***
Главная » Маркетинг » 8.7. Логістична система розподілу товару



8.7. Логістична система розподілу товару

Логістика - це процес управління рухом продукції з моменту її виготовлення виробником і до моменту її доставки споживачеві. При цьому слід брати до уваги перехід права власності на товар (виробник - посередник — споживачка сплату ними грошових коштів. Призначення логістики в системі збутової політики полягає в оптимізації фізичного розподілу продукції і керується основними постулатами (рис. 8.15).

Отже, маркетологи, які формують логістичну модель збуту, мають відповісти на такі запитання:
• що необхідно збувати в системі сформованого каналу розподілу (який товар);
• який товар необхідно збувати в системі сформованого каналу розподілу (якої якості);
• скільки товару необхідно збувати в системі сформованого каналу розподілу (яку кількість);
• коли необхідно збувати товар у системі сформованого каналу розподілу (в який час);
• куди необхідно збувати товару системі сформованого каналу розподілу (в яке місце);
• як необхідно збувати товар у системі сформованого каналу розподілу (з яким витратами).
Вирішення цих питань і є предметом збутової логістики. Значення логістики на сучасному етапі є надто важливим і маркетологи приділяють цьому належну увагу. На багатьох підприємствах створені спеціальні відділи логістики, які оптимізують рішення в системі збутової політики. Постулати логістики реалізують через певні рішення {табл. 8.8).

Таблиця 8.8
Необхідні рішення підприємства в системі збутової логістики

пор. Складова логістики Необхідне рішення для його реалізації
1. Вантаж
(необхідний товар} Рішення про товарний асортимент продукції, яка буде просуватися за даним каналом розподілу (перелік усіх товарів із зазначенням їх якості і видової належності)
2. Якість
(необхідна якість товару)

3. Кількість
(необхідна кількість поставок) Рішення про оптимальні партії поставок (для підтримання збутової діяльності та підтримання запасів)
4. Час
(необхідний час поставок) Рішення про інтервали поставок (за умови підтримання норми запасів та мінімізації витрат па доставку і зберігання)
5. Місце
(необхідне місце поставок) Рішення про способи доставки товару (вибір виду транспорту за умови вчасного виконання поставок та в необхідній кількості за мінімізації витрат)
6. Витрати
(умова мінімізації) Рішення про оптимальний розмір витрат на транспортування необхідної партії товару у визначений термін та місце

Рішення про товарний асортимент продукції, яка буде просуватися за даним каналом розподілу, приймається підприємством у першу чергу. У попередніх підрозділах було описано, як товар та його специфічні характеристики впливають на вибір методу збуту, каналу розподілу, інтенсивності розподілу тощо. По суті, власне товар і формує вимоги до каналу розподілу, базуючись на тому, які функції має виконувати даний канал розподілу.
Рішення про оптимальні партії поставок товару залежить від вартості підтримання запасів і витрат на обробку замовлення (даної поставки). Витрати на підтримання запасів пов'язані перш за все зі зберіганням даних запасів (наприклад, орендна плата за складські приміщення). Такі витратне пропорційно залежними від розміру запасів (рис. 8.16). Витрати на обробку замовлення (або виконання поставок) пов'язані з транспортуванням товарів. Для цих витрат характерна непряма залежність їх розміру від величини партії. Маленькі партії товару транспортувати, як правило, досить дорого. Більші — вигідно, але за певної величини партії товарів ці витрати стабілізуються (рис. 8.16). Це відбувається в момент повного завантаження транспортного місця.

Рис. 8.16. Визначення економічно обґрунтованої величини поставок

Поставки можуть бути або дрібними і частими, або великими і рідкими. Дрібні поставки, які доводиться виконувати часто, підвищують витрати на обробку замовлень, але знижують витрати па підтримання запасів. Великі поставки, які виконуються рідко, навпаки, знижують витрати на обробку замовлень, але підвищують витрати на підтримання запасів. Тому виникає потреба в компромісі цих двох протилежностей.
Величина партії товару, яка є оптимальною (за умови мінімізації загальних витрат) називається економічно обґрунтованою величиною поставок (economic order quantity - EOQ). (Графічний пошук даної величини наведено на рис. 8.16).
Математичним способом економічно обґрунтовану величину поставок визначають за формулою:
(8.7)

де EOQ — економічно обґрунтована величина поставок;
D — річна потреба в одиницях товару;
О - вартість розміщення замовлення (виконання поставки);
І — річна вартість запасу у відсотках віл вартості одиниці товару;
С — вартість одиниці товару.

Рішення про інтервали поставок приймається на основі визначеної економічно обґрунтованої величини поставок, річної потреби в одиницях товару та рівня запасу. Оскільки збутова логістика базується на мінімізації витрат щодо збуту, то з погляду часу поставок вона керується принципом «чітко в строк». Реалізація цього принципу полягає в тому, що кожна наступна поставка товару має надходити до посередників та продавців незадовго до виникнення в ньому потреби. За відносно сталого попиту інтервал поставок може бути чітко визначений і зафіксований. Тоді інтервал поставок визначається за формулою:
(8.8)
де n — інтервал між поставками (дн.);
К — кількість календарних днів у році;
D — річна потреба в одиницях товару;
Z — необхідний рівень запасу товару;
ЕОQ — економічно обґрунтована величина поставок.

У наведеній формулі інтервал між поставками відповідає календарним дням. Якщо ж розраховувати інтервал між поставками в робочих днях, тоді значенню коефіцієнта К відповідає кількість робочих днів у році. На практиці застосовують обидва методи розрахунку.
Однак інтервал між поставками може змінюватися, оскільки інколи планова річна потреба в одиницях товару може не збігатися з фактичною. Якщо в контракті чітко не обумовлена величина парті? на поточний рік, то посередники можуть зменшувати або збільшувати її обсяги залежно від процесу збуту.
Інтервал між поставками розраховує не тільки виробник продукції, а й збутовий персонал каналів розподілу.
Посередники, визначаючи інтервали між поставками продукції, мають установити:
• максимальний обсяг товарного запасу;
• рівень незмінного запасу (мінімальний обсяг запасів);
• точку подачі замовлення па поставку товару (якій має відповідати певний обсяг товарного запасу).
Графічне зображення інтервалів між поставками буде таким, як нарис. 8.17.
Отже, кожен посередник (збутовий або роздрібний торговець) має з'ясувати, за якого обсягу запасу продукції йому доцільно розміщати замовлення поставки наступної партії товару (точку подачі замовлення).
Точка подачі замовлення залежить від таких факторів: сталість проходження поставки (на рис. 8.17 — відстань між точками t2 і tЗ та відстань між точками t5 і t6); коливання споживчого попиту на даний товар.
Що довшим буде процес проходження поставки (часу транспортування відвантаженого товару)та більшою ймовірність можливих затримок вантажу, то вище розміщуватиметься точка подачі замовлення. Підвищення попиту на товар також зісуває точку подачі замовлення догори.
Залежно від характеру кривої, що характеризує процес збуту проекції (і, як наслідок, зменшення товарного запасу), буде визначатися інтервал між замовленнями (відстань між точками t1 і t4). Вироби, отримавши замовлення, визначає оптимальний строк відвантаження товару. При цьому він має керуватися, як уже зазначалося, принципом «чітко в строк» і відповідно до цього розраховувати час відвантаження товару. Товар на шляху до посередника (транспортування) відображає відстань між точками (t2 і t3 та відстань між точками t5 і t6.
Географічний розрив між виробником та посередниками приводить до транспортування товару та часового розриву між поняттями інтервалу поставки для виробника та посередника. Інтервал між поставками для виробника характеризується відстанню між точками t2 і t5. Інтервал між поставками для посередника характеризується відстанню між точками t3 і tб.


Рис. 8.17. Ілюстрація інтервалу між поставками

Тому під терміном «інтервал між поставками» ми будемо розуміти дві його можливі варіації — інтервал між поставками, що відвантажує виробник, та інтервал між поставками, що отримує посередник.
Рішення про способи поставок товару зводиться до вибору оптимального виду транспорту. Загалом виділяють сухопутний (залізничний, автомобільний), водний (річковий та морський), повітряний та трубопровідний транспорт.
Вибір виду транспорту проводять за такими критеріями:
• вид вантажу;
• фактор часу;
• вартість перевезення;
• безпечність транспортування.
Вид вантажу. Специфічні властивості товарів інколи зумовлюють його способи транспортування. Наприклад, вантажі, що швидко псуються або їх необхідно швидко доставити в досить віддалений географічний сегмент ринку, перевозять авіатранспортом. Водночас авіаперевезення є недопустимими для вибухонебезпечних вантажів.
Фактор часу. У системі логістики фактор часу відіграє важливу роль, оскільки транспортування має відбуватися в передбачені часові інтервали. Тому вибір виду транспорту, орієнтований на часовий фактор, проходить відповідно до спланованої програми поставок.
Вартість перевезення. Вартість перевезення в системі логістики має бути якомога нижчою, але при цьому всі зазначені умови транспортування (потрібний товар у потрібне місце та в обумовлений термін транспортується з мінімальним ризиком) мають виконуватися.
Безпечність транспортування. Крихке і дороге обладнання інколи транспортують літаком, якщо навіть його доставка не є терміновою. Транспортування вантажу має відбуватися з мінімальним ризиком його ушкодження або втрати.


Смотреть другие вопросы в разделе: Маркетинг





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией