***
Главная » Нариси з теорії права » 11.3. Характеристика основних галузей права (за змістом та джерелами)



11.3. Характеристика основних галузей права (за змістом та джерелами)

Характеристика основних галузей права включає з'ясування змісту (визначення), структури (підгалузі та правові інститути) та основних джерел у формально-юридичному смислі. Кожна галузь — це система юридичних норм певної специфіки.
Конституційне право — це система норм, які регулюють основоположні, визначальні суспільні відносини, що складаються між такими трьома суб'єктами, як громадяни, народ, об'єднаний у суспільство, та держава і які (норми) становлять правовий фундамент усього суспільного життя, визначаючи статус особи як людини і громадянина, основні засади організації та функціонування суспільства і держави.
За більш розгорнутого підходу до розкритая змісту конституційного права можна виділити групи норм, якими визначаються:
1) основи правового статусу (положення) людини як громадянина;
2) правова характеристика суспільства та основи взаємовідносин суспільства і держави;
3) основні сутнісні характеристики держави та символи національно-державної ідентичності, що уособлюють суверенність, незалежність держави як суб'єкта права та її національно-історичну відмінність від інших держав;
4) основні принципи здійснення народовладдя та формування представницьких органів (виборча система);
5) основні засади побудови державного апарату як організаційного знаряддя здійснення державної влади та основи компетенції державного апарату;
6) основи територіального (адміністративно-територіального) устрою;
7) основні засади здійснення місцевого самоврядування.
Певний час конституційне право в нашій теорії права називалось державним правом. Проте така назва не була адекватною сутності явища, бо в цілому об'єктивне (позитивне) право з усіма його галузями йде від держави, тому є державним, що створювало перекручене уявлення і не відповідало змісту цієї галузі. Термін "конституційне" (від лат. "constitutio") означає — устрій, побудова, структура. Будь-яке суспільство, держава незалежно від наявності писаного закону із назвою Конституція має свою фактичну конституцію, тобто побудову, яка може бути зафіксована й в інших нормативно-правових актах. Так, наприклад, у Великій Британії Конституції як єдиного законодавчого акта не існує.
В конституційному праві чітко проглядаються дві підгалузі: конституційне гуманітарне право (права і свободи людини) та конституційне державне право (організаційне забезпечення реалізації влади і тут термін "державне" цілком доречний).
Конституційне право — це провідна галузь права, юридична база, платформа для усього поточного законодавства. Приміром, конституційне право визначає основи організації та діяльності органів викокавчої влади. В актах же поточного законодавства (адміністративного, зокрема) конкретно визначається правове становище кожного з них.
Джерелами конституційного права сучасної України є Конституція України, а також закони — про референдум, про вибори народних депутатів України, про статус народних депутатів, про громадянство та інші, що містять норми конституційного права.
Цивільне право — це система норм, що регулюють майнові відносини між різними юридично рівними суб'єктами, а також особисті немайнові відносини.
Цивільні майнові відносини можуть виникати між такими суб'єктами: І) між фізичними особами (громадянами); 2) між юридичними особами (підприємствами та організаціями усіх форм власності — приватної, колективної, комунальної, державної); 3) між фізичними та юридичними особами. Майнові відносини, що регулюються цивільним правом, досить різноманітні. Вони, зокрема, випливають із договорів купівлі-продажу, поставки, дарування, майнового найму, підряду, перевезення та багатьох інших договорів; із зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, тощо.
Особисті немайнові відносини — це відносини, що випливають із права інтелектуальної власності (авторського права, суміжних прав, права промислової власності — винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо); відносини, що виникають із права на життя, охорону здоров'я, на повагу до гідності та честі тощо. Вони можуть бути пов'язані чи не пов'язані з майновими відносинами.
Джерелами цивільного права є ЦК, а також закони цивільно-правового змісту — про власність, про заставу, про авторське право і суміжні права, про підприємництво та інші.
Сімейне право — це система норм, що регулюють шлюбно-сімейні відносини, а також прирівняні, похідні та пов'язані з ними інші відносний. Воно встановлює умови та порядок одруження; регулює особисті немайнові і майнові відносини в сім'ї — між подружжям, між батьками і дітьми, між іншими членами сім'ї; відносини, які виникають в зв'язку з усиновленням, опікою та піклуванням, патронатом над дітьми (прийняття дітей на виховання); порядок та умови припинення шлюбу. Основним джерелом сімейного права є Сімейний кодекс України.
Трудове право — це система норм, що регулюють трудові правовідносини працівників усіх підприємств, установ, організацій з їх ^власниками, а також відносини, які не є трудовими, але безпосередньо випливають з них та тісно з ними пов'язані. > Трудові відносини — це відносини, що виникають шляхом ук-лЛадення трудового договору і є способом реалізації конституційного права на працю.
Відносинами, що випливають з трудових, є відносини, пов'язанні із забезпеченням зайнятості вивільнюваних працівників, наглядом за охороною праці, розглядом трудових спорів, державним соціальним страхуванням, притягненням працівників до дисциплінарної відповідальності, притягненням до матеріальної відповідальності, визначенням правового статусу трудового колективу, Професійної спілки, працівників з управління підприємством, установою, організацією тощо.
!;> Трудове право поширює свою регулятивну дію на усі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої приналежності.
v Джерелами трудового права є КЗпГТ, закони — про колективні Ідоговори і угоди, про оплату праці, про відпустки, про зайнятість заселення та інші, а також підзаконні нормативні акти, зокрема ^Правила внутрішнього трудового розпорядку та багато інших актів. : Земельне право — система норм, які регулюють земельні відносини, а також відносини, що виникають з*приводу використання -інщих природних ресурсів, об'єктів та систем, органічно пов'язаних із землею.
, Предмет земельного права, який становлять земельні відносини та відносини, що умовно можуть бути названі "навколоземельни-,ми", цементується тим, що всі відносини, які пов'язані з використанням різних природних ресурсів (об'єктів), групуються, фокусується навколо землі, бо земля в цьому контексті — це не тільки суходіл, але й води, повітря, надра тощо.
Отже, земельне право в широкому розумінні є складною композитною галуззю. До неї входить ряд підгалузей та самостійних правових інститутів: власне земельне право та інші підгалузі, які регулюють відповідно гірничі, лісові, водні відносини, відносини щодо використання рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря.
Власне земельне право регулює земельні відносини, тобто суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження Землею, з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Основним джерелом земельного права є Земельний кодекс (ЗК) України, а також інші нормативно-дравові акти у галузі земельних відносин.
Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються як ЗК, так і нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря. Відповідні функції щодо своїх сфер та об'єктів регулювання виконують інші підгалузі. Безпосередньо водні, лісові, гірничі тощо відносини регулюються Водним, Лісовим кодексами, Кодексом про надра, законами про охорону навколишнього природного середовища, рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря.
Адміністративне право' — це система норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у зв'язку з налагодженням та здійсненням управлінської діяльності органів держави, передусім органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, а в деяких випадках, визначених законом, й інших недержавних організацій, днляхом визначення прав, обов'язків і відповідальності учасників^цих відносин.
В структурі адміністративного права чітко проглядаються дві підгалузі: адміністративно-організаційне право (адміністративне у буквальному смислі, що регулює виконавчу, виконавчо-розпорядчу діяльність та надання управлінських послуг) та адміністративно-деліктне право (передбачає адміністративну відповідальність за адміністративні правопорушення, встановлюючи за них стягнення, тобто забезпечує адміністративно-юрисдикційну діяльність). Простежується також формування адміністративно-процесуального права.
Джерелами адміністративного права є численні закони, зокрема — про державну службу, про міліцію, про службу безпеки, про оборону та інші, а також підзаконні нормативно-правові акти, зокрема положення про центральні органи виконавчої влади — міністерства, державні комітети тощо, акти про правовий статус посадових осіб, їх повноваження.
Важливим джерелом адміністративного права є КпАП. У свій час робилась спроба створити єдиний Адміністративний кодекс, але ця проблема залишилась нерозв'язаною. Проводиться робота зі створення Адміністративно-процесуального кодексу.
Фінансове право — сукупність норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають в процесі планового акумулювання, розподілу і використання державою та органами місцевого самоврядування фінансових ресурсів (грошових коштів), необхідних для здійснення їх завдань та функцій.
Фінансове право складається із двох підгалузей: податкового та бюджетного права.
Фінансове право до останнього часу було галуззю права, яка не мала свого кодексу. Висувалась ідея створення єдиного Фінансового кодексу, проте реальний процес кодифікації пішов іншим шляхом. 21 червня 2001 р. було прийнято Бюджетний кодекс України. Триває робота над створенням Податкового кодексу.
До джерел фінансового права належать численні закони — зокрема про Державний бюджет України, про банки і банківську систему, про цінні папери і фондову біржу, про аудиторську діяльність, про систему оподаткування, про податок на додану вартість, про акцизний збір, про податок з власників транспортних засобів, інші закони та декрети Кабінету Міністрів, а також підзаконні нормативно-правові акти.
Кримінальне право — це система юридичних норм, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та яке покарання належить застосувати до осіб, винних у їх вчиненні.
Основним джерелом кримінального права є КК. Інші джерела — це переважно закони про внесення змін та доповнень до кримінального кодексу. Закони України про кримінальну відповідальність включаються до КК після набрання ними чинності. Додатковим джерелом є міжнародні договори, що передбачають відповідальність за порушення законів та звичаїв війни, за умови надання згоди на їх (договорів) обов'язковість Верховною Радою України (ст. 438 КК).
Розглянемо блок галузей процесуального права. Галузі процесуального права покликані регулювати діяльність органів судової влади та причетних до здійснення правосуддя інших суб'єктів. Згідно Із Законом України від 7 лютого 2002 р. "Про судоустрій України" І^удова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі Цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а *Шкож конституційного судочинства. Оскільки адміністративно-Шроцесуальне право, як зазначалось, перебуває у стадії формування (мається на увазі підготовка відповідного кодексу), розмова про «юго як одну з основних галузей права буде передчасною. Питан-Ш про конституційно-процесуальне права залишається поки що відкритим, оскільки відповідні матеріальні та процесуальні норми ііщцо Конституційного Суду не набрали диференційованого вигля-йу і містяться в одному законодавчому акті — Законі України від Д6 жовтня 1996 р. "Про Конституційний Суд України" (більш розгорнутому саме в своїй процесуальній частині, ніж попередній За-Жон), що дає підстави більше говорити про конституційно-судове їїраво. Тому зупинимось на трьох усталених галузях права — цивільному процесуальному, господарському процесуальному та кримінально-процесуальному.
г» Щодо перелічених галузей права правосуддя здійснюється шляхом: і 1) розгляду і розв'язання в судових засіданнях цивільних справ tt& спорах, що зачіпають права та інтереси громадян, підприємств, установ, організацій. Розгляд справ відбувається у формі цивільного процесу (провадження);
2) розгляду і розв'язання господарських спорів у формі господарського судочинства (господарського процесу, або провадження); Ь" 3) розгляду в судових засіданнях кримінальних справ і застосування встановлених законом заходів покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання невинних.
Відповідно кожний із зазначених видів правосуддя і проваджен-Ш регламентується самостійною галуззю права. і Цивільне процесуальне право — це система норм, що регулюють Порядок провадження у цивільних справах в судах та виконання судових рішень, тобто діяльність органів правосуддя та інших учасників процесу при розв'язанні спорів, що виникають із цивільних, сімейних, трудових, земельних, фінансових та деяких інших правовідносин.
Цивільне процесуальне право регламентує провадження справ: 1) у судах першої інстанції (місцевих загальних судах); 2) в апеляційних загальних судах (апеляційних судах областей тощо, а також Апеляційному суді України); 3) у Верховному Суді України (судовій палаті у цивільних справах).
Основним джерелом цієї галузі права є Цивільний процесуальний кодекс.
Господарське процесуальне право — це система норм, що регулюють порядок вирішення господарськими судами усіх рівнів господарських спорів між підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами, громадянами — суб'єктами підприємницької діяльності, тобто спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні"господарських договорів та з інших підстав.
Наведене визначення містить вказівку на основні моменти, що характеризують господарське процесуальне право, хоча й не охоплює усіх його нюансів.
Основне джерело галузі — Господарський процесуальний кодекс України.
Кримінальне процесуальне право — система норм, що регулюють порядок провадження у кримінальних справах, яке включає діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду щодо розслідування і розгляду кримінальних справ.
Завданням кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Кримінальний процес — найскладніший вид процесуально-юрисдикційної діяльності. Він включає такі стадії: порушення кримінальної справи, дізнання і досудове слідство, попередній розгляд справи суддею, судовий розгляд у суді першої інстанції, апеляційне провадження, касаційне провадження, перегляд рішення в порядку виключного провадження, виконання вироку.
Основне джерело цієї галузі — КПК.
Кримінально-виконавче право — це система норм, що регулюють порядок та умови відбування засудженими призначених судами кримінальних покарань, а також порядок діяльності установ і органів, які виконують вироки.

Смотреть другие вопросы в разделе: Нариси з теорії права





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией