***
Главная » Нариси з теорії права » 5.2. Співвідношення об'єктивного права з нормативними системами техніко-технологічної природи



5.2. Співвідношення об'єктивного права з нормативними системами техніко-технологічної природи

Особливим різновидом норм, з якими має справу людина як істота, що прагне унормувати своє життя, і які також встановлюються державою (державними органами та установами), є різноманітні технічні, технологічні, екологічні, агрономічні, зоотехнічні, будівельні, санітарно-гігієнічні та численні інші норми, які надалі будемо умовно називати техніко-технологічними нормами.
Цілком очевидно, яке величезне значення має додержання тех-ніко-технологічних норм в багатьох галузях людської діяльності — промисловості, транспорті, зв'язку, будівництві, громадському харчуванні, тобто в усіх видах діяльності, що стосуються людини і в яких беруть участь безпосередньо спеціалісти, а опосередковано й юристи.
Техніко-технологічні норми не є соціальними в прямому розумінні слова. Хоча між ними є й спільні моменти. Спільне між соціальними і технічними нормами полягає в такому:
1) і ті й інші створюються людьми;
2) і ті й інші створюються в інтересах людей;
3) порушення як тих, так й інших може зачіпати інтереси людей. Розбіжності між ними полягають в об'єктах регулювання, а саме: соціальні норми спрямовані на поведінку людей собі подібних,
тобто на регулювання суспільних відносин з метою погодження інтересів;
технічні норми об'єктом мають поведінку людей щодо фізичних, біологічних та інших предметів зовнішнього світу з метою запобігання, уникнення негативного впливу (шкоди) та використання їх корисних властивостей.
Серед техніко-технологічних норм є підстави розрізняти два типи:
1) норми, додержання чи недодержання яких зачіпає інтереси інших осіб, а отже які виходять на суспільні відносини. В разі регулювання (охорони) цих відносин правом маємо ситуацію взаємодії техніко-технологічних норм з правовими;
2) норми, додержання чи недодержання яких не зачіпає інтересів інших осіб, а отже вони не виходять на суспільні відносини і не входять до сфери правового регулювання. Такі норми (додержання чи недодержання їх) не тягнуть правових наслідків.
Необхідно наголосити, що техніко-технологічні норми першого типу пов'язані з соціальними нормами взагалі, а особливо — з правовими нормами. Техніко-технологічні норми мають опосередкований соціальний характер. Це дістає вияв у такому:
1) своїм походженням вони зобов'язані діяльності людей, які створюють їх на основі пізнання об'єктивних закономірностей функціонування та розвитку матеріального світу та в інтересах людей. Технічні норми є соціальними за походженням, але не за напрямом їх регулятивної функції;
2) вони також визначають поведінку людей, але не щодо інших людей, що дозволило б вважати їх соціальними беззастережно, а щодо фізичних матеріальних об'єктів (предметів) зовнішнього світу, як штучних, так і природних, фіксуючи нормативи, параметри та технологію роботи з ними;
3) через ставлення до згаданих нормативів роботи і лише через це опосередковано вони можуть виходити Hji суспільні відносини, оскільки додержання або недодержання техніко-технологічних норм може тягти певні соціальні наслідки;
4) саме цим останнім визначається проблема співвідношення, взаємодії правових та технічних (технологічних) норм. Додержання чи недодержання технічних норм — це не проблема відносин людини й природи, оскільки остання байдужа до поведінки людей, вона не дає їй моральної чи правової оцінки. Це проблема відповідного реагування суспільства, держави, інших людей на ту чи іншу поведінку людської особистості (особи), оскільки саме йому, їй, їм (суспільству, державі, іншим людям) такою поведінкою створюється благо або завдається зло;
5) в результаті такої взаємодії техніко-технологічних норм з правовими нормами можливе настання правових наслідків, визначених нормами права. В цьому разі техніко-технологічні норми допомагають визначити (служать визначенню) спосіб діяння (дії або бездіяльності) як елемент об'єктивної сторони неправомірної (правомірної) поведінки.
Це наочно видно в ситуаціях (чи колізіях), пов'язаних з якістю продукції (товарів) або виконаних робіт. Додержання чи, навпаки, недодержання технічних норм стосовно тієї чи іншої продукції, якості робіт, послуг породжує діаметрально протилежні спектри правового реагування, яке набуває вигляду юридичних прав та обов'язків, тобто заохочення або перетерплювання негативних заходів (покарання). Заохочення, стимулювання — це преміювання, надання пільг та переваг, нагородження, присвоєння почесних звань тощо; невигідні наслідки (покарання) — це відшкодування шкоди, притягнення до матеріальної, дисциплінарної або іншої юридичної відповідальності, чи іншого характеру невигідні наслідки, передбачені законом.
Так, наприклад, КЗпП (ст. 112) передбачає чотири різних варіанти оплати праці при виготовленні продукції, що виявилася браком, а саме: від оплати за зниженими розцінками до варіанту, коли повний брак з вини працівника оплаті не підлягає.
Інший приклад: ст. 227 КК передбачає відповідальність за випуск на товарний ринок або іншу реалізацію споживачам недоброякісної, тобто такої, що не відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам, або некомплектної продукції та товарів, якщо такі дії вчинені у великих розмірах. Правда, ця стаття передбачає кримінальну відповідальність не безпосередніх виготовлювачів продукції, а лише осіб, що відповідають за її випуск (реалізацію), проте первісно вона пов'язана саме з порушенням технічних норм.
На противагу цьому ст. 276 КК, яка серед інших діянь передбачає недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації і зв'язку (йдеться про залізничний, водний та повітряний транспорт), виходить в цій частині на дії безпосередніх виконавців робіт. Недоброякісний ремонт може бути наслідком використання непридатного або неякісного матеріалу, відступу від технічних норм і правил ремонту тощо, тобто дій саме виконавця робіт, який мав би дотримуватись відповідних техніко-технологічних норм.
Технічні норми, стандарти, інші нормативно-технічні документи зачіпають широкий спектр суспільних інтересів, які враховуються в процесі здійснення державної діяльності із стандартизації.
Техніко-технологічне нормування має також важливе міжнародне значення. Так, зокрема, для розвитку міжнародних торговельних відносин необхідний єдиний підхід до оцінки якості продукції, її характеристик, безпеки для навколишнього середовища, здоров'я, життя та майна населення, єдині вимоги до маркування, упаковки, зберігання та транспортування продукції, її сумісності та взаємоза-мінюваності.
Звичайно, на стику усіх цих проблем виникає чимало питань взаємодії технічного і правового нормування. Вони вирішуються національною службою — Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Проте завдання виходить за національні межі. У світі сьогодні діють десятки міжнародних організацій, які займаються розробкою стандартів. Найбільшими та найавторитетнішими є міжнародна організація із стандартизації (ІСО), створена у 1946 p., та міжнародна організація з питань стандартизації — Міжнародна Електротехнічна Комісія (ІЕК), заснована ще 1906 р. З 1993 р. Україна стала членом обох цих організацій, що відкриває перед нею можливості не лише використовувати міжнародні стандарти, але й брати участь у створенні нових міжнародних стандартів, проводячи тим самим свою технічну політику. А це, звичайно, потребуватиме докладання певних зусиль й з боку юристів України.

Смотреть другие вопросы в разделе: Нариси з теорії права





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией