***
Главная » Нариси з теорії права » 8.2. Структура норми права



8.2. Структура норми права

Питання про структуру норми права (або про її внутрішню форму) в юридичній науці є одним із проблемних, тобто таким, що не має однозначної відповіді. Позиції різних авторів істотно різняться. Безперечним, мабуть, залишається лише визнання того, що норма права має свою структуру, що за своєю будовою вона не однозначна, не одномірна (як можна було б припустити, називаючи її "атомом" права, тобто неділимою). Вона все ж таки ділиться, а кожна її складова частина (елемент) несе своє специфічне смислове і цільове навантаження залежно від характеру вміщеної в ній інформації, що становить зміст норми.
Структура правової норми —це її внутрішня побудова, яка характеризується наявністю в ній відносно автономних, але нерозривно пов'язаних одна з одною складових частин, що різняться за функціональною роллю.
Аналіз норми за структурою сприяє з'ясуванню смислу правила поведінки, що в ній міститься, а це, в свою чергу, допомагає правильній реалізації норми, зміцненню законності й правопорядку, тобто досягненню того, заради чого існує право.
Структура норми залежить від її характеру. До визначення структури можна підійти по-різному, залежно від того, яка це норма — норма-принцип, норма-дефініція, норма-правило поведінки, регулятивна норма чи охоронна норма, які є різновидами норми-правила поведінки.
Найбільш актуальною є проблема структури норми-правила поведінки.
Нормами, що містять безпосередні правила поведінки для конкретних (але не індивідуалізованих) суб'єктів в реальному суспільному житті є:
норми-дозволяння;
норми-приписи (зобов'язування);
норми-заборони.
В теорії права докладно обгрунтовано дві різні концепції структури норми: двоелементна (двочленна, дволанкова) та триелементна (тричленна, тр планкова).
Для позначення структурних елементів норми права теорія -.права оперує такими поняттями: диспозиція, гіпотеза, санкція. Варто підкреслити, що незважаючи на те, що існують різні концепції структури, вони незмінно використовують у своїй побудові названі частини (елементи).
Оскільки в юридичній науці переважає триелементна конструкція, розглянемо спочатку її.
Триелементна (тричленна, триланкова) концепція структури норми права виходить з того, що логічно конструкція кожної норми повинна включати в себе вказівки (інформацію) на:
1) схему дій;
2) суб'єктів цих дій;
3) умови вчинення цих дій;
4) наслідки недодержання приписаних дій.
Без цих вказівок неможлива регулятивна функція норми права.
Таку конструкцію в теорії права називають логічною структурою норми права, оскільки саме такий зміст інформації представляє все, що необхідне для функціонування норми права як специфічного різновиду соціальних норм, по-перше; а по-друге, оскільки саме така інформація становить повний зміст норми незалежно від тексту конкретної статті нормативного акта, яка може не містити всієї цієї інформації.
Саме ця концепція "логічної структури норми" поширюється на згадані дещо раніше норми-правила поведінки. Вона не охоплює такий вид норм, як норми-принципи та норми-дефініції, хоча й вони також відіграють регулятивну роль.
Диспозиція (від лат. dispositio — розташування, розпорядження) —-це правилоь поведінки, що містить вказівку на можливість або обов'язок учинити якісь дії або утриматись від дій, тобто викладення припису. Образно кажучи, диспозиція — це ядро норми.
Змістом диспозиції може бути:
1) надання права діяти певним чином;
2) покладення обов'язку діяти певним чином або утриматись від
певної поведінки;
3) надання можливості (правомочності) самостійно визначати спосіб (характер) своєї поведінки, тобто визначати зміст своїх правовідносин повністю або частково в межах загальних принципів права і вимог законності.
Сам припис (правило) може бути викладений в одній з двох
форм (двоякій формі).
Передусім — в позитивній формі, тобто шляхом перелічування дій, які має право чи зобов'язаний здійснити суб'єкт права. Так, наприклад, викладаються обов'язки працівника, що містяться в КЗпП (ст. 139) або в службових інструкціях.
Диспозиція, тобто правило поведінки, може бути викладена, умовно кажучи, в "негативній" (заборонній) формі — шляхом зазначення дій або бездіяльності, заборонених законом. Саме так викладаються диспозиції в кримінальному законодавстві, в законодавстві про адміністративну відповідальність, але не тільки в цих випадках. Керуючись такою диспозицією, суб'єкт права повинен так будувати свою поведінку, щоб виключити діяння, вчинки, заборонені законом.
Можна припустити, що методом відповідного конструювання таке правило могло б бути представлено, викладено, виражено в позитивній формі. Але в цьому немає практичного смислу, бо забороняюча форма фокусує увагу на поведінці, заради виключення якої приймалась норма. До того ж такий спосіб викладення неминуче виявився б надто неекономічним, громіздким та незручним для сприйняття. Тим більше, що згідно з одним із загальноправо-вих принципів, коли йдеться про громадян, то "дозволено все, що не заборонено законом".
Гіпотеза (від грецьк. припущення) — містить інформацію двоякого роду:
1) вказівку на обставини, за наявності яких (настанні, виникненні) норма повинна бути реалізована (місце, час тощо);
2) вказівку на коло осіб, до яких ця правова норма звернена, тобто адресатів, від яких вимагається відповідна поведінка.
Отже, гіпотеза вказує на умови, за яких той, хто в ній названий, повинен діяти так, як того вимагає диспозиція.
Призначення гіпотези полягає в конкретизації правила, що міститься в диспозиції, в прив'язуванні його до конкретних обставин. Правило поведінки не може бути абсолютно абстрактним, придатним на всі випадки життя. Гіпотеза привносить конкретизацію, завершуючи формулювання правила поведінки. Повітряне законодавство (зокрема Повітряний кодекс України) передбачає, що командир цивільного повітряного судна має право "зливання в польоті пального, скидання багажу, вантажу і пошти" (ст. 38). Таке беззастережне право, на перший погляд, могло б виглядати абсурдним. Насправді ситуація не є такою безглуздою, норма глибоко обгрунтована. Але треба звернутися до гіпотези в тій її частині, де з'ясовується, за яких екстраординарних, можливо трагічних обставин командир може бути поставлений перед дилемою прийняття такого серйозного і, природно, збиткового рішення.
Третій елемент логічної структури норми права — санкція (від лат. sanctio — непорушна постанова, непохитне узаконення, закон з зазначенням покарання за його порушення).
В сучасній мові звертає на себе увагу багатозначність поняття "санкція". Санкцію залежно від контексту розуміють як:
1) схвалення, дозвіл, стимулювання, заохочення (позитивна
санкція);
2) затвердження компетентним органом будь-якого акта, що надає йому відповідної (необхідної) юридичної сили (санкціонування). Наприклад, за чинним нині порядком обшук як слідча дія при провадженні досудового слідства у кримінальній справі проводиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи, обшук яких, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді (ст. 177 Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України);
3) елемент правової норми та складова частина статті закону чи іншого нормативного акта, в яких вказуються правові наслідки для суб'єкта поведінки як засіб спонукання до додержання закону;
4) захід впливу, що застосовується до правопорушників — фізичних та юридичних осіб, держав (санкція-покарання, санкція — несприятливі наслідки, міжнародно-правові санкції різного характеру).
В контексті розглядуваного питання інтерес становить одне значення, а саме: санкція як елемент правової норми (або елемент статті нормативного акта), який містить інформацію (вказівку) про реагування на поведінку суб'єкта, характер якого залежить від відповідності поведінки правилу, визначеному у диспозиції.
Виходячи з такого розуміння санкції, є підстави припустити, що вказане реагування може охоплювати (включати) правові наслідки додержання чи недодержання (порушення) норми-правила. Це можуть бути: 1) санкція-заохочення; 2) санкція-покарання; 3) санкція — інші несприятливі наслідки, які не є виразом юридичної відповідальності.
Отже, можна виділити поняття заохочувальної, каральної (штрафної) та обмежувальної санкції. їв цьому є логічний смисл: санкція як схвалення, заохочення, стимулювання правомірної поведінки; санкція як покарання за неправомірну поведінку; санкція як обмеження,* припинення поведінки, яка може потягти (викликати) шкідливі наслідки.
Традиційно в теорії права до санкцій як елемента логічної структури норми відносять останні два значення. Що стосується заохочення за правомірну, суспільно корисну поведінку, то окремі автори пропонують розглядати його як ще один самостійний, четвертий елемент (частину) структури норми права, як її факультативний елемент.
Отже з позицій класичної концепції логічної (триелементної) структури санкція в контексті третього елемента норми права — це засіб державного примусу, який застосовується в разі недодержання диспозиції і містить в собі негативні для порушника наслідки невиконання вимог норми (диспозиції).
Як санкції виступають різні види покарань та стягнень за правопорушення, а також інші невигідні наслідки недодержання правової норми.
До першої групи санкцій належать такі "класичні" санкції, які передбачені КК, Кодексом України про адміністративні правопорушення (КпАП) тощо. Видами таких санкцій є, наприклад, позбавлення волі, виправні роботи, штраф, адміністративний арешт, конфіскація майна тощо. Переважно вони носять персоніфікований характер, тобто застосовуються до окремих фізичних осіб-гро-мадян, посадових осіб. До юридичних осіб також можуть застосовуватися майнові, фінансові, економічні та інші санкції відповідальності за відповідні правопорушення. Так, наприклад, згідно із Законом України від 16 червня 1992 р. "Про об'єднання громадян" за порушення законодавства об'єднання громадян несуть відповідальність. Зокрема, до них можуть бути застосовані такі стягнення, як штраф, тимчасова заборона (зупинення) діяльності та примусовий розпуск (ліквідація) об'єднання громадян. Ці заходи по суті є проявом адміністративної відповідальності, хоча КпАП вони не передбачені, оскільки Кодекс регламентує поки що лише персоніфіковану адміністративну відповідальність (громадян та посадових осіб).
До другої групи санкцій належать найрізноманітніші заходи, призначені для того, щоб покласти край, нейтралізувати шкідливі протиправні діяння, припинити їх подальший розвиток, але які не є заходами юридичної відповідальності.
Ними, зокрема, є:
призупинення та скасування неправомірних актів окремих органів держави та посадових осіб;
призупинення будівництва споруд або окремих їх частин;
заборона введення в дію побудованих споруд в разі порушення певних санітарних вимог;
заборона випуску підприємствами харчової промисловості недоброякісної продукції;
заборона експлуатації машин та механізмів (автомототран-спорту), технічний стан яких загрожує безпеці працівників та оточуючих;
розірвання договору повітряного перевезення в разі порушення Пасажиром правил перевезення на повітряних лініях (наприклад, в разі відмови пасажира від догляду багажу, вантажу, особистого догляду тощо).
Санкції, як бачимо, застосовуються не лише до громадян та інших фізичних осіб, але й до організацій, що називаються в цивільному праві юридичними особами.
Двоелементна структура норми права. Йшлося про концепцію триелементної структури норми права. Але, як зазначалось, щодо питання про структуру норми існує й інша думка,, яка обґрунтовує ідею дволанкової структури. Таке розуміння "зібрало під свої прапори", або, простіше кажучи, поділяє менша кількість адептів, тобто прихильників. І все ж наукова об'єктивність вимагає її розгляду.
Згідно з дволанковою концепцією структури кожна норма має два елементи: 1) гіпотезу та 2) саме правило поведінки, яке може набирати різної форми. Що стосується гіпотези, то вона тлумачиться як опис (викладення) обставин, фактів, ситуації, за наявності яких набирає чинності ця норма, тобто як і в концепції три-ланкової структури норми.
Другий елемент — саме правило поведінки — може виступати залежно від типу норми в Одному з двох варіантів: 1) у вигляді диспозиції або 2) у вигляді санкції. І в першому, і в другому варіантах приписана (викладена) модель поведінки, якої повинен дотримуватись суб'єкт за наявності обставин, вказаних в гіпотезі. Цей підхід грунтується на розрізнянні регулятивних та охоронних норм.
Диспозицією за цією концепцією називається друга частина регулятивних норм; а санкцією — друга частина охоронних норм. Зміст варіанта "гіпотеза -— диспозиція" (регулятивна норма) нічим практично не відрізняється від того, що має місце при таких елементах (тандемі) в концепції триланкової структури норми. Зміст варіанта "гіпотеза — санкція" дещо специфічний: санкція в цьому контексті -^ це правило поведінки, звернене до належного державного органу (суду тощо) або посадової Особи, яке зобов'язує його (їх, її) застосувати той, що в ній міститься, захід державного примусу до особи, яка винна у скоєнні правопорушення (інакше кажучи, це правило поведінки для суду або іншого юрисдикційного органу).
Але чи існує зв'язок між цими двома типами норм — регулятивними та охоронними, а також між двома концепціями будови норми — триелементною та двоелементною?
Маючи на увазі, що норма права — це правило поведінки, порушення якого тягне відповідальність чи інші невигідні правові наслідки, що виражені у санкції, справа уявляється такою:
1) коли йдеться про варіант побудови норми за типом "гіпотеза — диспозиція", то санкція як потенційна можливість застосування примусу в разі порушення норми перебуває за межами даної
норми прс|ва;
2) у варіанті побудови норми за типом "гіпотеза — санкція" санкція сама виступає правилом поведінки і як таке є частиною цієї норми права. Порушення цієї норми може, у свою чергу, тягти відповідальність для її порушника (скажімо, відповідальність посадової особи за неправильне чи неправомірне вирішення справи,
наприклад, за ст. 375 КК);
3) за триелементною концепцією норма права включає опис ситуації (гіпотезу), правило поведінки (диспозицію) та вказівку на захід відповідальності (захід обмежень) за його порушення (санкцію). Аналіз норми за триелементною концепцією — це дослідження норми права у першому наближенні.
Порушення правила поведінки призводить до виникнення обставин, до створення ситуації, що сама по собі має розглядатись як гіпотеза. Настання її потребує певного реагування, певної поведінки у цьому разі з боку офіційних органів, що мають діяти відповідно до правила, зазначеного у санкції, оскільки автоматично санкція щодо правопорушника не реалізується. Настає начебто другий етап в реалізації норми права. Тут санкція з потенційно можливого фактора перетворюється в реальний фактор;
4) більш глибокий поетапний розгляд приводить до двоелемен-тної концепції. Отже, за такого підходу уявляється, що обидві концепції не суперечать, не протистоять одна одній, набуваючи характеру двоступінчастої конструкції. Триелементна концепція поєднує зміст двох норм — регулятивної та охоронної.
Триелементна концепція дає оглядову картину побудови норми, двоелементна — деталізовану.
Логічна структура норми — це ідеальна структура, існування якої обумовлене функцією та призначенням права як соціального
регулятора.
Реальна структура норми — це структура нормативної інформації в її фактичному текстуальному вигляді як формально вираженого правила поведінки.
За такої характеристики другої частини норми (санкції) дещо нівелюється, зникає та властивість, яка робить норму правилом поведінки. Норма начебто перестає бути вмістилищем правила поведінки. Відбувається розчинення змісту норми як правила поведінки — похідне виступає на перший план. Але так здається лише на перший погляд. Зрештою, будь-яке правило поведінки містить права чи обов'язки, а вони, навпаки, визначають характер поведінки, тобто правило. Це так само вірно, як те, що визнання другої частини норми правилом поведінки для певних державних органів не виключає традиційного уявлення про санкції як про невигідні правові наслідки для того, хто порушив вимоги диспозиції.
Звичайно, з точки зору правопорушника санкція виступає також (і передусім) як невигідні правові наслідки його неправомірної
поведінки.
Отже, санкція — це: невигідний правовий наслідок для правопорушника і водночас правило поведінки державного органу, який офіційно покликаний реагувати на виявлене правопорушення (це реагування й містить невигідний правовий наслідок для правопорушника); змістом санкції завжди є певні права й обов'язки. Відповідно санкція виконує подвійну функцію: є способом визначення та наступного привернення уваги потенційного правопорушника до виду та міри можливих негативних наслідків у разі порушення вимог норми;
є правилом поведінки для тих, хто має представляти державу і реагувати від її імені на вчинені правопорушення.
Крім розглянутих дво- та триелементної концепцій, є й інші підходи до визначення структури норми. Скажімо, в науці кримінального права розрізняють два елементи,, а саме: диспозицію і санкцію. Диспозиція описує заборонену поведінку, яка розцінюється як злочин. Санкція вказує на примусові заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили цей злочин, тобто вид і міру покарання.

Смотреть другие вопросы в разделе: Нариси з теорії права





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией