проста, письмова нотаріальна (статті 42, 45 ЦК 1963 p.). Цілком очевидно, що ці норми не мають нічого спільного з нормами відповідної цивільному праву галузі процесуального права — цивільного процесуального права.
Інколи окремі процесуальні норми, що належать до першої групи класифікації, утворюють окремі правові інститути або, як мінімум, входять складовою частиною до правових інститутів у вигляді субінститутів. Наприклад, норми, що регламентують порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності (їх в КЗпП порівняно небагато, це статті 147-1—152, не враховуючи глави XV, де йдеться про індивідуальні трудові спори), дають підстави говорити про дисциплінарне провадження як, хоча і не складне, але закінчене процедурно-правове поняття. Ці ж норми разом з іншими матеріальними нормами трудового права про стягнення за порушення трудової дисципліни утворюють правовий інститут "дисциплінарної відповідальності" — комплексний матеріально-процесуальний правовий інститут.
Друга, за нашою класифікацією, група норм має більший склад і складнішу структуру.
Процедура-регламент має на меті встановлення найбільш доцільного, раціонального, економічного, єдиного та уніфікованого порядку виконання управлінських робіт органом, підрозділом, службовцем. Регламенти встановлюються для типових і стабільних видів управлінських робіт або їх елементів, не заважаючи, а навпаки, сприяючи проявам їх творчо-евристичного змісту. Йдеться про такі роботи, як: засідання колегіальних органів, службових нарад, діяльність атестаційних та кваліфікаційних комісій, виїзди співробітників у службові відрядження, організація робочого часу тощо. В процедурі-регламенті немає сторін, пов'язаних процесуальними відносинами та загальністю.
Вищим ступенем процедурної регламентації є процес як особливий різновид процедури. Не будь-яка процедура є процесом. Процес від регламентів відрізняється, як правило, за такими характеристиками: 1) порядок встановлення процедурних норм (приймаються органами найвищого рівня — загальнодержавним законодавчим органом, тоді як регламенти можуть прийматися також й органами нижчого ієрархічного рівня — там, де в цьому виникає потреба, наприклад, місцевою державною адміністрацією); 2) більш високий рівень регламентаційності (регламентаційний рівень); 3) абсолютний ступінь правової обов'язковості процедурних правил, порушення яких спричиняє анулювання прийнятих рішень; 4) можливість притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні процедурних правил.
Сучасному праву України відомі п'ять видів процесу — цивільний, господарсько-судовий, кримінальний, адміністративний, кон-ституційно-юрисдикційний. Вони мають певні загальні риси та характеристики.
Процес (судочинство, провадження) як специфічний вид юридичної діяльності відрізняється від інших видів юридичної діяльності тим, що:
1) в його ході здійснюється юрисдикційна діяльність, для якої характерно застосування владно-примусових повноважень, що мають обов'язкову силу для усіх адресатів (застосовується примус або розв'язується питання про право за заявами зацікавлених осіб);
2) йому властивий такий високий ступінь регламентації процедури, її "формалізації", який створює оптимальні умови і гарантії розв'язання справи згідно з об'єктивною істиною як запорукою справедливості;
3) він будується на засадах змагальності, що забезпечує сторонам рівні можливості для відстоювання своїх інтересів;
4) його предмет дослідження та розв'язання становлять переважно обставини ретроспективного характеру.
Отже, процес має за мету встановлення і додержання форм діяльності, що служать досягненню об'єктивної істини у справі, в певному смислі ретроспективної за характером. В процесі встановлюються побудовані на засадах змагальності процесуальні відносини між сторонами, як вираз прав та кореспондуючих їм обов'язків.
З поняттям "процесуальний" пов'язано багато інших похідних понять: "процесуальні форми", "процесуальні стадії", "процесуальні строки", "процесуальні права", "процесуальне правонаступ-ництво" та ін.
Процедури-процеси виступають в різних властивостях (функціональних ролях):
як спосіб забезпечення прав громадян та інших суб'єктів;
як метод встановлення об'єктивної істини, що виступає неодмінною передумовою правильного розв'язання правової проблеми;
як гарантія прийняття законного та обгрунтованого рішення;
як засіб попередження зловживань та порушення законності.
Узагальнюючи, можна сказати, що мета і смисл правових процедур, їх значення дістають вияв у двох взаємопов'язаних постулатах:
1) розв'язання проблеми відповідно до об'єктивної істини, яка надійно може бути встановлена лише в результаті додержання певних процесуально-процедурних форм — принципів, правил і технології роботи;
2) законне й справедливе розв'язання проблеми з врахуванням правомірних інтересів учасників суспільного процесу (або конкретної справи) та фактичних обставин, в яких вона (проблема) виникла.

Смотреть другие вопросы в разделе: Нариси з теорії права





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией