***
Главная » Нариси з теорії права » 9.2. Джерела права як система правоутворюючих факторів



9.2. Джерела права як система правоутворюючих факторів

Система правоутворюючих факторів, тобто факторів, під впливом яких формується зміст права, а саме: його розуміння та набір конкретних формалізованих норм-правил — це незчисленна сукупність чинників, різних за сутністю та природою, але які мають єдину функціональну спрямованість, оскільки служать конструюванню права як соціального регулятора.
Різність цих факторів за природою та сутністю й дає підстави поділити їх на вже зазначені підгрупи — джерела права в матеріальному, політико-ідеологічному та доктринальному смислах, а також джерела як нормативний попередник права. Відповідно вони розрізняються й за механізмами впливу на формування права, а отже, й механізмами взаємодії між собою.
Як буде з'ясовано далі, джерела права в матеріальному розумінні (смислі) — це первинні джерела як певні фактори об'єктивного реального життя, тоді як інші, зокрема джерела права в політико-ідеологічному та доктринальному розуміннях, є джерелами вторинного, опосередковуючого характеру щодо безпосереднього права, тобто вони відіграють роль проміжних ланок, проміжних засобів між джерелом права в матеріальному смислі та змістом права, який набирає вигляду того чи іншого виду джерела права у формально-юридичному розумінні.
Джерела права в матеріальному розумінні. Для з'ясування поняття "джерело права в матеріальному смислі" необхідно зосередити увагу на двох моментах, що допомагають розкрити сутність права як функціонуючого суспільного явища.
Перший момент полягає у визнанні (як апріорі, так і апостеріорі) об'єктивної обумовленості способу суспільного буття.
Життя людини залежить від численних та різноманітних факторів, які вона має враховувати, організовуючи своє суспільне життя, вибираючи оптимальні варіанти його спрямування та моделювання.
Другий момент виходить із визнання службової ролі права щодо суспільства. Для того, щоб право могло виконувати свою службову роль, його норми мають передбачати моделі такої суспільної поведінки, яка забезпечувала б розв'язання проблем, зумовлених об'єктивними умовами життя суспільства, у спільних інтересах людей.
Отже, розуміння джерела права в матеріальному смислі лежить на стику двох зазначених моментів.
Що ж таке об'єктивні умови життя суспільства, свідоме врахування яких обумовлює зміст права, а отже, забезпечує здійснення правом своєї службової ролі? З'ясування цього дає відповідь на питання щодо сутності та структури джерела права в матеріальному розумінні.
Оскільки людина — це частина суспільства, А водночас й частина природи, то й фактори її існування мають об'єктивний характер. Саме ці об'єктивні фактори, що лежать за межами права, впливають на нього та обумовлюють його зміст. Це фактори середовища, в якому існує людина і які мають подвійну природу.
Передусім це об'єктивні соціальні фактори, фактори соціального середовища, які найбільш динамічно впливають на умови суспільного життя, а отже, й на зміст права. Достатньо подивитись на соціальні перипетії та катаклізми XX століття, щоб у цьому переконатись. Саме вони — соціальні фактори — обумовлюють докорінну перебудову правової системи сучасної України, зокрема змісту об'єктивного права, про що свідчить інтенсивна діяльність законодавчого органу протягом останніх десяти років. Результатом такої переоцінки є, наприклад, визнання тих правових інститутів, які раніше повністю заперечувались (приватна власність), і навпаки — невизнання того, що раніше стверджувалось (наприклад, конституційне проголошення керівної ролі комуністичної партії в житті суспільства).
Але зміст права обумовлений не лише чисто соціальними факторами. Життя людини як біосоціальної істоти визначається також факторами природного середовища. Ці фактори більш сталі, ніж фактори соціального середовища, і змінюються повільніше, здебільшого внаслідок виробничої діяльності людей. Проте залишається неспростовним той факт, що саме фактори природного та соціального середовища є чинниками, що становлять зміст джерела права в матеріальному розумінні.
З'ясування соціального та природничого аспектів джерел права в матеріальному смислі та конкретних факторів, що становлять їх зміст, дозволяє:
зрозуміти соціальну (переважно) детермінацію, тобто обумовленість змісту норм права соціальними інтересами та потребами;
визначити політико-ідеологічну спрямованість правової системи в цілому;
обґрунтувати необхідність скасування чи зміни норм, або встановлення нових норм;
чітко визначити мету відповідних правових новацій;
ефективніше використовувати механізми правового регулювання для розв'язання соціальних проблем.
Джерело права в матеріальному смислі є чинником, який впливає як на об'єктивне (державовстановлене) право, так і на право в природно-соціальному (загальносоціальному) розумінні. Для законодавця (правотворця) зазначені фактори об'єктивної дійсності відіграють роль мотивів, що спонукають його до право-творчої активності. Об'єктивне вмотивування того чи іншого способу правового регулювання суспільної поведінки інколи знаходить вираз у законодавчих актах, зокрема у їх преамбулах, що допомагає усвідомити смисл започаткованих законотворчих новацій, свідомо їх додержуватися та застосовувати, ефективніше реалізовувати право його виконавцями. Так, відповідно до преамбули Закону України від 18 липня 1997 р. "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України" зазначена система створюється у зв'язку з необхідністю "всебічного задоволення потреб суспільства в оперативній інформації, забезпечення плюралістичного характеру мовлення, зважаючи на національні традиції, морально-етичні принципи Українського народу...". Згідно з преамбулою Закону України від 23 грудня 1997 р. "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" його прийняття обумовлено необхідністю "забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здоров'я населення", потребою регулювати "відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) і споживачами під час розробки, виробництва, ввезення на митну територію України ... закупівлі, постачання, зберігання, транспортування, реалізації, використання, споживання та утилізації харчових продуктів і продовольчої сировини, а також надання послуг у сфері громадського харчування".
Велике значення у нормотворчому процесі мають джерела права в політико-ідеологічному та доктринальному розуміннях, які відіграють роль безпосередніх правоутворюючих факторів.
Джерела права в політико-ідеологічному розумінні. Джерело права в політико-ідеологічному розумінні — це виражена в офіційній формі сукупність основоположних ідей та настанов, а саме: головних завдань, принципів, напрямів, тобто усього того, що відіграє роль орієнтирів, які:
визначають політику усього державного механізму та його діяльності, роблячи їх цілісною гармонійно функціонуючою системою;
зумовлюють зміст і форми роботи державних структур в певних сферах життя суспільства;
закладають правовий фундамент — засади правової системи держави, що реалізуються через об'єктивне право (поточне законодавство) та становлять макропрограму правового нормотворення.
Як зазначалось, джерела права в політико-ідеологічному розумінні відіграють роль проміжного засобу, опосередковуючої ланки між джерелами права в матеріальному та формально-юридичному розумінні, а саме: роль джерела, яке акумулює й відображає основні ідеї та завдання, що належить вирішувати, реалізовувати у наступній поточній правотворчості шляхом видання розгорнутих нормативно-правових актів.
Джерела права в політико-ідеологічному розумінні — це рафіноване рішення держави, яке в концентрованому вигляді відображає її політику та набирає форми відповідного документа. Це свого роду "протокол намірів" в державно-правовій практиці, розрахований на тривалий час, на перспективу, на який орієнтуються всі гілки державної влади — виконавча, судова і, звичайно, передусім законодавча, кінцевим продуктом діяльності якої є прийняття нормативно-правових актів вищого рівня, то^то законів, а отже, творення об'єктивного права.
Джерела права в політико-ідеологічному розумінні зовні дістають вияв у різних формах, переважно у формі декларацій, концепцій та інших актів. Такими актами, зокрема, є Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України, Декларація прав національностей України, Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в Україні, Державна програма приватизації на 1998 рік (для законодавчого забезпечення виконання Програми передбачається розробка й прийняття низки законів та інших нормативно-правових актів), Концепція розбудови Збройних Сил (Військова доктрина України) та інші акти.
Політико-правовий характер цих актів (декларацій тощо) як джерел права дістає вияв у тому, що, формуючи основні напрями політики держави та виходячи від держави, вони стають базою, платформою для розвитку законодавства у відповідних сферах.
Механізм реалізації потенціалу джерела в політико-ідеологічному смислі та реальну картину втілення його ідей в конкретному законодавчому нормотворенні можна проілюструвати на прикладі Декларації про державний суверенітет України, проголошеної Верховною Радою 16 липня 1990 р. Декларація складається із таких 10 розділів:
I. Самовизначення української нації.
II. Народовладдя.
III. Державна влада.
IV. Громадянство Української РСР.
V. Територіальне верховенство.
VI. Економічна самостійність.
VII. Екологічна безпека.
VIII. Культурний розвиток.
IX. Зовнішня і внутрішня безпека.
X. Міжнародні відносини.
У ній прямо зафіксовано: "Декларація є основою для нової Конституції, законів України...". Реалізація кожного із перелічених розділів Декларації потребувала прийняття відповідних законів. Подивимось, які закони протягом року від моменту проголошення Декларації було прийнято на реалізацію лише одного розділу — розділу V "Економічна самостійність":
"Про економічну самостійність Української РСР" (3 серпня
1990 p.);
"Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" (17 жовтня 1990 p.); "Про ціни і ціноутворення" (3 грудня 1990 p.); "Про державну податкову службу в Україні" (4 грудня 1990 р.)1; "Про бюджетну систему України" (5 грудня 1990 р.)2; "Земельний кодекс України" (18 грудня 1990 р.)3; "Про власність" (7 лютого 1991 p.); "Про підприємництво" (7 лютого 1991 p.); "Про банки і банківську діяльність" (20 березня 1991 р.)4; "Про підприємства в Україні" (27 березня 1991 р.)5; "Про зовнішньоекономічну діяльність" (16 квітня 1991 p.); "Про захист прав споживачів" (12 травня 1991 р.)6; "Про арбітражний суд" (4 червня 1991 р.)7; "Про цінні папери і фондову біржу" (18 червня 1991 p.); "Про систему оподаткування" (25 червня 1991 р.)8; "Про захист споживчого ринку в Українській РСР" (25 червня
1991 p.);
"Про митну справу в Українській РСР" (25 червня 1991 р.)9; "Про прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства" (5 липня 1991 р.)10;
"Про порядок дії на території Української РСР в 1991 році Закону СРСР "Про податки з підприємств, об'єднань і організацій" (5 липня 1991 p.).
Коло джерел в політико-ідеологічному розумінні не вичерпується зазначеними актами — деклараціями тощо. Цілком зрозуміло, що таку роль відіграє Конституція України як Основний Закон держави стосовно усього наступного поточного законодавства. Особливість Конституції як закону полягає в тому, що її норми є нормами прямої дії (ст. 8) і водночас вона виступає як джерело права в зазначеному смислі. Механізм реалізації ідей, закладених в Конституції як джерелі в політико-ідеологічному розумінні, як правило, дуже легко простежується. Наприклад, ст. 15 Конституції фіксує: "Суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності". Положення це надзвичайно різнобічне. Але звернімо увагу на один аспект, який відображений у Законі України "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України": "З метою всебічного задоволення потреб суспільства в оперативній інформації, забезпечення плюралістичного характеру мовлення... створюється система Суспільного телебачення і радіомовлення України... яка діє на основі Конституції України...".
Звичайні закони також часто, за деякої парадоксальності подібного твердження, є джерелом права в політико-ідеологічному розумінні, містять політичні передумови розвитку певної сфери діяльності, наступного підзаконного нормотворення (правового забезпечення), політичне обгрунтування тлумачення щодо певного роду правовідносин (у разі застосування норм за аналогією права).
Здебільшого ці політико-ідеологічні положення дістають вияв у преамбулах законів. Преамбула в такому разі відіграє роль свого роду концепції для конкретного закону, пояснюючи основні політичні мотиви його прийняття.
Так, у преамбулі Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" зазначається: "Закон гарантує право громадян України на добровільне створення цих господарств, самостійність їх господарювання, рівність з іншими формами господарювання в агропромисловому комплексі, а працюючих у селянських (фермерських) господарствах — із зайнятими в інших сферах народного господарства".
Політика і право як суспільні явища взаємодіють. По-перше, як вже зазначалось, політика визначає напрями правового нормотворення, відіграє роль джерела права; по-друге, в законах як формах права знаходять правове закріплення основні напрями політики держави у відповідних галузях, надаючи їм правової обов'язковості, водночас зберігаючи їх в ролі джерел наступного нормотворення. Наочно це видно на прикладі Закону України від 25 червня 1993 р. "Про науково-технічну інформацію", в преамбулі якого сказано: "Цей Закон визначає основи державної політики в галузі науково-технічної інформації, порядок її формування і реалізації в інтересах науково-технічного, економічного і соціального прогресу країни". Розділ V Закону так і називається: "Державна політика в сфері науково-технічної інформації", а ч. 2 ст. 17 проголошує: "Держава сприяє відкритості та загальнодоступності науково-технічної інформації.
Обмеження щодо доступу, поширення та використання інформації, яка є державною або іншою таємницею, що охороняється Законом, визначаються законами України".
Закон, як правило, не є первинним джерелом в політико-ідео-логічному розумінні. Про це свідчить констатація, яка міститься в преамбулі Закону України від 13 грудня 1991 р. "Про наукову і науково-технічну діяльність" (в редакції Закону від 1 грудня 1998 p.): "Мета Закону — створення правових основ державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності (надалі — науково-технічної політики), які базуються на Декларації про державний суверенітет України та Акті проголошення незалежності України". Про те, наскільки багатогранною може бути наступна нормотворча діяльність у цій сфері, опосередковано свідчить визначення, наведене у ст. 1 цього Закону: "Державна науково-технічна політика — складова частина соціально-економічної політики України, яка визначає основні цілі, напрями, принципи, форми і методи діяльності держави в науково-технічній сфері".
Джерела права в доктринальному розумінні. У цьому значенні джерелом права виступає юридична наука, тобто правова доктрина (від лат. doctrina — вчення). Юридична наука як система знань про правову дійсність не тільки сприяє усвідомленню стану речей в суспільстві та здійснює теоретичні узагальнення, а й займається розробкою практичних проблем життя суспільства, а отже, готує проекти їх розв'язання. Джерело права в доктринальному розумінні відіграє роль опосередкованого джерела між джерелами права в матеріальному та формально-юридичному розумінні. Саме з цього джерела законодавець здобуває законодавчі (нормативні) ідеї та рішення.
З джерелами права в доктринальному розумінні, як правило, стикається юридична (особливо судова) практика, яка також генерує ідеї та рішення щодо вдосконалення законодавства, формулює відповідні пропозиції для законодавця.
Обидва названі фрагменти (елементи) юридичної дійсності — наука й практика — дозволяють осмислити потреби правового життя суспільства й опосередковано впливати на зміст об'єктивного права.
Джерела як нормативний попередник права. До джерел об'єктивного (позитивного) права із правоутворюючою функцією належать і норми природно-соціального права, тобто права в загальносоці-альному розумінні (права людини), як еталон права, який встановлює держава, а також інколи норми іншої соціальної природи, що санкціонуються державою як правові (звичаї, норми моралі).
Про право в загальносоціальному розумінні та його співвідношення як еталона з об'єктивним правом йшлося раніше, в темі про загальне поняття права. Що стосується звичаю, який може трансформуватися у правовий звичай, то про нього трохи далі.
Джерела права в усіх чотирьох попередніх значеннях — це система факторів, під впливом яких формується чинне право; це те, що сприяє його появі у вигляді певної системи фіксованих правових норм, покликаних регулювати поведінку людей, а через неї й суспільні відносини. Своєрідним "сховищем", чи "вмістилищем" цих норм £ джерела ще в одному, формально-юридичному значенні слова.

Смотреть другие вопросы в разделе: Нариси з теорії права





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией