***
Главная » Нариси з теорії права » 16.1. Поняття правомірної поведінки



16.1. Поняття правомірної поведінки

Загальне поняття поведінки може бути пов'язане з двома якісно відмінними видами об'єктів: 1) з природними та штучними, тобто з фізичними, біологічними та іншими об'єктами, що не виходять на суспільні відносини, і 2) з соціальними об'єктами та умовами життя.
Право, як відомо, є регулятором суспільних відносин. Тому сферою його впливу є соціальні об'єкти, його цікавлять лише соціально значимі акти поведінки, тобто всі ті, які з морфологічного боку вивчаються соціальною психологією.
З точки зору цієї науки, поведінка є перетворенням внутрішнього стану людини в дії щодо соціально значущих об'єктів. Вона (поведінка) дістає вияв у зовнішніх діях (вчинках) людей, в якій реалізуються внутрішні спонукання людини1.
Зовнішня поведінка дістає вияв: 1) у практичних (фізичних) діях людей або є 2) вербальною (словесною). До цих форм зводиться все розмаїття зовнішньої людської активності. Ними (цими формами) охоплюються як дії, так і бездіяльність, щодо якої міг би виникнути сумнів, оскільки в цьому разі поведінка людини, здавалось би, нічим не виражена ззовні. Проте, як справедливо зауважує В.Н. Кудрявцев, будь-яка конкретна бездіяльність визначається тільки через ознаки кореспондуючої їй дії. При злочинній бездіяльності, наприклад, поведінка особи полягає в тому, що вона не вчиняє суспільно необхідних, обов'язкових дій, що випливають з її професіональних обов'язків, прямих вказівок закону тощо. Право не регулює бездіяльність, воно приписує або забороняє ті чи інші дії. При цьому, природно, воно розглядає бездіяльність як вчинок, але досить специфічний: як відсутність поведінки, передбаченої законом2. '
Правомірна поведінка — це завжди свідома поведінка4, тобто поведінка, образ якої та оцінка як діяння, що узгоджується з правовими приписами, проходить через свідомість людини. Цією властивістю правомірна поведінка відрізняється від діянь, які подібні до них лише за зовнішніми ознаками, які випадково збігаються, що не охоплюються повною мірою свідомістю. Наприклад, поведінка психічно хворої неосудної людини не є ланцюгом суцільних правопорушень. Людина може поводитись правильно з точки зору правових уявлень, але така поведінка — не обов'язково продукт її свідомості. Це важливо підкреслити, оскільки, як відомо, право виконує свою регулятивну роль, впливаючи на свідомість людини.
Отже, поведінка з позицій оцінки її відношення до права (чи її зв'язків з правом) може бути класифікована у такий спосіб:
1. Індиферентна до права, тобто поведінка, що лежить поза сферою дії права, що визначається іншими, неправовими соціальними регуляторами; інакше — юридично байдужа поведінка.
2. Юридично значуща поведінка:
2.1. Правомірна, або поведінка, що дотримує вимог права (правових норм), не виходить за його межі.
2.2. Неправомірна, або протиправна, тобто правопорушуюча поведінка, що відступає тією чи іншою мірою від вимог правових норм, або в крайньому ступені виразу — правопорушення.
Правомірною чи неправомірною може бути лише поведінка, якій можна дати юридичну оцінку, оцінити її з позицій відповідності нормам права. Не будь-яку, що не суперечить праву, більше того, корисну поведінку є підстави відносити до правомірної. З тієї простої причини, що вона взагалі лежить за площиною (сферою) правового регулювання, або, інакше кажучи, з причини відсутності норми права, яка служила б еталоном її юридичної кваліфікації, більше того — з причини відсутності потреби в такій нормі. Це нейтральна щодо права поведінка. Водночас не кожна шкідлива чи небажана поведінка, що заслуговує негативної оцінки, або просто несхвалення, має розглядатись як протиправна. Отже, з правової точки зору вона також може характеризуватись як нейтральна. Скажімо, неучасть у виборах народних депутатів України в разі, якіцсьвона мала масовий характер, може призвести до визнання виборів такими, що не відбулись, а отже до повторних виборів, що спричиняє значні витрати державного бюджету. Проте така поведінка (неучасть) не може вважатися протиправною, оскільки не виходить за межі дозволеного законом про вибори. Ця поведінка правомірна, оскільки використати чи не використати своє право — справа самого суб'єкта (громадянина). Якщо ж він не взяв участі у виборах з незалежних від нього причин, то тим більше немає підстав дорікати йому за неправомірну поведінку.
Правомірна поведінка являє собою загальну форму реалізації суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Виходячи з цього в літературі дають таке визначення: правомірним є лише таке суспільно корисне діяння, яке являє собою: 1) або використання (чи невикористання, коли це допускається законом) юридичного права, або 2) виконання (чи невиконання, коли це допускається законом) юридичного обов'язку1. Особливим різновидом поведінки є спеціально заохочувана правом і державою соціально корисна поведінка. Це поведінка, яка є правомірною або межує з правомірною, а тому навіть не будучи використанням права чи виконанням обов'язку заохочується правом і державою.
Держава не індиферентна до правомірної поведінки. Під кутом зору цього критерію правомірну поведінку можна поділити на: 1) просто правомірну поведінку; 2) спеціально заохочувану правомірну поведінку, яка значною мірою є проявом соціально-право^ вої активності. Варто зауважити, що межі між названими видами поведінки умовні. Соціально-правова активність, що передбачає високий ступінь свідомості та ініціативи, може збігатись з правомірною поведінкою, що виражається у виконанні юридичних обов'язків, а отже, також заслуговує всілякого заохочення.
Правомірна поведінка обумовлена цілим комплексом взаємопов'язаних та взаємодоповнюючих мотивів, до яких можна віднести:
1) усвідомлення важливості та необхідності додержання вимог права у своїх власних інтересах;
2) усвідомлення того, що недоторканність своїх прав можлива за неодмінного відповідного поважання прав інших учасників суспільних відносин;
3) почуття громадянськості, святості обов'язків перед суспільством, державою та усвідомлення необхідності додержання правопорядку в загальних інтересах;
4) побоювання невигідних правових наслідків неправомірної поведінки.
Таким чином, мотиви правомірної поведінки в основному мають подвійну природу:
1) конструктивні, позитивні мотиви;
2) мотиви, що є наслідком боротьби двох протилежних установок — деструктивних і конструктивних, коли превалюють останні.
Держава використовує досить різноманітні заохочувально-стимулюючі заходи, впливаючи на відповідні мотиваційні механізми правомірної поведінки. Особливе місце серед них посідають заходи правового характеру.
Система заохочувальних заходів правового характеру, що виокремлюються за галузевою ознакою, може бути представлена у такому вигляді:
1) державно- та адміністративно-правові заходи:
державні нагороди (црдени, медалі, відзнаки, почесні звання) та відомчі відзнаки;
2) за трудовим правом: заохочення та інші заходи стимулювання;
3) цивільно-правові заходи:
відшкодування шкоди, завданої внаслідок рятування майна іншої особи;
4) заходи кримінально-правового походження:
звільнення від кримінальної відповідальності за добровільної відмови від доведення злочину до кінця за умови, що фактично вчинене діяння не містить складу іншого злочину (ст. 17 КК);
5) фінансово-правові заходи:
пільгові умови оподаткування та кредитування. Наприклад, Закон України від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (в редакції Закону від 1 червня 2000 р.) у ст. 38 передбачає: "Держава стимулює створення і використання винаходів (корисних моделей), встановлює винахідникам і особам, які використовують їх, пільгові умови оподаткування та кредитування, надає їм інші пільги відповідно до чинного законодавства України";
6) міжнародно-правові заходи:
преференції (переваги) — торгівельні уступки, здебільшого у формі зниження чи повного скасування митних тарифів, що взаємно надаються в міжнародних договорах для розширення торгівлі між державами.
Наведений перелік заохочення правомірної поведінки не є вичерпним.
Що є підставою стимулювання певного способу поведінки з боку держави, оскільки вона у такій поведінці, закріпленій в правових нормах, зацікавлена? Такою єдиною підставою стимулювання правомірної заохочувальної поведінки є, зрозуміло, сама така поведінка, про наявність якої дозволяє судити особлива правова категорія, що може бути названа складом правомірної поведінки.
Склад правомірної заохочувальної поведінки як підстава для стимулювання — це сукупність відображених в праві ознак, що характеризують поведінку як таку, яка заслуговує заохочення.
Ці ознаки характеризують поведінку:
зі сторони суспільних відносин, на які сприятливо вплинула правомірна поведінка;'
з об'єктивної сторони, що розкриває поведінку як акт зовнішньо вираженої діяльності людини, як правомірне суспільно корисне діяння;
зі сторони окреслення правових властивостей суб'єкта, тобто людини-виконавця, автора правомірної поведінки;
з суб'єктивної сторони, що розкриває внутрішній психічний стан особи в момент здійснення правомірного заохочення вчинку.
Склад правомірної поведінки як сукупність індивідуалізуючих ознак, дозволяє розрізняти не лише правомірну та неправомірну поведінку, але й види правомірних вчинків між собою.
Більш розгорнуто про склад поведінки як сукупність ознак, що створюють підстави для відповідного (позитивного або негативного) юридичного реагування на неї з боку держави, мова йтиме далі в контексті правопорушень. Зрозуміло, елементи складу поведінки як загального родового поняття щодо складу правомірної поведінки виражені не так повно і не завжди чітко і конкретно, не так завершено і, образно кажучи, відчутно, як тоді, коли йдеться про склад правопорушення. В разі вчинення правопорушення виникає перспектива (необхідність) застосування державного примусу, пов'язаного з більш чи менш значними і різноманітними обмеженнями для людини, що потребує особливо вимогливого юридичного аналізу того, що вчинено, та обґрунтування правових обмежень.
Видові відмінності між актами правомірної поведінки можуть бути досить суттєвими. З'ясуванню їх сприяє класифікація за різними підставами (критеріями):
1) за правовою природою, або інакше кажучи, за галузевою належністю норм, в сфері регулювання яких вчинки здійснюються, — цивільно-правові, адміністративно-правові тощо;
2) за суб'єктами поведінки — діяння громадян, об'єднань громадян, посадових осіб, державних органів тощо;
3) за сферою життя суспільства, в якій діяння вчиняються, — дії політичного характеру, виробничого, економічного, культурно-просвітницького характеру тощо.
Правомірна поведінка з точки зору суб'єктивної сторони (за мотивами самої поведінки):
1) свідомо правомірна;
а) соціально-активна;
б) звично-свідома;
2) конформна, конформістська (пристосовницька);
3) маргінальна (маргінесна) — на межі з правопорушенням (водій зупиняється на червоне світло світлофора тому, що бачить інспектора ДАІ, який стоїть на узбіччі).
Можливі класифікації правомірної поведінки вторинного ряду, що поєднують різні критерії (класифікаційні підстави). Так, щодо державних органів і державних службовців традиційно розрізняють дії (функції):
правові, що дістають вияв у правотворчості, правозастосуванні; правоохоронні (правоохоронна діяльність);
неправові, матеріально-технічні, типовим проявом яких є діловодство, організаційна робота, облік, статистика тощо.
З точки зору форм реалізації розрізняють правомірні дії, що вчиняються в рамках правовідносин, і правомірні діяння, Що вчиняються поза правовідносинами.
Цілком природно, що можливості класифікації правомірної поведінки наведеним не вичерпуються.

Смотреть другие вопросы в разделе: Нариси з теорії права





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией