***
Главная » Історія філософії України » Проблеми натурфілософії: початок зближення філософії з природознавством



Проблеми натурфілософії: початок зближення філософії з природознавством


Натурфілософські концепції, викладені в лекційних курсах професорів Києво-Могилянської академії, створювались на основі переосмислення давньоруських і греко-візантійських космологічних уявлень і їх синтезу з ідеями західноєвропейської філософії, шляхом наповнення традиційного трактування природничих проблем новим змістом через засвоєння і перероблення ідей античності, західної патристики, схоластики, Відродження, а згодом і Нового часу. В перший період розвитку Києво-Могилянської філософської школи чітко проглядається тенденція до розмежування філософії і теології, поступового перенесення акценту з пізнання бога на пізнання природи і людини (про це свідчить збільшення обсягу курсів фізики і скорочення курсів метафізики), спостерігається усвідомлення самоцінності природи і необхідності пізнання її закономірностей. Характерне для другого періоду (XVIII ст.) поглиблення критики догматизму й авторитаризму, властивих середньовіччю, виявлення інтересу до дослідного знання, застосування раціоналістичних і експериментальних методів, певна орієнтація на вчення Коперника, Галілея, Гассенді, Де-карта та інших свідчили про відхід професорів академії від феодально-теологічного світогляду і зародження нового, близького до науки Нового часу типу мислення.
Однією з основних проблем, що висвітлювалися у філософських курсах Києво-Могилянської академії, була успадкована від середньовіччя проблема співвідношення бога і природи. Вона ставилася і вирішувалась у зовсім іншому плані, ніж це мало місце в творах представників панівних течій ортодоксальної схоластики і давньоруської традиції. На відміну від властивого середньовічній філософії дуалістичного протиставлення природи — богу, матерії — формі, земного світу — небесному професори академії, відштовхуючись від концепції християнської філософії про субстанційну іманентність і трансцендентність божественної першооснови, наявної вже в поширеному на Русі «Шестодневі» Йоана, екзарха Болгарського, а також використовуючи різні вчення пізньої схоластики і Відродження, наблизились, з одного боку, до ідеї ототожнення бога з природою, а з другого — намагались обмежити його роллю творця або першопричини.
На зміну антропоморфному розумінню бога в філософських курсах І. Гізеля, С. Яворського, X. Чарнуцького, Й. Туро-бойського, А. Дубневича та інших приходить його абстрактне визначення як сущого, найвищою мірою достатнього для свого буття, вічного, безмежного, умоглядного, безконечно творящого, неосяжного для людського розуму49. Поняття природи — багатозначне, чітко не визначене, що свідчить про її осмислення значною мірою ще в руслі філософських ідей середньовіччя/Природа — це і її творець, тобто бог (паїига пайігапз), і сутність кожної речі 50, і уніве^сум або сукупність усього створеного 51., Водночас в ієрархічній структурі світів усе створене поділялося на світ ангельський, елементарний, створений з чотирьох елементів, мікрокосм (людину) і макрокосм, до якого входили земля, небо і все, що між ними містилося 52. Крім того, викладачі академії були переконані в існуванні п'ятого, нестворе-ного світу, так званого архетипу, або інте-легибельного, який вони ототожнювали з божественною думкою. І хоча всі п'ять світів мислилися ними однаково реальними, предметом натурфілософії визнавалися тільки три останні, й їх розглядові приділялася найбільша увага.
Спираючись на неоплатоністські ідеї, джерелом яких були твори псевдо-Діонісія Ареопагіта, Августина, Йоана Скота Еріу-гени, та їх інтерпретацію в різних течіях середньовічної схоластики, вчені академії вклали у них інший зміст, розвиваючи наявні в них пантеїстичні елементи. Бог, вічне, ідеальне, трансцендентне, суще, створюючи за допомогою архетипу, прообразів речей, все існуюче в світі матеріальне та ідеальне, стає іманентним природі, внаслідок своєї безмежності займає і наповнює собою весь простір, не перебуваючи ніде, в жодному конкретному місці й водночас — всюди, являючи собою сутність будь-якої речі. Визначаючи природу як бога, сутність кожної речі, як універсум, вони тим самим наближали бога до світу, розчиняли його в усьому створеному. Ідею про існування, наявність бога в природі і її ним збереження висловлював Ф. Прокопович. Поняття про збереження природи, дуже близьке до уявлення про самозбереження, він ототожнює із збереженням за допомогою бога 53. Певні спроби об'єднати тлінний нестійкий і випадковий світ з богом, що уособлював ідею необхідності, стабільності і вічності, створювали передумови до переходу на позиції пантеїстичної натурфілософії, однією з ознак якої було уявлення про самозбереження як сутності універсуму. У Сковороди бог виступає вже як невидима натура, пружина, першооснова видимого світу, одночасно з якою існує вічна матерія 54.
Не менш чітко проглядається в академічних філософських курсах деїстична тенденція, пов'язана з переосмисленням і розвитком арістотелізму, особливо в натурфілософських трактатах XVII — початку XVIII ст., основу концепцій яких становив синтез неоплатонізму з арістотеліз-мом. Під кінець XVIII ст. ця тенденція значно посилюється на основі проникнення і переосмислення філософських ідей Р. Декарта, свідченням чого є курс лекцій Г. Щербацького.
Таким чином, трактування викладачами Києво-Могилянської академії проблем натурфілософії свідчить про еволюцію їх філософських поглядів від схоластичного способу мислення до сприйняття ідей, пов'язаних з розвитком науки Нового часу. Протягом XVII — першої половини XVIII ст. поступово відбувався процес розмежування філософії і теології, ослаблення зв'язків між натурфілософією і метафізикою, чіткого розділення їх проблематики, усвідомлення самостійної цінності природи, яку вже починали розуміти не лише як найдосконаліше породження надприродного трансцендентного бога, а й як матеріальний світ з властивим йому комплексом незалежних від постійного і безпосереднього божественного втручання закономірностей, що сам по собі гідний бути самостійним предметом наукових досліджень. Утвердженню такого розуміння природи сприяла зміна традиційної інтерпретації натурфілософських проблем, її поступове наповнення новим змістом, що виявлявся у введенні елементів пантеїстичного, деїстичного уявлень у трактуванні питань ^співвідношення бога і природи, руху, у розвитку вчення про однорідність земної і небесної матерії, про її постійну кількість у світі, про її ненаро-джуваність і незнищенність, про невіддільність форм від матерії, про підходи до ототожнення останньої з тілом, у певному застосуванні математики до пояснення природних явищ.
Поступово руйнуючи усталену систему середньовічного теологічного світогляду, викладачі натурфілософії у Києво-Моги-лянській академії зробили значний внесок у створення вітчизняної наукової традиції і основи, на якій у XVIII ст. під впливом ідей передової філософії і науки Нового часу почали розвиватися філософія Просвітництва і дослідне природознавство.


Смотреть другие вопросы в разделе: Історія філософії України





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией