***
Главная » Нариси з теорії права » 1.2. Система правових наук



1.2. Система правових наук

Існують різні підходи до конструювання системи правових наук, які мають як спільні моменти, так і розбіжності. Залежно від особливостей предмета дослідження правові науки можуть бути поділені на п'ять основних груп (деякі автори розрізняють меншу чи більшу їх кількість). У свою чергу, окремі з цих груп поділяються ще на підгрупи, або цикли.
/. Фундаментальні правові науки. Вони вивчають та формулюють загальні поняття, категорії, принципи, закономірності та досліджують, пояснюють походження та процес розвитку держави і права, особливості та своєрідність окремих правових систем та явищ. Фундаментальні науки не займаються безпосередньо конкретними сукупностями норм права як цілісними системами та практикою їх реалізації. Але вони спираються на всі ці норми, що дозволяє конструювати певні узагальнення, які також служать оп-тимізації правової дійсності.
Фундаментальні правові науки можна поділити на чотири підгрупи.
1.1. Загальнотеоретичні правові науки (зокрема: Теорія держави і права, або Террія права і держави; Загальна теорія права).
1.2. Історико-правові науки (Історія держави і права України, Історія держави і права зарубіжних країн).
Історико-правові науки дозволяють простежити розвиток держави і права, тобто подивитись на ці явища в динаміці, в русі. Історичний підхід поглиблює наші знання про державно-правову дійсність, розкриваючи її змінюваність у часі та залежність від умов соціального життя. Це своєрідне бачення держави і права у ракурсі часової вертикалі.
1.3. Історико-теоретичні правові науки (Історія вчень про право і державу, або, як раніше було прийнято, Історія правових та політичних вчень).
1.4. Загальна правова компаративістика (від лат. comparativus — порівняльний, заснований на зіставленні) — порівняльне правознавство (наука, що в порівняльному плані досліджує правові системи сучасних країн світу).
Компаративістська наука, яка виходить із географічного підходу до державно-правових явищ, представляє правову географію сучасного світу, дозволяючи створити одномоментне порівняльне бачення правової дійсності різних країн у своєрідному горизонтальному ракурсі.
Друга, третя та четверта Групи наук становлять блок нормативно орієнтованих правових наук. Вони вивчають конкретний нормативно-правовий матеріал й практику його застосування. В цьому полягає їх спільність. Водночас вони суттєво відрізняються одна від одної.
2. Галузеві правові науки. Інтерес представників цих наук спрямований на категорію "основні галузі права", яка є виразом (способом) систематизації нормативно-правового фонду держави. Вони вивчають нормативний зміст основних галузей права. Представлені в цій групі правові науки, що вивчають конкретний юридичний матеріал, — це найбільш розгалужена система наук. В свою чергу, вони поділяються на п'ять циклів, п'ять підсистем залежно від того, дослідженням яких основних галузей права, сфер юридичної діяльності вони займаються. Критерієм (підставою) поділу галузевих правових наук на цикли виступають провідні, профілюючі науки
відповідних циклів. Ці 5 циклів наук (та відповідні профілюючі на- уки, а отже й основні галузі права) такі:
2.1. Конституційні, або як раніше висловлювались, державо-знавчі науки: конституційне право (від лат. constitutio ■— установлення, організація, устрій, стан, положення).
2.2. Цивілістичні науки. Профілююча наука — цивільне право (від лат. civilis; jus civile; рос. — гражданское право); до них належать також сімейне, трудове право та деякі інші.
2.3. Адміністративні науки. Профілююча наука — адміністративне право (від лат. administratio, administrare — управління, управляти); фінансове право.
2.4. Криміналістичні науки. Профілююча наука — кримінальне право (від лат. crimen — одне із значень якого "злочин").
2.5. Процесуальні науки. Профілюючими науками в цій групі є процесуальне право декількох видів — цивільне процесуальне, господарське (арбітражне) процесуальне, кримінально-процесуальне (від лат. processus — рух вперед, просування, проходження; ргосе-do — рухатись, просуватись); адміністративне процесуальне право.
3. Міжгалузеві правові науки. Вони вивчають комплексні нормативні системи (комплексні галузі права), спрямовані на комплексне регулювання певних, умовно кажучи, виробничо-технологічних об'єктів та складаються із норм різної галузевої природи. Характер правової приналежності цих норм обумовлюється характером суспільних відносин, які вони покликані регулювати і які виникають, змінюються чи припиняються в процесі функціонування відповідних об'єктів. Як науки, що вивчають конкретний юридичний матеріал, міжгалузеві правові науки близькі до попередньої, другої групи, але в силу згаданої комплексності (міжгалузевості) їх неможливо віднести до певних циклів, що складають другу групу.
Критеріями виділення окремих наук виступають галузі законодавства, які не тотожні з основними галузями права.
До цих наук, зокрема, належать: банківське, комерційне, митне, повітряне, морське, екологічне право та інші галузі наук. Міжгалузеві науки вивчають правове регулювання організації та функціонування певних об'єктів як цілісних систем, виробничо-технологічних комплексів. Міжгалузевий характер вони мають стосовно систематизації права з основних галузей. Відповідні комплексні галузі права можуть включати норми адміністративного, фінансового, цивільного, земельного, кримінального та інших галузей права, які самі по собі є об'єктами вивчення галузевих правових наук. Наприклад, банківське право, яке регулює відносини з організації та діяльності банків та банківської системи, включає відповідні норми адміністративного, фінансового та цивільного права. В останні десятиліття система комплексних галузей права, а відповідно й міжгалузевих правових наук, інтенсивно розвивається, що обумовлюється практичними потребами дослідження певних сукупностей норм у взаємодії, концентровано, незважаючи на їх різну правову природу.
4. Міжнародно-правові галузеві та міжгалузеві науки. Вони, ж і попередні групи наук, вивчають «конкретний правовий матеріал. Специфіка їх, а також необхідність виокремлення обумовлені Присутністю так званого іноземного елементу (йдеться про іноземні держави, міжнародні організації, іноземних громадян та відносини з їх участю). Водночас ці науки вивчають сукупності норм, які за своїм характером також мають бути визнані комплексними, а отже самі науки — міжгалузевими, що виключає можливість однозначної прив'язки до відповідних циклів галузевих правових наук. Вони можуть бути поділені на два цикли:
4.1. Науки міжнародного публічного права (міжнародно-публічно-правові науки, від лат. publicus —- суспільний, державний, загальнонародний, Національний; res publika (respublika) — державні справи, політика, держава) — це різні галузі міжнародного публічного права (дипломатичне і консульське право, космічне право, міжнародне морське право, міжнародне повітряне право, міжнародне гуманітарне право, міжнародне економічне право та інші).
4.2. Науки міжнародного приватного права (міжнародно-приват-но-правові науки) — різні підгалузі міжнародного приватного права (цивільного зобов'язального, авторського, спадкового, шлюбно-сімейного, трудового, транспортного тощо).
5. Спеціальні та прикладні правові науки. Вони засновуються на даних, знаннях (інформації) та закономірностях інших неюридич-них наук, які використовують для розв'язання завдань, що виникають в юридичній дійсності. Ці науки вивчають також техніку і технологію юридичної діяльності та інші питання, що вимагають спеціальних знань в неюридичних галузях наук; розробляють відповідні рекомендації. В цій групі наук можна виділити дві підгрупи:
5.1. Спеціальні правові науки. Це науки, що досліджують певні юридичні явища як соціальні фактори та вивчають способи і методику реагування на них. Предметом дослідження цих наук є, зокрема, такі деструктивні явища, як злочинність та інші правопорушення. Вони вивчають їх динаміку та причини, а також опрацьовують способи й методику протидії правопорушенням (злочинам). До цієї підгрупи наук належать: кримінологія; кримінальна віктимологія (від лат. victima — жертва, victimo — приносити в жертву,-та грецьк. "логос" — вчення, знання, наука, тобто наука про жертву — потерпілого від злочину); адміністративна делікто-логія.
5.2. Прикладні правові науки. Це науки, що розробляють технологію певного виду юридичної діяльності, зокрема, вивчають способи, методику і тактику розкриття суспільно небезпечних діянь (правопорушень). Такою є криміналістика як узагальнена система знань, що використовуються для вивчення слідів злочину, залишених на різної природи носіях (об'єктах), та служать розкриттю злочинів і встановленню особи злочинця. Можна сказати, що це — наука про той інструментарій, використання якого для вивчення слідів злочину, залишених на різної природи носіях (об'єктах), служить досягненню вказаної мети, тобто розкриттю злочинів та встановленню особи злочинця. До криміналістики входять різні розділи (трасологія, судова балістика, дактилоскопія, судове почеркознавство, криміналістична одорологія, судова фотографія та інші). Але сліди злочину можуть залишитись не лише на фізичних об'єктах. Носієм інформації про злочин є також пам'ять людини. Тому до криміналістики входять також розділи, які вивчають методику й тактику допиту окремих категорій осіб (зокрема малолітніх, осіб з певними психічними вадами тощо).
Така найзагальніша характеристика системи правознавства, тобто юридичних (правових) наук.

Смотреть другие вопросы в разделе: Нариси з теорії права





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией