***
Главная » Нариси з теорії права » 9.4. Загальна характеристика нормативно-правових актів я^ основного виду джерел сучасного права у формально-юридичному значенні



9.4. Загальна характеристика нормативно-правових актів я^ основного виду джерел сучасного права у формально-юридичному значенні

За змістом і юридичними властивостями розрізняють декілька видів актів держави, які можуть містити:
нормативні положення, тобто норми права (нормативні акти);
тлумачення норм права (інтерпретаційні акти);
розпорядження індивідуального характеру (індивідуальні, або адміністративні акти);
рішення із розв'язання конкретних індивідуальних правових колізій (юрисдикційні акти);
констатуючі положення, в яких відсутні будь-які приписи (наприклад, акти перевірки, акти ревізії);
положення з правовими властивостями нормативного та індивідуального характеру (змішані акти);
техніко-технологічні вимоги (акти, якими затверджуються тех-ніко-технологічні нормативи і стандарти у різних галузях).
Джерелами права є ті акти, що містять нормативно-правові положення.
Нормативний акт як джерело права — це виражене у письмовій формі рішення уповноваженого органу правотворчості про встановлення, зміну чи скасування правових норм.
До джерел права у формі нормативних актів належать також ті акти, що є результатом санкціонування, визнання можливості прийняття норм права недержавними суб'єктами, а також акти визнання норм міжнародних договорів (наприклад, закон про ратифікацію) та акти надання (санкціонування) нормам іншої соціальної природи (зокрема звичаям) властивостей правових.
Нормативно-правові акти мають певні# переваги перед іншими джерелами права. Нормативні акти як вид джерел дозволяють:
чітко та ясно сформулювати зміст нормативних правил;
оперативно доводити їх зміст до правокористувачів;
забезпечувати оптимальні умови пошуку правової інформації;
створювати умови для правильного адекватного розуміння змісту норм;
своєчасно змінювати та скасовувати застарілі правові норми;
у найкращий спосіб здійснювати узгодження та систематизацію правових норм.
Можна виділити десять найважливіших моментів, що характеризують нормативно-правові акти як джерело права у формально-юридичному розумінні:
1. Нормативні акти містять загальні приписи — правові норми і поширюються на певний вид відносин. Цим вони відрізняються від індивідуальних актів (або інакше — адміністративних актів), тобто актів виконання чи застосування права до конкретних правових ситуацій, що виходять від правозастосовчих органів і засновуються на відповідних нормативних актах. Так, указ Президента про нагородження, тобто заохочення будь-кого державною нагородою (індивідуальний акт), засновується на положенні про державні нагороди, статуті про цю нагороду і деяких інших актах (нормативні акти); наказ керівника підприємства про накладення на працівника дисциплінарного стягнення засновується на КЗпП, Правилах внутрішнього трудового розпорядку, інших нормативних актах.
2. Нормативні акти відрізняються від актів правосуддя (рішення, вироки, постанови, ухвали), що приймаються у кримінальних, господарських справах, та широкому колі цивільних справ (майнові, трудові, сімейні тощо). Акти правосуддя у конкретних справах за нашої правової системи не можуть створювати судових прецедентів, обов'язкових в інших подібних справах.
3. На відміну від актів виконання і застосування норм права нормативні акти адресуються будь-якому суб'єкту, який бере або може взяти участь у відносинах певного виду, тобто які регулюються цими нормативними актами.
4. Нормативні акти можуть застосовуватися неодноразово, тобто щоразу, коли мають місце регульовані такими актами відносини. Скажімо, коли виникають трудові правовідносини, вони незмінно регулюються нормами КЗпП чи іншого акта трудового законодавства.
5. Нормативно-правові акти зберігають свою дію незалежно від того, виникли чи припинились окремі відносини, передбачені такими актами. Це свідчить про незменшувану потенційно-регулюючу силу актів щодо відносин певного виду, які можуть виникнути.
6. Нормативні акти відрізняються від загальних розпоряджень і вказівок, звернених до широкого кола організацій і посадовців із вимогами контрольно-координуючого характеру на зразок "посилити..., поглибити..., поліпшити..., прискорити...", а саме — "посилити контроль" чи "вжити заходів" до виконання раніше даних приписів, поліпшення роботи, якості тощо. Такі акти, незважаючи на їх важливість, не встановлюють нових і не змінюють чинних правових норм, тобто не виступають актами правотворчості, а отже не є джерелами права.
7. Нормативні акти правотворчості відрізняються від актів роз'яснення чи тлумачення правових норм — інтерпретаційно-пра-вових актів. Це повною мірою стосується і актів судових органів, що мають подібний характер. Верховний Суд як найвищий судовий орган, вивчаючи й узагальнюючи судову практику, дає керівні роз'яснення з окремих категорій справ. Зовні, за стилем та за характером викладення вони можуть нагадувати нормативні акти. Проте вони не є джерелами нових самостійних норм права. Це керівні роз'яснення судам у складних питаннях застосування чинного законодавства, що виникають при розгляді судових справ, які мають на меті однакове його розуміння на практиці всіма судами, а також спрямування судової політики.
8. Нормативні акти відрізняються від нормативних договорів за характеристикою суб'єктів нормотворчості. На відміну від нормативних договорів, де право творять дві сторони за погодженням, нормативні акти — продукт волевиявлення одного суб'єкта — одноосібного або колегіального. Навіть в тому разі, коли нормативно-правовий акт виходить від двох чи більше суб'єктів (державних органів), що має місце при прийнятті так званих спільних актів, вони не виступають як сторони, що прагнуть відобразити в акті свої інтереси, а як органи, які представляють спеціальні питання відповідно до їх компетенції, покладеної на них законом.
9. Система нормативних актів органів держави побудована у повній відповідності з принципом юридичної підпорядкованості (субординаційності) нижчих органів органам вищого рівня. Місце, яке посідає даний вид актів у загальній системі нормативних актів, характеризує його юридичну силу як властивість, що відображає співвідношення їх між собою. Вона знаходиться в прямій залежності від місця в управлінській ієрархії органу, який видав відповідний акт. Скажімо, підзаконні акти, що виходять від Кабінету Міністрів, видаються на основі та на виконання законів.
10. Система нормативних актів органів держави та органів місцевого самоврядування передбачена Конституцією, іншими законами, а також положеннями про державні органи і деякими іншими спеціальними підзаконними актами. Форми їх досить різноманітні: закони, постанови, рішення тощо.

Смотреть другие вопросы в разделе: Нариси з теорії права





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией