***
Главная » Нариси з теорії права » 6.3. Основні ознаки та властивості права, обумовлені його взаємодією з державою



6.3. Основні ознаки та властивості права, обумовлені його взаємодією з державою

Другу специфічну групу ознак об'єктивного права становлять властивості, що характеризують його взаємодію та органічний зв'язок з державою.
Право як різновид соціальних норм на відміну від інших їх видів тісно пов'язане з державою. На певному етапі розвитку людської цивілізації ці норми набувають властивостей об'єктивного права. Що стосується більшості інших соціальних норм, то вони, звичайно, живуть і розвиваються незалежно від держави настільки, наскільки це взагалі можливо в будь-якому суспільстві. У всякому разі цей зв'язок не носить такого усталеного конструктивного характеру. Більше того, в багатьох сучасних державах щодо релігії (а отже, якоюсь мірою й щодо норм релігії) офіційно діє принцип відокремлення релігії від держави. Правда, існують й винятки з цього правила, наприклад мусульманські країни, де основою права є релігія.

1. Взаємодія об'єктивного права і держави у вирішенні спільних проблем та поступовому розвитку суспільства

Для зв'язку права з державою характерним є те, що вони утворюють систему, яка виконує роль керуючого блоку стосовно суспільства, залишаючись відносно автономними його підсистемами.
Право як підсистема функціонуючого суспільства та елемент регулюючого блоку, в який воно входить разом з державним механізмом, виконує роль однієї з основних програм функціонування суспільства.
Держава в цьому симбіозі виконує роль організаційного елемента, суб'єкта управління, покликаного виконувати та забезпечувати згадану програму.

2. Визначеність історичного розвитку права і держави та однакова обумовленість їх соціального змісту (призначення) конкретно-історичними умовами соціальної дійсності

Передусім виникає питання: чи завжди право і держава існували в житті суспільства? На це питання можна дати однозначну відповідь: право, як і держава, виникає на певному етапі розвитку людського суспільства. А далі воно розвивається одночасно із розвитком держави і паралельно з нею. Розвиток цей обумовлений об'єктивними та суб'єктивними факторами життя суспільства.
Проте щодо моменту виникнення права і держави у науці існують різні погляди. В узагальненому вигляді на питання, коли саме та як виникали право і держава, теорія дає дві діаметрально протилежні відповіді.
Протягом багатьох десятиліть в нашій науці переважала думка, що право вперше виникло при переході від первіснообщинного ладу до рабовласницького як результат такого розвитку суспільних відносин, коли вони вже не могли бути регульовані засобами і способами, що існували раніше. Характер відносин між різними соціальними групами породжує необхідність створення спеціальних засобів підтримки нового суспільного ладу, що виник і розвивається та який заснований на кардинально протилежних інтересах цих соціальних груп і передусім в галузі виробничих відносин.
Концепція виокремлення соціально-економічних формацій в розвитку суспільства виходила з того, що кожній соціально-економічній формації притаманний свій тип держави та відповідного їй права. Тип держави і права конкретизує їх сутність стосовно особливостей конкретної соціально-економічної формації, визначає зміст даної системи права.
Узагальнено-теоретично прихильники цієї концепції розрізняють такі історичні типи держави і права: рабовласницький, феодальний, буржуазний та соціалістичний.
Неважко помітити, що сам поділ права на історичні типи відносний, досить умовний і дає спрощене уявлення. В цій концепції за основу береться лише один критерій — "боротьба класів". Але це категорія, що належить до характеристики суспільства. Чи достатньо аргументовано брати її за основу ддя класифікації права? Треба зауважити, що римське приватне право (право періоду рабовласництва) є підґрунтям не лише капіталістичного приватного підприємництва минулих століть (так званий Кодекс Наполеона, виданий 1804 p.), але й сучасного цивільного права, зрозуміло, з поправками на історичні реалії (той же Кодекс Наполеона, який тепер іменується частіше Цивільним). Більше того, поряд із римським правом укладачі кодексу використали також норми французького звичаєвого права (так звані "кутюм^и") та ордонанси (королівські розпорядження), тобто норми феодального права Франції.
Розвиток права як системи визначається не так званими "об'єктивними історичними закономірностями", "відкритими" марксизмом, як вважалось до недавнього часу, а необхідністю вирішення за допомогою його норм різних проблем на кожному етапі розвитку суспільства.
Тривалий час панівним, єдино науковим у нашій країні вважалось твердження про одночасне виникнення і розвиток права і держави. Однак в останні роки було висловлено й іншу думку щодо моменту і причини виникнення права. Прихильники цієї думки вважають, nfo немає достатніх підстав стверджувати, що держава і право винийгси одночасно. Вони припускають, що право виникло раніше, задовго до появи держави.
Центральною в цій новій концепції є теза про те, що право притаманне будь-якій соціально-економічній формації, оскільки в ньому інтегруються основні умови життєдіяльності суспільства. Жодне суспільство не може функціонувати й розвиватись без права, і лише з виникненням держави право закріплюється у формі законів. Тобто первісно в суспільстві функціонує протоправова система. Право в загальносоціальному смислі сягає (бере свій початок) протоправа (первісної правової системи). Інакше кажучи, у далекій давнині, до створення перших державних правових джерел, воно, тобто право в загальносоціальному значенні, виконувало функції протоправа. І лише після виникнення держави протягом тривалого історичного проміжку часу одночасно йде взаємопов'язаний розвиток права і держави (право і держава розвиваються в певному розумінні паралельно, адже паралельний розвиток — це також форма взаємозалежності).

3. Встановлення або визнання норм права державою

Об'єктивне право як система норм виходить від держави, а конкретно — від відповідних її органів. Такими є передусім законодавчі органи, які приймають акти вищої юридичної сили — закони. Нормативно-правові приписи встановлюються багатьма іншими державними органами, діяльність яких носить підзаконний виконавчий характер.
Зрозуміло, правоустановлення, нормотворчість держави на сучасному етапі розвитку правових систем можливе лише за умови додержання демократичних процедур. В особливих випадках держава вдається до всенародного опитування населення — референдуму як безпосереднього волевиявлення народу країни.
Визнання норм державою здійснюється у такі способи:
1) санкціонування (наступне визнання вже існуючих соціальних норм як правових).
До цього способу творення права держава нині вдається нечасто; 2) випереджаюче визнання, тобто надання (наділення, делегування) можливості (правомочності) прийняття актів, що містять норми із правовими властивостями, недержавним органам, зокрема органам місцевого самоврядування;
3) державна реєстрація нормативних актів корпоративно-локального характеру.
Що стосується останніх двох способів, то доречно зауважити, що все більшого поширення набувають близькі до санкціонування способи визнання правовими норм, які вперше створюються недержавними організаціями (правила внутрішнього трудового розпорядку; статути підприємств та інших організацій, які реєструються у встановленому законом порядку як юридичні особи).

4. Відображення у праві волі народу країни


У праві представлена рафіновано виражена державна воля (або додержавного соціуму-племені, роду, якщо виходити із випереджаючого виникнення права як загальносоціального, а не лише державного явища). Зазначена воля більш чи менш адекватно відображає інтереси народу країни в рамках, що створюються економічними та іншими умовами життя людей та їх потребами.
Коли йдеться про право як вираз загальної волі у ранзі державної, мається на увазі, що саме цей спосіб об'єктивування загальної волі в умовах державної організації життя суспільства є домінуючим.
Існують й інші способи (форми, шляхи) формування загальної волі і надання їй властивостей правових настанов:
1) через форми безпосереднього волевиявлення народу (референдуми);
2) через форми територіальної самоорганізації громадян, тобто представницькі органи місцевого самоврядування, якими є ради різних рівнів, одні з яких представляють інтереси відповідних територіальних громад сіл, селищ та міст, інші — спільні інтереси територіальних громад (районні та обласні ради), а також виконують деякі передані їм державні функції;
3) державні форми виразу загальної волі, які за питомою вагою та розмаїттям видів, як зазначалось, є переважаючими. Здебільшого це нормативні акти, прийняті державними органами.
Може скластися враження, що між твердженням про вираз у праві державної волі і переліченими способами, не кожний з яких має прямий державний характер, міститься суперечність. Насправді її немає. Почнемо з того, що джерелом державної влади є суверенітет народу, сам народ, його верховенство (принаймні в демократичних державах). Що ж стосується другого способу (місцеве самоврядування), то він є проміжним між першим та третім, який поєднує у собі певні риси цих способів і торкається винятково питань місцевого значення. До того ж і перший і другий способи реальні і діють остільки, оскільки таку можливість встановлює сама держава; у використанні цих способів опосередковано дістає вияв державна воля. І нарешті, державні форми (способи) виразу загальної волі з кардинальних питань є переважаючими.
Державна воля — продукт свідомої вольової діяльності людей. Ця первісна воля трансформується через свідомість тих, від кого закони виходять, та ними концентровано виражається. В цій волі переважає відображення інтересів політично пануючих (домінуючих) соціальних груп, вона реалізується через сумісну волю їх представників. Практично ця теза може набувати вигляду одного із двох варіантів:
1) право — вираз волі більшості народу в умовах демократичної
держави або
2) право — засіб нав'язування меншості волі більшості, яка узурпувала владу, в умовах тоталітарної держави.
В до демократичних державах право виражало волю соціальних груп, які економічно й політично панували у тих системах.
Проте в так званих буржуазних демократичних державах поступово утвердилось розуміння того, що навіть захищаючи інтереси пануючих суспільних класів, треба враховувати також потреби інших соціальних груп. Тим самим право в цих країнах все більше набувало гуманістичного характеру.

5. Гуманістична орієнтованість права та реальне підвищення рівня його гуманізації в умовах правової держави

Підвищення рівня гуманізації права є виразом нової властивості права, яка формується в певних історичних умовах.
Особлива форма зв'язку двох суспільних феноменів — держави і права, яка (форма зв'язку) інтенсивно розвивається в наш час, приводить до створення того, що набуло назви "правової держави" (про неї докладно ми розповімо у наступних темах).
В контексті даного питання підкреслимо: правова держава — це продукт особливого роду зв'язку права і держави. В умовах цього зв'язку нової властивості набуває й право, яке можна назвати правом (чи ширше: правовою системою) правової держави.
Різні типи взаємозв'язку між правом, державою і суспільством, а також окремим громадянином, що реально існують в суспільній практиці, дають підстави виокремити два основні полярні різновиди відносин між державою і громадянами як можливими суб'єктами права. Вони уособлюються в поняттях "тоталітарна держава" і "правова держава".
Хоч право існує в кожній (будь-якій) державі, в тому числі і в тоталітарній, це ще не робить її автоматично правовою.
Правова держава є певним станом опосередкованих правом відносин між державою і громадянином, який (стан) характеризується рівністю сторін, більше того — пріоритетом громадянина, інтереси якого найвищі. Правова держава — це нова її властивість, новий її стан, що знаходить відображення у праві. Тому не можна стверджувати, що кожна держава є правовою лише тому, що у ній
існує право.
В тоталітарних державах, які, як правило, відзначаються невгамовною, нестримною соціальною демагогічністю, сильно деформується реальна соціальна сутність права. Зокрема, в країнах так званого адміністративного, командно-директивного бюрократичного соціалізму, де пануюче місце посідає специфічний соціальний прошарок — партійна та залежна від неї державна бюрократія, реальна соціальна сутність права аж ніяк не відповідає офіційно проголошуваним гаслам і принципам. Отже, і право значною мірою є декларативним, а його соціальна деформованість дає підстави для тверджень, що право — це узаконене безправ'я (наприклад, попереднім кримінальним законодавством передбачався такий склад злочину, як "зрада батьківщини").
В нашій країні нині поставлене завдання формування правової держави, де право виражало б демократично виявлену волю всього народу. Необхідність побудови правової держави визнана Декларацією про державний суверенітет України (1990 p.). Вже ст. 68 попередньої Конституції в редакції, прийнятій Законом від 14 лютого 1992 p., проголосила Україну незалежною, демократичною, правовою державою. Властивість правової щодо держави фіксує нова Конституція України (ст. 1). Якщо властивість правової нашою державою ще й не досягнута повною мірою, то таке формулювання Конституції принаймні свідчить про серйозні наміри.

6. Можливість забезпечення реалізації правових настанов (приписів) не лише засобами переконання, заохочувально-виховного та організаційного характеру, тобто добровільно, але, в разі потреби, й засобами державного примусу


Норми права, як й інші види соціальних норм, виконуються передусім під впливом, по-перше, усвідомленн5гнеобхідності приписуваної поведінки, що формується переконанням в різних його формах, і, по-друге, заходами організаційного характеру.
Право підтримується державою, що дає можливість спонукати до додержання вимог права, тобто відкриває можливості застосування специфічних заходів примусового характеру. Що ж означає державний примус?
Державний примус — це відповідь-реагування на насильство, на несправедливість особи, яка своїми діями ущемляє, зачіпає інтереси інших суб'єктів права, які охороняються законом, коли іншими засобами проблема утвердження справедливості не може бути вирішена і лише насилля-примус держави може адекватно відреагу-
вати на вчинене.
Діапазон засобів державного примусу досить широкий: від різних видів юридичної відповідальності до інших невигідних правових наслідків державно-примусового характеру. Підстави, види та міра державного примусу, як і порядок його застосування, суворо регламентовані нормами права.
Саме з правом, з необхідністю прийняття рішень, заснованих на його нормах, пов'язується такий особливий вид державної діяльності, як здійснення правосуддя. Право спирається на специфічний державний механізм.

7. Наділення права властивістю зворотного впливу на державу

Це означає, що право здійснює конститутивний (конструктивний) вплив на державу, на її системи і підсистеми, органи та інститути. Зокрема, держава, застосовуючи примус, може діяти лише в рамках, визначених правом.
Зв'язаність держави правом знаходить вияв у правовій регламентації державних органів та посадових осіб, в законодавчому (ширше: нормативному) фіксуванні їх компетенції та меж адміністративного впливу (дискреційних повноважень). Зв'язаність держави з основних принципових параметрів правом, законодавча моде-льованість її функціонування є однією з умов злагодженої діяльності та ефективності державного механізму.
Двобічний характер зв'язку та взаємовпливу права і держави розкриває Jl.d Явич1. Зокрема, він пише, що тут право оформлює державу, а держава оформлює право, їх взаємопроникнення та єдність досягають найвищої точки розвитку, утворюється держава справжньої демократії та міцної законності. Проте він суттєво помиляється: такою державою він вважає соціалістичну державу. Та ще більше помиляється автор, стверджуючи, що ідея "правової держави" була і залишається міфом в умовах досоціалістичного суспільства.
Життя переконливо довело, що для того, щоб висунути ідею правової держави як ідеал суспільства, необхідно, образно кажучи, зробити крок назад від "соціалізму" у звичайному для нас розумінні і повернутися в досоціалістичне демократичне суспільство.

Смотреть другие вопросы в разделе: Нариси з теорії права





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией