***
Главная » Історія філософії України » Відображення ідей контрреформації у філософській думці на Україні



Відображення ідей контрреформації у філософській думці на Україні


Ідеологічне життя на Україні в XVI — XVIII ст. позначене значною складністю і суперечливістю щодо форми і змісту. Зокрема, велику роль у суспільно-політичному житті багатьох країн Європи, в тому числі й на Україні, у XVI ст. відіграла Реформація. Це був могутній антифеодальний рух, зумовлений глибокими соціальними суперечностями тодішнього суспільства. І хоча цей рух здійснювався під теологічними гаслами, він був одним із видів класової боротьби, яка «відбулась тоді під знаком релігії...», оскільки «потреби і вимоги окремих класів приховувались під релігійною оболонкою» 156.
Реформаційний рух, що розгорнувся на Україні, був викликаний передусім місцевими соціально-економічними та політичними причинами, критикою православної церкви, її ієрархії, яка зраджувала культурно-віросповідні традиції українського народу, вела розкішне життя подібно до світських феодалів і скотилась до моральної деградації. Критика православної ієрархії, боротьба проти неї були початком наступу на феодалізм. Ідеологічному оформленню реформаційного руху сприяли культурні контакти України з Білорусією, Польщею та країнами Західної Європи. Великою популярністю на Україні користувались і погляди Феодосія Косого та Ігнатія — яскравих представників російського селянсько-плебейського руху. Російські вільнодумці вже тоді викривали пануючу феодальну церкву як захисника багатих та вельмож, піддавали критиці старе церковне вчення й обряди.
Поширені на території братньої Білорусії реформаційні ідеї побутували і на Україні, бо обидва народи, що жили майже в однакових економічних умовах, мали спільне походження, однакову історичну долю, разом боролись проти католицько-шляхетської експансії, разом виступали за возз'єднання з російським народом. Розвиток реформаційних ідей на Україні був однією з форм опозиції насильницькому покатоличенню та полонізації.
В становленні реформаційної думки на Україні відіграли велику роль польське Відродження та Реформація, адже в Краківському університеті, який на початку XVI ст. був центром реформаційної думки, навчались студенти з України. В Білорусію, як дослідив С. А. Подокшин, реформаційні ідеї проникали з Німеччини, Чехії, Італії, Швейцарії 157.
Зростає мережа протестантських навчальних закладів на Україні. У Берестечку, Белзі, Гощі, Львові та інших містах діють лютеранські, кальвіністські, соціні-анські школи. Особливим впливом користувалася Раківська академія, в якій навчалось близько 1000 студентів, серед яких було чимало українців. Поряд з мовами — латинською, єврейською, польською — тут викладались астрономія, математика, історія, право, а також розгалужений курс філософії, що включав етику.
Головним політичним і духовним знаряддям католицької контрреформації в цей час, безперечно, стає орден єзуїтів. Саме він завдавав найвідчутнішпх ударів по освіті, науці, мові, культурі українського народу. Цей орден, писав Ф. Мерінг, «являв собою католицтво, реформоване на капіталістичній базі. Адже папство обернулося в засіб та знаряддя великих нових монархій, що розвинулися з потреб капіталістичного виробництва, і тому довелося поставити його на капіталістичні ноги... а саме коло цього заходився «орден Ісу-са», пристосувавши католицьку церкву до нових економічних та політичних стосунків. Він реорганізував усе шкільництво, запровадивши студіювання класиків,— тоді це була найвища освіта,— і в цій сфері був спадкоємцем гуманістів, він став найбільшим у світі торговельним товариством, що мало свої контори скрізь на відомій тоді землі; він давав владарям начебто духовників, що на ділі були най-досвідченіші й найрозважливіші міністри» 161. Єзуїти вели запеклу боротьбу на два фронти: проти протестантів та православних. Тому останні також були змушені збільшувати свої школи та пристосовувати їх до нових релігійних умов і інтелектуальних завдань епохи, особливо до потреб антикатолицької пропаганди.
Водночас на Україні, крім єзуїтських навчальних закладів, у багатьох містах та містечках функціонували бернардинські, домініканські, францисканські, тринітар-ські, піарські та інші школи, які також виражали інтереси католицької церкви. Зокрема, католицькі колегії і школи були в Ярославі, Вінниці, Острозі, Новгород-Сіверському, Перемишлі, Барі, Фастові та ін. Перший вищий католицький навчальний заклад у Києві був заснований гену-езцями ще в XV ст. І хоча до програми цих шкіл було занесено запозичене із середньовіччя вивчення семи вільних мистецтв: граматики, риторики, діалектики, ^арифметики, геометрії, музики та астрономії, це навчання проводилося так, щоб не іати, а зміцнювати ідеологічні принци-католицпзму. Вивчаючи гуманітарні науки, учні католицьких шкіл частково знайомились із творами античної класики; Ціцерона, Вергілія, Овідія, Катона, Про-перція, Тібула, Езопа, Лукіана, Цезаря, Плутарха, Непота та ін. Однак вивчення цих авторів було спрямоване не на те, аби утвердити нові, гуманістичні ідеали, а щоб з їх допомогою якось оживити католицизм.
Тогочасна єзуїтська школа, таким чином, відверто ставила собі завдання готувати ідейних проповідників католицького вчення, його переконаних і фанатичних захисників. На це була спрямована вся система виховання і лекційних викладів, шкільного театру, святкових маніфестацій. Учені, схильні до нових віянь, до сумнівів в істинності тверджень Фоми Аквінського, звільнялись від викладання. Одночасно ретельно перевірялась надійність усіх учнів. До слухання філософії єзуїти допускали лише тих учнів, яких вважали благонадійними.
Філософські курси, які читались у католицьких навчальних закладах, складались з чотирьох частин: логіки і фізики, або філософії природи, метафізики і етики. За своїм ідейним змістом і формою вони були еклектичні, малооригінальні, тяжіли до схоластики. Більшість із них строго слідувала релігійній догмі, політичному філософському вченню церкви. Це стримувало розвиток світської культури, науки, філософії на терені тих держав, де єзуїти почали свою експансію,— на землі східних слов'ян, передусім Польщі. «Польща,— зазначав відомий польський історик філософії В. Татаркевич,— яка від XIV ст. в останній період середньовіччя і в період Відродження належала до країн з високою філософською культурою, в XVII сті втратила ці позиції... Вона не втрималась на інтелектуальному рівні Франції, Англії чи Голландії. Фатальна політична ситуація війни, набіги, внутрішні розлади не створювали сприятливого грунту для інтелектуальної праці. В той час, коли Захід йшов вперед, Польща залишалася вірна філософії минулих століть».
За своїм змістом, формою, методом викладу філософські курси уніатських навчальних закладів копіюють єзуїтські. Пройняті схоластикою, вони захищають основи католицизму, вчення Фоми Аквін-ського. Але й ідеологи унії починають розуміти необхідність модернізації філософії. Серед філософських курсів, прочитаних василіанами, трапляються й такі, в яких схоластичне вчення вже піддається ревізії. В обіг вводиться новий матеріал, наголошується на практичності та корисності наук. Характерним є твір Гната Красовського «Філософські диспути», прочитаний 1659—1661 рр.172 У цьому великому за обсягом творі, що має понад тисячу сторінок, автор намагався викласти всю відому йому науку. Трактат містить виклади з логіки, загальної математики, практичної геометрії, космографії, психології, фізики та метафізики.
Але уніатські навчальні заклади також не могли бути захисниками поступу в науці, суспільному житті. їхня діяльність, як і діяльність єзуїтських шкіл, була спрямована проти прогресу, проти розвитку наукового знання. Вона була підпорядкована захисту інтересів католицької церкви, допомагала окатоличувати український народ.
Таким чином, аналіз філософських курсів католицьких та уніатських навчальних закладів на Україні в XVI — XVIII ст. показує, що філософія, яка викладалась у них, практично не виходила за межі клерикально-схоластичного світогляду, була далека від постановки і вирішення проблем епохи. Будучи ідеологічним виразником інтересів панівних класів, іноземних поневолювачів, вона стала політичним і духовним знаряддям утвердження католицького віровчення, його догматів, обрядовості, національного й релігійного гніту, теоретичним обгрунтуванням експансіоністських намірів Ватікану.
Виклад філософії в католицьких та уніатських навчальних закладах перебував у стані кризи. Перед нею стояло досить важке завдання — пристосуватись до нових соціально-економічних умов, до сучасного їй розвитку наукового знання і збе-^ регти в своїй недоторканості основні доктрини феодальної католицької церкви. Внаслідок цієї непевності, роздвоєності філософське знання по-різному впливало на українців, які отримували освіту в цих навчальних закладах. Незначна частина місцевого населення (переважно аристократія, шляхта, частина міських багатіїв), що зрадила свій народ і виражала інтереси панівної верхівки, проводила експансіоністську політику польської шляхти. Однак переважна більшість українців, які навчалися в католицьких та уніатських колегіях, відокремлювали набуті позитивні знання від ідеологічної мішури, спрямовували їх проти католицької експансії, активно боролися за своє національне та соціальне визволення. У цих навчальних закладах продовжувала свою освіту переважна більшість майбутніх професорів Києво-Могилянської академії, вчився у них і великий полководець та мудрий державний діяч Богдан Хмельницький.


Смотреть другие вопросы в разделе: Історія філософії України





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией