***
Главная » Нариси з теорії права » 10.2. Дія закону (нормативного акта) у часі



10.2. Дія закону (нормативного акта) у часі

Три позиції (фактори) визначають часові межі дії норми права, а відповідно й нормативного акта (чи закону):
1) момент, з якого починається дія (початок дії);
2) час, протягом якого вона продовжується (тривалість дії);
3) момент, яким завершується дія (закінчення дії).
Дія закону у часі починається з моменту вступу його в силу. Мається на увазі його юридична сила.
Момент набрання чинності нормативним актом визначається різними встановленими законом (чи іншими актами) способами. Ці способи стосовно кожного конкретного нормативного акта визначаються або на підставі загальної норми про порядок введення актів у дію, або кожний раз самим цим актом згідно із загальним
правилом.
Отже, закон не закріпив єдиного порядку введення в дію нормативних актів, більше того, не поставив це в залежність від форми актів. Навіть для однотипних (одного виду) актів (наприклад, законів чи указів) передбачено альтернативні підходи до вирішення питання про порядок введення їх в дію залежно від різних обставин (наприклад, залежно від способу їх доведення до відома виконавців, оприлюднення, тобто промульгації, а також інших факторів). Наприклад, щодо законів Конституція України (ч. 5 ст. 94) передбачає: "Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом...". В чому може полягати це "інше", Конституція не визначає.
Щодо актів, які видаються Президентом України, набрання ними чинності регламентується самим Президентом. Цей порядок регулювався по-різному. Так, згідно з указами, прийнятими у серпні та жовтні 1993 p., було встановлено такий порядок: 1) укази та розпорядження Президента набирають чинності через 3 дні після їх опублікування в газеті "Урядовий кур'єр", якщо інше не встановлено в самому указі чи розпорядженні, або 2) укази та розпорядження, які не публікуються, набирають чинності через 3 дні після їх підписання, якщо інше не встановлено в самому указі чи розпорядженні. Знову ж таки так зване "інше" не визначено. Дещо пізніше, Указом, прийнятим у червні 1997 р. (з наступними змінами), порядок набрання чинності нормативно-правовими актами (указами) Президента було приведено "до єдиного знаменника" з тим порядком, який згідно з Конституцією діяв щодо законів: вони "набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення..." (п. 4).
Отже, розглянемо способи^ якими визначається момент набрання нормативними актами (зокрема законом) чинності.
1. По закінченні (за спливом) певного числа днів з дня опублікування,
Відповідно до Конституції (ч. 5 ст. 94) "закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування".
Неважко помітити, що тут виражено загальне висхідне правило, яке допускає (припускає) можливість винятків, тобто й інших способів набрання законом чинності. Зокрема, час, який обчислюється з дня опублікування, може бути й більшої тривалості, що визначається у самому акті. Так, в Законі України від 17 січня 2002 р. "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування" зазначається (ст. 10), що "цей закон набирає чинності через шістдесят календарних днів з дня опублікування". В Декреті Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 р. № 2-93 "Про порядок обкладання митом предметів, які ввозяться (пересилаються) громадянами в Україну"* було вказано, що він набуває чинності через 15 днів з дня опублікування.
Що стосується указів та розпоряджень Президента України, то вже зазначалось, що вони починають діяти через 10 днів після їх опублікування; неопубліковані акти — з моменту одержання їх відповідними органами (якщо не встановлено інший строк).
2. З дня опублікування.
Переважна більшість актів (закони, постанови, а раніше — декрети) вступає в силу (набирає чинності) саме з цього моменту — від дня опублікування, що спеціально оговорюється або в самому акті, або в постанові, яка його супроводжує (коли йдеться про закони).
Так, наприклад, у постанові Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" визначено: "1. Ввести в дію Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" з дня його опублікування".
3. З точно визначеної фіксованої дати.
Так, в Земельному кодексі України, прийнятому 25 жовтня 2001 p., зазначається: "Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2002 р." (розділ IX. Прикінцеві положення); в Сімейному кодексі України, прийнятому 10 січня 2002 p., набрання чинності визначено: "з 1 січня 2004 p.".
Закон України "Про адвокатуру", прийнятий 19 грудня 1992 p., введено в дію з 1 лютого 1993 р.
Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", прийнятий 22 жовтня 1993 p., постановою Верховної Ради введено у дію з 1 січня 1994 р. Розрив у часі — між прийняттям та введенням закону у дію — пояснюється, як правило, необхідністю проведення низки підготовчих заходів, що забезпечують його функціонування. Так, у цій же постанові (абзац перший п. 2) записано: "2. Доручити Кабінету Міністрів України: до 1 січня 1994 року прийняти необхідні нормативні акти щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", розробити механізм відповідальності посадових осіб і громадян за його порушення, а також забезпечити виготовлення та визначити порядок видачі посвідчень і знаків ветеранів війни".
Зазначений порядок введення в дію може стосуватися окремих статей та змін до них. Так, Законом від 21 червня 2001 р. Господарський процесуальний кодекс України, поряд з іншими змінами, доповнений ст. 81-1 "Протоколи". Тим же Законом визначено, що нова стаття набирає чинності з 28 червня 2002 p., тобто більше ніж через рік.
4. Закон в різних своїх частинах може вводитися у дію неодночасно, неодномоментно.
Приймаючи 18 грудня 1990 р. нову редакцію Земельного кодексу, Верховна Рада постановила: "Земельний кодекс України, крім глави 5, ввести в дію з 15 березня 1991 p., а главу 5 — з 1 січня 1992 p.; визнати таким, що втратив чинність з 15 березня 1991 р. Земельний кодекс, затверджений Законом від 8 липня 1970 p., крім статті 14, яка визнається такою, щсАтратила чинність з 1 січня 1992 р." (пізніше дату 1 січня 1992 р. було замінено на 1 липня 1992 p.).
Отже, розрив у часі між затвердженням закону та набранням ним чинності може бути більш чи менш значним. Дія якоїсь частини норм старого законодавства може деякий час за певних умов продовжуватись.
Так, у тій же постанові від 18 грудня 1990 р. про введення в дію Земельного кодексу говориться: "надалі до приведення земельного законодавства України у відповідність із Земельним кодексом України застосовуються чинні акти законодавства України, оскільки вони не суперечать Кодексу". Водночас доречно зауважити — життя таке динамічне, що тільки-но прийнятий Земельний кодекс набрав чинності у повному обсязі, як у березні 1992 р. було прийнято нову редакцію Земельного кодексу України, а в жовтні 2001 р. — новий Земельний кодекс України.
Інший приклад. В постанові Верховної Ради України від 23 червня 1995 р. "Про введення в дію Закону України "Про донорство крові та її компонентів" зазначається: "1. Ввести в дію Закон України "Про донорство крові та її компонентів" з дня його опублікування, за винятком абзацу восьмого частини першої статті 13. і"-' Абзац восьмий частини першої статті 13 Закону України "Про донорство крові та її компонентів" ввести в дію з 1 січня 1996 року".
В постанові Верховної Ради "Про введення в дію Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" зазначається: "Ввести в дію Закон, крім стахті 45, з 1 липня 1991 p., а статтю 45 — з 1 січня 1995 року".
5. Від дня прийняття або підписання акта, або за спливом певного часу від дня його підписання.
Наприклад, в Указі Президента України від 25 лютого 1992 р. № 98 "Про зміни в системі центральних органів державної виконавчої влади України" було вказано, що він набирає чинності з дня його підписання.
Закон України "Про скасування кримінальних покарань у вигляді заслання і вислання" введено в дію з дня його прийняття, тобто 6 березня 1992 p., хоча опублікований він був у газеті "Голос України" 148березня 1992 р.
У зв'язку з цим виникає таке спірне питання. Конституція України (до прийняття у червні 1996 р. нової Конституції) не передбачала такої умови, за якої закон набирає чинності не раніше дня його опублікування. Чи можливий такий спосіб набрання законами чинності тепер?
Відповідно до загальних правових принципів (див. ст. 58 Конституції України 1996 р.) можна припустити, що такий спосіб набрання законом чинності буде правомірним (маючи на увазі, що закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність особи, мають зворотну силу в часі), але з одним застереженням — це стосується конкретних справ (фактів), які не були ще предметом судового розгляду.
6. З моменту настання певної події.
Цей спосіб набрання законом чинності зустрічається дуже рідко, якщо не сказати, що це взагалі поодинокі випадки.
Таким, наприклад, був Закон України "Про межу малозабезпе-ченості" (4 жовтня 1994 p.). В постанові про порядок його введення в дію зазначалось: "Ввести в дію Закон України "Про межу ма-лозабезпеченості" з моменту затвердження Державного бюджету України на 1995 рік".
Аналогічно у Законі України "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист", який прийнято 24 березня 1998 p., було сказано (ст. 13): "1. Цей Закон набирає чинності з дня введення в дію Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" (на той час такий Закон ще не було прийнято).
У постанові Верховної Ради України від 15 грудня 1994 р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення і Кримінального кодексу України" зазначено: "1. Ввести в дію Закон України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення і Кримінального кодексу України" з дня його опублікування, а статтю 188-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення — після створення державної інспекції праці Міністерства праці України",
Ще один приклад. У постанові Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про міжнародні договори України" було вказано: "1. Ввести в дію Закон України "Про міжнародні договори України" з дня опублікування (крім пункту 7 статті 7). 2. Пункт 7 статті 7 ввести в дію з часу утворення Конституційного Суду України" (Конституційний Суд України, як відомо, почав функціонувати лише після прийняття Конституції України 1996 p.).
Або ще такий приклад. У Законі України від 16 листопада 1994 р. "Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року" зазначалось: "Цей Закон набуває чинності після надання Україні ядерними державами гарантій безпеки, оформлених шляхом підписання відповідного міжнародно-правового документа".
7. Набрання чинності міжнародними договорами (пактами, конвенціями), прийнятими Генеральною Асамблеєю ООН, пов'язане з актом ратифікації.
Наприклад, у ст. 49 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. (підписана Українською РСР 21 лютого 1990 р. і ратифікована 27 лютого 1991 p.), вказується: "(1) Ця Конвенція набуває чинності на тридцятий день після здачі на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй двадцятої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання. (2) Для кожної держави, яка ратифікує цю .Конвенцію або приєднається до неї після вдачі на зберігання двадцятої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання, ця Конвенція набуває чинності на тридцятий день після здачі такою державою на зберігання її ратифікаційної грамоти або документа про приєднання".
Тривалість дії акта у часі. Як довго діє нормативний акт (закон), в який момент він припиняє свою дію? Відповідь на ці питання неоднозначна.
Усі нормативно-правові акти за часовим критерієм, тобто три-шалістю їх дії, можуть бути поділені на два види:
1) акти із невизначеним строком дії, для яких не встановлений кінцевий момент їх дії;
2) акти тимчасової дії, тривалість якої залежить від різних заздалегідь визначених обставин.
?.-. Виходячи з цього, можна виділити такі фактори (моменти), з настанням яких акт припиняє свою дію: : у зв'язку із його скасуванням;
у зв'язку із заміною його новим актом; &. у зв'язку із закінченням строку, на який був прийнятий акт;
у зв'язку з настанням певних факторів (подій).
v Закон може втратити чинність у зв'язку з окремими змінами у іоаконодавстві. Так, Законом України від 13 січня 1998 р. "Про внесєння зміни до Закону України "Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів" з цього Закону було виключено статтю 29, яка називалась "Депутатська недоторканність депутата місцевої Ради".
Відповідно з дня набрання чинності Законом про внесення зміни (з дня його офіційного опублікування, як в ньому зазначалось), втрачає чинність Закон України "Про порядок одержання згоди Ради народних депутатів на притягнення депутата до відповідальності".
Переважно нормативно-правові акти приймаються на невизна-чений строк (термін) і діють надалі до їх скасування або заміни новим актом.
Акти, тривалість дії яких заздалегідь визначена часовими межами при їх прийнятті, можуть бути поділені на чотири різновиди:
1) акти, часові межі дії яких заздалегідь встановлені календарно. Як правило, це порівняно невеликі строки.
Наприклад, такий характер мав Закон України від 18 листопада 1992 ф. "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання". В самому Законі було сказано, що ці повноваження в певній сфері законодавчого регулювання делеговано (передано) Кабінету Міністрів України тимчасово, строком до 21 травня 1993 p., тобто на шість місяців. Цією датою визначались й межі дії самого Закону.
Інший приклад. Щодо Закону України від 29 липня 1994 р. "Про запобіжне затримання особи" постановою Верховної Ради про порядок введення його в дію було встановлено, що він діє до 1 січня 1995 p.;
2) акти, що діють протягом чітко і заздалегідь встановленого числа днів. Межі часової дії акта не завжди визначаються вказівкою календарної дати, як у наведених прикладах. Законом може бути визначена дія нормативних актів, що видаються на його основі, шляхом встановлення фіксованої кількості днів.
Так, згідно із Законом України від 16 березня 2000 р. "Про правовий режим надзвичайного стану" надзвичайний стан вводиться Указом Президента України на всій території України на строк не більше 30 діб і не більше 60 діб в окремих місцевостях. Відповідно до цього визначається і строк дії названого акта. Після закінчення зазначеного строку дія Указу про введення надзвичайного стану припиняється. Президент України може продовжити надзвичайний стан не більш як на 30 діб. Відповідно протягом цього часу діє акт, яким було введено надзвичайний стан;
3) акти, що видані як тимчасові, але без конкретизації часових меж (рамок) їх дії.
Як приклад можна назвати Тимчасове Положення про кредитні спілки в Україні, яке було затверджено Указом Президента України від 20 вересня 1993 р. № 377/93. Як видно з назви, акт мав тимчасовий характер, що пояснювалось вимогами тодішньої Конституції (пункт 7-4 ст. 114-5, який передбачав, що Президент України "на період до прийняття нової Конституції України ухвалює укази з питань економічної реформи, не врегульованих законами України, які діють до прийняття відповідних законів").
Іншим прикладом можуть слугувати Тимчасові статути Збройних Сил України (Тимчасовий стройовий статут, Тимчасовий ста-
тут внутрішньої служби, Тимчасовий статут гарнізонної та вартової служби, Тимчасовий дисциплінарний статут), затверджені Указом Президента України від 7 жовтня 1993 р. № 431/93. Як сказано в самому Указі, ці статути діють до введення в дію військових статутів, затверджених Верховною Радою України відповідно до Закону України від 6 грудня 1991 р. "Про оборону України" (в редакції Закону від 5 жовтня 2000 p.). Законами від 24 березня 1999 р. Верховна Рада України затвердила Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, Стройовий статут Збройних Сил України, Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, Дисциплінарний статут Збройних Сил України.
Отже тимчасові нормативно-правові акти приймаються до їх заміни постійними актами. Цією властивістю вони нагадують акти, які приймаються на невизначений строк та діють до їх заміни новим актом;
4) акти, кінцевий момент дії яких обумовлений настанням певної події.
Так, у Законі України від 22 жовтня 1998 р. "Про внесення змін до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що він "діє до прийняття рішення Верховною Радою України про повне погашення заборгованості з виплати пенсій, що здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду України".
Як бачимо, дія норми права (нормативного акта) від моменту набрання ним юридичної сили до припинення його чинності — це загальне правило, що окреслює часові межі функціонування нормативного акта або окремих його норм.
Але юридична сила нормативного акта може протягом вказаного часу зазнавати певних перипетій, внаслідок яких можливе її звуження або розширення у часовому вимірі.
Узагальнено можна виділити такі модифікації цього явища:
1) дія нормативного акта (закону) внаслідок його так званої залишкової сили;
2) призупинення дії нормативного акта;
3) дія закону внаслідок його зворотної сили. Перша модифікація дії нормативного акта.
: У процесі дії нормативного акта у часі іноді виникає особлива ситуація, яку умовно можна визначити як "залишкову дію чи залишкову силу закону". Залишкова сила — це не що інше, як продовження дії закону в юридично визначених межах за додержання певних умов, наприклад:
1. Як відомо, прийняття нового закону, як правило, припиняє дію старих актів. Але іноді старі законодавчі та інші нормативні акти застосовуються в частині, в якій вони не суперечать новому закону, і до приведення законодавства у відповідність з цим новим законом. Як правило, це супроводжується спеціальними вказівками за такою формулою: "до приведення законодавства у відповідність із Законом (наводиться його назва) застосовуються акти законодавства в частині, що не суперечить цьому Законові".
Так, в постанові ВерхЬвної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про карантин рослин" (прийнятий 18 червня 1993 р.) зазначається: "До приведення законодавства у відповідність із Законом України "Про карантин рослин" законодавчі та інші нормативні акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону".
2. Особливим способом розв'язання проблеми "залишкової сили" нормативного акта (закону) є передбачення в ньому так званих "перехідних положень" (у вигляді заключного розділу або статті), згідно з якими протягом певного часу в тих чи інших масштабах та колі відносин зберігається старий порядок регулювання, а не той, якиї£ встановлено новим законом, незважаючи на те, що він вже
набрйв чинності.
Наприклад, Конституція України містить розділ XV під назвою "Перехідні положення". Багато його пунктів передбачили збереження на певний час порядку функціонування ряду інститутів та здійснення процедур відповідно до законів, які діяли до її прийняття, тобто інакше, ніж це передбачено Конституцією. Це дає підстави констатувати "залишкову дію" відповідних законів (зокрема, Закону України від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру" — див. п. 9 розділу XV Конституції).
Інший приклад знаходимо в Законі України "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України", ст. 10 якого називається "Перехідні положення". А в Законі України від 17 січня 2002 р. "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування" (ст. 10 "Прикінцеві положення") зазначається: "Протягом одного календарного місяця з дня набрання чинності цим Законом суб'єкти господарювання, які були зареєстровані і здійснювали свою діяльність до набрання чинності цим Законом, здійснюють діяльність по виробництву, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування, експорту, імпорту обладнання та сировини для їх виробництва у порядку, що діяв до дня набрання чинності цим Законом".
У Сімейному кодексі (СК) України, прийнятому 10 січня 2002 р. (розділ VII "Прикінцеві положення") визначено, що з 1 січня 2004 р. втрачає чинність Кодекс про шлюб та сім'ю України, але: "Розділ V "Акти громадянського стану" зберігає свою чинність у частині, що не суперечить цьому Кодексу (новому СК), до прийняття спеціального закону...".
3. "Залишкова сила" дістає вияв також у тому, що акти* які були прийняті скасованими структурами (органами), не втрачають автоматично своєї сили і діють до заміни їх новими актами остільки, оскільки вони не суперечать новим законам та реаліям.
Наприклад, закони колишнього СРСР, про що свідчать окремі спеціальні рішення Верховної Ради України, певною мірою діяли і діють і після розпаду СРСР. Так, про продовження дії старих законів говориться в постанові Верховної Ради з приводу прийняття Закону "Про статус ветеранів війни...", у п. З якої зазначено: "До приведення законодавства України у відповідність із Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються акти законодавства України і колишнього Союзу РСР, якщо вони не суперечать цьому Закону". Або: до прийняття Повітряного кодексу України на території України діяв Повітряний кодекс СРСР.
Досить унікальним можна вважати такий випадок: й досі діє постанова Ради Народних Комісарів УРСР від 4 червня 1933 р. (щоправда, зі змінами, внесеними постановою Ради Міністрів УРСР від 3 листопада 1980 р.) "Про суміщення посад і службу родичів в установах, підприємствах та організаціях усуспільненого сектора" (в частині спільної служби родичів). Що стосується сумісництва, то в 1993 р. Кабінет Міністрів прийняв нові акти. Отже діє акт, який приймався двома нині вже відсутніми (за назвою) органами — РНК та Радою Міністрів. Правда, Законом України від 19 січня 1995 р. до Кодексу законів про працю були внесені доповнення — ст, 25-1, яка регулює обмеження спільної роботи родичів. Але що стосується організацій державної форми власності, то вона, по Шуті, відсилає до 70-річної давності підзаконного акта, — згаданої \ ііостанови РНК.
і? Продовження дії актів колишнього законодавства можливе за таких умов: j
* якась частина питань не вирішена (не врегульована) на законодавчому рівні і вимагає додаткового конкретизуючого регулювання, І як правило, на підзаконному рівні, а відповідні нові акти відсутні; ш продовження дії попередніх актів має тимчасовий характер — до Ціриведення усіх нормативних актів у відповідність з прийнятим за-Іршом та прийняття нових підзаконних актів; ||| попередні акти застосовуються, якщо вони не суперечать ново-|рг закону; ті акти, які йому суперечать, переглядаються та скасо-Ірроться.
ність" у свій час зупинялась постановами Верховної Ради України та декретами Кабінету Міністрів (статті 5, 6, 9, 12, 13, 16).
Третя модифікація дії нормативного акта.
Ця модифікація випливає із своєрідної колізії нового й старого законів, або нового і попереднього бачення проблеми, що обертається в певних випадках можливістю розширення меж дії закону у
часі.
Таке розширення меж дії закону дістає вияв:
по-перше, у вигляді зворотної сили закону; по-друге, у можливості застосування акта, який втратив чинність, я не нового акта, який вже набрав чинності. Розглянемо ці
два положення.
У першому випадку (зворотна сила закону) — це ситуація, коли нещодавно (щойно) прийнятий закон поширює свою дію на правовідносини, які виникли до його прийняття, хоча за загальним правилом закон регулює відносини, які виникають після його прийняття. Зворотна сила акта — це виняток з принципу необоротності дії закону. Згідно з цим принципом кожен (людина) має право бути вільним від дії законів, які були прийняті після настання юридичного факту, що викликав ситуацію, передбачену таким законом. Це, по суті, свобода від можливості зворотної дії закону у
часі.
У другому випадку — це можливість застосування старого закону до фактів, які хоч і виникли раніше, але розглядаються вже у період дії нового закону. А це означає звуження меж його дії (нового закону), але розширення меж дії старого закону.
Так, згідно з КК (ст. 4) злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв на час вчинення цього діяння — це загальне правило.
Розглянемо такі ситуації:
1. Людина вчинила злочин; на момент розгляду справи у суді прийнято новий закон, що посилює покарання. За яким законом — старим чи новим — винна особа має притягатися до кримінальної
відповідальності?
2. Людина вчинила злочин; після порушення кримінальної справи прийнято новий закон, що пом'якшує покарання. За яким законом — старим чи новим — винна особа має притягатися до
відповідальності?
3. Вчинено діяння, яке не карається кримінальним законом; через декілька днів потому прийнято закон, який встановлює за такого роду діяння кримінальну відповідальність. Чи підлягає цей закон застосуванню в даному разі?
При виникненні дилеми, тобто необхідності вибору закону — старого чи нового, або інакше кажучи, вирішенні проблеми про можливу зворотну силу, керуються певними правилами. Наприклад, у кримінальному законі існують такі правила:
закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотної сили не має. Стосовно правовідносин, які склалися до прийняття нового закону, діє старий закон. Тут має місце начебто пролонгування закону вже скасованого, тобто рамки його дії у часі розширюються "наперед", але щодо конкретних ситуацій, конкретних юридичних фактів, що сталися в минулому;
на противагу цьому закон, який усуває караність діяння або пом'якшує покарання, має зворотну силу, тобто поширюється з моменту набрання ним чинності також на діяння, вчинені до його прийняття. Іншими словами, рамки його дії у часі поширюються "назад" щодо фактів, які вже сталися, якщо їм ще не була дана
юридична оцінка.
Аналогічні положення щодо адміністративних проступків містить КпАП (ст. 8).
Зазначені положення дістали ширше відображення у ст. 58 Кон- ституції України: "Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадів, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не - визнавалися законом як правопорушення".
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 р. № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та ін-; ших нормативно-правових актів положення ст. 58 Конституції України про зворотну силу поширюється лише на фізичних осіб.
Державний бюджет України на 1997 рік", а решта — з 1 липня 1997 року...". Маємо справу зі своєрідною юридичною фікцією: закону немає — закон є.

Смотреть другие вопросы в разделе: Нариси з теорії права





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией