***
Главная » Історія філософії України » Ідеологія передбуржуазних рухів, формування гуманістичних і реформаційних ідей (XVI - початок XVII ст.)



Ідеологія передбуржуазних рухів, формування гуманістичних і реформаційних ідей (XVI - початок XVII ст.)


Протягом XVI — першої половини XVII ст. значна частина українських земель перебувала у складі іноземних держав, передусім Польщі і Литви. На початку XVII ст. чужим і місцевим магнатам належало близько 80 % усіх селянських і міщанських дворів '. Одночасно посилюється феодально-кріпосницький гніт. У східній Галичині, наприклад, у кінці XV ст., селяни відбували два дні панщини (104 дні на рік), у середині XVI ст. панщина сягала чотирьох днів на тиждень (208 днів на рік), тобто збільшилася удвічі. В першій половині XVII ст. вона продовжувала зростати 2. Посиленню феодального визиску особливо сприяла аграрна реформа 1557 р., яка закріпила селян за наділами, повністю позбавивши їх права на придбання землі. Юридично феодально-кріпосницьке право було затверджене Литовським статутом (1529 р.), постановою сейму Речі Посполитої (1573 р.) 3 і III Литовським статутом (1588 р.).
У XVI ст. відбувався процес відокремлення ремесла від сільського господарства у феодальних маєтках, а також у містах, де особливо зростала кількість ремісників, які виробляли не тільки предмети першої необхідності, а й предмети розкоші. В окремих містах (Києві, Львові, Луцьку) вже налічувалися десятки ремісничих, професій. В цілому на Україні в першій половині XVII ст. жили ремісники 300 спеціальностей 4. Намітилася певна спеціалізація районів найважливіших промислів. Ремесла й промисли займали важливе місце у феодальній економіці України. їх розвиток сприяв поглибленню суспільного поділу праці, розширенню товарного обміну в умовах феодалізму. У містах було чимало крамниць. Один раз на тиждень відбувалися торги, на яких продавали сільські та ремісничі товари місцевого виробництва. Раз або двічі на рік відбувалися великі ярмарки у Луцьку, Києві, Львові, а також в інших містах, на які приїздили купці з усієї України, Росії, Білорусії та з багатьох країн Центральної і Західної Європи.
Товарний обмін сприяв розширенню і зміцненню економічних зв'язків між українськими землями, а значить, дальшому розвиткові продуктивних сил і товарного виробництва, що, в свою чергу, вело до пожвавлення зовнішньої торгівлі з сусідніми російськими, білоруськими, литовськими, польськими, угорськими, молдавськими землями. Українські купці торгували з Ганзейським союзом, країнами Західної Європи, Середземномор'я, Кавказу, Сходу та з Кримом. Однак розвиток торгівлі, збільшуючи попит феодалів на нові товари та їх потребу в грошах, призводив до посилення феодального гноблення.
З розвитком ремесла і торгівлі зросла роль міста у житті України. У 40-х роках XVII ст. налічувалося вже близько тисячі міст 5. Найбільші з них Київ, Львів, Володимир та інші домоглися від польського уряду права на самоврядування (так зване магдебурзьке право), надання якого увільняло міста від численних феодальних повинностей, замість яких стягалися грошові і натуральні збори. Але великі феодали часто порушували ці привілеї міст. До того ж багато міст (понад 80 %) були приватною власністю великих панів і цілком підлягали їхній владі.
Іноземні і місцеві феодали (князі, бояри, магнати, шляхта, старшина) і визискувана маса селян — виробників матеріальних благ — становили основні класи-стани на Україні. Населення великих міст поділялося на міську верхівку (багаті купці, лихварі, власники ремісничих майстерень, цехова верхівка, заможні ремісники тощо) і міські низи — простолюд (підмайстри, учні, слуги, наймити, партачі), які належали до безправного, експлуатованого люду. Крім того, в містах проживало чимало шляхти, козаків. У деяких містах (Каневі, Черкасах, Переяславі, Чигирині та ін.) козакам належало понад 2/з дворів.
Після Люблінської унії 1569 р. між Польщею і Литвою майже всі українські землі опинилися під польсько-шляхетським пануванням. Закарпатська Україна належала Угорщині, Буковина — Молдові. Чернігівщина перебувала у складі Росії. Унія відкрила польським світським і духовним феодалам шлях на Україну. Вони захоплювали тут величезні земельні володіння, поневолювали селян, міщан і козаків. Польські і українські магнати жорстоко гнобили народні маси. В першій половині XVII ст. магнатові Конецпольсько-му, наприклад, належало 740 сіл, 170 міст та містечок, магнатові Острозькому — 2760 сіл і 80 міст. Лише на Полтавщині український магнат Вишневецький володів близько 40 тис. селянських і міщанських дворів 6. Український народ зазнавав потрійного гніту — соціального, національного і релігійного.
Польські пани захоплювали українські землі і перетворювали їх на провінції польсько-шляхетської держави. Вони викорінювали українську культуру, мову, звичаї, православне сповідання. Насадження унії і католицизму, насильна полонізація використовувались польськими магнатами і шляхтою для посилення соціального гноблення. Саме тому на Брестському соборі 1596 р. всупереч протесту більшості українського і білоруського народів було проголошено унію православної і католицької церков. Це був лише перший крок на шляху до знищення православної церкви на Україні і в Білорусії, покатоличення східнослов'янських народів. Католикам надавалися особливі пільги в торгівлі і ремеслі, а українським ремісникам було заборонено вступати навіть до деяких цехів. Про утиски, яких зазнавало українське населення, свідчить той факт, що в старовинному українському місті Львові його корінним мешканцям дозволялося жити лише на одній вулиці — Руській. Тяжкого лиха завдавали українським землям також постійні набіги татарських і турецьких людоловів.
Однак трудящі маси не мирилися з таким становищем і піднімалися на боротьбу проти польсько-шляхетських та інших загарбників. Збройні виступи селян проти панів посилились у 50-х роках XVI ст. Великий антифеодальний рух, що розгорнувся в Угорщині 1514 р. під проводом Георгія Дожі, поширився на Закарпаття. З другої половини XVI ст. на Буковині з'являються загони опришків. Безправ'я і гноблення міської бідноти призводили до повстань у містах, наприклад у Черкасах і Каневі (1536 р.), у Брацлаві та Вінниці (1541 р.). Багато селян і міщан, шукаючи рятунку, втікали на менш заселені східні простори України, в межі Російської держави та на Запорізьку Січ, яка стала визначним центром визвольної боротьби українського народу. Запорізькі козаки вели багатовікову боротьбу з польською шляхтою, кримськими татарами і турецькими завойовниками.
Посилення соціального гніту викликало, у свою чергу, загострення антифеодальної боротьби. Класова боротьба тісно перепліталася з рухом, спрямованим проти іноземних поневолювачів. 1591—1593 рр. на Київщині, Поділлі і Волині прокотилася хвиля збройних селянських повстань під керівництвом Криштофа Косинського, 1594—1596 рр. спалахнуло велике повстання, очолене Северином Наливайком. У 30-х роках XVII ст. відбулися селянсько-козацькі повстання під проводом Тараса Трясила (Федоровича) та Івана Су-лими. Нечувана жорстокість і знущання польської і української шляхти викликали серед українського народу загальне обурення і змушували братися за зброю.
У середині XVI ст. внаслідок посилення феодального гніту (після Люблінської унії 1569 р.) та наступу католицької контрреформації (особливо єзуїтів) загострюється не тільки збройна, а й ідеологічна боротьба. Наприкінці XVI ст. у відповідь на посилення експлуатації і покріпачення селян, а також на експансію польських феодалів і католицької церкви вибухали селянсько-козацькі та міські повстання. Прогресивним етапом у розвитку духовної культури українського народу у цей період було заснування Острозького науково-культурного осередку. Він складався з колегії, друкарні і науково-літературного гуртка і 'вбачав своє завдання у підготовці діячів вітчизняної культури та полемістів, озброєних відповідними ідейно-теоретичними засобами для боротьби проти католицької експансії на східнослов'янських землях.
Значну роль у становленні і розвитку гуманістичних і реформаційних «ідей на
Україні у цей період відіграли братські школи, передусім Львівська, Київська, Луцька, які стали осередками боротьби проти колонізаторської політики польської шляхти і католицького духівництва, за національну незалежність. Ідеологія і суспільно-політична .. діяльність братств і братських шкіл мала антицерковну, антиклерикальну спрямованість. Це зближувало братський рух з ідеологією західноєвропейської Реформації. Творам братчиків притаманні ідеї деїзму, -пантеїзму, неоплатонізму. Культурно-філософські традиції, започатковані діячами Острозького осередку і братських шкіл, продовжили представники вченого гуртка друкарні Києво-Печерської лаври.
Загострення боротьби у сфері ідеології спричинило до розвитку полемічної літератури, представники якої виступали проти панівних класів, передусім католицької церкви, яка була виразницею польсько-шляхетської експансії на Україні. Серед визначних українських полемістів цього часу яскравою і колоритною постаттю був Іван Вишенський. У своїх полум'яних творах він виступав проти соціального і національного гноблення, невтомно боровся проти католицизму та унії.
Діяльність згаданих вище культурно-освітніх осередків, а також окремих осіб на Україні створювала передумови для заснування вищого навчального закладу. Таким закладом стала Києво-Могилянська академія (колегія, школи). Вона була не тільки науково-освітнім центром, а й ідеологічним осередком народно-визвольної боротьби на Україні.


Смотреть другие вопросы в разделе: Історія філософії України





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией