***
Главная » Нариси з теорії права » 8.4. Класифікація норм права



8.4. Класифікація норм права

Для кращого з'ясування усього розмаїття правових норм, враховуючи їх різні характеристики та властивості, розглянемо класифікацію. Норми права можуть бути класифіковані за різними класифікаційними підставами (критеріями). Звернімось до найбільш суттєвих з класифікаційних підстав, за якими проводять класифікацію норм.
1. За суб'єктом нормотворчості, який видав нормативно-правовий акт або закріпив його в іншій формі, розрізняють норми, прийняті:
законодавчим органом;
главою держави (Президентом);
вищим органом виконавчої влади (Кабінетом Міністрів);
центральними органами виконавчої влади (міністерствами, державними комітетами тощо);
місцевими органами виконавчої влади (місцевими державними адміністраціями);
органами місцевого самоврядування;
корпоративними об'єднаннями (підприємствами, установами, організаціями, трудовими колективами тощо).
Корпоративними об'єднаннями можуть бути прийняті корпоративні правові норми. Це особливий вид норм: вони видаються за уповноваженням держави в межах, встановлених законом. До них, зокрема, належать норми, що містяться в колективних договорах, правилах внутрішнього трудового розпорядку, в статутах юридичних осіб, в інструкціях, правилах, положеннях, що видаються адміністрацією організацій.
Беручи до уваги, що вони діють лише щодо певної обмеженої заздалегідь визначеної групи (колективу) людей, які здебільшого їх самі і встановлюють, їх називають корпоративними.
З огляду ж на статус суб'єкта, який видає ці норми, а також масштаб (просторову сферу) дії норм, їх називають також локальними.
Наприклад, норми, що містяться у статуті акціонерного банку, як і в статутах інших господарських (зокрема акціонерних) товариств, належать до локальних, корпоративних. Властивостей норм права їм надає державна реєстрація цих організацій як юридичних осіб, яка стосовно цих норм виступає формою (способом) їх санкціонування.
2. Класифікація норм за часовими межами їх дії:
з невизначеною тривалістю дії (умовно кажучи, постійні); із заздалегідь визначеною тривалістю дії (тимчасові).
3. Класифікація норм за їх дією щодо кола осіб: загальні для всіх;
орієнтовані на певні групи суб'єктів (військовослужбовців, народних депутатів тощо);
орієнтовані на певні органи та посадових осіб (наприклад, норми, що стосуються Президента, норми положень про міністерства);
імунітаційні (імунітетні) — виключають певні категорії осіб з-під дії окремих норм права.
4. За юридичною силою актів розрізняють два основних види норм — законодавчі і підзаконні. До перших відносять ті, що містяться в законах, основах законодавства, кодексах; до других — ті, які закріплено в указах, постановах тощо. Перші виходять від законодавчого органу, другі — від органів виконавчої влади.
5. За предметом правового регулювання норми поділяють: 1) по галузях права; 2) по правових інститутах. Наприклад, по галузях права. — це конституційні, цивільно-правові, кримінально-правові норми, адміністративно-правові, норми трудового права тощо (галузі права розглядатимуться далі); по правових інститутах — це норми спадкового права, винахідницького права, норми дисциплінарної відповідальності тощо.
6. За таким критерієм, як спосіб створення, розрізняють норми: прийняті шляхом референдуму;
встановлені державою; санкціоновані державою;
прийняті недержавними організаціями в силу делегування їм державою нормотворчих повноважень.
7. За просторовими межами дії існують норми: загальнодержавної дії;
регіональні;
місцеві;
локальні.
8. За характером правил, що в них (в диспозиціях норм) містяться, або, інакше кажучи, за ступенем свободи дотримання (незаперечності, обов'язковості, визначеності, категоричності, однозначності) викладеного правила норми поділяються на:
імперативні;
уповноважуючі;
диспозитивні;
рекомендаційні.
Імперативні (від лат. imperativus — владний) — це такі норми, що означають категоричне повеління, владно-наказовий припис та містять абсолютно визначене правило. Серед них розрізняють: зобов'язуючі та забороняючі норми.
Зобов'язуючі правові норми — це норми, які безпосередньо покладають на суб'єктів певні обов'язки. Це можуть бути службові обов'язки, що визначаються нормами адміністративного права, але це можуть бути й обов'язки, що визначаються нормами будь-якої іншої галузі права. Наприклад, згідно зі ст. 203 ЦК 1963 р. "в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки".
Або інший приклад: згідно зі ст. 81 Кодексу про шлюб та сім'ю (КпШС) України "утримання непрацездатних батьків, які потребують допомоги, є обов'язком їх повнолітніх дітей".
Забороняючі правові норми — це такі норми, що забороняють суб'єктам здійснення певних дій.1
Так, зокрема, норми кримінального права, норми, що регламентують адміністративну відповідальність, забороняють під загрозою кримінального покарання чи адміністративного стягнення вчинення дій, які в першому випадку розцінюються як злочини, а в другому — як адміністративні правопорушення. До забороняючих належать також й норми інших галузей права. Наприклад, ст. 528 ЦК 1963 р. передбачає: "Не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя". Стаття 548 цього ж Кодексу містить таку заборону: "Не допускається привдяття спадщини під умовою або з застереженнями".
Уповноважуючі правові норми не містять абсолютних та беззастережних приписів. Вони надають суб'єктам можливість самим приймати рішення щодо здійснення чи нездійснення конкретних вчинків з правовим змістом, тобто на власний розсуд визначати свою поведінку, обираючи її з числа запропонованих нормою варіантів. Прикладом тому може служити ст. 534 ЦК 1963 р. ("Спадкоємство за заповітом"): "Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом".
Диспозитивні, або доповнюючі. Вони також містять елемент уповноваження. Це норми, що уповноважують сторони правовідносин за взаємною згодою визначити свої права та обов'язки, тобто на власний розсуд обрати найбільш бажаний для них варіант поведінки. Диспозитивні норми дають можливість самостійно розпорядитись щодо обрання будь-якої поведінки, передусім такої, яка не передбачена нормою, повністю чи частково в межах загальних принципів права і вимог законності. Якщо учасники правовідносин такою можливістю не скористались, вступає у дію правило, яке передбачено у нормі як резервний варіант. Прикладом може слугувати ст. 264 ЦК 1963 р. ("Обов'язки наймодавця по утриманню зданого в найом майна"): "Наймодавець зобов'язаний провадити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в найом майна, якщо інше не передбачено законом або договором.
Невиконання цього обов'язку наймодавцем дає наймачеві право або зробити капітальний ремонт, що передбачений договором чи викликається невідкладною необхідністю, і стягнути з наймодавця вартість ремонту чи зарахувати її в рахунок найомної плати; або розірвати договір (ст. 270 цього Кодексу) і стягнути збитки, завдані його невиконанням". Перша частина — диспозитивна; друга — уповноважуюча.
Рекомендаційні норми. Сама назва говорить за себе. Норма містить бажаний варіант поведінки, який вважається оптимальним. Це своєрідна порада, яка має факультативний характер. Тому таке правило не є обов'язковим і суб'єкт, виходячи із конкретних обставин, може його скоригувати, не порушуючи інших норм, тобто в межах законності.
9. За способами викладення змісту норми в тексті нормативного акта:
визначені;
відсилочні;
бл анкетні.
Визначені норми — це переважна їх більшість. Тексти цих норм мають цілком певні правила поведінки. Вони безпосередньо й прямо сформульовані у самому тексті відповідної статті закону.
Відсилочні норми — це своєрідна модифікація визначених норм, їх специфіка полягає у тому, що формулювання такої норми містить посилання на якусь іншу вже встановлену і діючу норму (статтю закону). Це можуть бути статті того ж самого або іншого закону, який згадується в редакції статті, норма якої є відсилоч-ною. З'ясування справжнього вигляду норми, розкриття її "прихованого", чи, краще, зашифрованого з міркувань законодавчої техніки змісту і перетворення на визначену потребують додаткових аналітичних зусиль з логічного конструювання всього обсягу норми (з огляду на те, що йдеться про логічну структуру норми). Від-силочною є, наприклад, норма, передбачена! ч. 2 ст. 151 ЦК 1963 р. ("Поняття зобов'язання і підстави його виникнення"): "Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу". Відсилочною є також норма ст. 85 ЦК 1963 р. ("Порядок обчислення строків"): "Порядок обчислення строків позовної давності та інших строків, встановлених цим Кодексом, визначається статтями 86 і 87 Цивільного процесуального кодексу України".
У свою чергу бланкетні норми подібні до відсильних за тією ж ознакою, тобто вони, не встановлюючи змісту правила поведінки, також відсилають, але не до інших конкретних статей чи нормативних актів, а до органів, які приймають такі акти. Іноді ступінь невизначеності може бути ще більшим. Це видно на прикладі ч. 2 ст. 908 ЦК, у якій зазначається, що умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Тут маємо класичну бланкетну норму (диспозицію).
Як приклад бланкетних норм можна навести статті Закону України від 30 червня 1993 р. "Про дорожній рух":
ч. 2 ст. 13 — "з метою запобігання дорожньо-транспортним поустановах та організаціях незалежно від форм власності та господарювання утворюються комісії з безпеки руху, що діють на підставі положення, затверджуваного Міністерством транспорту України";
ст, 53 — "юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України".
10. За правовим (функціональним) призначенням розрізняють норми:
матеріальні;*
процесуальні;
колізійні.
До матеріальних норм належать такі, що визначають правила поведінки суб'єктів, які вступають у відносини в реальному суспільному житті, прагнучи досягнення своїх життєвих інтересів і потреб — майнових, сімейних, трудових тощо. Ці норми закріплені, зокрема, у ЦК, КпШС, КК та інших кодексах і законах.
Процесуальні норми — це норми, які визначають порядок (процедуру) розв'язання компетентними державними органами (судами та іншими) колізій (спорів), що виникають на грунті відносин, регульованих матеріальними нормами. Це теж, звичайно, правила поведінки суб'єктів, які вступають у певні відносини, але тут маємо відносини, так би мовити другого, похідного ряду. До процесуальних належать норми, закріплені у КПК, ЦПК та інших кодексах. Закон, наприклад, КпАП, може охоплювати як матеріальні, так і процесуальні норми. В конкретному випадку — це норми, що визначають адміністративну відповідальність, і норми, які визначають порядок розгляду справ про скоєні адміністративні правопорушення.
Колізійні норми — це норми, за допомогою яких розв'язуються колізії законів, що можуть виникнути між правовими нормами різних держав, зокрема у міжнародному приватному праві.
Текст таких норм містить вказівку щодо того, за яким законодавством — національним чи іноземним — необхідно вирішувати справу за певних обставин (умов). Ці норми мають орієнтуючий характер, що дозволяє знайти необхідну для розв'язання ситуації норму права.
Наприклад, ч. 1 ст. 569-3 ("Закон, застосовуваний до права власності") ЦК 1963 р. викладена так: "Право власності на річ визначається за законом країни, де ця річ знаходиться".
Частина 1 ст. 569-4 цього ж Кодексу вказує: "Права і обов'язки сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законом країни, де мала місце дія чи інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодував ня шкоди".
У ст. 570 ЦК 1963 р. зазначається: "Відносини по спадкоємству визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання".
106
11. За характером правового впливу на поведінку суб'єктів правовідносин можна розрізняти норми:
заохочувальні;
каральні;
правовідновні;
правозаперечуючі.
Неважко помітити, що незважаючи на те, що йдеться про норму в цілому, насправді та чи інша характеристика-визначення норми в цьому разі виходить із характеру одного її елементу, а саме: із характеру реагування на поведінку суб'єкта. Конкретно: вона обумовлена характером санкції — заохочення, покарання, відновлення попереднього стану, невизнання правового характеру.
Заохочувальні норми передбачають позитивні стимули — заохочування до бажаної з точки зору законодавця поведінки.
Наприклад, ст. 140 ЦК 1963 р. вказує, що скарб, тобто зариті в землю або приховані іншим способом валютні та інші цінності, власник яких невідомий, повинен бути зданий особою, яка його виявила, фінансовому органові і переходить у власність держави. Особі ж, яка виявила і здала скарб фінансовому органові, видається винагорода у розмірі двадцяти п'яти процентів вартості зданих цінностей.
Каральні норми. Такими є норми Особливої частини КК, КпАП тощо.
Правовідновні норми передбачають відновлення попереднього правового стану. Це має місце при застосуванні цивільно-правових санкцій, що покладають обов'язок з відшкодування заподіяної шкоди. Інший приклад: норми, що передбачають можливість скасування незаконних актів, які порушують чиєсь право.
Правозаперечуюча норма передбачає як санкцію невизнання правового характеру відносин, угод. Наприклад, юридичне невизнання фактичних шлюбних відносин, — визнання цивільно-правового договору недійсним в разі порушення умов його дійсності, передбачених ЦК.
12. За таким критерієм, як ступінь узагальнення правила поведінки, що міститься в нормі (або інакше кажучи, за мірою узагальненості виразу правила) та характером службової ролі в регулюванні відносин можна розрізняти:
норми-правила, приписи (їх в нормативному фонді більшість) — це конкретні правила поведінки, що безпосередньо спрямовані на регулювання суспільних відносин;
норми-дефініції (норми, що містять визначення і мають допоміжний характер). Іноді такі норми набирають вигляду дефінітивного елементу норми. В цьому разі вони сприяють розкриттю змісту окремих структурних елементів і в цій якості мають допоміжний характер. Для порівняння: ст. 11 КК містить визначення злочину, а ст. 41 ЦПК — визначення свідка, що виступає як дефінітивний елемент до гіпотези;
норми-засади (норми-принципи) — це правила найвищого рівня узагальненості. Правові принципи відіграють конструктивну роль у визначенні характеру усієї правової системи та її підсистем.
Щодо громадянського та державного ладу, інших аспектів життя суспільства норми-засади (засадничі норми) — це політико-пра-вові норми, однією з основних форм закріплення яких є декларації. Декларація — це форма виразу основних засадничих начал, тобто форма проголошення норм-засад, норм-принципів.
Такого роду засади містять, зокрема: Загальна декларація прав людини; Декларація про державний суверенітет України; Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в Україні. Такі норми^можуть міститися не тільки в деклараціях, але й в актах, наприклад законах (Закон України від 13 грудня 1991 р. "Про наукову і науково-технічну діяльність" (в редакції Закону від 1 грудня 1998 p.).
Норми декларацій є переважно політико-правовими нормами. Вони відрізняються від політичних норм, які формуються політичними партіями та іншими громадськими об'єднаннями, тим, що йдуть від держави та визначають основні напрями, програму саме її функціонування. Ці норми виступають політико-ідеологічними джерелами для наступного правового нормотворення.
Ми назвали основні види норм права. Проте існують й інші класифікаційні підстави розрізняння правових норм та їх елементів. Це може бути обумовлено галузевими особливостями. Наприклад, в адміністративному праві можна розрізняти норми:
організаційно-структурні;
організаційно-компетенційні;
адміністративно-деліктні;
адміністративно-процесуальні.

Смотреть другие вопросы в разделе: Нариси з теорії права





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией