***
Главная » Історія філософії України » Роль Острозького культурно-освітнього центру в становленні і розвитку реформаційних та гуманістичних ідей



Роль Острозького культурно-освітнього центру в становленні і розвитку реформаційних та гуманістичних ідей


Із діяльністю Острозького культурно-освітнього центру пов'язане становлення нового етапу у розвитку української духовної культури. Цей етап був закономірним наслідком і логічним продовженням попереднього, ранньогумапістичного періоду, досягнення якого набули принципово іншого осмислення в процесі формування нового, пов'язаного з розвитком реформаційних ідей типу світогляду. Ренесансний гуманізм, поширений на Україні в XV — XVI ст.,— це була в своїй основі інтелектуальна, елітарна, культуроцентриська течія, що мала значною мірою наднаціональний і позасповідний характер. У своїй творчості її представники спирались на ідею відродження античної духовної культури і користувалися давніми мовами (передусім латинською), а в житті надійним орієнтиром для них були міжнародні' зв'язки «республіки вчених», дотримання принципу релігійної терпимості. Загострення соціально-економічних, національних, віросповідних суперечностей і викликана ними конфесіональна полеміка на Україні, як перед тим і в Західній Європі, були причиною розкладу ранньогумані-стичного руху, його переходу в іншу, вже не латинізовану, а конкретно-історичну і національно-специфічну форму, що обумовило його функціонування в системі нового світогляду як важливої, необхідної, але підпорядкованої реформаційній ідеології складової частини. На Україні ці процеси, що відбувалися в соціально-економічному і духовному житті суспільства, мали ряд особливостей.
У другій половині XVI ст. більша частина України була загарбана польсько-литовською Річчю Посполитою. Тяжке соціальне становище українського селянства і міського населення ускладнювалося дедалі сильнішими національними і релігійними утисками. Цьому особливо сприяли Люблінська політична унія (1569) та підступна діяльність єзуїтів, спрямована на ліквідацію поширеного в той час у Польщі і Литві протестантизму, а також підготовку Брестської церковної унії, метою якої було доповнення Люблінської унії закріпленням залежності України від Польщі шляхом підкорення православної церкви папі і поширення на неї організаційних форм католицької церкви. Активізація експансії католицизму, підтримка ідеї запровадження унії деякими представниками вищої православної ієрархії, посилення соціального і національного гноблення були причиною небувалого загострення класової боротьби і пробудження національної самосвідомості, що у 1591—1594 рр. привело до селянсько-козацьких повстань під проводом Кришто-фа Косинського та Северина Наливайка. За цих умов протест проти наступу католицизму був однією з основних форм боротьби з національно-релігійним гнобленням. «Польські пани,— говориться в «Тезах про 300-річчя возз'єднання України з Росією»,— за допомогою Ватікану заходами жорстокого примусу насаджували на Україні католицизм, запроваджували церковну унію, проводили політику насильного ополячування українців, глуми-
лися з української мови і культури, намагаючись духовно поневолити український народ і розірвати його зв'язки з російським народом» 49.
Виникла потреба у формуванні ідеології визвольного руху, створенні цілісної ідейної доктрини зі своїм «духом» і «буквою», що могла б бути втіленням принципів цієї епохи, вказувала б конкретні ідейні і соціальні альтернативи, протиставила б себе і свої цілі певним традиціям і інститутам з їх соціальною практикою, тобто сучасному католицькому і протестантському вченням та церквам, а також могла б об'єднати і надихнути широкі народні маси на активні дії. Передова антифеодальна ідеологія, що народжувалася в суспільстві розвинутого феодалізму, ще не могла вийти за межі теологічного мислення. Ідея бога в масових і радикальних рухах тієї епохи перетворювалась у символ єдності в боротьбі, втілення волі народу і його права на звільнення 50. В цей період віросповідних конфліктів і висунення на передній план релігійних проблем,— оскільки саме вони відображали найбільш глибокі соціальні, політичні і національні суперечності,— ренесансний гуманізм з його соціальним ідеалом, що передбачав суспільство високоосвічених і непідвладних зовнішньому управлінню індивідів, і невизначеною багатогранною істиною (всебічно розвинена людина) 5І, а також з ідеєю миру і загальної згоди всіх віросповідань і байдужістю до масової боротьби не міг задовольнити потреб широкого народного руху, що виникав на Україні.
Саме ця філософсько-філологічна концепція, об'єднавши членів острозького гуртка в перший період його діяльності — до початку 90-х років XVI ст., стала однією з їх вихідних позицій 66.
Як свідчить аналіз острозьких видань, філософсько-філологічна концепція українських книжників створювалась значною мірою на грунті книжних традицій другого південнослов'янського Впливу. Переосмислюючи ці традиції відповідно до конкретних цілей і завдань, оперучи тим східнослов'янським варіантом старослов'янської мови, який склався до XVI ст., ост-розькі видавці виділяли такі основні пункти південнослов'янської книжної реформи, як строге розмежування високої церковнолітературної мови і звичайної народної (простої) мови, створення певних правил правопису, грекофільську орієнтацію, а також прийняли цілий ряд стилістичних настанов, що диктувалися так званим стилем «плетіння словес» 67.
Вимога дотримуватися повної відповідності слова і його змісту спрямовувала острозьких книжників на ґрунтовне вивчення старослов'янської, а також народної мови, на відшукування найтонших відтінків значення слів, що допомагало при створенні літературних і богословських творів втілювати яскраві думки у відповідну форму, виражати їх найбільш влучними, переконливими словами. Ця єдність слова і мудрості, Логоса і Софії,
про яку говорив ще Максим Грек68, нада- мови та вірувань70
ла оволодівати серцями людей, збагачувала їх мислення і мову.
Розгорнута в Острозі діяльність по вивченню і піднесенню ролі старослов'янської мови була продовжена в училищі Львівського братства, вихованець якого Лаврептій Зизаній видав у Вільно 1596 р, слов'янську граматику. Син Герасима Смотрицького і учень Острозької колегії, Мелетій написав граматику старослов'янської мови і видав її в Єв'ю під Вільно у 1618 р.69 Це був видатний твір свого часу, що мав виняткове значення для розвитку духовної культури східнослов'янських народів, оскільки для тієї епохи було властиве широке розуміння граматики як вчення про мову, яке передувало всім іншим наукам і створювало передумови для їх осягнення й розвитку. Певний внесок зробили діячі Острозького центру у розвиток вітчизняної поезії, саме тут вони продовжували традиції гуманістичної культури}
Як відомо, домінантою гуманістичного світогляду була ідея людини, чия цінність визначалася не знатним походженням або багатством, а її індивідуальною особистою доблестю, благородством, невичерпністю її фізичних і моральних сил, творчих можливостей. Піднесення ролі індивідуальних якостей людини, властиве ранньогумані-стичному періоду розвитку духовної культури на Україні, знайшло своє продовження у творчості острозьких літераторів, важливою темою віршування яких стало уславлення окремих осіб та їх вчинків.
Унія, переконує співвітчизників Клірик Острозький,— це пекельне прокляття для українського народу. Не можна, твердить він, погодитися на подібний союз, встановити мир і спокій на умовах, запропонованих іноземними поневолювачами. Неприпустимо терпіти на рідній землі тих, хто «чюжій неякійсь огонь от» кадилници оферт, сердец чистьіх и духов- скрушоньїх старожитнои релей» 109 людям приносить, примушує їх переступати через батьківські заповіти, покриває ганьбою чесні і святі справи предків, знищує їх славу і саму про них пам'ять ш. Клірик Острозький якоюсь мірою інтуїтивно усвідомлює класову сутність загарбницької політики Польщі і Ватікану, викриває підступну змову монархов з «монархами, кролеві, ст. кролми и зацньїми а велікьіми духовними» 111 з метою поневолення українського народу. Водночас він ідеалізує засновника Острозького осередку князя Костянтина Острозького, воліє бачити у ньому вождя і захисника свого поневоленого народу, хоча князь, незважаючи на свій внесок у розвиток духовної культури на Україні, належав до правого крила анти-католицького табору і неодноразово, виходячи зі своїх класових і особистих інтересів, йшов на угоду з королівською владою й різними польсько-католицькими угрупованнями.
Нав'язану Польщею і Ватіканом унію Клірик Острозький називає насильницькою «згодою». У його творах обережно, але наполегливо звучить заклик до боротьби. Тільки там, стверджує він, можуть бути мир і спокій, де «згнилое оттинается, гд-Ь злую згоду чинячеє разділяется і таким способом небу и земли латвійшая речь єсть сьвокупітися. Понеже і лікарі» так тіло на пришльїй час заховает, кгдьі не улочоньїй члонок оттинает; и воеводьі кгдьі едностайне згодную злую мьісль в роспо-рошене приводни.» 112. Знищити нав'язану несправедливу унію, відстояти права і незалежність українського народу від зазіхань польсько-католицьких загарбників, відновити і розвинути власну духовну культуру на ідеалах східнослов'янської спільності — ось основні ідеї полемічних творів острозьких діячів.
Взяті воєдино, вони становили цілісне реформаційне за своєю суттю вчення, якщо розглядати Реформацію в широкому значенні цього слова щодо України як вираження кризи феодалізму, викликаної розвитком міст і незадоволенням міського населення, селянства і дрібної шляхти феодальними суспільними відносинами. Нова ідеологія виникла в умовах різкого загострення класових, національних і релігійних суперечностей в суспільстві розвинутого феодалізму. Це обумовило її теологічну форму, деяку категоричність, нетерпимість, наступальний характер, тенденційність, спрямовану на стимулювання соціальної активності мас. Острозькі книжники спирались на міцний фундамент традицій, на вироблені тривалою практикою усталені соціальні, політичні та ідеологічні основи буття свого народу. їхня заслуга полягає у формуванні ідеології визвольного руху, у викритті реакційної суті унії і католицизму, загарбницьких планів польської феодальної верхівки щодо українського народу, у розгортанні діяльності по створенню ідеологічних передумов для возз'єднання України з Росією, у розвитку духовної культури українського народу на основі притаманної їй системи цінностей, у першій спробі створення школи вищого типу. Ідеї, вироблені в Острозькому культурно-освітньому осередку, були розвинуті у творах діячів братств і Києво-Могилянської академії.


Смотреть другие вопросы в разделе: Історія філософії України





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией