***
Главная » Нариси з теорії права » 5.3. Поняття та зміст суб'єктивного права, його співвідношення з об'єктивним (позитивним) правом



5.3. Поняття та зміст суб'єктивного права, його співвідношення з об'єктивним (позитивним) правом

З поняттям об'єктивного права тісно пов'язане інше поняття — право суб'єктивне. Це третє із можливих значень терміна "право", яке також виступає як спеціально-юридична категорія.
З точки зору соціального призначення суб'єктивне право можна визначити так: суб'єктивне право — це гарантована суспільством та юридично зафіксована можливість задоволення громадянами та іншими суб'єктами права своїх потреб (під іншими суб'єктами розуміються суб'єкти, наділені спеціальними повноваженнями та ознаками, а також інтегровані суб'єкти — організації).
Йдучи шляхом структуризації, тобто з'ясування безпосередньо юридичного змісту і структури суб'єктивного права, можна дати таке визначення:
суб'єктивне право — це міра юридичної можливості, яка забезпечується юридичними обов'язками і охороною з боку держави.
Отже, суб'єктивне право, яке розуміється як юридична можливість, складається із трьох конкретних взаємопов'язаних можливос-тей-правомочностей.
Елементами суб'єктивного права є:
1) право на позитивні дії, тобто право на власні дії. Це первісний елемент будь-якого суб'єктивного права;
2) право вимагати від іншого суб'єкта виконання (додержання) юридичного обов'язку як умови реалізації носієм суб'єктивного права належної йому правової можливості;
3) право на захист з боку держави (а, відповідно, й право вимагати від держави, зокрема суду, такого захисту), яке виникає в разі порушення юридичного обов'язку особою, яка мала його виконати, коли це становить перешкоду для реалізації суб'єктивного права.
Проте лише в органічному зв'язку зазначені елементи утворюють суб'єктивне право як юридичну категорію.
Визнання особи суб'єктом права, носієм суб'єктивного права означає констатацію належності їй численних цілком визначених прав-можливостей, різних за галузевою приналежністю, змістом тощо. Орієнтуватися в цих правах допомагає класифікація, визначення їх типології, особливо за такою класифікаційною підставою, як природа, механізм виникнення і реалізації суб'єктивних прав.
Вказаний критерій дозволяє розрізняти такі основні види (групи) суб'єктивних прав:
1) загальні права громадян, тобто невід'ємні права особи, основні конституційні права громадян.
Права (конституційні): особисті; соціальні; економічні; політичні; екологічні; в сфері правосуддя.
Суб'єкт має такі права незалежно від того, реалізує він їх чи не реалізує. Наявність таких прав визначає конституційно-правовий статус особистості як громадянина.
Реалізація їх в конкретному реальному житті може відбуватися двома способами: або шляхом створення відповідних правовідносин (трудових, адміністративних тощо; наприклад, реалізація права на працю може відбуватися через виникнення трудових правовідносин), або безпосередньо, у разі, коли утворення правовідносин не є обов'язковим (наприклад, реалізація свободи слова);
2) абсолютні суб'єктивні права.
Так звані абсолютні суб'єктивні права характеризуються тим, що: 1) виникають в силу певних юридичних фактів (наприклад, право власності на певну річ може виникнути в силу різноманітних юридичних фактів — за договором купівлі-продажу, дарування, міни, спадкування тощо), але 2) реалізуються вони за відсутності перешкод поза правовідносинами (наприклад, власник речі може володіти, користуватися й розпоряджатися нею в рамках закону самостійно, не вдаючись до допомоги інших осіб, не вимагаючи від них вчинення будь-яких дій);
3) відносні суб'єктивні права.
Так звані відносні суб'єктивні права виникають та реалізуються лише в конкретних правовідносинах; це права (правомочності, або праводомагання) суб'єктів, які виступають учасниками відповідних правовідносин, яким відповідають юридичні обов'язки інших суб'єктів, які представляють протилежну сторону правовідносин (трудовий договір, цивільно-правовий договір тощо). Про правовідносини йтиметься в одній з подальших тем.
Такі конкретні види вияву суб'єктивного права, його модифікації.
Ми вже з'ясували, що суб'єктивне право як юридична категорія грунтується на нормах об'єктивного права. Подивимося тепер на співвідношення об'єктивного і суб'єктивного права у дії. Це співвідношення може бути пояснено на прикладі основних прав громадян (таких, як право на працю, відпочинок, освіту тощо). Реалізація зазначених прав можлива остільки, оскільки вони закріплені як загальні правила у відповідних нормативних актах. Виходячи з них, кожний громадянин, опиняючись в ситуації, коли у нього виникає потреба задоволення свого інтересу, може це зробити, вимагаючи відповідної поведінки від осіб, зобов'язаних діяти так, як визначено нормою права. Носій суб'єктивного права при цьому може розраховувати на підтримку правового механізму, який має у своєму розпорядженні держава (суд, прокуратура тощо). Звичайно, все це можливо повною мірою лише в умовах справді правової держави. Проте така констатація не заперечує дії правового механізму підтримки суб'єктивного права і в сучасній правовій системі.
Наприклад, працівник незаконно звільнений керівником підприємства з роботи або переведений на іншу роботу. Працівник може звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Суд може винести рішення: 1) про визнання наказу про звільнення або переведення незаконним; 2) про поновлення працівника на попередній роботі та 3) про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Аналогічно захищається районним (міським) судом право на працю деяких категорій працівників в разі виникнення спору про відмову у прийнятті на роботу (див. пункти 1—5 ч. 2 ст. 232 КЗпП України).
Візьмемо інший приклад. Положенням про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. № 706, передбачено, що дозвіл на придбання та зберігання (носіння) газових пістолетів і револьверів та патронів до них видається органами внутрішніх справ громадянам, які досягли 18-річного віку (зрозуміло, за умови додержання певних вимог). Орган внутрішніх справ видає дозвіл на придбання газових пістолетів (револьверів) і тим самим суб'єктивне право громадянина реалізується або мотивовано відмовляє в такому дозволі. Відмова у видачі дозволу може бути оскаржена громадянином згідно з чинним законодавством в судовому порядку.
Узагальнюючи викладене про механізм взаємодії об'єктивного та суб'єктивного права, можна констатувати, що об'єктивне право (право конкретної країни) — це система норм (правил), які регламентують можливість та порядок реалізації потреб людини (особи), що базуються на основі норм цього об'єктивного права.
Вказана можливість реалізації людиною певної потреби в порядку, що передбачений законом, набуває властивості суб'єктивного права, а не ілюзорних бажань. Ще більш рафіновано, у тому ж самому аспекті співвідношення об'єктивного права із суб'єктивним, можна сказати, що об'єктивне право — це система норм, які закріплюють суб'єктивні права і обов'язки.
Отже, в контексті визначення ролі об'єктивного права щодо окремо взятих осіб, які перебувають в сфері його тяжіння, можна зазначити, що право:
по-перше, орієнтує особу на використання легальних можливостей для задоволення своїх потреб;
по-друге, обмежує особу, визначаючи, встановлюючи рамки реалізації її потреб;
по-третє, гарантує особі потенційну можливість задоволення потреби в умовах конкуренції, зіткнення з аналогічними потребами інших людей;
по-четверте, право визначає правовий (юридичний) обов'язок, який дає підстави тлумачити як фіксовану міру належної поведінки, у межах якої суб'єкт гарантований від необгрунтованих домагань. Оскільки право пов'язанеє державою, можна зробити висновок: держава, яка системою всіх своїх інститутів (правових в тому числі) зорієнтована на задоволення потреб людини в розглянутому контексті її природних прав, на забезпечення суверенітету особи як найбільшої цінності в системі "людина — суспільство", є правовою.
Проте проблема співвідношення суб'єктивного та об'єктивного не вичерпується питанням про співвідношення об'єктивного права та суб'єктивного права як спеціально-юридичних категорій.
Існує два аспекти співвідношення суб'єктивного та об'єктивного в правовій дійсності — в рамках правотворчого та правореаліза-ційного процесів. Ми розглянули правореалізаційний аспект. Але ще існує інша сторона (логічно вона є першою), яка дістає вияв у впливі людських потреб як суб'єктивних факторів (що не набули ще правового виразу, не стали ще правом) на об'єктивне право.
Беручи все зазначене до уваги, можна представити механізм формування норми об'єктивного права та наступної її реалізації в плані співвідношення об'єктивного і суб'єктивного факторів в правовому житті у такому вигляді:
1. Виникнення масових однорідних суб'єктивних потреб, що вимагають задоволення, а отже, встановлення правил розв'язання цієї проблеми
2. Прийняття норми об'єктивного права, що встановлює правило і порядок задоволення зазначеної об'єктивно існуючої та такої, що визнається багатьма суб'єктами, потреби
3. Реалізація суб'єктивної потреби як суб'єктивного права, що засноване на нормі об'єктивного права
Цей процес можна пояснити на прикладах:
вирішення в законі питань трудового стажу для громадян, які приїхали в Україну з інших країн — республік колишнього СРСР;
вирішення в Законі від 21 червня 2001 р. "Про біженців" проблеми захисту прав цієї категорії осіб.

Смотреть другие вопросы в разделе: Нариси з теорії права





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией