***
Главная » Нариси з теорії права » 14.3. Тлумачення як роз'яснювальна діяльність органів та осіб



14.3. Тлумачення як роз'яснювальна діяльність органів та осіб

Як було зазначено на початку теми, тлумачення у другому значенні — це роз'яснення змісту норми, що виходить від певних осіб та органів та має допоміжне адаптаційне значення для правильного застосування норми в конкретних ситуаціях.
Видами тлумачення у такому аспекті є офіційне та неофіційне тлумачення. Вони розрізняються за чотирма параметрами: 1) за суб'єктами тлумачення; 2) за ознакою обов'язкової юридичної сили для виконавців; 3) за формою, в якій дістає вияв тлумачення; 4) за елементами правової врегульованості меж та процедури здійснення.
Офіційне тлумачення може бути нормативним та казуальним.
Нормативне тлумачення дається органами і посадовими особами, спеціально на те уповноваженими; воно поширюється на всі випадки, передбачені нормою; до нього звертаються, коли виникає необхідність додаткового роз'яснення раніше виданого акта або окремих його норм; ці роз'яснення безумовно обов'язкові в процесі застосування права і мають юридичну силу.
В правовій системі сучасної України є три різновиди нормативного тлумачення: конституційне, автентичне і легальне.
Конституційне тлумачення започатковане Конституцією України 1996 р. і здійснюється утвореним відповідно до Конституції Конституційним Судом України. Згідно з Конституцією Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції України. Проблема тлумачення в діяльності Конституційного Суду України реалізується в трьох контекстах: 1) тлумачення в процесі вирішення питань про відповідність Конституції України (конституцій-ність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України та правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) тлумачення у зв'язку з вирішенням питання про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість; 3) офіційне тлумачення Конституції та законів України.
Суб'єкти права звернення до Конституційного Суду визначені Законом України "Про Конституційний Суд України". Звернення залежно від його суб'єктів та змісту може здійснюватись або у формі конституційного подання або у формі конституційного звернення.
У першому випадку (при з'ясуванні конституційності правових актів) справа може розглядатись Судом за конституційним поданням одного з таких суб'єктів: Президента України, не менш як сорока п'яти народних депутатів України, Верховного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
У другому випадку (при з'ясуванні відповіднорті Конституції міжнародних договорів України) суб'єктами права jm конституційне подання можуть бути Президент України, Кабінет Міністрів України.
Що стосується третього випадку (офіційне тлумачення Конституції та законів України), то тут можливі два варіанти: 1) справа розглядається за конституційним поданням, суб'єктами якого можуть бути Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші Крим, органи місцевого самоврядування; 2) справа розглядається за конституційним зверненням у вигляді письмового клопотання до Конституційного Суду про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи. Суб'єктами права на конституційне звернення в цьому випадку є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.
У результаті конституційного провадження, розглянувши справу, Конституційний Суд у першому випадку приймає рішення, в другому та третьому — дає висновки, які відповідно можуть містити 1) визнання неконституційним правового акта повністю або в окремій його частині (рішення); 2) визнання відповідності Конституції України міжнародних договорів України (висновки щодо другого випадку); 3) дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України (висновки щодо третього випадку).
Автентичне тлумачення дає сам орган законодавчої влади чи інший нормотворчий орган (орган, який видав акт) шляхом видання відповідних роз'яснюючих актів. Наприклад, Указ Президента України від 27 січня 1999 р. № 71/99 "Про тлумачення окремих положень Указу Президента України від 18 червня 1998 року № 651".
У зв'язку із впровадженням конституційного тлумачення важливо з'ясувати питання, що стосується законодавчого органу, а саме: чи не вплинуло це на можливості Верховної Ради України здійснювати автентичне роз'яснювальне тлумачення нею ж прийнятих законів? Це дуже важливо, оскільки щодо збереження повноважень Верховної Ради на офіційне тлумачення висловлюються протилежні думки, переважно заперечувального характеру. Раніше Верховна Рада, як відомо, здійснювала таку функцію (а ще раніше це робила Президія Верховної Ради). Такими актами тлумачення були постанови Верховної Ради, які вона видавала в порядку роз'яснення законів України. Наприклад, постанова Президії Верховної Ради від 9 лютого 1990 р. "Про роз'яснення положень статті 49 Закону про вибори депутатів місцевих Рад народних депутатів"; або постанова Верховної Ради України від 7 липня 1992 р. "Про тлумачення постанови Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 р. "Про захист суверенних прав власності Української РСР".
Отже, залишається питання, чи є Верховна Рада в умовах функціонування Конституційного Суду суб'єктом права конституційного подання і в разі виникнення потреби у роз'ясненні закону може діяти тільки через Конституційний Суд, чи як суб'єкт нормо-творчості може вирішувати таку проблему самостійно? Згідно з Конституцією Верховна Рада може бути суб'єктом права на конституційне подання, але виключно зі специфічного питання, а саме—у справі щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (Закон України "Про Конституційний Суд України", статті 13, 41).
Але Верховна Рада України не має потреби бути суб'єктом права на конституційне подання з питань офіційного тлумачення законів України, оскільки вона як орган законодавчої влади може вирішити проблему щодо прийнятих нею законів шляхом автентичного тлумачення, а також внесення до них змін та доповнень, а тому у неї немає потреби звертатись до конституційного правосуддя Звернення до суду (Конституційного в тому числі) обумовлено необхідністю розв'язання колізій інтересів, які тільки він (суд) и може вирішити.
Автентичне ж тлумачення має на меті належне виконання покладених на орган завдань, в даному разі — нормотворчих, тобто доведення творення норми до логічного оптимуму (завершення).
Відсторонення ж Верховної Ради від можливості тлумачити закони було б незрозумілим. Скажімо, відповідно до Закону України аПро судоустрій України" навіть Верховний Суд України здійснює таку функцію: дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства. D
Проте зазначене (щодо можливості тлумачення Верховною Радою України законів та внесення до них змін і доповнень) не стосується Конституції України, оскільки відповідні функції передбачають спеціальний порядок і процедури.
Автентичне тлумачення - це органічна функція (властивість) нормотворчого органу, тому він не може бути її позбавлений.
Легальне тлумачення - це тлумачення чинного законодавства, що виходить від особливих органів в силу спеціальних повноважень (наприклад, Міністерства праці та соціальної політики України, Пленуму Верховного Суду України та ін.), але без вторгнення в сферу нормотворчої діяльності.
Таке тлумачення здебільшого набирає вигляду роз'яснення законів та інших нормативних актів, яке дають центральні органи держави у зв'язку з тими чи іншими питаннями практики виконавчої та судової діяльності. Будучи, по суті, різновидом легального тлумачення такі роз'яснення викликані необхідністю послідовної реалізації нормативних актів адекватно вираженій в них волі нор-мотворця. Такий само характер мають й роз'яснення-тлумачення, що йдуть від офіційних посадових осіб, набираючи характеру офіційного квазінормативного легального тлумачення.
Легальним тлумаченням є, по суті, видане 6 листопада 1993 р. спільно Міністерством праці, Міністерством фінансів і Міністерством соціального захисту населення Роз'яснення до Положення про порядок призначення та виплати державної допомоги сім ям з
дітьми.
Відповідний вищестоящий орган, який видав нормативно-правовий акт, може наділяти спеціалізовані органи виконавчої влади повноваженнями давати тлумачення (роз'яснення) щодо застосування таких актів. .
Наприклад, Кабінет Міністрів України своєю постановою від 14 березня 2002 р. № 415 "Про затвердження Порядку використання коштів резервного фонду бюджету" доручив Міністерству фінансів України давати роз'яснення щодо застосування Порядку.
Повноваженнями давати роз'яснення-тлумачення наділені й вищі судові органи загальної юрисдикції. Пленум вищого спеціалізованого суду дає роз'яснення з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції. Пленум Верховного Суду України як найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції дає роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, у разі необхідності визнає нечинними відповідні роз'яснення вищих спеціалізованих судів (Закон України "Про судоустрій України", статті 44, 55).
Згідно із Законом України "Про прокуратуру" певне відношення до тлумачення законів має і прокуратура, виступаючи суб'єктом ініціативи щодо судового тлумачення. Так, у ст. 43 цього Закону зазначається, що "Генеральний прокурор України має право вносити на розгляд Пленуму Верховного Суду України подання щодо роз'яснень судам з питань застосування законів при розгляді кримінальних, цивільних справ і справ про адміністративні правопорушення".
Казуальне тлумачення. Як зазначалось, крім нормативного, існує ще й другий вид офіційного тлумачення — казуальне. Цей вид тлумачення являє собою офіційне роз'яснення смислу норми (нормативного акта) у зв'язку та з приводу розгляду конкретної справи і формально обов'язкове лише при її розгляді.
Розрізняють такі види казуального тлумачення: судове та адміністративне.
Судове тлумачення — це роз'яснення, яке дається в судових рішеннях, вироках, ухвалах і постановах. Воно обов'язкове лише у тій справі, у якій винесено судовий акт. Таким, приміром, буде тлумачення, що міститься в ухвалі суду касаційної інстанції, якою скасовано вирок або рішення у цивільній справі, винесене судом першої інстанції.
В КПК (ст. 371) прямо зазначається, що "неправильним застосуванням кримінального закону, що тягне за собою скасування або зміну вироку, є: ...3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змістові". Тому при скасуванні або зміні вироку в ухвалі касаційної інстанції "повинно бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення" (ст. 378).
При повторному розгляді справи суд першої інстанції, має враховувати тлумачення закону, дане вищою судовою інстанцією.
Адміністративне тлумачення — це роз'яснення, що даються з конкретних питань органами виконавчої влади (центральними та місцевими органами державної адміністрації, державними інспекціями). Таким, приміром, буде роз'яснення, яке дається офіційним органам у конкретній справі в зв'язку із запитом чи скаргою, що надійшли.
Казуального характеру набирає й тлумачення, яке дає Рахункова палата. Згідно із Законом України "Про Рахункову палату" Рахункова палата як постійно діючий орган контролю, утворюваний Верховною Радою України, в необхідних випадках "може надавати консультації та роз'яснення з питань застосування норм чинного законодавства України щодо об'єктів, на яких проводився контроль" (ч. З ст. 29).
Неофіційне тлумачення — це роз'яснення не по офіційних каналах, а тому воно не має обов'язкової юридичної сили. Воно може бути враховане при застосуванні закону в силу авторитетності джерела, з якого виходить, та його логічної переконливості.
Розрізняють тлумачення, що йде від державних і громадських діячів, та доктринальне.
Тлумачення законів державними та громадськими діячами може даватися в довільній формі у доповідях, виступах, інтерв'ю, в газетних та журнальних статтях тощо.
Доктринальне тлумачення виходить від вчених і спеціалістів відповідних галузей законодавства. Доктринальним є тлумачення, яке дається у спеціальній навчальній та науковій юридичній літературі. Доктринальним буде також тлумачення, яке міститься в науково-практичних коментарях до кодексів, а також до будь-яких інших законів (за винятком, зрозуміло, тих місць, де автори наводять офіційне тлумачення змісту статей закону). Зручність науково-практичних коментарів полягає в тому, що в них дається постатейне систематизоване тлумачення в симбіозі його офіційної і доктринальної форм. До доктринального слід віднести й тлумачення, яке дається іноді фахівцями-юристами у вигляді відповідей на запитання читачів на шпальтах офіційних друкованих органів ("Голос України" — газета Верховної Ради України, "Урядовий кур'єр" — газета органів виконавчої влади України). Той лише факт, що роз'яснення даються в газетах, які видаються офіційними державними органами, котрі самі є нормотворцями за своїм призначенням, не перетворює тлумачення в зазначених випадках в офіційне.
Можна зазначити також, що від однієї й тієї ж особи можуть виходити різні за своєю правовою природою тлумачення. Якщо воно міститься в указі чи розпорядженні Президента України — це офіційне тлумачення, якщо у його доповіді чи виступі — це тлумачення державного діяча, тобто неофіційне. Саме форма, якої набуває тлумачення, набирає тут значення вирішального критерії для правильної класифікації, а отже, й визначення юридичної сили тлумачення.
Інколи в підручниках виділяють тлумачення під назвою "повсякденне", маючи на увазі розуміння правових текстів будь-яким суб'єктом права для задоволення своєї зацікавленості. Проте таке тлумачення не має підстав вважатися фактором правозастосовної діяльності, оскільки не може бути віднесено ні до категорії роз'яснювального, ні до категорії з'ясовувального тлумачення.

Смотреть другие вопросы в разделе: Нариси з теорії права





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией