***
Главная » Нариси з теорії права » 3.2. Система основних методів юридичного пізнання та їх змістова характеристика



3.2. Система основних методів юридичного пізнання та їх змістова характеристика

Передусім виникає питання, з якої кількості прийомів, способів дослідження складається система методів юридичного пізнання? Незважаючи на спроби окремих авторів представити систему цих методів в завершеному вигляді, домінує думка, згідно з якою дати такий вичерпний перелік неможливо.
Річ у тім, що в міру розвитку і збагачення науки нарощується пізнавальний потенціал юриспруденції, розширюється арсенал методів, якими користуються юристи, більш досконалими стають традиційні методи.
Інше питання полягає у з'ясуванні того, як багато методів слід використовувати та якими чинниками обумовлюється необхідність використання певного набору методів. Однозначно можна стверджувати, що процес юридичного пізнання вимагає обрання певної сукупності методів, які суб'єктом цього пізнання використовуються в системі та які взаємодоповнюють один одного. Набір та конкретні можливості методів згідно з особливостями пізнавальної ситуації мають відповідати, по-перше, ступеню складності об'єкта, Який пізнається, а по-друге — глибині проникнення в його природу. Конкретний набір методів та їх поєднання залежить також ВІД суб'єкта пізнавальних операцій, його наукової кваліфікації, Професійного досвіду, вузької юридичної спеціалізації, а також, Можливо, від різних способів дослідження, тобто у повній відпобідності із чотирма елементами, на які розбивається пізнавальна ситуація.
Не прагнучи до нового розкриття системи методів та їх змісту, оскільки це об'єктивно неможливо, обмежимося визначенням найбільш загальних і найбільш уживаних в юридичному пізнанні методів з їх короткими характеристиками та коментарями.
Отже, до основних можна віднести такі методи:
1. Метод конкретно-часового підходу до державно-правових явищ та інших проявів юридичної дійсності, або, як його ще називають, метод історизму в оцінці явищ.
Однак надмірна самовпевненість, амбіційність та заданість здатні призвести до збоїв у застосуванні цього метода (так було із марксистсько-ленінською теорією держави і права).
Деякі висновки, зроблені свого часу за допомогою цього метода, викликають тепер щонайменше гірку посмішку (йдеться про ідеї марксизму про соціалістичну державу як державу послідовно демократичну).
Конкретно-часовий підхід до фактів найвищою мірою важливий для практикуючого юриста. Скажімо, юридична діяльність прокурора, судді при прийнятті ними рішень можлива лише на підставі врахування конкретних, які відбувались у певному часі обставин справи, що розглядається.
Метод історизму в оцінці явищ належить до аксіологічних (оціночних) методів.
2. Системно-функціональний метод.
Цей метод необхідний в силу системно-функціональної природи держави і права. Тому будь-який елемент державно-правової системи (механізму) можна з достатньою повнотою з'ясувати лише на основі системно-функціонального підходу.
Держава і право є відкритими системами, які перебувають у стані постійного обміну інформацією із соціальним середовищем, в якому вони функціонують, а отже постійно відчувають на собі цей вплив. Іноді це доходить до очевидних парадоксів: страйк студентів або шахтарів перетворюється на політичний фактор, здатний ледве не зруйнувати державу.
Водночас держава і право, які визнаються системами, розглядаються як певна впорядкованість елементів, як їх предметно-цільова організованість, яка дістає вияв у взаємозв'язку та взаємодії елементів, що притаманне системі.
Ці положення правильні не лише щодо держави і права в цілому, але й їх елементів та підсистем, які знаходяться на нижчих рівнях. Так, норма права може бути пізнана з достатньою повнотою та необхідною глибиною лише: 1) у тісному логічному зв'язку з іншими нормами, особливо з тими, які близькі їй за змістом; 2) з урахуванням місця норми в загальній системі нормативного акта (наприклад, у статті якої глави Кримінального кодексу норма міститься) і, звичайно, 3) аналізу елементів самої норми. Тут мають місце дві ситуації: норма права як елемент системи і норма права як система зі своїми елементами.
3. Соціологічний метод, або метод конкретно-соціологічних досліджень.
Об'єктом застосування цього метода є державно-правова практика, до якої входить правотворча та правозастосовча діяльність державних органів, практика реалізації правових норм тощо.
Конкретно-соціологічні дослідження права служать оптимізації функціонування державно-правової системи через розв'язання таких завдань:
1) виявлення закономірностей впливу на право усієї сукупності соціальних факторів, що утворюють конкретно-історичну обстановку, в якій розвивається дана правова система;
2) з'ясування механізму впливу права та правозастосовчої діяльності на різні сторони життя суспільства;
3) визначення ефективності дії права, його норм та інститутів як регуляторів суспільних відносин;
4) накопичення інформації, яка використовується з метою вдосконалення правотворчості та правореалізації;
5) виявлення причин правопорушень і опрацювання оптимальних прийомів боротьби з ними.
4. Метод кількісного та якісного аналізу.
Це один із найпоширеніших методів пізнання державно-правового життя суспільства. Застосовується він, наприклад, в процесі дослідження ефективності правових норм, для розв'язання проблеми удосконалення правового регулювання тощо. Необхідність використання такого метода пояснюється тим, що будь-яке державно-правове явище має свою якісну та кількісну визначеність.
Одним із різновидів кількісного метода є статистичний метод, суть якого полягає у вивченні кількісних змін в державно-правовому житті та в опрацюванні результатів відповідних спостережень в наукових та практичних цілях. Статистичний метод допомагає з'ясовувати причини та закономірності розвитку досліджуваних явищ, таких, скажімо, як злочинність, адміністративні порушення тощо.
5. Порівняльний метод.
Порівняльний метод служить:
1) виявленню загальних рис різних державно-правових явищ, що стає істотною передумовою для з'ясування їх суті;
2) дозволяє класифікувати ці явища, виявляти їх історичну послідовність та генетичні зв'язки між ними. Наприклад, адміністративна відповідальність та безпосередній адміністративний примус Миють як спільне, так і особливе.
Порівняльний метод широко використовується у порівняльному правознавстві (інша назва компаративістика — від лат. "сотра-rativus" — порівняльний, "сотраго" — порівнюю). Компаративістика — це наука, яка в компаративістському, порівняльному ключі підходить до вивчення правових систем країн світу.
Конкретні прийоми та правила порівняльного метода досить різноманітні. Наприклад, синхронічний та діахронічний методи виражають підходи, за яких порівнюють за принципом одночасності або за принципом часової послідовності (у свій час про династію Бурбонів говорили, що вони "нічого не забули, нічому не навчились" — цей вираз ілюструє діахронічний підхід). До порівняльних належать також методи зіставлення і протиставлення та інші. s
б. Формально-логічний метод.
Це метод логічного опрацювання інформації. Він становить збірне поняття численних методів, що утворюють групу логічних методів. Цей метод є одним із найбільш використовуваних як загальною теорією держави і права, так і спеціальними юридичними дисциплінами.
Додержання формально-логічних вимог у правовій науці та в юридичній практиці є важливою умовою забезпечення надійності збирання, узагальнення та оцінки інформації, а відповідно й прийняття правильних рішень.
Серед конкретних прийомів, що належать до формально-логічного метода і з якими правознавець постійно має справу в процесі його навчання, наукової і практичної діяльності, передусім мають бути названі класифікація, дедукція та індукція.
Класифікація являє собою групування правових явищ за різними класифікаційними підставами з метою орієнтування в них. Наприклад, поділ права на галузі; типологія правопорушень — кримінальні, адміністративні, дисциплінарні тощо; класифікація злочинів за главами Особливої частини Кримінального кодексу.
Індукція —- це умовивід, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне. Таким шляхом, приміром, формуються теоретичні положення науки.
Дедукція — це, навпаки, виведення часткового із загального. Скажімо, дедуктивний характер має процес застосування правових норм. Так, дедуктивним умовиводом (висновком) буде кваліфікація злочинів, коли згідно з правовою нормою певної статті Кримінального кодексу (більша посилка) дається правова оцінка конкретного діяння (менша посилка) як злочину, передбаченого нормою права. Це може мати такий вигляд:
"Умисне вбивство є злочином, передбаченим ст. 115 Кримінального кодексу (більша посилка); Петров навмисно вбив Сидорова (менша посилка); Отже, Петров вчинив злочин, передбачений ст. 115 Кримінального кодексу (висновок)".
7. Формально-догматичний (спеціально-юридичний) метод.
Це спеціальний метод, що використовується в юридичній науці і практиці, заснований на вироблених юридичною наукою теоретичних поняттях — конструкціях.
Прикладом використання зазначеного метода буде аналіз поведінки особи на предмет виявлення в ній складу правопорушення (зокрема злочину). Елементами цього поняття — конструкції як єдиної підстави притягнення до юридичної відповідальності є об'єкт правопорушення, об'єктивна сторона правопорушення, суб'єкт правопорушення та суб'єктивна сторона правопорушення. Неповнота зазначеного складу означає відсутність підстав для юридичної відповідальності.
Розглянутими методами не вичерпується весь методологічний потенціал юридичної науки. Є й інші методи, виникають й вдосконалюються нові. Можна, наприклад, назвати ще такі методи, як моделювання, методи соціального (правового) експерименту, кібернетичний.
Слід також зазначити, що свого часу називались методи, які та^ кими, тобто методами наукового пізнання, не можуть бути визнані. До них належить згадуваний в спеціальній літературі тоталітарного минулого метод (або принцип) — метод партійності.
Партійність — це ідеологічна форма прояву суб'єктивного фак-j. тора в процесі пізнання. Звичайно, без суб'єктивного елемента наука розвиватися не може, в плюралістичності оцінок — запорука її ^розвитку. Це закономірно. Але суб'єктивне не повинно переходи-. ти в крайнощі, набувати властивостей суб'єктивізму, який суперечить природі юридичного пізнання (наукового й прикладного, |\практичного), оскільки допускає навмисне перекручення, викривлення фактів, віддання переваги одним фактам перед іншими тощо. Суб'єктивне має свою межу, за якою воно переходить в суб'єктивізм, який містить загрозу брутального перекручення наукової іс-Ітини і порушення законності на практиці.
Партійність, яка виходить із монопартійних ідеологічних постулатів стосовно державно-правового життя, саме й містить реальну небезпеку такого суб'єктивізму або просто орієнтується на нього.
Позиція партійності — це "лобізм" в науці. Як це уявити в умовах багатопартійності? Нонсенс, абсурд, антинауково! Партійність і об'єктивність, науковість — речі несумісні. Органічною властивіс-; тю і пороком так званого метода (принципу) партійності є його за-; ^нгажованість, упередженість, коли будь-які висновки могли "підтягуватись" під готові ідеологічні шаблони і кліше. ^ ;; Так, наприклад, курси загальної теорії держави і права, видані І,за радянських часів, пронизані ідеєю класовості всіх державно-правових інститутів. Саме ця ідея була китом, на якому трималась мар-1 ксистсько-ленінська теорія держави і права. Це стосується і понят--. тя держави, її історичних типів, права та іншого — багато в чому І всупереч елементарній логіці та здоровому глузду.
Хіба можна примирити характеристики принципу об'єктивності наукового пізнання і принципу партійності, що містяться в одному й тому ж виданні1?
"Принцип обьективности научного познания, — зазначається на с. 20, — заключается в конечном счете в том, что изучаемьіе яв-ления должньї отражаться такими, каковьі они в действительнос-ти". А на с. 23 читаємо: "Партийность науки о государстве и праве состоит прежде всего в оценке изучаемьіх явлений с позиций пролетариата, трудящихся масс". А одразу після цього — посилання на ортодокса, який не рекомендує, а зобов'язує "при всякой оценке собьітия прямо и открьіто становиться на точку зрения оп-ределенной общественной группьі".
Положення, які відверто суперечать одне одному. І будь-яка словесна еквілібристика, словоблудство тут не допоможуть.
Колосальні жертви, які обчислюються мільйонами людських життів, принесла "партійність" українському народові і не тільки йому у сфері юридичної практики (масові репресії, депортації, голодомор тощо).
Володіння методами юридичного дослідження вимагає знання багатьох спеціальних наук.

Смотреть другие вопросы в разделе: Нариси з теорії права





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией