***
Главная » Нариси з теорії права » 2.1. Предмет та визначальні характеристики теорії держави і права як науки



2.1. Предмет та визначальні характеристики теорії держави і права як науки

Окресливши загальну структуру правознавства як системи наук про державу, право, юридичні явища, повернімося до теорії держави і права як його (правознавства) складової частини. Передусім з'ясуємо взагалі саме поняття "теорія".
Як свідчать філософські словники1, теорія- (від грецьк. theoria — спостереження, розгляд, дослідження) — це система понять і уявлень про дійсність, що створюється в процесі пізнавальної діяльності людини; система узагальненого вірогідного (достовірного) знання про той чи інший "фрагмент" дійсності, яка описує, пояснює й передбачає функціонування певної сукупності об'єктів, що його (цей фрагмент) складають.
Теорія включає в себе всю сукупність абстрактних пізнавальних образів — уявлень, ідей, понять, концепцій тощо, які обслуговують практичну діяльність людей. Теорія відмінна від практики, бо є духовним розумовим "зліпком", відображенням і відтворенням реальної дійсності. Цінність теорії полягає в тому, що вона нерозривно пов'язана з практикою, яка ставить перед нею назрілі завдання і вимагає їх розв'язання. Практика та її результати в узагальненому вигляді органічним елементом входять до теорії. Про практичну цінність теорії дуже влучно говорить такий відомий афоризм: немає нічого більш практичного, ніж хороша теорія.
Кожна теорія має складну структуру, а відповідно і зміст. Український юрист-теоретик О.В. Сурілов доречно зауважив, що термін "теорія" має багато значень2. Серед них він, зокрема, називає і розгорнуте вчення, і систему поглядів, і систему мислення, і висловлювання, що несуть різну інформацію і можуть відрізнятися одне від одного за змістом, формою і ступенем складності, тощо, бо наведене не вичерпує всього переліку можливих значень слова
"теорія".
Теорії обумовлені історичною обстановкою, в якій вони виникають, рівнем виробництва, науки. Велике значення для виникнення і розвитку теорій мають соціальні умови та пануючі у відповідний період порядки, що сприяють чи, навпаки, гальмують створення наукових теорій. Достатньо згадати перипетії, що мали місце з генетикою, кібернетикою, які свого часу у нас, в "соціалістичній" країні, тлумачились як реакційні буржуазні науки.
Звичайно, що всі ці обмеження важким тягарем лягали й на розвиток теорії держави і права. Цілком зрозуміло, що в той період, коли весь радянський науковий простір охопило, як тоді висловлювались, "єдино вірне наукове вчення — марксизм-лені-нізм", коли всі питання суспільної практики можна було інтерпретувати лише "у світлі рішень..." чергового й незмінно "історичного" з'їзду КПРС або пленуму її ЦК (центрального комітету), теорія держави і права могла розвиватись досить однобоко — у філософській своїй частині лише коментуючи висловлювання "ортодоксів", "вождів", генсеків. І за цим дуже пильнували і відповідно реагували.
Саме поняття теорії (або теорій), її зміст має багаторівневу
структуру, воно не є одномірним.
Якщо звернутися до поглибленого з'ясування співвідношення видів теоретико-юридичного пізнання держави і права в системі правознавства, то можна виділити принаймні три якісно різних
рівні:
1) окремі теорії — теорії, що стосуються окремих правових категорій, інститутів та проблем (наприклад, теорія правовідносин, теорія юридичної відповідальності). Вони виступають як фрагменти одного з наступних рівнів теорії — теорій вищого рівня (наприклад, концепції структури норми права є фрагментом загальної теорії права); #
2) спеціальні теорії — теорії, що стосуються ширших аспектів державної і правової дійсності, як продукт творення галузевих юридичних наук. Це спеціальні теорії галузевих юридичних дисциплін (цивільного права, кримінального права тощо), що значною мірою становлять зміст їх Загальних частин;
3) загальна теорія держави і права. Загальнотеоретичний рівень на основі осмислення спеціальних знань дає загальні, інтегровані уявлення про право і державу, про міжгалузеві правові поняття.
Наприклад, відповідні галузеві правові науки — науки кримінального, адміністративного, трудового, цивільного права тощо — вивчають поняття злочину, адміністративного правопорушення, дисциплінарного проступку тощо. Загальна теорія держави і права має справу з узагальненим поняттям "правопорушення".
Або інший приклад: інститутом "необхідної оборони" займаються науки кримінального та адміністративного права; інститутом "крайньої необхідності" — науки кримінального, адміністративного, трудового права. Теорія держави та права розглядає ці ж поняття як загальноправові обставини, що виключають протиправність
діяння.
Характеризуючи загальну теорію держави та права як науку, можна виділити 5 положень, які переплітаються, частково накладаються одне на одне та дають про неї інтегроване системне уявлення:
1. Загальна теорія держави і права виступає як логічне узагальнення державно-правової практики, що відображає закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і правових явищ.
У такому разі її слід розглядати як сукупність положень узагальнюючого характеру, що утворюють юридичну науку, як систему загальних уявлень про різні явища реальної державно-правової дійсності, як продукт абстрагуючої діяльності людського розуму, зверненого до цієї дійсності.
Саме такими є найбільш загальні поняття — "держава", "право" тощо. їх неможливо побачити чи сприйняти будь-яким іншим способом, окрім як узагальнено-умоглядно. Скажімо, міліціонер і Президент — особи, які знаходяться на різних сходинках державної організації (її початок і завершення), — це найважливіші атрибути, зовнішні прояви держави, але ще не сама держава. Це ж стосується і права: закон і навіть багато законів — це ще не право. Право, образно кажучи, не має смаку, запаху, кольору, його не можна побачити або відчути, але воно є. Право — це не кодекс. Кодексу може й не бути, а право не перестає існувати, що наочно бачимо на прикладі судово-прецедентної форми правової системи, яка існує в багатьох країнах.
2. Теорія держави і права — узагальнююча наука стосовно більш конкретних, спеціальних, галузевих та міжгалузевих юридичних наук — таких, як науки конституційного, трудового, кримінального права тощо.
Розвиток спеціальних юридичних наук, історії держави та права, відповідне накопичення спеціальних теоретичних знань про державно-правові явища дають імпульс розвиткові теорії держави і права, змістовно збагачують її, трансформуючи конкретну інформацію в теоретичні узагальнення.
В загальній системі гуманітарних наук "теорію", як і все правознавство, виділяє об'єкт пізнання — ним є державно-правові інституції ("надбудова"), вся сфера державно-правового життя суспільства в цілому.
В системі правознавства теорія держави та права вирізняється за предметом пізнання, тобто межами, в яких вивчається об'єкт, специфікою дослідження. Вона вивчає загальні, суттєві, необхідні, закономірні моменти, що характеризують об'єкт, і представляє собою розвиток основних абстрактних юридичних понять як результат опрацювання норм позитивного права1.
3. Загальна теорія держави і права — це наука, що має фундаментальний характер.
Вона формує базові поняття, категорії, які є основою та знаряддям для вивчення усіх галузевих правничих наук.
4. Загальна теорія держави і права є наукою, яка створює визначальні підвалини — концепції та уявлення — для розвитку інших юридичних наук. Щодо них теорія держави і права відіграє провідну методологічну роль, оскільки забезпечує можливість розв'язання проблем, що становлять предмет їх дослідження, на сучасному теоретичному рівні, тобто рівні, який адекватно відображає об'єктивну правову дійсність та служить її осягненню в гуманітарно-со-ціальних інтересах.
5. Теорія держави і права пропонує теоретичне забезпечення для розв'язання будь-якої проблеми юридичної науки і практики на рівні сучасних вимог, тобто вимог громадянського суспільства і правової держави. Жодна з цих проблем не може бути розв'язана без відповідного теоретичного обгрунтування.
Теорія держави і права являє собою вихідне знання, що служить джерелом, імпульсом правового прогресу з широкого спектра правової дійсності: у правотворчості, в практиці вдосконалення державного апарату, в правореалізації, у правовому вихованні та інших аспектах практичної діяльності, в наступних наукових дослідженнях та опануванні юридичними реаліями.
Отже, теорія держави і права певним чином взаємодіє з державно-правовою практикою та галузевими юридичними науками. В характері цієї взаємодії дістає вияв специфіка теорії як галузі знань.

Смотреть другие вопросы в разделе: Нариси з теорії права





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией