***
Главная » Історія філософії України » Розклад середньовічного церковно-теологічного світогляду. Філософія у Києво-Могилянській академії (XVII—перша половина XVIII ст.)



Розклад середньовічного церковно-теологічного світогляду. Філософія у Києво-Могилянській академії (XVII—перша половина XVIII ст.)


Києво-Магилянська колегія, пізніше акадамія, була заснована 1632 р. у процесі об'єднання шкіл Київського братства і гімназії, відкритої при Києво-Печерській лаврі. Синтезувавши традиції і досвід, набутий братськими школами і Острозькою академією, з системою і методами навчання західноєвропейських університетів, вона стала першим вищим навчальним закладом на території східних та деяких південнослов'янських народів^ який не тільки задовольняв гостру потребу у підготовці високоосвічених діячів вітчизняної освіти і науки, а й відіграв важливу роль у розвитку духовної культури, взаємозв'язків і взаємозближення цих народів.- Виникнувши на початку XVII ст., в період пізнього феодалізму, що характеризувався на Україні появою елементів ранньокапіталістичного укладу і піднесенням національно-визвольної боротьби, вона зробила вагомий внесок у формування адекватного своїй епосі способу бачення й осмислення світу, в вій почався розвиток професійної філософської діяльності, систематичне викладання і розробка всього комплексу тогочасного наукового знання.
У Києво-Могилянській академії вивчались за тодішньою термінологією «сім вільних наук», що поділялися на ігіуішп, який охоплював граматику, поетику і риторику, і диаагіуіит, до якого входили арифметика, геометрія, філософія і музика. У перших чотирьох загальноосвітніх класах учні здобували в основному гуманітарну підготовку, після "цього їм рік викладалися поетика і риторика, два роки — філософія і чотири роки — теологія. Викладання останньої неодноразово заборонялося польським урядом, який в інтересах католицької церкви намагався всіляко перешкоджати підготовці досвідчених полемістів, здатних на належному рівні вести боротьбу із запровадженою на Україні унією. Викладання велося слов'яно-руською і латинською мовами. Крім того, в академії вивчались грецька, старослов'янська, польська, російська і книжна українська мови, а у XVIII ст. до програми були введені німецька, французька і давньоєврейська. Курси філософії, які читалися в академії, складалися з діалектики, логіки, фізики, психології і метафізики, причому курси фізики, або натурфілософії, містили певний обсяг знань не тільки з фізики, а й астрономії, хімії, мінералогії, біології і медицини. Несистематично читалась математика.
Випускники Київської академії, продовжуючи традиції українських гуманістів XV—XVI ст., часто завершували свою освіту в західноєвропейських країнах — Польщі, Німеччині, Англії та Італії. Вони привозили звідти філософські курси, що читалися в університетах Європи, докладно вивчали і переосмислювали досягнення, світової філософської і наукової думки^І Свідченням цього є, зокрема, вивезениц з Парижа курс філософії XVII ст. із докладним викладом картезіанського вчення, який зберігається в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР. Професори Києво-Могилянської академії брали активну участь у заснуванні 1685 р. Московської слов'яно-греко-латинської академії, викладали у ній курси філософії, підтримували тісні контакти з її викладачами і студентами, популяризували на Україні надбан-іш_російської науки і культури. [ Києво-Могилянська академія протягом XVII — першої половини XVIII ст. відігравала важливу роль не лише як основний центр освіти, а й як ідейний осередок боротьби з католицькою експансією і унією, за національне визволення українського і білоруського народів з-під влади польських і литовських магнатів, за возз'єднання в єдиній державі з братнім російським народом. В її стінах вивчалась теологія, на загальноєвропейському рівні розроблявся цілий комплекс богословських проблем, читалися курси догматичного і викривального богослов'я.
У своїй антикатолицькіи і антиуніат-ській діяльності професори академії спирались на ідейні позиції, сформовані діячами братств та Острозького культурно-освітнього центру, поглиблювали і розвивали різні твердження їх творів в інших соціально-політичних умовах, давали не тільки критичний огляд католицьких догматів, а й теоретично осмислювали православні догмати, на філософському рівні спростовували концепції, що обґрунтовували теократичні експансіоністські прагнення Ватікану і польської феодальної верхівки К В їх лекційних курсах та полемічних творах розроблялася ідеологія визвольного руху, містилися реформаційні ідеї, переосмислені в контексті вітчизняної духовної культури. Викладачі Києво-Могилянської академії були нр лише поборниками православ'я, як їх зображають дворянсько-буржуазні дослідники В. Аско-ченський, М. Булгаков, М. Петров, К. Хар-лампович, С. Голубєв, Д. Вишневський та ін. Передова ідеологія визвольного руху, що виникла в Острозі та братських школах і остаточно сформувалася у Києво-Могилянській академії, з об'єктивних причин не могла вийти за межі теологічного мислення. В період віросповідних конфліктів в умовах національно-визвольної боротьби на Україні, коли у релігійній формі відбивалися найглибші соціальні, політичні і національні протиріччя, боротьба за віру відображала прагнення широких народних мас здобути право на існування і свободу, а захист своєї «істинної» православної релігії передбачав обстоювання національної мови, самобутньої культури, спільних східнослов'янських традицій, викриття феодального гноблення з боку вищого православного та католицького духівництва.
1 Ничик В. М. Роль Киево-Могилянской академии в развитии отечественной филосо-фии // Философская мьісль в Києве.— Киев, 1982.—С. 109.
і 3 діяльністю професорів Києво-Моги-лянської академії пов'язана зміна у структурі філософської проблематики, в результаті якої духовно-практична форма освоєння світу відходить на задній план, поступившись місцем світоглядно-методологічній, теоретичній рефлексії — у вигляді схоластики, а згодом і зі значними елементами [^еоретико-пізнавального осмислення методології і практики науки Нового часу. Введення схоластики й усвідомлення необхідності здійснення синтезу досвіду братських шкіл і Острозької академії з системою і методами навчання західноєвропейських університетів випливало, з одного боку, з внутрішньої логіки розвитку духовної культури України того періоду, оскільки остання вже не вміщувалася у вузькі рамки традиційного способу мислення. З другого боку, цей процес виявився закономірним завершенням попереднього, пов'язаного з формуванням реформаційних ідей етапу розвитку філософської думки, оскільки православне духівництво, зміцнивши з приходом П. Могили свої позиції та очистивши свої ряди від по-зрадницькому настроєних ієрархів і приєднавшись до козацтва і широких народних мас з метою успішного ведення національно-визвольної боротьби, потребувало ідейно закріпити здобуті результати створенням більш витонченої деоло-гічної системи, де схоластична раціональність була б поставлена на службу православній доктрині і за допомогою якої здійснювалося б шліфування розуму для ведення на належному рівні богословських дискусій.
Науковий горизонт професорів академії незмірно ширший, ніж у діячів братств і Острозького культурно-освітнього центру. У полі їх зору були не тільки погляди східних отців церкви та їх рецепція в давньоруській літературі, а й філософські ідеї античності, західної патристики, ранньої, пізньої та другої схоластики, Відродження, Реформації, раннього Просвітництва.ІТака сприйнятливість філософських курсів Києво-Могилянської академії щодо різних традицій і філософських напрямків свідчила про пошуки нового, докорінно відмінного від попереднього шляху для розвитку вітчизняної духовної культури, про формування вітчизняної філософської школи. Л хоч стиль мислення залишався спекулятивним, а філософія, що викладалася в академії, не лише за формою викладу, а часто і за своєю суттю тяжіла до схоластики, Гтрактування традиційних проблем наповнювалося поступово новим змістом, основу якого становило переважно не нове знання або конкретне відкриття, а переосмислення старих християнських, неоплатоністських положень, наповнення їх іншою інтерпретацією шляхом синтезу елементів різних історико-філо-софських рівнів, почерпнутих з давньоруської, греко-візантійської і західноєвропейської філософської спадщини. І як наслідок — створення на вітчизняному грунті цілісних філософських концепцій, через які можна прослідкувати розвиток Києво-Могилянської філософської школи і виділити два етапи в процесі її еволюції.
Перший етап, що тривав від 1632 р. до кінця XVII ст., пов'язаний з початком розмежування філософії і теології, поступовою переорієнтацією від богопізнання на пізнання природи і людини, послабленням традиційно тісних зв'язків між натурфілософією і метафізикою, в результаті чого значно збільшився обсяг, курсів фізики і були скорочені розділи метафізики, усвідомленням самостійної цінності природи і необхідності пізнання її закономірностей. У цей період викладачі академії ще значною мірою орієнтувалися на філософські уявлення античності, східної і західної патристики, використовували філософські ідеї представників різних течій схоластики і Відродження.
Другий етап охоплює першу половину XVIII ст. і характеризується значним відхиленням від феодально-теологічного світогляду, а також зародженням нового, близького до науки Нового часу типу мислення. У філософських курсах цього періоду спостерігаються поглиблення критики догматизму й авторитаризму, властивих середньовічній схоластиці, наповнення логіки гносеологічним змістом, акцентується увага на ролі відчуттів, розуму і мови у пізнанні, на значенні практичного використання знання у вченні про людину, помічаються спроби повернення до її сут-нісних сил, що були абстраговані та обожнені в період середньовіччя, поступово утверджується примат спостереження, дослідного знання, пробуджується інтерес до математики, її застосування для пояснення природних феноменів, до раціоналістичної та експериментальної методології, проглядається прагнення підтримати натуралістичні погляди, згідно з якими природа як така повинна бути самостійним предметом наукових досліджень, з'являються такі ранньобуржуазні теорії держави і права, як теорія природного права, суспільного договору.
З другої половини XVIII ст. більшість діячів академії, виходячи з її орієнтації переважно на світський напрямок навчання, почали усвідомлювати необхідність реорганізації академії у світський вищий навчальний заклад, де студенти могли б отримувати належні технічні та гуманітарні знання. Однак у зв'язку з відсутністю матеріальних можливостей, а також з відмовою царського- уряду підтримати прохання прогресивної громадськості України про перетворення Києво-Могилянської академії в університет вона 1817 р. припинила своє існування.
Філософські курси, прочитані викладачами Києво-Могилянської академії, а також написані ними твори мали вирішальне значення для розвитку вітчизняної духовної, передусім філософської, культури протягом XVII і майже всього XVIII ст. Ідеї і концепції, висловлені в них, сприяли поступовому руйнуванню усталеної системи середньовічного світогляду. Вони зробили великий внесок у створення вітчизняної наукової традиції і бази, на яких змогли розвиватися філософія Просвітництва і дослідне природознавство. Кращі традиції Києво-Могилянської академії були продовжені у Київському університеті, який був відкритий 1834 р.


Смотреть другие вопросы в разделе: Історія філософії України





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией