***
Главная » Нариси з теорії права » 13.2. Стадії процесу застосування юридичних норм



13.2. Стадії процесу застосування юридичних норм

Правозастосування — це складний вид діяльності. Для оволодіння мистецтвом застосування норм права у конкретних справах важливо опанувати технологією цієї діяльності. В технологічному аспекті вона складається з низки стадій, що йдуть в певній логічній послідовності, незважаючи на те, що кожна справа має свою фактичну неповторність.
До визначення кількості стадій можна підходити з меншим чи більшим ступенем узагальнення фактичних операцій, які становлять зміст цих стадій. Тому в спеціальній літературі зустрічаємо розбіжності щодо їх кількості.
До основних «йадій процесу застосування норм права можна віднести такі:
1) вивчення фактичних обставин справи;
2) вибір відповідної норми права;
3) перевірка відповідності змісту норми офіційному тексту, встановлення меж юридичної дії норми та з'ясування, яка саме редакція норми (у разі її зміни) має застосовуватись — нова чи попег редня;
4) аналіз змісту норми права, тобто її тлумачення;
5) прийняття (винесення) рішення компетентним органом чи посадовою особою;
6) виконання рішення та доведення його змісту до відома зацікавлених осіб та організацій.
1. Вивчення фактичних обставин справи.
Ця стадія включає такі дії:
визначення кола фактів, необхідних для розв'язання справи;
збирання та процесуальне закріплення фактів;
дослідження фактів з точки зору встановлення їх достовірності (вірогідності) та достатності;
оцінку фактів з точки зору їх істинності або помилковості.
Збирання, аналіз та оцінка фактів, необхідних для розв'язання; справи, проводиться, звичайно, за допомогою певних юридичний засобів та в установлених законом формах і порядку. Часто в законі спеціально вказується, які джерела відомостей та в якому процесуальному порядку можуть бути використані як докази у справі. Це ілюструють статті КПК, зокрема, ст. 64 — "Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі", ст. 65 — "Докази", ст> 68 — "Показання свідків", ст. 167 — "Допит свідка" та інші.
Поняття "докази" вживається у двох значеннях: 1) як будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються всі обставини справи; 2) як джерела доказів, з яких добуваються зазначені фактичні дані.
Згідно з Кримінально-процесуальним кодексом такими джерелами є: показання свідка, показання потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, документи, а саме —•■■ протоколи слідчих і судових дій та інші письмові матеріали. Ніякими іншими джерелами слідчі органи і суд не можуть користуватися в процесі доказування.
Оцінка доказів у справі проводиться за принципом вільної оцінки доказів (тобто за внутрішнім переконанням відповідних осіб, ст. 67 КПК). В результаті дослідження фактичних обставин у справі має бути встановлена об'єктивна істина як необхідна умова додержання законності та винесення (прийняття) справедливого рішення.
2. Вибір відповідної норми права.
Ця операція здійснюється на основі правової кваліфікації, тобто з'ясування питання про те, згідно з якою нормою (або нормами) має розв'язуватися певна ситуація з конкретним фактичним складом (змістом).
Наприклад, в КК є понад два десятки статей, які передбачають відповідальність за ті чи інші різновиди вбивства або дії, пов'язані з убивством. Це статті від 115 по 120, 129, а також — 112, 258, 294, 345, 346, 348, 350, 377, 379, 386, 398, 404, 405, 443; замах на вбивство — статті 15, 115, співучасть у вбивстві — статті 27, 115 та ряд інших статей. Цілком очевидно, що вибір норми в подібних ситуаціях є справою досить складною та відповідальною.
Юридична кваліфікація ситуації (фактів, обставин), що потребує правового розв'язання і яка здійснюється в цій стадії, має попередній, не остаточний характер; вона уточнюватиметься в наступних стадіях.
3. Перевірка відповідності змісту норми офіційному тексту, її чинності, встановлення меж юридичної дії норми та з'ясування, яка саме редакція норми (уразі її зміни) має застосовуватись — нова чи попередня.
Справжність змісту норми, що застосовується, перевіряється за офіційним текстом, який оприлюднюється у відповідних виданнях. Так, офіційними, згідно з Указом Президента, є такі видання: "Відомості Верховної Ради України", "Офіційний вісник України", газета "Урядовий кур'єр", а згідно з Регламентом Верховної Ради — крім перелічених, ще й газета "Голос України". Офіційні тексти нормативних актів (кодексів, законів) можуть бути представлені також у вигляді окремих самостійних видань.
Ця стадія включає з'ясування питань щодо сфери юридичної дхі норми — у часі, просторі, за колом осіб. У цьому полягає передумова наступної стадії, тобто загального, генерального аналізу норми (її тлумачення).
Наприклад, вирішуючи питання, що випливають із Закону України від 28 лютого 1991 р. "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", необхідно враховувати не тільки те, що у грудні того ж року він був переглянутий і затверджений у новій редакції згідно із Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", але й в подальшому до нього неодноразово вносились зміни. Тому саме за останнім текстом, що враховує всі зміни, необхідно вирішувати, приміром, питання про коло осіб, які згідно із Законом мають бути віднесені до категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
4. Аналіз змісту норми права, тобто її тлумачення.
В процесі тлумачення суб'єкт правозастосування встановлює справжній смисл норми, зміст волі, яка в ній виражена, її основну мету та соціальну спрямованість, можливі наслідки її дії, з'ясовує суспільно-політичні умови її прийняття.
Для встановлення адекватного змісту норм правозастосовую-чий суб'єкт може, а іноді зобов'язаний звертатись до інтерпрета-ційних актів та інших джерел офіційного чи неофіційного тлумачення, що виходить від різних органів та осіб і яке має на меті полегшити розуміння цих норм.
Враховуючи значення тлумачення юридичних норм не лише як стадії процесу застосування, а й взагалі в реалізації права в усіх її проявах, воно докладніше буде розглянуто в окремій темі.
Лише після встановлення адекватного змісту нормативного припису шляхом його ретельного аналізу (тлумачення) можна перейти у правозастосовчій діяльності до наступної стадії процесу застосування норми права.
5. Прийняття рішення компетентним органом чи посадовою особою.
З прийняттям рішення пов'язана остаточна юридична кваліфікація ситуації, що викликала необхідність застосування норм права, та визначення на їх підставі правових наслідків щодо конкретних "дійових" осіб — учасників правовідносин.
Ця стадія більш-менш врегламентована. Особливо детально врегульована процедура розгляду справи та прийняття рішення в суді (див. ЦПК, КПК та інші); менше — в деяких колегіальних юрисдикційних органах, таких як адміністративні комісії, комісії з трудових спорів та при розгляді справи одноосібно посадовими особами (див. КпАП, КЗпП).
Для наочності достатньо зазначити, що глава 28 КПК ("Поста-новлення вироку"), присвячена питанням винесення вироку як формі судового рішення у кримінальних справах, охоплює статті 321—346. Стаття 324 цього ж Кодексу містить 14 конкретних питань, на які щоразу суд повинен дати відповідь, постановляючи вирок у кримінальній справі щодо кожного з підсудних, тобто застосовуючи норми КК до конкретних випадків, що стали предметом розгляду справи.
Мінімально поки що врегламентований процес прийняття рішення одноособово посадовими особами різних органів виконавчої влади та керівниками підприємств, установ, організацій. За винятком окремих аспектів процедурного характеру, які справді вимагають правового унормування у відповідних законах (приміром, у КЗпП), в загальних положеннях при прийнятті рішення керуються рекомендаціями загальної теорії соціального управління та прийняття управлінських рішень, які мають технологічний, а не правовий характер.
6. Виконання рішення та доведення його змісту до відома зацікавлених осіб та організацій.
Це завершальна стадія застосування норм права. Вона охоплює звернення рішення до виконання та доведення його змісту до відома належних осіб. Фактичне виконання рішення лежить за межами процесу застосування норми права.
Елементи регламентації цієї стадії, як і в попередніх стадіях, також можуть бути вказані у відповідних нормативних актах.
Так, згідно з КпАП: 1) постанова у справі про адміністративне правопорушення оголошується негайно після закінчення розгляду справи; 2) копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено; 3) у той же строк копія постанови вручається або висилається потерпілому на його прохання; 4) копія постанови вручається під розписку; 5) в разі, якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі; 6) орган чи посадова особа, які розглядали справу про адміністративне правопорушення, в разі, коли це передбачено законом, про прийняте рішення (про накладення на винного стягнення) доводять до відома адміністрації та інших вказаних в законі осіб та організацій за місцем роботи, навчання або проживання порушника (статті 285, 286 КпАП). V
Цілком очевидно, що технологічна послідовність дій, яка викладена як стадії застосування норм права, є логічно оптимальним шляхом його використання. А отже, зазначена послідовність має бути дотримана за будь-якого звернення до чинного права для розв'язання життєвих проблем та ситуацій, навіть тоді, коли йдеться не про юрисдикційну діяльність спеціальних органів. Правда, за цих обставин правокористувач на відміну від правозас-тосовуючих органів в разі недодержання правил, що ведуть до адекватного розуміння змісту норм, ризикує лише своїми власними інтересами.

Смотреть другие вопросы в разделе: Нариси з теорії права





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией