***
Главная » Нариси з теорії права » 1.4. Зв'язок та співвідношення правознавства з іншими, неюридичними науками



1.4. Зв'язок та співвідношення правознавства з іншими, неюридичними науками

Існування, крім правознавчих, неюридичних наук, що торкаються тією чи іншою мірою правових явищ, спонукає до більш глибокого з'ясування зв'язку між ними. Як вже зазначалось, право та правову дійсність можуть досліджувати також деякі неюридичні науки, становлячи розділи інших систем знань: філософських, соціологічних, психологічних, етичних тощо.
Поставлене питання можна розглядати в хуюх аспектах:
1) в плані зв'язку, співвідношення з деякими фундаментальними гуманітарно-соціальними науками. До цих наук соціогуманітар-ного спрямування, крім теорії держави і права, належать також філософія, соціологія, політологія, історія;
2) в плані зв'язку з іншими численними неюридичними науками, предметом вивчення яких є неправові явища та закономірності, але які можуть діставати вияв і щодо юридичної дійсності.
Перший аспект, що включає проблеми, які стосуються фундаментальних соціогуманітарних наук, певною мірою виходить на питання про зміст, структуру (систему) власне теорії держави і права (ТДіП).
В цьому аспекті на макрорівні в теорії держави і права становлять інтерес дві самостійні проблеми, що розкривають її співвідношення: 1) з політологією, 2) з філософією та соціологією.
Перша проблема, пов'язана із структурою ТДіП, торкається такого об'єкта вивчення, як держава.
Традиційно склалось, що правознавство об'єктом свого вивчення має право і державу. Хоча в буквальному значенні "правознавство" — це наука про право. Наукою ж про державу є державознавство.
Але важко відмовитись від того, що держава і право — це підсистеми, елементи єдиної державно-правової системи. Саме це обумовлює можливість, проте ніяк не необхідність їх вивчення в одному курсі.
Традиційно вони вивчаються в одному інтегративному курсі, становлячи два розділи теорії держави і права — вчення про право та вчення про державу, а також у відповідних галузевих науках — конституційному, адміністративному праві тощо. І це відповідає поставленому завданню.
Проте можлива й інша логіка міркувань. Є достатні підстави вважати їх предметами вивчення двох автономних дисциплін: теорії права, яка належить до правознавчих наук, і теорії держави, яка охоплюється державознавством як політологічною наукою, що має свій спектр бачення. Політологія об'єктом свого вивчення має не тільки державу, а й всю політичну систему суспільства.
Протягом досить тривалого часу відбувався процес поступового виділення, відгалуження державознавства, політичних наук (політології) в автономну систему знань. Предметом дослідження політології як науки є політика, саме на ній концентрується її дослідницький інтерес, який охоплює широке й різноманітне коло проблем. До цих проблем слід віднести такі: політична думка; політика як соціальна реальність; рушійні сили політики; мета і засоби в політиці; політична взаємодія; політична влада; політичне лідерство; політична система суспільства; держава; парламент; уряд; громадсько-політичні об'єднання; демократія; політичний процес; політична культура1. Переважна більшість цих проблем мають суто й виключно політологічний характер, лише окремі з них становлять інтерес й для юридичних наук, а саме держава. В цьому є своя логіка: держава сама по собі може розглядатись як об'єкт, функціонування якого підлягає правовому регулюванню подібно багатьом іншим об'єктам, які також підлягають правовому регулюванню (сім'я, виробництво, економіка тощо).
Зі свого боку, "заявляє" про свою автономність, свою "суверенність" і теорія права2. Але чи дійде цей процес до логічного кінця, до остаточного відокремлення — важко сказати.
А поки що маємо теорію держави і права — науку, що вивчає не тільки право, а й державу; науку, яка знаходить свій кут бачення у взаємодії цих двох суспільних феноменів.
У цьому контексті правознавство вивчає державу в таких основних аспектах:
1) правової організації держави, що включає правову регламентацію організаційних форм, і компетенції державних структур;
2) взаємодії держави з правом, що включає правотворчість, пра-возастосування, правоохоронну, юрисдикційну діяльність та інші аспекти;
3) з'ясування можливостей держави як засобу реалізації права та захисту порядку, визначеного його нормами.
Відповідно такий підхід екстраполюється (поширюється) й на ТДіП — теорію держави і права.
Друга проблема аспекту співвідношення ТДіП з іншими фундаментальними науками полягає в тому, що в системі знань про право можна виокремити три якісно різних види (групи) знання (проблем). Ними є:
1) філософія права;
2) соціологія права;
3) власне юридична теорія або загальна позитивна теорія права (її ще називають енциклопедією права, доктриною, догматикою або догмою права).
Певні труднощі та інтерес становить співвідношення філософії (в тій частині, де вона займається державою та правом) і загальної теорії держави і права. Як науки, що вивчають державу і право, їх пов'язує єдність об'єкта пізнання.
Існує три погляди на їх співвідношення:
1) Філософія права як компонент загальної теорії права (такої точки зору дотримувався Л.С. Явич)1.
В цьому разі філософія права виключається із системи філософських наук. Така позиція уявляється непереконливою;
2) Філософія права і ТДіП належать до двох самостійних видів знання, а саме:
філософія держави і права — до філософії як науки про найбільш загальні закони розвитку природи та суспільства. Це означає, що філософія держави і права в теорію держави і права як окрему науку не входить. Філософія держави і права — предмет вивчення не юристів, а філософів;
спеціальні (окремі) знання та загальна теорія держави і права належать до юридичного знання, до правових наук.
Виникає необхідність встановити критерій розмежування філософського та юридичного пізнання держави і права: цим критерієм є не об'єкт, а рівень пізнання державно-правових явищ. ТДіП у співвідношенні з філософією виступає як більш конкретний рівень знання. Достатньо подивитись зміст книжок з філософії права, щоб у цьому переконатись2. Для наочності перелічимо назви окремих розділів цієї книги:
Общий путь познания права;
Содержание и форма права;
Отдельное, особенное и общее в праве;
Целое и часть в праве;
Система в праве;
Структура и злементьі в праве;
Действительность и возможность в праве;
Цель в праве;
Право как реализация свободи.
3) Самостійність філософської та правової наук не виключає використання філософського знання в юридичних науках в інструментальному, методологічному плані як загального засобу пізнання державно-правових явищ. Наприклад, теорія систем — це частина загальнофілософського знання, але категорія, поняття "системи" широко використовується в загальній теорії права та спеціальних галузевих правових науках — поняття об'єктивного права, галузі права, правової системи та системи права тощо.
Видаються аргументованішими друга та третя позиції (погляди). Аналогічні міркування можна висловити й щодо співвідношення теорії держави і права та соціології права.
Відповідно про філософське, а також й про соціологічне в загальній теорії права і держави є підстави говорити як про певну спрямованість, орієнтацію в підходах до наукових досліджень, а не як про самостійні розділи.
Звичайно, є проблеми, в яких ці підходи більш рельєфно виражені:
в частині філософії права — це специфічні питання методології
права, соціальна цінність права та інше;
в частині соціології права — це ефективність права, умови і причини правопорушень, соціальна структура та рівні правосвідомості тощо.
Другий аспект питання про зв'язок юридичних наук (в тому числі теорії держави і права) з іншими неюридичними науками торкається широкого кола різноманітних наук.
Неюридичні явища можуть бути втягнуті в орбіту емпіричного (тобто практично-прикладного, доступного безпосередньому спогляданню) та теоретичного пізнання в юридичній науці остільки, оскільки вони пов'язані з державно-правовими реаліями.
Неюридичне враховується з метою глибокого та всебічного пізнання державно-правових явищ, коли між неюридичним та юридичним мають місце зв'язки взаємообумовленості, коли юридичне не може бути зрозумілим без проникнення в неюридичне.
Наприклад, з'ясувати юридичне поняття "неосудність" можна за двома критеріями: медичним та юридичним (точніше: психологічним).
На стику юридичних та неюридичних знань виникають нові наукові дисципліни (поняття "нові" у даному разі вживається не в розумінні часу виникнення, тобто часової властивості, а як нова властивість, нового змістового наповнення). До таких наук можуть бути віднесені: судова медицина, судова психіатрія, судова психологія, судова статистика, судова бухгалтерія, судова етика, правова
кібернетика та інші.
Зазначений підхід до співвідношення двох якісно різних галузей знання (юридичного та неюридичного) стосується не лише науки, а й юридичної практики, де доводиться тлумачити не тільки юридичні закони, але й факти неюридичного характеру, проте для юридичних потреб та з позицій юридичних уявлень.
Наприклад, при допиті неповнолітнього свідка згідно з кримінально-процесуальними вимогами бере участь педагог, який з точки зору педагогічних та психологічних знань допомагає слідчому оцінити показання допитуваного.
Для тлумачення неюридичних фактичних даних, як правило, запрошуються експерти — спеціалісти (фахівці) відповідних галузей знання. Різновидів експертиз безліч: судово-медична, психіатрична, бухгалтерська, технічна (багатьох різновидів), мистецько-знавча та інші. Закон України від ЗО червня 1993 р. "Про карантин рослин" в редакції Закону від 3 квітня 2003 р. передбачає можливість проведення фітосанітарної експертизи (ст. 12).

Смотреть другие вопросы в разделе: Нариси з теорії права





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией