***
Главная » Нариси з теорії права » 8.3. Логічна структура норми права та її вираз в нормативно-правовому акті



8.3. Логічна структура норми права та її вираз в нормативно-правовому акті

Спробуємо відповісти на запитання: яким чином текст нормативного акта відображає структуру норми права? Цілком очевидно, що з огляду на існування різних концепцій побудови норми проблема розв'язується по-різному для триланкової і дволанкової структури.
Але перед тим як відповісти на поставлене запитання, спробуємо з'ясувати термінологію, тобто терміни, якими позначають окремі елементи, частини, інформаційні одиниці тексту нормативних актів, або нормативно-правові одиниці.
Юридична наука і практика залежно від виду нормативного акта, обсягу охоплюваної інформації та співвідношення між ними вживають такі різні терміни для позначення нормативно-правових
одиниць:
1) стаття — це пронумерована частина закону (з назвами і без назв), указу Президента, декрету Кабінету Міністрів;
2) частина статті: ^
а) абзац (непронумерований);
б) абзац (пронумерований);
3) пункт:
а) пронумерований або позначений літерами елемент статті (див. от. 51 КК) або частини статті (див. ст. 66 КК, ст. 43 КК 1960 p., ст. 27 Закону України від 1 липня 1994 р. "Про енергозбереження");
б) пронумерований елемент постанови Кабінету Міністрів;
4) підпункт — пронумерована частина пункту постанови Кабінету Міністрів;
5) абзац — непронумерована частина пункту постанови Кабінету Мініртрів;
6) параграф — частина (елемент) відомчої інструкції.
А тепер розглянемо безпосередньо співвідношення, яке нас цікавить.
Найпростіше проблема співвідношення вирішується з текстами статей (пунктів тощо) законів та інших нормативних актів норм права у дволанковій побудові. Як правило, текст відповідної статті тощо відображає зміст норми (гіпотеза та диспозиція або гіпотеза та санкція).
Так, наприклад, згідно зі ст. 41 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України:
"Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що відносяться до справи.
Свідок зобов'язаний з'явитись до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини. Свідок має право відмовитися від надання свідчень в установлених законом випадках".
У цій статті чітко проглядаються три норми права, що мають дволанкову побудову, у повному обсязі:
перша — якщо особі (кожній) відомі будь-які обставини, що відносяться до справи, вона [гіпотеза] може бути свідком, тобто давати суду показання [диспозиція] ;
друга — свідок, тобто особа, якій відомі обставини, що відносяться до справи [гіпотеза], зобов'язаний з'явитись до суду для дачі показань [диспозиція];
третя — з'явившись до суду, свідок [гіпотеза], зобов'язаний дати правдиві показання про відомі йому обставини [диспозиція].
Тут ми маємо три норми регулятивного характеру. їм кореспондують норми, що містяться в ч. 1 ст. 44 ЦПК і мають охоронний характер. Зокрема: "Якщо викликаний свідок не з'явиться в судове засідання з причин, визнаних судом неповажними, його може бути піддано штрафу в розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і примусовому приводу через органи внутрішніх справ". У цьому тексті чітко проглядаються два елементи норми: гіпотеза та санкція.
Дещо (а може, й значно) складніше обстоїть справа, коли нормативний матеріал аналізується під кутом зору триланкової структури норми. Як уже відомо, розглянутими раніше трьома частина-
98
ми (елементами) — диспозицією, гіпотезою, санкцією — предст^в_ лена логічна структура норми права. Але як вона співвідноситься 3 текстом нормативного акта, зокрема закону; як вона, ця логіч^а? триелементна структура норми права виражена у цьому тексті, н^сІ кільки він відображає її?
Це питання про внутрішню форму (структуру) норми права Та форму (чи спосіб) її викладення в нормативному акті. Питання Про викладення структурних елементів норми в тексті нормативного акта в цьому разі не таке просте. Виникає принаймні дві проблеми:
Перша — наскільки чітко розмежовуються текстуально окремі структурні частини. Особливо це стосується диспозиції та гіпотези. Іноді ці елементи (диспозиція та гіпотеза) тісно пов'язані і^^к собою. Причому настільки, що фактично в тексті зливаються, як? наприклад, в нормах кримінального права, що визначають відповідальність за конкретні злочини. А це дає підстави одним вче^им (криміналістам) розглядати відповідний текст як диспозицію, щ_ шим (переважно теоретикам) — як гіпотезу, а третім — взагалі стверджувати про відсутність в цих нормах гіпотези (що суперечить логіці нормативного регулювання).
Але візьмемо до уваги, що норма права не може бути без Диспозиції (йдеться про логічну структуру норми), яка може вира>к:ати правило поведінки також в негативній (заборонній) формі. ^оді подібна ситуація дає підстави вважати ,|що такі норми складаються лише з диспозиції (вираженій в негативній формі) та санкції (вона у відповідних статтях чітко окреслена).
Проте, враховуючи логічну структуру норми (триелементну), слід визнати, що і тут присутні всі три елементи, в тому числі й гіпотеза.
Щоб наочно собі це уявити, звернімось до ст. 365 КК ("Перевищення влади або службових повноважень"), в ч. 1 якої сказано: "Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі Наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб". Традиційно все це в теорії кримінального права вважаться диспозицією. Але цілком очевидно, що суб'єктом, до якого звернена норма, тут названо службову особу. Це вже елемент гіпотези, але не вся гіпотеза. Відповідним редакційним втручанням в текст статті (а аналіз логічної структури такий спосіб завжди передбачає) можна латентно вмонтовану в нього гіпотезу виділити і зробити її доступною для сприйняття.
Цю статтю можна було б викласти так: "Якщо службова особа, якій надано права і повноваження, явно виходячи за їх межі, умис-но вчинить дії, що перевищують владу або службові повноваження...". В такому варіанті ще більш чітко окреслюється частина гіпотези, яка вказує на суб'єкт. Що стосується наступних слів: "якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян,дабо державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб", то вони і в іншому варіанті сприймаються як гіпотеза, тобто викладення обставин, за яких необхідно керуватися цим правилом (обставин, за яких може бути завдано істотної шкоди).
Або поставимо таке питання: чи завжди позбавлення життя іншої людини, тобто фактично вбивство, тягне за собою кримінальну відповідальність? Звичайно, ні. Приклад тому — необхідна оборона, яка може бути навіть службовим обов'язком відповідної особи. А що ж тоді вбивство, як його визначити? Можна так: позбавлення життя іншої людини, якщо воно мало місце не в результаті необхідної ©борони або інших обставин, що виключають проти-правність діяння, тобто вбивство (КК 1960 p., по суті, не давав визначення вбивства, виходячи із його загальної зрозумілості; на відміну від нього КК 2001 р. дає таке визначення: "Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині").
Друга проблема — наскільки компактно, автономно, відокремлено, цілісно викладаються норми права в структурних одиницях нормативного акта, тобто в його статтях, пунктах, частинах статей, абзацах тощо?
Здавалось би, логічгіо припустити, що кожна стаття закону чи інший структурний елемент акта містить одну норму права у повному обсязі. Насправді, виявляється, повний обсяг норми не завжди збігається з текстом статті закону. Законодавча техніка (техніка конструювання тексту актів) обумовлена різними вимогами, головні з яких — зрозумілість, дохідливість, негроміздкість, зручність у користуванні. Необхідність їх додержання веде до такого викладу нормативних актів, коли текст однієї статті не завжди рівнозначний одній нормі права.
Можливі декілька варіантів співвідношення статті (пункта) нормативного акта і норми права у повному її логічному обсязі, передусім:
одна стаття — одна норма права (в повному обсязі);
текст однієї статті (пункту) нормативного акта може також містити:
декілька норм;
окремі елементи однієї норми;
окремі елементи декількох норм.
Наприклад, вже аналізована раніше як приклад дволанкової структури ст. 41 ЦПК ("Показання свідка") містить гіпотезу й диспозицію норми. У ній сказано: "Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що відносяться до справи. Свідок зобов'язаний з'явитися до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини". Виділені слова — це диспозиція, решта — гіпотеза. Санкція цієї норми викладена у ст. 44 ЦПК ("Відповідальність свідка"). Діапазон санкційних заходів цієї статті досить широкий і залежить від характеру конкретних правопорушень, вчинених свідком:
1) заходи процесуального характеру, а саме — свідка може бути піддано штрафу в розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, який накладає безпосередньо суд або суддя, і примусовому приводу через органи внутрішніх справ, якщо викликаний свідок не з'явиться в судове засідання з причин, визнаних судом неповажними;
2) заходи адміністративної відповідальності, передбачені ч. 1 ст. 185-3 КпАП, за злісне ухилення від явки до суду;
3) заходи кримінальної відповідальності, передбачені статтями 384 чи 385 КК, відповідно за завідомо неправдиве показання або за відмову від давання показань.
Отже, головне призначення ст. 44 ЦПК полягає у визначенні санкції за поведінку свідка, яка не відповідає вимогам ст. 41 ЦПК. Причому санкція виступає не лише як покарання (стягнення), але й у вигляді забезпечувальних заходів стосовно правосуддя.
Цікаво також те, що текст ст. 44 ЦПК побудований так, що він сам по собі може аналізуватись за правилами триелементної структури (це обумовлено тим, що він у зміненому вигляді повторює зміст ч. 2 ст. 41 ЦПК, а отже, тут можуть бути виділені гіпотеза й диспозиція). А тому за концепцією логічної структури норми тут проглядаються всі три елементи: гіпотеза, диспозиція, санкція.
Для побудови такої конструкції текст ч. 1 ст. 44 ЦПК повинен інтерпретуватись як правило поведінки, звернене до свідка. Він міг би мати такий вигляд [при вираженні^диспозиції в негативній формі]:
"Неявка в судове засідання [диспозиція] викликаного свідка з причин, визнаних судом неповажними [гіпотеза], тягне за собою накладення штрафу в розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і примусовий привід через органи внутрішніх справ" (негативна форма диспозиції).
В позитивній формі диспозиції те ж саме правило могло б виглядати так:
"Викликаний в судове засідання свідок при відсутності поважних причин для неявки [гіпотеза] зобов'язаний з'явитися до суду [диспозиція]...", або: "Якщо свідок викликаний в судове засідання, то при відсутності поважних причин для неявки [гіпотеза] він зобов'язаний з'явитись до суду [диспозиція]...".
За таким саме типом, виходячи із триланкової структури, будується ст. 248 ЦК 1963 р. ("Якість продукції, що поставляється"), але з тією особливістю, що вона містить диспозиції і гіпотези кількох норм. Санкції цих норм наведені у ст. 253 ЦК 1963 р. ("Відповідальність за порушення договору поставки").
На відміну від цього ст. 105 ЦК 1963 р. ("Наслідки самовільного будівництва жилого будинку, господарських і побутових будівель та споруд"), яка також містить кілька норм, представляє всі три елементи норми — диспозицію, гіпотезу і санкцію.

Смотреть другие вопросы в разделе: Нариси з теорії права





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией