***
Главная » Нариси з теорії права » 9.6. Систематизація законодавства (нормативно-правових актів) та її види



9.6. Систематизація законодавства (нормативно-правових актів) та її види

Термін "законодавство" вживають у значеннях з різним обсягом охоплюваних ним нормативно-правових актів — у вузькому (буквальному) та у широкому розумінні. В першому випадку терміном "законодавство" охоплюють всі закони держави, тобто акти законодавчого рівня. У другому, широкому смислі — не тільки закони, а й підзаконні нормативні акти вищих та центральних органів держави: Президента, Кабінету Міністрів, міністерств, державних комітетів, відомств. Інколи поняття "законодавство" ще більше розширюють, включаючи до нього й акти інших органів та акти не цілком нормативного характеру, а саме: акти-тлумачення (роз'яснення), акти судових органів, зокрема постанови Пленуму Верховного Суду, і навіть акти місцевих рад та місцевих державних адміністрацій.
В контексті питання про систематизацію прийнятні обидва значення терміна "законодавство" залежно від виду (форми) систематизації, але без надмірного розширення, не виходячи за межі актів вищих органів. Коли ж виникає потреба у систематизації більш широкого кола актів, то виправдане вживання терміна "нормативно-правові акти" замість "законодавство", наприклад, "Збірник нормативних актів...".
Систематизація законодавства (нормативно-правових актів) — це засіб впорядкування та адаптування для практичних потреб певних масивів нормативно-правових актів способами укладально-технічного або нормотворчого характеру залежно від суб'єктів та мети систематизації; це засіб подвійної спрямованості — 1) не пов'язаний із творенням нових норм та 2) пов'язаний із правотворенням. За допомогою систематизації законодавства досягається розв'язання ряду завдань:
полегшення користування нормативно-правовими актами у правозастосовчій практиці та інших видах юридичної діяльності;
усунення роздрібненості та множинності актів, що накопичуються з часом з одного й того ж кола питань в процесі поточної
правотворчості;
узгодження правових норм та приведення їх до цілісної закінченої системи.
Систематизація здійснюється в таких формах: інкорпорація, консолідація та кодифікація. Розрізняються вони між собою за характером та ступенем опрацювання нормативного матеріалу. За цим критерієм можна виділити два типи систематизації: "механічну", неправотворчу систематизацію (саме до цього типу належить інкорпорація) та правонормотворчу, до якої відносять консолідацію та кодифікацію. Ці дві форми різняться масштабами та ступенем нормотворчого втручання.
Інкорпорація (від лат. incorporatio — включення до складу; corpus — тіло) — це систематизація законів та інших підзаконних нормативних актів, виданих у різний час та оприлюднених у різних джерелах, шляхом зведення їх та видання у вигляді збірників, укладених за різними систематизуючими критеріями та які не передбачають правотворчої обробки нормативного матеріалу.
За юридичним значенням розрізняють два види інкорпорації: 1) офіційну, яка являє собою інкорпоративні збірники, видані офіційними державними органами з відповідною вказівкою на офіційність видання та яка виступає в ролі нормативного еталона у правозастосовчій практиці; 2) неофіційну, тобто інкорпоративні збірники, підготовлені правниками-вченими і практиками для широкого кола правокористувачів (студентів, викладачів тощо), які за охоплюваною нормативною проблематикою є більш різноманітними та мають довідково-інформаційне призначення.
Скажімо, офіційним є багатотомне видання "Закони України", яке здійснюється Інститутом законодавства Верховної Ради України починаючи із 1996 р.
Інкорпорація залежно від критеріїв систематизації (охоплення) нормативних матеріалів може бути таких видів:
галузева — збірники актів з окремих галузей права (наприклад: Законодавчі акти про працю);
підгалузева — збірники актів з підгалузей права (наприклад: Законодавчі акти про пенсійне забезпечення);
за правовими інститутами — збірники актів, що містять норми з окремих інститутів права (наприклад: Збірник актів з питань промислової власності);
об'єктова — за об'єктами, на які здійснюється комплексний різногалузевий правовий вплив, тобто за виробничо-технологічними комплексами (наприклад: Збірник нормативних актів про транспорт);
за суб'єктом нормотворчості та формами актів (наприклад: Декрети Кабінету Міністрів України);
адресна — за суб'єктом нормокористування, тобто адресатом, для якого призначені інкорпоративні збірники (наприклад: Основні права та обов'язки молоді);
генеральна — за масштабами охоплення систематизованого матеріалу (наприклад: "Закони України" або "Звід законів");
хронологічна — за хронологічною ознакою (наприклад: "Відомості Верховної Ради України").
Окремі інкорпоративні збірники будуються не за одним, а за декількома критеріями, наприклад: хронологічним та за критерієм суб'єкта нормотворчості, як, наприклад, "Відомості Верховної Ради України".
Інкорпорації як формі систематизації законодавства притаманні певні особливості, а саме:
акти, вміщені в інкорпоративні збірники, можуть мати як однакову, так і різну юридичну силу (наприклад, закони та постанови Кабінету Міністрів);
включення актів в один збірник обумовлено єдиними критеріями;
акти, що включаються в інкорпоративні збірники, не підлягають будь-якому творчому втручанню та редагуванню тексту;
оскільки укладачі інкорпоративних збірників не вправі змінювати тексти актів, то в разі потреби застарілі терміни, поняття, назви, абревіатури можуть супроводжуватися пояснювальними довідками та коментарями у вигляді підтекстових виносок;
тексти актів в інкорпоративних збірниках не завжди наводяться повністю, можливе наведення лише витягів з них в частині, що відповідає критерію систематизації, тобто норм (розділів, статей), які стосуються теми збірника.
Консолідація — спосіб нормотворчої систематизації, яка здійснюється шляхом створення нового, узагальнюючого та інтегруючого нормативного акта з будь-якої сфери суспільного життя на базі актів, окремих норм та засад, що діяли раніше і були представлені іншими актами.
Консолідація може бути використана:
для заміни інтегруючим актом численних розрізнених актів, що належать до відповідної сфери регулювання, з метою усунення дублювання нормативного матеріалу;
для охоплення певної сфери регулювання єдиним актом, на підставі якого потім здійснюватиметься конкретизуюче нормативне регулювання окремих аспектів цієї сфери;
як підготовчий етап для кодифікації або офіційної генеральної інкорпорації.
Розрізняють два види консолідації:
як опрацювання вже існуючих законів та створення на їх основі нового консолідованого закону;
як зведення в один закон основоположних засад регулювання відносин в певній сфері діяльності. Результатом такої консолідації буде прийняття, приміром, Основ законодавства. Такими є Основи законодавства про охорону здоров'я та інші.
Видом консолідованих актів є також статути, положення (окремі автори вважають їх формами кодифікації).
Можливе поєднання окремих характеристик різних форм систематизації та створення інтегративної форми: інкорпорації — консолідації, наприклад, Звід законів.
Кодифікація — вища правотворча форма систематизації нормативного матеріалу, метою якої є охоплення правовим регулюванням більшого чи меншого за обсягом кола суспільних відносин і закріплення його у вигляді структурно складного, але органічно єдиного закону, переважно у формі кодексу (від лат. codex — одне із значень "книга"). Саме за кодифікації досягається повною мірою реалізація усіх переваг, які може дати систематизація законодавства.
Так, свого часу законодавство про адміністративну відповідальність складалось з великої кількості нормативних актів, виданих у різні роки і на різних рівнях правотворчості (закони, укази, постанови тощо). Грамотне користування ними було доступне лише вузькому колу спеціалістів.

Смотреть другие вопросы в разделе: Нариси з теорії права





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией